Рішення № 120089919, 01.07.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2024 року Справа№200/3101/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення) виклику сторін (письмове провадження) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (Донецька область, м. Покровськ, вул. Мандрика, буд. 7, 85302)

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому просила суд:

-визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2022 по 24.04.2024 за 571 день, врахувавши при розрахунку всі складові грошового забезпечення: посадовий оклад + оклад за спеціальне звання + надбавка за вислугу років + надбавка за специфічні умови проходження служби + премія + підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості + індексації + додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, висновки суду справи №200/180/23 та виплатити на користь ОСОБА_1 ;

-стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2022 по день фактичного розрахунку 24.04.2024 року.

27 травня 2024 року від позивача до суду за допомогою засобів програмного забезпечення ЄСІТС Електронний суд надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних вимог, у якій позивач виклала позовні вимоги наступними чином:

-визнати протиправними (неправомірними) дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в повному обсязі та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні;

-витребувати від Головного управління Національної поліції в Донецькій області довідку про грошове забезпечення позивача ОСОБА_1 за період з 01.10.2021 по 30.09.22;

-зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 : 1) частину невиплаченої одноразової грошової допомоги, розрахованої з повного розміру грошового забезпечення за вересень 2022, в розмірі 199500 грн; 2) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2022 по час фактичного розрахунку, врахувавши при розрахунку всі складові грошового забезпечення;

-стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 частину невиплаченої одноразової грошової допомоги та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2022 по день фактичного розрахунку.

29 травня 2024 року ухвалою суду заяву позивача про уточнення позовних вимог шляхом їх збільшення повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 8 ст. 47, ч. 9 ст. 44 КАС України.

29 травня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано у Головного управління Національної поліції в Донецькій області довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення.

31 травня 2024 року від відповідача до суду надійшла довідка про середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення.

12 червня 2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовної заяви.

17 червня 2024 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій позивач заперечила доводи відзиву та підтримала доводи своєї позовної заяви.

17 червня 2024 року від відповідача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій позивач просила викласти п.п. 4, 5 позовних вимог прохальної частини у такій редакції: Пунктом 4 «Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (ЄРДПОУ 40109058) нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2022 по 24.04.2024, врахувавши при розрахунку всі складові та у повному розмірі грошового забезпечення: посадовий оклад + оклад за спеціальне звання + надбавка за вислугу років + надбавка за специфічні умови проходження служби + премія + підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості + індексації + додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, висновки суду справи №200/180/23, 182 дня затримки та стягнути його на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )».

20 червня 2024 року ухвалою суду заяву позивача про уточнення позовних вимог повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 8 ст. 47, ч. 9 ст. 44 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що проходила службу в ОВС та Національній поліції, наказом № 432 о/с від 28.09.2022 року позивача було за власним бажанням звільнено з 30.09.2022 року.

При звільненні зі служби відповідачем із позивачем не проведено у повному обсязі остаточний розрахунок, зокрема, не здійснено повного нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в повному обсязі, у розмірі відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, що послужило зверненням до суду.

Рішеннями Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/180/23, яке набрало законної сили 13.02.2024 року, зобов`язано ГУ НП в Донецькій області виплатити всю належну при звільненні суму одноразової грошової допомоги із врахуванням індексації грошового забезпечення, додаткової щомісячної винагороди на підставі Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, відповідно до Порядку №260.

На виконання рішення суду відповідачем 24.04.2024 проведено на користь позивача виплату частини невиплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні (день звільнення 30.09.2022) та виплачена недоплачена частина суми (за вирахуванням податків та зборів) в розмірі 109392,27 грн, тобто фактична її виплата здійснена із затримкою в 571 день, при цьому виплата середнього заробітку за час затримки відповідачем здійснена не була.

Позивач зазначає, що беручи до уваги, що середньоденний розмір грошового забезпечення розраховується з наступних показників: розміру місячного грошового забезпечення, який складається: посадовий оклад + оклад за спеціальне звання + надбавка за вислугу років 40%+ надбавка за специфічні умови проходження служби 40%+ премія + 25% підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості + індексація + додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, за 2 місяці: за серпень 20022 та вересень 2022р. / 61 день, отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за затримку остаточного розрахунку при звільненні становить середньоденний розмір грошового забезпечення помножений на 571 день затримки за період з 01.10.2022 по 24.04.2024 рік.

Відповідач Головне управління Національної поліції в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 40109058, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85302, Донецька область, Покровський район, м. Покровськ, вулиця Мандрика, буд. 7, організаційно-правова форма орган державної влади.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що 01.07.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ), яким текст ст.117 КЗпП України викладено в новій редакції, згідно якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Також відповідач зазначив, що статтею 60 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» в редакції, яка діє з 01.05.2022 встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції, водночас у попередній редакції Закону № 580-VIII ч. 1 ст. 60 було визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань які виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість застосування приписів загального законодавства у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Таким чином, покликаючись на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19, відповідач вважає, що нормами спеціального законодавства не передбачено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поліцейським.

Дослідивши надані сторонами докази суд встановив наступне.

Згідно Витягу з наказу т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Донецькій області «По особовому складу» від 28.09.2022 року № 432 о/с, відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції: за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) майора поліції ОСОБА_1 (0123798) - інспектора сектору інформаційної підтримки Покровського районного управління поліції з 30 вересня 2022 року.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень суд установив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/180/23, яке набрало законної сили 13.02.2024 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо включення при розрахунку одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції індексації грошового забезпечення за вересень 2022 року та додаткової щомісячної винагороди, згідно Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, а також не включення під час розрахунку одноразової грошової допомоги підвищення окладу, відповідно до Порядку №260; зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення за вересень 2022 року та додаткової щомісячної винагороди на підставі Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, врахувавши при її обчисленні підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, відповідно до Порядку №260, а також виплатити недоплачену суму грошової допомоги із врахуванням виплаченої частини; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Згідно скріншоту з мобільного застосунку АТ КБ «Приватбанк», 24.04.2024 року о 12:46 на картковий рахунок позивача зараховано 109 392,27 грн. Опис операції: «Зарахування. Коментар: ГУНП в Донецькій області 1007020;2800;переказ однораз. грошов.допомоги при звільненні з урахув.індексації. додатк. щомісячної винагороди; рішення суду 20.03.2023 пo справа №200/180/23».

Відповідачем надано до суду довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 30.05.2024 року № 319, згідно якої середній заробіток позивача обчислено за серпень-вересень 2022 року, виходячи з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, набавки за стаж служби, надбавки за специфічні умови проходження служби, премії; середньоденний розмір грошового забезпечення становить 381,98 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, факт затримки розрахунку при звільненні позивача, а також тривалість цього періоду не заперечуються відповідачем та підтверджуються відповідними доказами.

Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону № 580-VIII, відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Вказана редакція наведеної норми діє з 01.05.2022 року дати набрання чинності Законом України «Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2123-IX.

До зазначених змін ч. 1 ст. 60 Закону № 580-VIII визначала, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 94 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (ч. 1).

Порядок виплати грошового забезпеченнявизначає Міністр внутрішніх справ України (ч. 2).

Стаття 102 «Пенсійне забезпечення поліцейських» Закону України «Про Національну поліцію»щодо виплати одноразової грошової допомоги після звільнення відсилає доЗакону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме до положень статті 9, які визначають підстави/умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, зокрема, зі служби в поліції, її розмір, джерела виплати.

Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають на це право відповідно доЗакону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», визначає Порядок №393, який було затверджено на виконання цього Закону постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 (з наступними змінами і доповненнями).

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі Порядок № 260).

На виконання, Порядку №393 Міністерство внутрішніх справ України наказом №539 доповнило Порядок №260, зокрема, розділом VI «Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні із служби».

Окремі положення цього розділу узгоджуються за своїм змістом із положеннями частини другоїстатті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»і пункті 10 Порядку №393 (щодо розміру одноразової грошової допомоги при звільненні і джерел її виплати).

Водночас, приписи пункту 8 розділу VI цього Порядку (в редакції, чинній з 21 серпня 2020 року) встановлюють строк виплати одноразової грошової допомоги (те, про що не зазначено в інших спеціальних для цих відносин нормативних актах): не пізніше двох місяців з дня звільнення із служби, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п`яти робочих днів після їх надходження в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 18 березня 2024 року у справі №320/4636/22, аналізуючи вищевказані нормативно-правові акти, якими врегульовано спірні правовідносини, Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі №160/20449/21 дійшов висновку, що положення цього пункту треба розуміти так, що виплата одноразової грошової допомоги (при звільненні зі служби в поліції) має відбутися протягом двох місяців від дати звільнення, тобто може не збігатися з датою звільнення; виплата цієї допомоги поза двомісячним строком теж можлива, якщо бюджетні кошти, призначені для цих потреб, надійшли пізніше зазначеного терміну (по спливу двох місяців), але в такому разі одноразова грошова допомога має бути виплачена протягом п`яти робочих днів після їх надходження.

Верховний Суд у цій справі зауважив, що положення статей116,117 КЗпП України- загального для цих правовідносин закону - інакші за змістом, але це не дає підстав вважати, що вони мають пріоритетне застосування чи взагалі підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.

Отримання одноразової грошової допомоги при звільненні (та умови, за яких це право може бути реалізоване) передбаченеЗаконами України «Про Національну поліцію»і «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»і конкретизоване у виданих на їх підставі підзаконних нормативних актах (одним з яких є Порядок №260), норми яких мають сприяти реалізації приписів зазначених законів.

Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції є одним із аспектів проходження публічної служби в Національній поліції України і норми законів та підзаконних актів (окремі з яких написані вище), які регулюють цей сегмент питань, є спеціальні для цих правовідносин.

Отже, за висновком Суду, строки виплати одноразової грошової допомоги, право на отримання якої встановлюєЗакон України «Про Національну поліцію»і - опосередковано через його статтю 102 -Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», передбачені у пункті 8 розділу VI Порядку №260 (в редакції, яка діє з 21 серпня 2020 року), а тому немає підстав вважати, що норми спеціального законодавства не регулюють цих правовідносин як умову для (субсидіарного) застосування загального [трудового] законодавства, зокрема статей116,117 КЗпП України. Крім того, коли спеціальні норми інакше регулюють певні питання щодо проходження публічної служби, то це ще не свідчить про наявність прогалини у їх регулюванні, яку можна заповнити чи замінити загальними нормами.

Ураховуючи чинне правове регулювання питання виплати одноразової допомоги та висновки Верховного Суду з цього питання, суд дійшов висновку, що виплата такої допомоги має відбутись протягом 2 місяців з дати звільнення особи, проте такий строк може бути продовжений, якщо бюджетні кошти, призначені для цих потреб, надійшли пізніше зазначеного терміну (по спливу двох місяців), але в такому разі одноразова грошова допомога має бути виплачена протягом п`яти робочих днів після їх надходження.

Поряд із цим, слід зауважити, що позивача звільнено зі служби в поліції 30.09.2022 року, тобто за умови наявності бюджетних коштів виплата одноразової допомоги мала б бути проведена відповідачем у повному обсязі до 01.12.2022 року.

Водночас, слід відмітити, що невиплата зазначеної одноразової допомоги не у повному обсязі у встановлені строки відбулась не у наслідок відсутності відповідного бюджетного фінансування, а у наслідок протиправної бездіяльності Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо включення при розрахунку одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції індексації грошового забезпечення за вересень 2022 року та додаткової щомісячної винагороди, згідно Постанови КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, а також не включення під час розрахунку одноразової грошової допомоги підвищення окладу, відповідно до Порядку №260, що було установлено рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/180/23, яке набрало законної сили 13.02.2024 року.

Виходячи з висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, суд дійшов висновку, що терміни остаточного розрахунку при виплаті означеної одноразової допомоги дійсно були порушені відповідачем, проте не з 01.10.2022 року, як вважає позивач, а з 01.12.2022 року.

Виходячи із системного аналізу приписів Порядку № 260 питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні поліцейського ним не врегульовано.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі№ 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, щосередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону№ 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відтак, питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських.

Слід відмітити, що такий стан правового регулювання існував і до внесення змін до ч. 1 ст. 60 Закону № 580-VIII.

Щодо посилання відповідача на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19 суд зазначає, що ознайомившись із висновками наведеної постанови, суд установив, що предметом розгляду у справі № 620/3663/19 було оскарження наказу про переміщення в порядку пункту 2 частини першоїстатті 65 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» на нерівнозначну посаду за групою оплати праці та за колом функціональних обов`язків.

З цього питання Верховний Суд дійшов висновку, що зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських, усунувши таким чином неоднозначне застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах, що мало місце в судовій практиці, зокрема, постановах Верховного Суду, на які посилалися сторони і суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи.

Відтак, висновки наведеної відповідачем постанови Верховного Суду не є застосовними до спірних правовідносин.

Оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Закону № 580-VIII та Порядку № 260, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні зі служби в поліції, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, то суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 у справі № 806/2164/16.

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо непоширення приписів Кодексу законів про працю України на спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згіднорішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012застаттею 47 КЗпП України,роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені устатті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті».

Саме ця редакція наведеної норми є чинною на день виникнення спірних правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 викладено правовий висновок, згідно якого «Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Поряд з цим, Верховний Суд звернув увагу, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, чинному на теперішній час та зазначив, що «відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд виснував, що стягнення середнього заробітку у такому випадку умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього:

-період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату;

-період з 19 липня 2022 до дати остаточного розрахунку регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 77 Закону № 580-VIII, днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

З урахуванням наведеної позиції Верховного Суду період затримки, який охоплюється шістьма місяцями, відповідно до приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діє з 19 липня 2022 року у редакції Закону № 2352-ІХ, та Порядку № 260, становить з 01.12.2022 року по 31.05.2023 року - 182 дні.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відтак, стороною позивача заявлені позовні вимоги щодо зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області при нарахуванні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врахувати при розрахунку всі складові грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавку за вислугу років, надбавку за специфічні умови проходження служби, премію, підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, індексацію та додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168.

Відповідач надав до суду довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 30.05.2024 року № 319, згідно якої середній заробіток позивача обчислено за серпень-вересень 2022 року, виходячи з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, набавки за стаж служби, надбавки за специфічні умови проходження служби, премії; середньоденний розмір грошового забезпечення становить 381,98 грн.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 виснувано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Відтак, питання щодо врахування до грошового забезпечення під час обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, індексації та додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168 є спірними між сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/180/23 суд установив, що позивач, прибувши 23.03.2022 для несення служби до ГУНП в Івано-Франківській області, де наказом ГУНП від 24.03.2022 №79 залучена до несення служби у Надвірнянському РВП, діяла у відповідності до наказів Національної поліції України від 10.03.2022 №190, а на підставі наказу від 09.09.2022 №636 «Про зміни в організації несення служби окремих поліцейських головних управлінь Національної поліції в Донецькій, Запорізькій та Харківській областях» 20.09.2022 прибула до місця дислокації ГУНП в Донецькій області. Отже відповідач підтвердив відповідність дій позивача наказам Національної поліції України.

Місто Надвірна Івано-Франківської області (де позивач проходила службу), входить до переліку населених пунктів, яким надано статус гірського, згідно переліку населених пунктів, яким відповідно доЗакону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»надається статус гірських, визначеного впостанові КМУ від 11.08.1995 р. №647.

Гарантії соціального захисту громадян, що працюють або навчаються в гірських населених пунктах, врегульовані положеннямиЗакону України від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні», а такожпостанов Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 р. № 647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських»та№ 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах».

Згідно зіст. 5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»статус особи, яка працює (навчається) на території такого населеного пункту, надається громадянам, що проживають, працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що виконавчий орган відповідної місцевої ради видає посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які в них працюють, поширюється статус особи, що працює або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Отже, згіднозаконусаме місце праці (служби) на території населеного пункту зі статусом гірського дає право на даний статус і підвищення посадового окладу, а не місце розташування, знаходження установивідповідача.

Правила видачі посвідчення громадянина, котрий працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому законодавством порядку надано статус гірського, врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює або навчається на території гірського населеного пункту (затвердженепостановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 р. № 345.

Відповідно до п. 2 Положення посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, котра проживає, працює або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського; на підставі цього посвідчення надаються пільги. В посвідченні позивача підкреслено«працює».

Відтак, підвищення окладу в даному випадку є не призначення на посаду, а саме факт несення (проходження) служби, праці, навчання у відповідному населеному пункті, що закріпленоЗаконом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Абзацом 17 п. 2 розділу ІІ Порядку №260 визначено, що поліцейським, які проходять службу на території населених пунктів, яким надано статус гірських, посадові оклади підвищуються на 25 відсотків.

Ураховуючи викладене, у рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 20.03.2023 року у справі № 200/180/23 суд виснував, що позивачу мало бути нараховане підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості.

Відповідно до ст. 94 Закону № 580-VIII, грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановленихКонституцією Українигарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначаєЗакон України від 03 липня 1991 року № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення"(далі - Закон № 1282-XII).

Статтею 1 Закону № 1282-XIIвстановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 11 цього Порядку. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Ураховуючи правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19, відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

При вирішенні питання щодо індексації слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема,Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії",Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення поліцейських для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.

Відтак, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення поліцейського входить до його складу та має систематичний характер.

Щодо додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» установлено, що на період воєнного стану […] поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. […]

Поліцейським, які виконують бойові (спеціальні) завдання під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до ротного опорного пункту включно, а також на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора в районах ведення воєнних (бойових) дій, за кожні 30 днів (сумарно обчислених) виконання таких завдань додатково до додаткової винагороди, визначеної абзацом першим цього пункту, виплачується одноразова винагорода в розмірі 70000 гривень.

Виходячи із системного аналізу п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» на період воєнного стану поліцейським виплачується додаткова винагорода незалежно від безпосередньої участі у бойових діях, проте її розмір збільшується у разі залучення поліцейського до безпосередньої участі у бойових діях, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.

Відтак, зазначена додаткова винагорода з лютого 2022 року має систематичний характер та є складовою грошового забезпечення поліцейського.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Ураховуючи викладене, суд відхиляє наведений сторонами розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача, оскільки для обчислення його розміру використано дані за серпень-вересень 2022 року, а не липень-серпень 2022 року, як того вимагають приписи п. 2 Порядку №100.

Поряд із цим, відповідно до п. 3 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених упункті 4цього Порядку.

Згідно п. 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати;

м) заробітна плата, яка нарахована за час роботи у виборчих комісіях, комісіях всеукраїнського референдуму;

н) винагороди державним виконавцям;

о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Означений перелік виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, є вичерпним.

Підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, індексація та додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ від 28 лютого 2022 року № 168, за своєю правовою природою не відносяться до жодного виду виплат, що визначені п. 4 Порядку №100.

Відтак, відповідач неправомірно не включив їх до розрахунку середнього грошового забезпечення для обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби в поліції, що підтверджується наданою відповідачем довідкою.

Поряд із цим, викладене унеможливлює на стадії ухвалення судового рішення обчислення судом суми середнього заробітку.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправними дій Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2022 по 31.05.2023 за 182 дні, врахувавши при розрахунку середнього заробітку складові грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавку за вислугу років, надбавку за специфічні умови проходження служби, премію, підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, індексацію грошового забезпечення та додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінетом Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід відмовити, оскільки середня заробітна плата для обчислення цієї виплати тільки підлягає розрахунку та не може бути обчислена на стадії ухвалення судового рішення у цій справі, отже позовні вимоги у цій частині є передчасними.

Покликання у резолютивній частині рішення суду у цій справі на рішення суду у справі № 200/183/23 суд вважає недоцільним, ураховуючи приписи ч. 4 ст. 78 КАС України, а також різний предмет судового розгляду.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

При поданні адміністративного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн, згідно квитанції № FKF3-B7D8-646E від 23.05.2024 року.

Відповідно до ч.ч. 3, 8, ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Ураховуючи викладене, суд стягує 968,96 грн судового збору з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ 40109058, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 85302, Донецька область, Покровський район, м. Покровськ, вулиця Мандрика, буд. 7) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2022 по 31.05.2023 за 182 дні, врахувавши при розрахунку середнього заробітку складові грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за спеціальне звання, надбавку за вислугу років, надбавку за специфічні умови проходження служби, премію, підвищення посадового окладу за роботу в гірській місцевості, індексацію грошового забезпечення та додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінетом Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, з урахуванням висновків суду викладених у рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 01 липня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко