Рішення № 120103845, 09.05.2024, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3389/23

Провадження № 2/204/153/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа - Військова частина НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В:

08 березня 2023 року позивачка ОСОБА_1 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , визначивши третьою особою військову частину НОМЕР_1 , із вимогами про стягнення безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03 червня 2011 року вона уклала шлюб з ОСОБА_5 , в якому у них народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 14 серпня 2017 року, їх шлюб розірвано. 12 лютого 2021 року позивачка зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 ». Разом з тим, зазначає, що 01 березня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 було призвано на військову службу за Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року під час мобілізації. 04 травня 2022 року до Волноваського районного ВП ГУНП в Донецькій області надійшло звернення командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_8 про те, що з 13 березня 2022 року відсутні будь-які дані про місцезнаходження військовослужбовця номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_7 в/ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 05 травня 2022 року за даним фактом слідчим підрозділом Волноваського ВП ГУНП в Донецькій області внесено відомості до ЄРДР за № 12022052630000322 за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. У серпні 2022 року на розгляд командира в/ч НОМЕР_1 , надійшла заява батька ОСОБА_3 , щодо виплати грошового забезпечення та всіх належних виплат зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_5 . Зазначає, що відповідно до наказу командира в/ч від 04 серпня 2022 року № 163 розпочато виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 гривень, передбаченої постановою КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року, недоотримане військовослужбовцем до дня безвісти відсутності. Таким чином, відповідачу було виплачено 674833 гривні 74 копійки. Однак, звертаючись із заявою про виплату даних коштів, відповідач приховав від командування в/ч НОМЕР_1 той факт, що його безвісти зниклий син має малолітню дитину, яка має першочергове право на тримання вказаних коштів. Стверджує, що всі ці факти свідчать про недобросовісність ОСОБА_3 та про його умисел на протиправне отримання грошових коштів, право на отримання яких він, відповідно до Постанови КМУ від 30 листопада 2016 року № 884, не мав. Тому вважає, що ОСОБА_3 , незаконно, без достатньої на те правової підстави (безпідставно) отримав грошові кошти, а саме грошове забезпечення, додаткові та інші види грошового забезпечення належне, але не отримане зниклим безвісти військовослужбовцем ОСОБА_5 , в загальній сумі 674833 гривні 74 копійки, які вона прохає стягнути з відповідача на її користь разом із судовими витратами по справі у сумі 6853 гривні.

Ухвалою суду від 20 березня 2023 року позовну заяву залишено без руху, позивачці надано термін на усунення недоліків (а.с . 30).

03 травня 2023 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 20 березня 2023 року, позивачкою усунуто (а. с. 33-54).

Ухвалою суду від 09 травня 2023 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 10 годину 22 червня 2023 року (а. с. 55).

31 травня 2023 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача - адвоката Бур`янського А.В. (а. с. 62-74), в якому він позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідач нікого не вводив в оману, а кошти отримав законно. Так, зазначає, що норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до членів сімей військовослужбовців, які пропали безвісти віднесено і батьків, і дітей. Крім того, нормами вказаного закону та Постанови КМУ «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» визначено, що грошове забезпечення, за таких обставин, виплачується членам сім`ї військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі його відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частинами, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. Вказує на те, що зазначені норми Закону прямо не відокремлюють право батьків на виплату в разі наявності дитини та відсутності дії шлюбу. Разом з цим, зазначає, що вимогами п. 2 Постанови КМУ № 168 від 28 лютого 2022 року визначено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у ст. 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян рф або рб та осіб, які постійно та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. При цьому, зазначає, що приписами ст. 161 вказаного закону визначено, що право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Разом з цим, зазначає, що саме на батьків покладена відповідальність та обов`язок щодо належного виховання дитини - і той факт, що солдат ОСОБА_5 , військовослужбовець в/ч НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вірний військовій присязі, у бою за Батьківщину, виявив стійкість та мужність є заслугою перш за все батьків. Тому, вважає не зрозумілим та не логічним обмеження батьків у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, тоді коли законодавець надає цим же батькам на рівні з дітьми військовослужбовця право на отримання інших виплат та пільг. Вважає, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість та законність вимог, що є підставою для відмови в їх задоволенні. Разом з цим, зазначає про те, що заявлені позивачкою витрати на правову допомогу є неспівмірними. Більш того, вказує на те, що позивачка не отримала відповідну виплату саме з її вини, бо вона подала не весь пакет документів. Тому, прохає суду у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі та стягнути з позивачки втрати на правову допомогу відповідача у сумі 10600 гривень.

Ухвалою суду від 22 червня 2023 року у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4 (а. с. 99).

Ухвалою суду від 28 вересня 2023 року у справі закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті (а. с. 132).

Позивачка у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності (а. с. 142-143), в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала суд їх задовольнити.

У судове засідання відповідач та його представник не з`явилися, останній надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 209), в якій позовні вимоги не визнав, прохав суд у їх задоволення відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином (а. с. 206), причини неявки суду не відомі.

Представник третьої особи військової частини НОМЕР_1 в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 208), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивачка разом із ОСОБА_5 перебували у шлюбі (а. с. 6), в якому у них народився син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 27 липня 2011 року (а. с. 7).

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 14 серпня 2017 року у справі № 226/1158/17, шлюб між позивачкою та ОСОБА_5 розірвано (а. с. 8 та на звороті).

12 лютого 2021 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 від 12 лютого 2021 року (а. с. 9).

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022052630000322 від 05 травня 2022 року, відкритого за ч. 1 ст. 115 КК України (а. с. 14-15), з-поміж іншого, вбачається, що 04 травня 2022 року до Волноваського районного ВП ГУНП в Донецькій області надійшло звернення командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_8 про те, що з 13 березня 2022 року відсутні будь-які дані про місцезнаходження військовослужбовця номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_7 в/ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які перебували на території населених пунктів Волноваського району.

01 вересня 2022 року позивачка, як законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату їй грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення її колишнього чоловіка ОСОБА_5 , військовослужбовця номера обслуги ІНФОРМАЦІЯ_7 в/ч НОМЕР_1 , який пропав безвісти 13 березня 2022 року (а. с. 16-17).

За результатами розгляду вищевказаної заяви позивачки (а. с. 16-17), т. в. о. начальника штабу заступника командира військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_9 їй було надано відповідь № 2/1918 від 04 жовтня 2022 року (а. с. 48), з якої вбачається, що до військової частини НОМЕР_1 належним чином оформлена заява та пакет документів ОСОБА_2 щодо нарахування та виплати йому або їй, як законному представнику, грошового забезпечення ОСОБА_5 не надходило. З метою оформлення відповідної заяви та пакету документів для виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення рекомендовано звернутися до ТЦК та СП за місцем проживання, а у разі не згоди з прийнятим рішенням - до ІНФОРМАЦІЯ_8 або в судовому порядку.

З листа командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 № 2230 від 11 жовтня 2022 року начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 (а. с. 18-19) вбачається, що виплата ОСОБА_3 грошового забезпечення та винагороди у збільшеному розмірі до 100000 гривень, належне, але не отримане його сином за період з серпня - вересня 2022 року здійснена на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення від 04 серпня 2022 року № 163, від 02 вересня 2022 року № 217, на виплату винагороди від 04 серпня 2022 року № 325 та від 02 вересня 2022 року № 377. Крім того, з вказаного листа вбачається, що на підставі п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 884 від 30 листопада 2016 року, вищевказані виплати ОСОБА_3 припинено.

Зміст вищевказаного листа командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 № 2230 від 11 жовтня 2022 року доведений до відома відповідача листом № 02/5837 від 19 жовтня 2022 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_11 з рекомендацією врегулювання спору в позасудовому порядку (а. с. 20).

09 листопада 2022 року позивачка звернулася з листом до відповідача із вимогою про повернення незаконно отриманих коштів (а. с. 22 та на звороті, 23).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 20 ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам необхідно зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають певну свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, позивачка звернувшись з вказаними позовом прохала суд стягнути з відповідача на її користь безпідставно набуті ним грошові кошти (грошове забезпечення) в сумі 674833 гривні 74 копійки, при цьому, в обґрунтування своїх вимог посилалася на правову норму ст. 1212 ЦК України.

Проте суд не може погодитися із такими доводами позивачки з огляду на наступне.

Так, механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначається Порядком виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884

Відповідно до вимог п. 4, 7 вищевказаного Порядку, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

У зв`язку з надходженням численних запитів щодо порядку черговості виплати грошового забезпечення сім`ям, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, а також загиблих військовослужбовців (далі - зазначені військовослужбовці), фахівці Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України роз`яснили визначений чинним законодавством порядок виплати зазначених коштів: Пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 та розділом ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, визначено чіткий перелік членів сімей зазначених військовослужбовців, яким здійснюється виплата грошового забезпечення. З метою правильного застосування норм вказаних керівних документів необхідно дотримуватися такого порядку черговості виплати грошового забезпечення сім`ям зазначених військовослужбовців: 1. перша черга - дружині (чоловіку); 2. друга черга - повнолітнім дітям, які проживають разом з дружиною (чоловіком), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців; 3. третя черга - батькам військовослужбовців. Кожна наступна черга набуває права на виплату лише при відсутності осіб, зазначених у попередніх чергах. П`ять застережень, щодо особливостей виплат.

Задля уникнення непорозумінь, фахівці Департаменту соціального забезпечення також зауважують, що при проведенні зазначеної виплати громадянам слід враховувати ряд деяких правових обставин і колізій чинного законодавства.

Зокрема, слід враховувати те, що: виплата грошового забезпечення здійснюється з урахуванням положення статей 46, 70 та 71 Закону України «Про виконавче провадження»; - виплата аліментів та виплата частки грошового забезпечення за Законом України - є різними видами виплат.

Тобто особи, які отримують аліменти з грошового забезпечення зазначеного військовослужбовця та у разі набуття права за черговістю на виплату частини грошового забезпечення за Законом України, отримують кожну з цих виплат окремо; - кожна наступна черга набуває права на виплату лише при відсутності осіб, зазначених у попередніх чергах; - при наявності декількох осіб, зазначених в одній черзі, проводити належну їм виплату рівними частинами; - особи, які перебувають на утриманні зазначених військовослужбовців, визначаються відповідно до чинного законодавства України або у судовому порядку.

Відповідно до вимог абз. 1, 3 ч. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Так, рішенням Конституційного Суду № 5-рп/99 від 03 червня 1999 року встановлено, що членом сім`ї, що перебуває на утриманні військовослужбовця (пункт 6 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), є та з визначених у пункті 1 цього Рішення особа, що перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, яка є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, що не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний доход яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов`язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім`ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім`ї військовослужбовця, що зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли 8-річного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який надає члену сім`ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку. У разі переведення військовослужбовця для подальшого проходження служби або навчання в інший населений пункт його утриманцями до надання житла сім`ї треба вважати і тих членів його сім`ї, які перебували раніше на утриманні військовослужбовця і залишились тимчасово проживати за попереднім місцем служби.

Натомість, суд зазначає, приписами ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішення щодо виплати грошового забезпечення відповідачу, так само як і рішення щодо призупинення йому такої виплати, було прийнято командиром військової частини НОМЕР_1 .

Отже, у випадку не згоди із прийнятим командиром військової частини рішення щодо виплати грошового забезпечення відповідачу, позивачка мала право захистити свої порушене право шляхом звернення до адміністративного суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини щодо виплати грошового забезпечення.

Натомість, як було зазначено вище, позивачкою було обрано спосіб захисту порушеного права у виді стягнення безпідставно набутих коштів в порядку ст. 1212 ЦК України, що, на думку суду, не відповідає змісту порушеного права.

Так, вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї норми безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання (лат. - той, що стосується вимоги про повернення) - зобов`язання із безпідставного придбання або збереження майна.

За змістом наведеної норми, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 у справі № 904/2444/18, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 22 березня 2021 року у справі № 760/18229/15-ц.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20, від 08 вересня 2021 року у справі № 206/2212/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18, від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц .

Однак, як було зазначено судом вище, виплата грошового забезпечення відповідачу, відбулася на підставі адміністративного акту, а саме наказу командира військової частини НОМЕР_1 , який на час розгляду справи судом не скасований, а отже у даному випадку була правова підстава для набуття відповідачем права на грошове забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що у випадку скасування наказу командира військової частини право на звернення до суду із позовом про стягнення безпідставно набутих коштів має особа, яка здійснила виплату цього грошового забезпечення та, яка в розумінні ст. 1212 ЦК України є потерпілою особою, а не позивачка.

З огляду на викладене, з урахуванням того, що грошові кошти відповідачу виплачувалися на правовій підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 про виплату грошового забезпечення від 04 серпня 2022 року № 163, від 02 вересня 2022 року № 217, на виплату винагороди від 04 серпня 2022 року № 325 та від 02 вересня 2022 року № 377, відомості про скасування чи оскарження яких суду не відомі, суд дійшов висновку про те, що права чи інтереси позивачки, які підлягають судовому захисту, в тому числі шляхом використання правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, не порушені, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд визнає, що позовні вимоги не доведені належними, допустимими та достатніми доказами, через що підстави для задоволення позову відсутні, через що суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ), в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), третя особа - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_7 ). про стягнення безпідставно набутих коштів - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна