Рішення № 120091774, 01.07.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9484/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 26.03.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні в подвійному розмірі періоду роботи з 21.08.1989 по 21.08.2023;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням при її обчисленні періодів роботи з 21.08.1989 по 21.08.2023 у подвійному розмірі, з 02.02.2024.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

З 21.08.1989 позивач була прийнята на посаду санітарки Барабойського будинку інтернату. З 04.01.1997 була переведена на посаду санітарки-палатної. З 01.10.2012 переведена на посаду молодшої медичної сестри санітарки-буфетниці. З 02.01.2020 позивач переведена на посаду молодшої медичної сестри санітарки-палатної. З 01.04.2023 по 21.08.2023 позивач працювала на посаді молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці. Згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. 02.02.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про зарахування періоду роботи у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 19.02.2024 відповідач надіслав відмову, з якої вбачається, що для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 21.08.1989 по 31.12.2003 у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті підстави відсутні, оскільки зазначений заклад відноситься до закладів соціального захисту, а не закладів охорони здоров`я, а зарахування періоду роботи після 01.01.2004 не передбачено законом.

Ухвалою судді від 01.04.2024 прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до розгляду, відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

15.04.2024 до суду надійшов відзив (вх..№ЕС/15318/24) Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Для зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи позивача з 21.08.1989 по 31.12.2003 у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті підстави відсутні, оскільки зазначений заклад відноситься до закладів соціального захисту, а не до закладів охорони здоров`я.

На підставі зазначеного, відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 21.03.2022 призначено пенсію за віком згідно п.2 ч.1 Прикінцевих положень Закону України №1058-IV та п.б статті 13 Закону України №1788, з урахуванням стажу роботи 35 років 6 місяців 18 днів, у тому числі пільгового за Списком №2 13 років 6 місяців 18 днів.

З довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 27.10.2021 №488 вбачається, що позивач у періоди з 04.01.1997 по 22.07.2002 та з 21.08.2003 по 30.09.2012 вона працювала «молодшою медичною сестрою санітаркою-палатною» в Барабойському будинку інтернаті, який в подальшому був реорганізований в Барабойський психоневрологічний будинок-інтернат

Відповідно до довідки №487 від 27.10.2021 позивач з 01.10.2012 по дату видачі довідки працювала молодшою сестрою санітаркою-роздавальницею в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті.

З наявної у матеріалах пенсійної справи копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що у періоди:

- з 21.08.1989 по 22.11.1997 вона працювала санітаркою-прибиральницею в Барабойському будинку інтернаті;

- з 01.10.2012 по 01.01.2020 вона працювала молодшою медичною сестрою санітаркою-буфетницею в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті;

- з 02.01.2020 вона працювала молодшою медичною сестрою санітаркою-палатною в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті та що назву посади змінено на молодша медична сестра (санітарка-роздавальниця) з виконанням функцій кухонного робітника.

Також, такі обставини підтверджуються Формою ОК-5 індивідуальних відомостей застрахованої особи реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, та не заперечуються самим відповідачем.

Крім того позивачем до суду надано довідки Барабойського психоневрологічного будинку-інтерната від 24.01.2024:

1) №73, згідно якої ОСОБА_1 працювала в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті на посаді санітарки з 21.08.1989 (наказ про прийняття № 128 від 21.08.1989) по 21.08.2023 (наказ про звільнення № 101 від 16.08.2023);

2) №72, згідно якої ОСОБА_1 працювала в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті з 21.08.1989 по 21.08.2023:

- 21.08.1989 прийнята на посаду санітарки Барабойського будинку інтернату (наказ про прийняття № 128 від 21.08.1989);

- 04.01.1997 переведена на посаду санітарки-палатної (виписка з наказу про переведення № 03 від 04.01.1997);

- 01.10.2012 переведена на посаду молодшої медичної сестри санітарки-буфетниці (виписка з наказу про переведення № 63 від 01.10.2012); посаду «молодша медична сестра санітарка-буфетниця» змінено на посаду «молодша медична сестра (санітарка-роздавальниця) з виконанням функцій кухонного робітника» (наказ №18 від 02.01.2020);

- 02.01.2020 переведена на посаду молодшої медичної сестри санітарки-палатної (наказ № 08 від 02.01.2020);

- 01.04.2023 переведена на посаду молодшої медичної сестри санітарки-прибиральниці про переведена (наказ про переведення № 31 від 10.04.2023);

- 21.08.2023 звільнена з посади молодшої медичної сестри - санітарки-прибиральниці.

02.02.2024 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила зарахувати періоди роботи у Барабойському психоневрологічному інтернаті з 21.08.1989 по 21.08.2023 до її страхового стажу у подвійному розмірі.

У відповідь, 19.02.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області склало лист №5485-3774/К-02/8-1500/24, в якому повідомило, що для зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періодів роботи з 21.08.1989 по 21.08.2023 у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті підстави відсутні, оскільки зазначений заклад відноситься до закладів соціального захисту, а не до закладів охорони здоров`я.

Не погодившись із такою відмовою суб`єкта владних повноважень у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу в подвійному розмірі, позивач за захистом прав, свобод та охоронюваних законом інтересів звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Отже, Законом передбачена можливість зарахування до стажу у подвійному розмірі роботи, зокрема, у закладах з надання психіатричної допомоги.

Згідно Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 №385 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 №892/7180, заклад з надання психіатричної допомоги відноситься до багатопрофільних лікарняних закладів (підпункт 1.1.1 пункт 1 цього Переліку).

Відповідно до пункту 22 Пояснень до Переліку закладів охорони здоров`я, заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Пояснення доповнено новим пунктом 22 згідно з Наказом Міністерства охорони здоров`я № 190 від 01.02.2022.

Як установлено судом, у період з 21.08.1989 по 21.08.2023 позивач працювала в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті.

На думку позивача, такий період роботи має зараховуватись до її стажу роботи у подвійному розмірі.

За визначенням, наведеним у статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

У статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» наведено визначення таких понять:

- психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;

- заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги;

- заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, - юридична особа будь-якої форми власності, що надає соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади;

Відповідно до п.1 Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957, психоневрологічний інтернат є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (далі - підопічні).

Згідно із п.5 Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957, основними завданнями інтернату є:

1) забезпечення прав та інтересів підопічних, створення належних умов для проживання/перебування, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості (заняття творчістю, дозвілля, навчання, добровільна праця тощо) та надання медичної допомоги підопічним;

2) надання соціальних послуг підопічним (стаціонарний догляд, соціальна реабілітація, представництво інтересів).

Інтернат може надавати послуги з підтриманого проживання, паліативного/хоспісного та денного догляду, соціальної адаптації, кризового та екстреного втручання, консультування.

Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. № 268 Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги (Офіційний вісник України, 2005 р., № 15, ст. 759) і затверджуються засновником;

3) проведення комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Відповідно до пункту 7 Типового положення, підопічним гарантується, зокрема, надання медичної допомоги, у тому числі екстреної, за наявності медичних показань, консультації, стаціонарне лікування на базі закладів охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 14 Типового положення, медична допомога в інтернаті може надаватися у разі:

провадження господарської діяльності з медичної практики;

укладення договорів із закладами охорони здоров`я та/або медичними працівниками.

Інтернат може провадити господарську діяльність з придбання, перевезення, зберігання, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, дозволених до застосування в Україні.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до основного виду діяльності Барабойського психоневрологічного будинку-інтернат належить (КВЕД) 87.30 «Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів».

Отже, Барабойський психоневрологічний будинок-інтернат здійснює діяльність у сфері соціального захисту з надання послуг з догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів, а тому не є психіатричним закладом охорони здоров`я у розумінні статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для поширення у контексті спірних правовідносин на Барабойський психоневрологічний будинок інтернат положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та про те, що ОСОБА_3 не має права на зарахування періоду роботи в Барабойському психоневрологічному будинку-інтернаті до стажу роботи у подвійному розмірі.

Суд зазначає, що твердження позивача про те, що Барабойський психоневрологічний будинок інтернат є закладом, предметом діяльності якого є соціальний захист, тимчасове або постійне проживання/перебування осіб зі стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в Інтернаті, не знайшли свого підтвердження.

Отже, доводи позивача, якими вона обґрунтує свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами, а відтак у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відповідно до ст.139 КАС України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65000, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА

.