Рішення № 120091765, 01.07.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10567/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 05.04.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність 297 Комендатуру охорони та обслуговування щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язати 297 Комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 по 05.04.2022.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що в період з 26.08.2020 по 04.10.2021 позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . З 01.01.2020 Військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником коштів третього рівня та зарахована на фінансове забезпечення до 297 Комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України, тому позов пред`явлено до останньої. Грошове забезпечення позивача в період з 26.08.2020 по 04.10.2021, відповідно до законодавства підлягало розрахунку із урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року. У вказаний період нараховування та виплата позивачу грошового забезпечення здійснена в заниженому розмірі, а саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Такі дії позивач вважала протиправними, що стало приводом для звернення до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі № 420/16492/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2024 у справі № 420/16492/23 апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду С від 05.09.2023 у справі №420/16492/23 - без змін. Рішення суду фактично було виконано 27.03.2024. Провівши виплату грошового забезпечення згідно рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі №420/16492/23, 297 Комендатура охорони та обслуговування Міністерства оборони України не нарахувала і не виплатила позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що стало приводом для звернення до суду з даним позовом.

Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

10.04.2024 ухвалою судді позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху та надано строк на усунення недоліків, а саме шляхом надання до суду позовної заяви недоліки позовної заяви повинні бути усунені шляхом надання до суду позовної заяви оформленої у відповідності до вимог ч.1 та п.2 ч.5 ст.160 КАС України.

11.04.2024 до суду надійшла заява представника позивача адвоката Щавінського Костянтина Станіславовича (вхід.№ЕС/14729/24) про усунення недоліків та надано позовну заяву.

16 квітня 2024 року ухвалою судді прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), ухвалено проводити розгляд справи в порядку, визначеному ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою витребувано у 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України:

1) довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , за період з 05.10.2021 по 05.04.2022 складеної відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100;

2) відомості про розмір (суму) виплачених ОСОБА_1 грошових коштів при звільненні з урахуванням коштів, що були виплачені на виконання рішення суду №420/16492/23.

29.04.2024 до суду надійшов відзив (вхід.№ЕС/17384/24) від представника 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач вважає позов необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

У відзиві вказано, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати не поширюються.

На думку відповідача відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як стверджує 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, право на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після його звільнення. Наведені обставини свідчать і про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України. Беручи до уваги зазначене, на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. Отже, здійснений 297 комендатурою охорони та обслуговування розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату грошового забезпечення.

Отже, вказано у відзиві, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні

Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

У відзиві відповідача також просить суд провести судове засідання за участю сторін.

Ухвалою суду від 01.07.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про проведення судового засідання по справі за позовом ОСОБА_1 до 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії за участю сторін.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу в період з 29.01.2020 року по 25.08.2020 року у Військовій частині НОМЕР_2 , а в період з 26.08.2020 року по 04.10.2021 року в Військовій частині НОМЕР_1 , яка зарахована на фінансове забезпечення до 297 комендатури охорони та обслуговування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі №420/16492/23, яке набрало законної сили 30.01.2024 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та:

- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.08.2020, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020;

- зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 25.08.2020, грошову допомогу для оздоровлення за 2020 рік, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020.

- визнано протиправними дії 297 комендатури охорони та обслуговування щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.08.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020.

- зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 26.08.2020 по 31.12.2020, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020.

- визнано протиправними дії 297 комендатури охорони та обслуговування щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.10.2021, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021.

- зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.10.2021, грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021.

На виконання даного рішення суду, 26.03.2024 відповідачем виплачено позивачу 138729,88 грн, що підтверджується наданою до суду копією платіжного доручення №9958563 від 26.03.2024.

При цьому згідно довідки відповідача №2709/174129/21122 від 24.04.2024 розмір нарахованого грошового забезпечення склав 140842,52 грн.

Позивач, вважаючи, що при виплаті вищевказаних сум у відповідача виник обов`язок виплати середнього грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 05.10.2021 по 05.04.2022, звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Зі змісту наданих матеріалів вбачається, що позивачу у день звільнення не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

У зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою позивачу індексації грошового забезпечення на підставі рішення суду, на його думку, виникли підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд зазначає, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Суд зауважує, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Судом встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.08.2020 по 31.12.2020, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 та у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.10.2021, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021.

На виконання рішення суду №420/16492/23, відповідач 26.03.2024 виплатив індексацію грошового забезпечення у розмірі 138729,88 грн

Предметом спору в цій справі бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні саме за період з 05.10.2021 по 05.04.2022.

Застосовуючи вищенаведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що період з 05.10.2021 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 до 26.03.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

В той же час, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період не є предметом позову у даній справі.

З урахуванням періоду за яких позивач просить суд нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (період з 05.10.2021 по 05.04.2022), у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Виходячи з наведених обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набула право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, як вже вказано судом рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 року у справі №420/16492/23, яке набрало законної сили 30.01.2024, зокрема, зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 26.08.2020 по 31.12.2020, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020 та зобов`язано 297 комендатуру охорони та обслуговування перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.10.2021, грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021.

Спірний період затримки розрахунку при звільненні становить 127 робочих дні.

Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців, більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку № 100 до військовослужбовців.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Керуючись абз.1-3 п. 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Встановлено, що п. 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

З наявної в матеріалах справи Довідки №2709/174129/21122 від 24.04.2024 грошове забезпечення ОСОБА_1 при звільненні з урахуванням коштів, що були виплачені на виконання рішення суду складає всього 20117,28 грн.

Кількість календарних днів за цей місяць складає 31 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 648,94 грн (20117,28 грн : 31 календарний день).

Суд вважає, що саме вказані числові значення підлягають врахуванню при обчисленні середньоденного грошового забезпечення, оскільки як встановлено рішенням суду по справі №420/16492/23 дії 297 комендатури охорони та обслуговування щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.10.2021, грошової допомоги для оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021 були протиправними.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 82415,38 грн (648,94 грн х 127 календарних днів).

Крім цього, суд при вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

В свою чергу, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У постанові від 18.07.2018 в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 5 ст. 242 КАС України.

Так, в постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Зокрема, при вирішенні справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум на виконання рішення суду по справі № 420/16492/23 (138729,88 грн) у порівнянні із середнім заробітком спірний період затримки розрахунку за період з 05.10.2021 по 05.04.2022 становить 59,41 % (82415,38 грн./138729,88 грн. (сума компенсації/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,59407866 *100).

Як вже було зазначено вище, загальний розмір обчисленої суми середнього заробітку у спірний період за час затримки розрахунку при звільненні становить 82415,38 грн.

Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача за період з 05.10.2021 по 05.04.2022 необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 48962,97 грн (59,41 % від 82415,38 грн).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, застосовуючи принцип співмірності щодо спірного періоду, суд за наслідкам судового розгляду справи дійшов висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням ст. 9 КАС України шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності 297 Комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язання 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 по 05.04.2022 у розмірі 48962,97 грн.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з позовною заявою судовий збір не сплачувався, а відтак, відповідно до приписів ст.139 КАС України, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність 297 Комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати 297 Комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 по 05.04.2022 у розмірі 48962,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач - 297 Комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України (65012, м. Одеса, Італійський бульвар, буд. 3, код ЄДРПОУ 09958153).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА