Рішення № 120061665, 27.06.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2024 рокусправа № 380/10699/24місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 269 722,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що згідно з наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 лютого 2021 року №62 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». При звільненні з військової служби (виключенні зі списків особового складу частини) відповідач не здійснив з позивачем повного розрахунку з грошового забезпечення. 27 квітня 2024 ОСОБА_1 отримав від військової частини НОМЕР_1 перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду у справі №380/9247/23 в сумі 173 705,77 грн. При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач не сплатив.

12.06.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволенні позову заперечує. Відзив обґрунтований тим, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено: передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо.

14.06.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просить позов задовольнити повністю. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що за наслідком виплати Відповідачем перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у Позивача виникло право на виплату йому середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 27.05.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 (далі Позивач) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (далі - Відповідач). На момент звільнення Позивач займав посаду начальника медичної служби.

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 26 лютого 2021 року № 62 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.03.2021р. №54 виключений зі списків особового складу частини з 20.03.2021р.

Під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалося не у повному обсязі, а саме: у період з 01.02.2020р. до 20.03.2021р. нарахування та виплата основних видів грошового забезпечення проводилася без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. 04.04.2023р.

Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про здійснення перерахунку та виплати йому: грошового забезпечення з 01.02.2020р. по 20.03.2021р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій із врахуванням перерахованого грошового забезпечення.

У відповідь на звернення Позивача, Відповідач листом від 20.04.2023р. № 95/390 повідомив, що військова частина НОМЕР_1 у своїй діяльності і у тому числі у правовідносинах з Позивачем, керувалася і до теперішнього часу керується Постановою № 704 в редакції Постанови № 103, а отже правові підстави для перерахунку грошового забезпечення Позивача з 01.02.2020р. по 20.03.2021р., допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та компенсації за невикористані календарні дні основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій з врахуванням перерахованого грошового забезпечення відсутні.

Крім того, Відповідачем надано довідку № 67 від 20.04.2023р. про виплачене грошове забезпечення Позивача за період з 01.01.2016р. по 20.03.2021р.; довідку-розрахунок грошового забезпечення станом на день звільнення для розрахунку вихідної допомоги при звільненні Позивача № 70 від 20.04.2023р.; довідку-розрахунок грошового забезпечення станом на день звільнення для розрахунку компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2021 років Позивача № 68 від 20.04.2023р.; довідку-розрахунок компенсації за невикористані дня основної щорічної відпустки № 69 від 20.04.2023р.

Вважаючи протиправними дії Відповідача щодо обчислення та виплати у період з 01.02.2020р. по 20.03.2021р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року ОСОБА_1 01.05.2023р. звернувся із відповідним адміністративним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. у справі №380/9247/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено, а саме: зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 20.03.2021, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.01.2024р. апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 380/9247/23 повернуто скаржнику.

05 березня 2024 р. військовою частиною НОМЕР_1 надано довідку-розрахунок № 121 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 20.03.2021 (на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. у справі №380/9247/23).

Із вказаної довідки вбачається, що розмір донарахованого грошового забезпечення складає 56 958,43 грн.; перерахована грошова допомога при звільненні у 2021 році: 91 220,80грн.; перерахована компенсація відпустки УБД у 2021 році: 18 023,46 грн.; перерахована матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік: 255,00 грн., за 2021 рік: 385,00 грн.; перерахована грошова допомогу на оздоровлення за 2020 рік: 3 807,05 грн., за 2021 рік: 5 701,30 грн.

27 квітня 2024р. ОСОБА_1 отримав від військової частини НОМЕР_1 перерахунок грошового забезпечення за рішенням суду у справі №380/9247/23 в сумі 173705,77 грн. При проведенні виплати військовою частиною утримано військовий збір в розмірі 1,5%.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З матеріалів справи видно, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти на виконання судового рішення у загальній сумі 173705,77 грн були перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача 27.04.2024.

Суд враховує, що згаданими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 по справі № 828/598/17, від 16.04.2020 по справі № 822/3307/17.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У постанові від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 21.03.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку зі звільненням проведено 27.04.2024 при виключенні зі списків частини 20.03.2021, а тому з відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.03.2021 по 18.07.2022 за затримку терміном 484 календарних дні.

Згідно з архівними відомостями про грошове забезпечення позивача за період з 01.01.2021 по 28.02.2021 середньоденна заробітна плата, яка визначено відповідно до пункту 8 Порядку № 100 становить 874,03 грн (25783,82 грн за січень 2021року + 25783,82 грн за лютий 2021/ 59 днів).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 423030,52 грн (874,03грн х 484 календарних дні).

Суд встановив, що істотність частки невиплаченої суми (173705,77 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 21.03.2021 по 18.07.2022 становить 41,11 % (173705,77 грн/423030,52 грн х 100%).

Виходячи з принципу пропорційності, на користь позивача (за період з 21.03.2021 по 18.07.2022) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 173907,85 грн, тобто 41,11 % від 423030,52 грн (874,03 грн х 484 календарних дні).

Період стягнення з 19.07.2022 по 19.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 19.07.2022 по 19.01.2023) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 160821,52 грн (874,03грн* 184календарних дні).

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом, становить становить 334729,37 грн.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.03.2021 по 19.01.2023.

Суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 269722,60грн. У процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що на користь позивача з відповідача необхідно стягнути грошові кошти у розмірі 334729,37 грн.

У зв`язку з цим, суд керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі та з врахуванням положень частини другої статті 9 КАС України, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.03.2021 по 19.01.2023 у розмірі 334729,37 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

V. Судові витрати

Судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.03.2021 по 19.01.2023.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.03.2021 по 19.01.2023 у розмірі 334729 (триста тридцять чотири тисячі сімсот двадцять дев`ять)грн 37 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович