Рішення № 120123582, 01.07.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2024 р. справа № 300/2962/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (представник позивача), який діє в інтересах ОСОБА_1 (позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-2), в якому просить:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоди роботи на території російської федерації відповідно до довідок від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, трудової книжки № НОМЕР_1 від 17.02.2010, трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22.02.1990, а саме періоди роботи:

з 31.05.1997 по 30.09.2003 в ОАО «Варьеганнефть» (повний робочий день) за професією машиніст парової пересувної депарафінізаційної установки 5 розряду вахтово-експедиційним методом, яка відноситься до Списку №2 ХІІ підрозділ 2 (видобуток нафти, газу і газового конденсату) позиція -2130200а-13969, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10;

з 01.10.2003 по 13.12.2009 в ООО «Управление технологического транспорта» (повний робочий день) за професією машиніст парової пересувної депарафінізаційної установки 5 розряду вахто-експедиційним методом, яка відноситься до Списку №2 ХІІ підрозділ 2 (видобуток нафти, газу і газового конденсату) позиція -2130200а-13969, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10;

з 17.02.2010 по 20.01.2011, з 01.04.2011 по 27.01.2012, з 01.03.2012 по20.08.2012, з 21.08.2012 по 29.11.2012, з 30.11.2012 по 02.09.2013, з 05.09.2013 по 14.04.2014, з 15.04.2014 по 16.02.2015, з 17.02.2015 по 28.01.2016, з 05.03.2016 по 28.01.2017, з 19.02.2017 по 10.02.2018, з 19.02.2018 по 16.02.2019, з 17.02.2019 по 17.02.2020, з 18.02.2020 по 02.06.2020, з 05.10.2020 по 06.07.2021 в ООО «Недра» за професією машиніст парової пересувної депарафінізаційної установки, повний робочий день у виробництві добування нафти, газу і газового конденсата вахтовим методом роботи. Дана професія відноситься до Списку №2 ХІІ підрозділ 2 (видобуток нафти, газу і газового конденсату) позиція -2130200а-13969, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.02.2024 №092750010094;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 14.02.2024 з урахуванням довідки (взамін на посвідчення) від 08.10.2021, відомостей про заробітну плату, які містяться у довідці №11 від 02.07.2020, довідці №12 від 02.07.2020, відомостях про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи від 13.08.2021.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 14.02.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, за наслідками розгляду заяви, поданої позивачем, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи в російській федерації згідно довідок від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Зазначено, що відповідно до частини 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю взаємно, визнається Сторонами. Оскільки періоди роботи позивача, які відносяться до Списку №2, підтверджено належними документами, то ОСОБА_1 має право на призначення пенсії за віком на пільговим умовах за Списком №2. Крім того, представником зазначено, що заробітна плата згідно з довідками №11 від 02.07.2020 та №12 від 02.07.2020 підлягає врахуванню при обчисленні розміру пенсії. Позивач просить позов задовольнити в повному обсязі..

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 відкрито провадження у адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

14.05.2024 від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечував, зазначивши при цьому, що ОСОБА_1 14.02.2024 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заява позивача розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Рішенням від 23.02.2024 №092750010094 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та стажу роботи на пільгових умовах, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». До страхового та пільгового стажу позивача не враховано періоди роботи в росії згідно довідок від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Представник відповідача -1 зазначає щодо Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, що зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. Відтак до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. На час звернення позивача із заявою про призначення пенсії в Україні не діяла Угода. Крім того представником зазначено, що у довідках від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, трудовій книжці № НОМЕР_1 від17.02.2010, трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 22.02.1990 відсутні відомості про період вахти та міжвахтового відпочинку. Щодо стягнення витрат на переклад у сумі 1300 грн, представник вказує, що використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені законом, забороняється. Крім того витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн є завищеними та неспівмірними із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, часом витраченим на виконання робіт. З урахуванням наведеного, представник відповідача-1 просить суд у задоволенні позову відмовити.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 27.05.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-2 у задоволенні позову просить відмовити. Зазначено, що згідно з пп. 2 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пільгової пенсії мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ та за результатами атестації робочих місць- після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Страховий стаж позивача складає 14 років 5 місяців 26 днів, про зо свідчить розрахунок стажу ОСОБА_1 , пільговий стаж позивача складає 4 роки 2 місяці 9 днів. За результатами розгляду заяви позивача до загального страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи в росії згідно довідок від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, стаж рахується до 31.12.1991. Відтак, вважає позовні вимоги безпідставними.

Представник позивача скористався правом подання відповіді на відзиви, яка надійшла на адресу суду 27.05.2024. На думку представника, припинення участі російської федерації в Угоді та постанова КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення» не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Крім того, зазначено, що довідками №84 від 20.08.2021, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 06.04.2012 №02-4/46-265 підтверджується, що позивач відпрацював норму робочого часу, необхідну для нарахування пільгового стажу у повному обсязі. Крім того, страховий стаж та сплата страхових внесків підтверджується відомостями від 13.08.2021.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 при досягненні 55 років звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 14.02.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 (а.с.7-8).

За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області №092750010094 від 23.02.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до пункту 2 частини 2статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Також зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 14 років 5 місяців 26 днів, з них пільговий стаж за Списком №2 4 роки 2 місяці 9 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи в росії згідно довідок від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, оскільки з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (до страхового стажу зараховується періоди роботи по 31.12.1991. (а.с.12).

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд установив наступне.

Згідно частини 2статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаєЗакон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

За правилами частини першоїстатті 4 Закону № 1058-IVзаконодавство про пенсійне забезпечення базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цьогоЗакону, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до пункту 2 частини 2статті 114 Закону № 1058-IVна пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першоїстатті 26 цього Закону:

чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;

жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

При цьому, абзацом другим пункту 16розділу XV "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IVвстановлено, що положенняЗакону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XIIзастосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

У свою чергу, пунктом 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020встановлено, що застосуванню підлягають стаття13, частина 2 статті14, пункти "б"-"г" статті54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991за№1788-XIIв редакції до внесення змінЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015за№ 213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки -після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".

Отже, призначення пенсії за віком на пільгових умовах є додатковою соціальною гарантією для осіб, які, зокрема, виконували певні професійні функції на роботах із шкідливими і важкими умовами праці. Особливість цього виду пенсій полягає у зменшенні пенсійного віку, тобто, чим більший ступінь важкості та шкідливості умов праці, тим нижчий вік виходу на пенсію, а також менші вимоги до стажу, необхідного для призначення пенсії, вищі розміри пенсій.

Щодо позовної вимоги зарахувати періоди роботи з 31.05.1997 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 13.12.2009 , з 17.02.2010 по 20.01.2011, з 01.04.2011 по 27.01.2012, з 01.03.2012 по20.08.2012, з 21.08.2012 по 29.11.2012, з 30.11.2012 по 02.09.2013, з 05.09.2013 по 14.04.2014, з 15.04.2014 по 16.02.2015, з 17.02.2015 по 28.01.2016, з 05.03.2016 по 28.01.2017, з 19.02.2017 по 10.02.2018, з 19.02.2018 по 16.02.2019, з 17.02.2019 по 17.02.2020, з 18.02.2020 по 02.06.2020, з 05.10.2020 по 06.07.2021, суд зазначає про таке.

Судом встановлено, що у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 містяться записи:

- №11 від 31.05.1997 про прийняття на роботу машиністом парової депарафінізаційної установки 5 розряду вахтово-експедиційним методом та запис № 12 від 30.09.2003 про звільнення з роботи;

- №13 від 01.10.2003 про прийняття на роботу в порядку переведення машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 5 розряду вахтово-експедиційним методом роботи та запис №14 від 13.12.2009 про закінчення трудового договору у зв`язку із закінченням строку дії;

- №17 від 17.02.2010 про прийняття машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та відповідно до запису №18 від 20.01.2011 про закінчення трудового договору у зв`язку із закінченням строку дії;

- №19 від 01.04.2021 про прийняття машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №20 від 27.01.2012 про закінчення трудового договору у зв`язку із закінченням строку дії;

- №21 від 01.03.2012 про прийняття машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом, №22 від 29.11.2012 про закінчення трудового договору у зв`язку із закінченням строку дії;

- №23 від 30.11.2012 про прийняття в автотранспортний відділ машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки та запис №24 від 02.09.2013 про закінчення строку дії договору;

- №25 від 05.09.2013 про прийняття машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №26 від 16.02.2015 про закінчення строку дії договору;

- №27 від 17.02.2015 про прийняття в автотранспортний цех машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та від 28.01.2016 запис №28 про закінчення строку дії договору;

- №29 від 05.03.2016 про прийняття на посаду машиніста парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №30 від 28.01.2017 про закінчення строку дії договору;

- №31 від 19.02.2017 про прийняття на роботу машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №32 від 10.02.2018 про закінчення строку дії договору;

- №33 від 19.02.2018 про прийняття на роботу машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №34 від 16.02.2019 про закінчення строку дії договору;

- №35 від 17.02.2019 про прийняття на роботу машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №36 від 17.02.2020 про закінчення строку дії договору;

- №37 від 18.02.2020 про прийняття на роботу машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду, вахтово-експедиційним методом та запис №38 від 02.06.2020 про закінчення строку дії договору (а.с. 24-35).

Зазначені записи про періоди роботи позивача в ТОВ «Недра» містяться також у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , крім того наявний запис про період роботи з 05.10.2020 по 06.07.2021, що підтверджується записами №27-28 (а.с.16-23).

Також у матеріалах справи містяться довідки про трудову діяльність позивача, а саме:

- довідка від 06.04.2012 №02-4/46-265 про те, що позивач дійсно працював у ВАТ «Вар`єганнафта» повний робочий день з 31.05.1997(наказ 1/410-к від 31.05.1997) до 30.09.2003 (наказ №2/265-к від 24.09.2003) на посаді машиніста парової пересувної депафінізаційної установки 5 розряду за вахтово-експедиційним методом, зазначено що норму балансу робочого часу, відпрацював вахтово-експедиційним шляхом, у місцевості прирівняній до районів Крайньої Півночі в період з 31.05.1997 по 30.09.2003 у повному обсязі. Крім того у довідці містяться відомості про перетворення та перейменування ВАТ «ВАР`ЄГАННАФТА» (а.с.44-45);

- довідка від 13.04.2012 №01-08/470-45 про те, що ОСОБА_1 дійсно працював в ТОВ «Управління технологічного транспорту» повний робочий день з 01.10.2003 (наказ №1/119-к від 01.10.2003) по 13.12.2009 (наказ №2/102-к від 02.12.2009) на посаді машиніста парової рухомої депарафінізаційної установки 5-го розряду за вахтово-експедиційним методом , час відпрацьований вахтово-експедиційним мотодом у місцевості прирівняній до Крайньої Півночі за період з 01.10.2003 по 13.12.2009, становить норму годин, відпрацьованих хгідно з затвердженими графіками (а.с.47-48);

- довідка від 20.08.2021 №84 про те, що позивач дійсно працював у ТОВ «НЕДРА» у період з 17.02.2010 по 20.01.2011, з 01.04.2011 по 27.01.2012, з 01.03.2012 по20.08.2012, з 21.08.2012 по 29.11.2012, з 30.11.2012 по 02.09.2013, з 05.09.2013 по 14.04.2014, з 15.04.2014 по 16.02.2015, з 17.02.2015 по 28.01.2016, з 05.03.2016 по 28.01.2017, з 19.02.2017 по 10.02.2018, з 19.02.2018 по 16.02.2019, з 17.02.2019 по 17.02.2020, з 18.02.2020 по 02.06.2020, з 05.10.2020 по 06.07.2021, зазначено, що професія машиніста парової установки передбачена Списком №2, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.91 №10, розділом 12 Буріння, видобуток і переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля, сланцю» підрозділом 2 «Видобуток нафти, газу та газового конденсату» позицією 2130200а-13969. За зазначені періоди була виконана встановлена річна норма робочого часу за системою змінної робочої вахти в повному обсязі (а.с.50)

- довідка від 02.07.2020 №12 про заробітню плату з 2017 року по 2020 рік по місяцях (а.с.42);

- довідка №11 від 02.07.2020 про заробітню плату щомісячно у період з 2012 року по 2016 рік (а.с. 43).

У матеріалах справи наявні докази про сплату страхових внесків, а також інформація про те, що пільговий стаж позивача за вказані періоди становить 11 років 2 місяці 10 днів (а.с. 36-41).

Крім того, у матеріалах справи містяться докази про проведення атестації робочих місць (а.с.52-62).

Відтак, судом з`ясовано, що спірні періоди трудової діяльності підтверджено достатніми письмовими доказами, що не заперечується відповідачами, однак підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів стало припинення участі рф з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, з цього приводу суд зазначає про таке.

Згідно з ч. 2 ст. 6 вказаної Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладеної між Україною і росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Відповідно до абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст. 12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993).

Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення»постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Разом із тим, відповідно достатті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

УРішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції Українизазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першійстатті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується тойзаконабо інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України,стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення,стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України.Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новийзакончи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Застаттею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самомузаконіне визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до 19.06.2023Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відтак, суд відхиляє посилання Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, покладені в основу спірного рішення від 23.02.2024 № 092750010094, оскільки вказані обставини стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Щодо посилань відповідача-1 про те, що у довідках від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 17.02.2010, трудовій книжці серії НОМЕР_2 ВІД 22.02.1990 відсутні відомості про періоди вахти та міжвахтового відпочинку, суд зазначає про таке.

Основним документом, який регламентує порядок організації роботи вахтовим методом, є спільна постанова Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях, Секретаріату ВЦРПС і Міністерства охорони здоров`я СРСР № 794/33-82 від 31.12.1987р. «Про затвердження основних положень про вахтовий метод організації роботи». Можливість її застосування на території України врегульована постановою Верховної Ради України № 1545-ХІІ від 12.09.1991р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP».

Згідно із Загальними положеннями додатка 1 до зазначеної постанови вахтовий метод роботи - це особлива форма організації робіт, заснована на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умови, коли не може бути забезпечено щоденне повернення працівників до місця постійного проживання. Робота організується за спеціальним режимом праці, як правило, при сумованому обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається в місцях постійного проживання (п.1.1).

Пунктами 4.1 - 4.3, 4.5 додатка 1 до постанови № 794/33-82 встановлено, що при вахтовому методі організації робіт встановлюється, як правило, сумований облік робочого часу за місяць, квартал або за інший триваліший період, але не більше, ніж за рік. Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі від місця знаходження підприємства або від пункту збору до місця роботи та назад і час відпочинку, що припадає на цей календарний відрізок часу. При цьому, тривалість робочого часу за обліковий період не повинен перевищувати нормальної кількості робочих годин, встановлених законодавством.

На підприємствах ведеться спеціальний облік робочого часу та часу відпочинку на кожного працівника за місяцями та наростаючим підсумком за весь обліковий період.

Робочий час та час відпочинку в рамках облікового періоду регламентується графіком роботи на вахті, який затверджується адміністрацією підприємства за погодженням з відповідним профспілковим комітетом, як правило, на рік і доводиться до відома працівників не пізніше ніж за один місяць до введення його в дію. У графіках також передбачаються дні, необхідні для доставки працівників на вахту та назад. Дні перебування в дорозі до місця роботи і назад у норму робочого часу не включаються і можуть припадати на дні міжвахтового відпочинку. Тривалість щоденної роботи (зміни) не повинна перевищувати 12 годин.

Тривалість щоденного (міжзмінного) відпочинку працівників з урахуванням обідніх перерв може бути зменшено до 12 годин. Невикористані в цьому випадку години щоденного (міжзмінного) відпочинку, а також дні щотижневого відпочинку сумуються та надаються у вигляді додаткових вільних від роботи днів (дні міжвахтового відпочинку) протягом облікового періоду. Число днів щотижневого відпочинку у поточному місяці має бути не менше числа повних тижнів цього місяця. Дні щотижневого відпочинку можуть припадати на будь-які дні тижня. Працівникам, які звільнилися до закінчення облікового періоду, дата звільнення за їх згодою може вказуватися з урахуванням днів міжвахтового відпочинку.

Нормальна кількість годин, яку працівник повинен відпрацьовувати в обліковому періоді, визначається виходячи з шестиденного робочого тижня та тривалості робочої зміни 7 годин та шестигодинної робочої зміни у передвихідні та передсвяткові дні (при 41-годинному робочому тижні). При цьому на роботах із шкідливими умовами праці норма робочого часу обчислюється на основі встановленого законодавством скороченого робочого часу.

Судом встановлено, що у представлених позивачем довідках від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84 міститься інформація, що періоди роботи позивача здійснювалися вахтовим методом та була виконана річна норма робочого часу за системою змінної робочої вахти в повному обсязі (а.с.44-51).

Крім того, суд звертає увагу, що у зазначені періоди роботи позивача згідно зазначених довідок, періодів суміщення роботи, простою, у відпустці по догляду за дитиною, фактично відпрацьованого за період роботи в режимі неповного робочого тижня у зв`язку із скороченням обсягів виробництва відсутні, що свідчить про те, що позивачем було дійсно виконано норму балансу робочого часу вахтово-експедиційним методом у повному обсязі.

Суд виснує, що вказаними довідками підтверджується, що позивачем відпрацьовано норму годин/днів, які необхідні для зарахування його роботи в періоди з 31.05.1997 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 13.12.2009 , з 17.02.2010 по 20.01.2011, з 01.04.2011 по 27.01.2012, з 01.03.2012 по 20.08.2012, з 21.08.2012 по 29.11.2012, з 30.11.2012 по 02.09.2013, з 05.09.2013 по 14.04.2014, з 15.04.2014 по 16.02.2015, з 17.02.2015 по 28.01.2016, з 05.03.2016 по 28.01.2017, з 19.02.2017 по 10.02.2018, з 19.02.2018 по 16.02.2019, з 17.02.2019 по 17.02.2020 до його пільгового стажу.

Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.

У постанові по справі №754/14898/15-а Верховний Суд стосовно аналогічних правовідносин зазначає, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний підтверджений стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів (довідок, наказів), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці та розробленими на виконання постанови КМ України № 442 від 01.08.1992р. Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України № 41 від 01.09.1992р.

Згідно п.4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики № 383 від 18.11.2005р. (зі змінами), якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, не підтвердилось право на пільгову пенсію, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць.

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до положень Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Міністерством праці України разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку (п.п.8, 9).

Аналіз норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного суду від 18.07.2018р. у справі № 521/10502/14-а.

Атестація повинна проводитися у передбачені п.4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених п.4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Вказану позицію висловив Верховний Суд у рішенні від 10.07.2018р. у справі № 227/545/17.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020р. сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Однак, позивачем надано відповідачу документи, які підтверджують проведення атестації його робочих місць у спірні періоди, а саме: карта атестації №8, карта атестації №10, наказ від 11.10.2013 №493 про завершення атестації робочих місць, карта атестації робочого місця №81, наказ про завершення проведення спеціальної оцінки умов праці і затвердження її результатів від 15.08.2019 №320, карта спеціальної оцінки умов праці №246.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.02.2024 №092750010094 слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо позовної вимоги врахувати при призначенні пенсії відомості про заробітну плату відповідно до довідок №11 від 02.07.2020, №12 від 02.07.2020, відомостей про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи від 13.08.2021, суд зазначає про таке.

Відповідач-2, відмовляючи позивачу рішенням від 23.02.2024 №092750010094 у призначенні пільгової пенсії, не навів жодного заперечення стосовно неврахування довідок №11 від 02.07.2020, №12 від 02.07.2020, відомостей про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи від 13.08.2021. ГУ ПФУ в Харківській області констатувало відсутність законних підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи.

Доказів порушення прав ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо відмови врахувати довідки про заробітну плату, матеріали справи не містять.

Отже, питання щодо врахування довідок №11 від 02.07.2020, №12 від 02.07.2020, відомостей про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи від 13.08.2021, станом на момент розгляду судом даної адміністративної справи не є спірним.

Відтак, позовна вимога про зобов`язання відповідача-1 при признченні пенсії врахувати довідки №11 від 02.07.2020, №12 від 02.07.2020, відомості про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи від 13.08.2021, є передчасною і такою, що не підлягає задоволенню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Разом з тим, суд зауважує таке.

У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом пенсійного органу визначено ГУ ПФУ в Харківській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача - 2 прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті114 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 14.02.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, даний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З урахуванням частин 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат.

За змістом частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з ч. 9ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.

З огляду практики Європейського суду з прав людини, як то у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" слідує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Серед матеріалів справи наявні: договір про надання правничої допомоги №18/03/24 від 18.03.2024, додаткова угода №1 від 18.03.2024, квитанція до прибуткового касового ордеру №18/03/24 від 18.03.2024 на суму 15000 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №974, ордер №1065798 від 17.04.2024.

Як слідує зі змісту договору (п.2.1) позивачу, зокрема надаються послуги щодо усного та письмового консультування, складання проектів процесуальних документів, запитів, заяв, підготовка і написання зяяв по суті справи, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи, отримання рішення суду. Відповідно до додаткової угоди сторони домовились про вартість правничої допомоги в розмірі 15000 грн.

Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв`язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, надміру великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, стосовно питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику.

Написання заяв по суті справи, які здебільшого містять цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката. Участь у судових засіданнях адвокат не брав, оскільки справа розглядається в письмовому провадженні, з матеріалами справи окремо не ознайомлювався

При цьому, Верховий Суд у своєму рішенні від 01.10.2018 у справі №569/17904/17 зауважив, що на підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19.

Суд зазначає, що розрахунок погодинної вартості правової допомоги позивачем не надано.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З огляду на вищенаведені обставини, на думку суду, розмір правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.

Відтак, ураховуючи позицію відповідача, суд доходить висновку, що відшкодуванню підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаною адвокатом роботою та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Щодо витрат на переклад у розмірі 1300 грн, суд зазначає.

За змістом приписів ч.1ст.132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 3 частини третьоїстатті 132 КАС Українивизначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до ч.5ст.137 КАС Українирозмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.

На підтвердження понесених витрат на переклад документів, представником позивача надано документ про прийняття трьох довідок для перекладу з російської на українську мову, вартість послуги становить 1300 грн.

Однак, у матеріалах справи відсутня квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які б підтверджували здійснення позивачем оплати таких послуг або інші підтверджуючі здійснення оплати докази.

Відтак, відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)

Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 847,84 грн (70%), понесення яких підтверджується квитанцією від 22.04.2024, яка міститься серед матеріалів справи.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 23.02.2024 №092750010094.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до пільгового страхового стажу за Списком №2 періоди роботи на території російської федерації згідно довідок від 06.04.2012 №02-4/46-265, від 13.04.2012 №01-08/470-45, від 20.08.2021 №84, трудової книжки № НОМЕР_1 від 17.02.2010, трудової книжки серії НОМЕР_2 від 22.02.1990, а саме періоди роботи:

з 31.05.1997 по 30.09.2003 в ОАО «Варьеганнефть» (повний робочий день) за професією машиніст парової пересувної депарафінізаційної установки 5 розряду вахтово-експедиційним методом, яка відноситься до Списку №2 ХІІ підрозділ 2 (видобуток нафти, газу і газового конденсату) позиція -2130200а-13969, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10;

з 01.10.2003 по 13.12.2009 в ООО «Управление технологического транспорта» (повний робочий день) за професією машиніст парової пересувної депарафінізаційної установки 5 розряду вахто-експедиційним методом, яка відноситься до Списку №2 ХІІ Підрозділ 2 (видобуток нафти, газу і газового конденсату) позиція - 2130200а-13969, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10;

з 17.02.2010 по 20.01.2011, з 01.04.2011 по 27.01.2012, з 01.03.2012 по 20.08.2012, з 21.08.2012 по 29.11.2012, з 30.11.2012 по 02.09.2013, з 05.09.2013 по 14.04.2014, з 15.04.2014 по 16.02.2015, з 17.02.2015 по 28.01.2016, з 05.03.2016 по 28.01.2017, з 19.02.2017 по 10.02.2018, з 19.02.2018 по 16.02.2019, з 17.02.2019 по 17.02.2020, з 18.02.2020 по 02.06.2020, з 05.10.2020 по 06.07.2021 в ООО «Недра» за професією машиніст парової пересувної депарафінізаційної установки, повний робочий день у виробництві добування нафти, газу і газового конденсата вахтовим методом роботи. Дана професія відноситься до Списку №2 ХІІ Підрозділ 2 (видобуток нафти, газу і газового конденсату) позиція - 2130200а-13969, затверджений постановою КМ СРСР від 26.01.1991 №10.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, м. Харків, 61022) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 14.02.2024 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, вказаних у мотивувальній частині рішення суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, Держпром, 3, під. 2 поверх, м. Харків, 61022) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 847,84 грн (вісімсот сорок сім гривень вісімдесят чотири копійки) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.