Рішення № 120060721, 28.06.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 червня 2024 року Справа№200/3782/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

10 червня 2024 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі відповідач 1, ТУ ДСА в Донецькій області), Державної судової адміністрації України (далі відповідач 2, ДСА України) надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 10 червня 2024 року, в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА в Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 березня по 31 травня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн;

- зобов`язати ТУ ДСА в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 березня по 31 травня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з доплатою за вислугу років в розмірі 30%, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА України в Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 березня по 31 травня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з доплатою за вислугу років в розмірі 30%;

- зобов`язати ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 березня по 31 травня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з доплатою за вислугу років в розмірі 30%.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

11 червня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував докази у відповідачів докази.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС).

25 червня 2024 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1 про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України.

З клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін учасники справи до суду не зверталися, а тому на підставі ч. 5 ст. 260 КАС справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 06 травня 2024 року № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 29 червня 2016 року № 425/2016 «Про призначення та звільнення суддів» його призначено на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року № 62-к позивач зарахований до штату цього суду.

Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2023 року № 16-к з 19 жовтня 2023 року позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу.

Позивач вказував на те, що в період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року ТУ ДСА України в Донецькій області нараховувало йому суддівську винагороду з використанням розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» у розмірі 2102,00 грн, що підтверджено розрахунковими листками за вказаний період.

Позивач зазначив, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460) на 01 січня 2024 року був установлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.

З огляду на викладене позивач доводив, що внаслідок протиправних дій ТУ ДСА України в Донецькій області та протиправної бездіяльності ДСА України розмір його суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом № 1402, чим порушено його право на матеріальне забезпечення як одну з гарантій незалежності суддів.

Позивач зауважив, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка не передбачена Законом № 1402 (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102,00 грн) є неправомірною.

Вказував на те, що подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21.

Обмеження розміру суддівської винагороди шляхом внесення змін до Законів № 2710 і № 3460 всупереч ч. 2 ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, а також позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, порушує права та гарантії незалежності суддів.

Просив задовольнити позов.

Відповідач 1 ТУ ДСА України в Донецькій області позов не визнав, надав відзив на позовну заяву; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 146 Закону № 1402 держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Положеннями ч. 2 ст. 146 Закону № 1402 визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону; законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів; гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 встановлені базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суми прожиткового мінімуму на 2021-2024 роки встановлено Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082), Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928 «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928), Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710), Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460).

Відповідно до ст. 7 Закону № 1082 у 2021 прожитковий мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, установлений з 1 січня у розмірі 2 102 грн.

Ст. 7 Законів України № 1928, № 2710, № 3460 установлено, що у 2022, 2023, 2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня, також складає 2 102 грн.

Отже, Законами № 1082, № 1928, № 2710 та № 3460 запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року складає 2 102 грн.

Відповідно до штатних розписів Селидівського міського суду Донецької області посадовий оклад судді цього суду становить 63060,00 грн.

З огляду на викладене відповідач 1 доводив, що не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, про який він просить.

Також відповідач 1 покликався на норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. ст. 146, 148, 149 Закону № 1402 і наголошував на тому, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Просив відмовити в позові.

Відповідач 2 ДСА України правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 18 грудня 2002 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Указом Президента України від 29 вересня 2016 року № 425/2016 «Про призначення та звільнення суддів» ОСОБА_1 призначений строком на п`ять років на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області.

Згідно з наказом голови Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2016 року № 62-к «Про зарахування до штату ОСОБА_1 » з 19 жовтня 2016 року позивач був зарахований до штату Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років, з посадовим окладом згідно з штатним розписом.

Ці обставини також підтверджені записами в трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області від 19 жовтня 2023 року № 16-к «Про встановлення та виплату щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 , ОСОБА_2 » з 19 жовтня 2023 року позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років в розмірі 30% посадового окладу як такому, стаж роботи якого становить 10 років 00 місяців 00 днів.

Відповідач 1 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код 26288796) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 148 Закону № 1402 ТУ ДСА України в Донецькій області виконує функції розпорядника бюджетних коштів щодо Селидівського міського суду Донецької області.

ТУ ДСА України в Донецькій області діє на підставі Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 10 травня 2023 року № 229, (далі - Положення № 229).

Відповідно до п. 1 Положення № 229 ТУ ДСА України в Донецькій області є територіальним органом Державної судової адміністрації України та підконтрольне їй.

Згідно з п. 3 Положення № 229 основним завданням ТУ ДСА України в Донецькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів, крім господарських та адміністративних (далі суди), з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів і забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Організаційне забезпечення становлять заходи матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, організаційно-технічного характеру, ведення судової статистики, діловодства, архіву суду тощо.

Відповідач 2 Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795) зареєстрована як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 148 Закону № 1402 ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів.

Спірні правовідносини виникли з приводу нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно.

На підставі розрахункових листків суд встановив такі обставини щодо нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди:

березень 2024 року посадовий оклад 63060,00 грн, доплата за вислугу років 30% 18918,00 грн, а разом 81978,00 грн;

квітень 2024 року посадовий оклад 63060,00 грн, доплата за вислугу років 30% 18918,00 грн, а разом 81978,00 грн;

травень 2024 року посадовий оклад 63060,00 грн, доплата за вислугу років 30% 18918,00 грн, а разом 81978,00 грн.

Отже, при нарахуванні суддівської винагороди за спірний період ТУ ДСА України в Донецькій області застосовувало розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн, що визнається сторонами.

Ухвалою від 11 червня 2024 року суд витребував у відповідача 1 ТУ ДСА України в Донецькій області такі докази: довідку про розмір нарахованої та фактично виплаченої судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно із зазначенням її окремих складових та щомісячного розміру; довідку про суддівську винагороду судді Селидівського міського суду Донецької області за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно з такими відомостями: місяць (березень, квітень, травень 2024 року); кількість фактично відпрацьованих позивачем днів у відповідному місяці; сума суддівської винагороди, що підлягала нарахуванню позивачу відповідно до ст. 135 Закону № 1402; сума податків, інших обов`язкових платежів, яку належало утримати з суддівської винагороди позивача, що підлягала нарахуванню відповідно до ст. 135 Закону № 1402 за відповідний місяць; сума суддівської винагороди відповідно до ст. 135 Закону № 1402, що належала до виплати позивачу за відповідний місяць.

Згідно з довідкою-розрахунком суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 від 25 березня 2024 року № 04-1033-24, яка надана ТУ ДСА України в Донецькій області, позивачеві фактично нарахована суддівська винагорода в таких розмірах:

в березні 2024 року кількість робочих днів згідно з графіком 21, кількість відпрацьованих робочих днів 21, посадовий оклад (2102,00 грн х 30) 63060,00 грн, посадовий оклад за відпрацьований час 63060,00 грн, доплата за вислугу років 18918,00 грн, а разом 81978,00 грн;

в квітні 2024 року кількість робочих днів згідно з графіком 22, кількість відпрацьованих днів 22, посадовий оклад (2102,00 грн х 30) 63060,00 грн, посадовий оклад за відпрацьований час 63060,00 грн, доплата за вислугу років 18918,00 грн, а разом 81978,00 грн;

в травні 2024 року кількість робочих днів згідно з графіком 23, кількість відпрацьованих днів 23, посадовий оклад (2102,00 грн х 30) 63060,00 грн, посадовий оклад за відпрацьований час 63060,00 грн, доплата за вислугу років 18918,00 грн, а разом 81978,00 грн.

При цьому, за розрахунком ТУ ДСА України в Донецькій області, у разі застосування як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року відповідно, позивачеві належало нарахувати:

в березні 2024 року кількість робочих днів згідно з графіком 21, кількість відпрацьованих робочих днів 21, посадовий оклад (3028,00 грн х 30) 90840,00 грн, посадовий оклад за відпрацьований час 90840,00 грн, доплата за вислугу років 27252,00 грн, а разом 118092,00 грн, різниця нарахованого доходу 36114,00 грн;

в квітні 2024 року кількість робочих днів згідно з графіком 22, кількість відпрацьованих робочих днів 22, посадовий оклад (3028,00 грн х 30) 90840,00 грн, посадовий оклад за відпрацьований час 90840,00 грн, доплата за вислугу років 27252,00 грн, а разом 118092,00 грн, різниця нарахованого доходу 36114,00 грн;

в травні 2024 року кількість робочих днів згідно з графіком 23, кількість відпрацьованих робочих днів 23, посадовий оклад (3028,00 грн х 30) 90840,00 грн, посадовий оклад за відпрацьований час 90840,00 грн, доплата за вислугу років 27252,00 грн, а разом 118092,00 грн, різниця нарахованого доходу 36114,00 грн.

Як наслідок, за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року різниця нарахованої доплати становить 108342,00 грн, в тому числі податок на доходи фізичних осіб 19501,56 грн, військовий збір 1625,13 грн, до виплати позивачу належить 87215,31 грн.

Ухвалою від 11 червня 2024 року суд витребував у відповідача 2 ДСА України відомості про те, чи було профінансовано ТУ ДСА в Донецькій області в І півріччі 2024 року в обсязі, достатньому для нарахування та виплати суддівської винагороди суддів місцевих судів, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, у розмірі 3 028 грн та зобов`язав надати докази їх підтвердження.

При цьому суд відзначає, що йому не надані докази, які б свідчили, що Кошторисом ТУ ДСА України в Донецькій області на 2024 рік, які затверджені ДСА України, були передбачені видатки на виплату суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460-ІХ на 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Ч. 1 ст. 4 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 1402 зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Ст. 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-ХІІ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082) установлено прожитковий мінімум […] для основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб: з 1 січня 2 270 гривень, […];

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2 102 гривні;

[…].

Ст. 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон № 1928) установлено у 2022 році прожитковий мінімум […] для основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб: з 1 січня 2 481 гривня, […];

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2 102 гривні;

[…].

Ст. 7 Закону України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум […] основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб 2 684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102 гривні;

[…].

Ст. 7 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон № 3460) установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум […] для основних соціальних і демографічних груп населення:

[…]

працездатних осіб 3 028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102 гривні;

[…].

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді місцевого суду.

Позивач доводить, що, виходячи з положень ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, обчислення суддівської винагороди має здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.

Натомість відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що обчислення суддівської винагороди має здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

Надаючи оцінку цим доводам і запереченням сторін, суд виходить з такого.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі Закон № 1401).

На підставі Закону № 1401, серед іншого, ст. 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону № 1402, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у ст. 135 Закону № 1402, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України.

П. 1 ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 установлено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966).

Відповідно до ст. 1 Закону № 996 прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

Законом № 996 закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, ст. 7 Закону № 1082, разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2 270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено ст. 135 Закону № 1402.

Ст. 7 Законів № 1928, № 2710 та № 3460 на 2022-2024 роки також передбачений такий вид прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2 102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402 у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди в період, щодо якого виникли спірні правовідносини, а також до Закону № 996 щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.

Закони України про Державний бюджет України на 2021-2024 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена ч. 2 ст. 130 Конституції України і ч. 3 ст. 135 Закону № 1402.

Закони України про Державний бюджет України на відповідні роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України в Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом № 1402 закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21, від 17 жовтня 2023 року у справі № 280/117/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та інших.

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270,00 грн), на 01 січня 2022 року (2481,00 грн), на 01 січня 2023 року (2684, грн), на 01 січня 2024 року (3028,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402 не передбачена («прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», 2 102,00 грн), на підставі норм ст. 7 Законів України про Державний бюджет України на 2021-2024 року є неправомірною.

Верховний Суд в постанові від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, серед іншого, зазначив:

«[…]

64. З урахуванням наведеного, Суд вважає, що без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом України «Про судоустрій і статус суддів» величини (Державна судова адміністрація України шляхом виділення територіальним органам Державної судової адміністрації відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому Державною судовою адміністрацією України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

65. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах була викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 10.10.2021 у справі № 400/2031/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21.

[…]».

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що, керуючись принципом офіційного з`ясування обставин у справі, витребував у відповідача 2 ДСА України відомості про те, чи було профінансовано ТУ ДСА в Донецькій області в І півріччі 2024 року в обсязі, достатньому для нарахування та виплати суддівської винагороди суддів місцевих судів, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року, у розмірі 3 028 грн та зобов`язав надати докази їх підтвердження.

Належні та допустимі докази, які б свідчили, що кошторисом ТУ ДСА України в Донецькій області на 2024 рік, який затверджений ДСА України, були передбачені видатки на виплату суддівської винагороди, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом № 3460-ІХ на 01 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн, суду не надані.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 ТУ ДСА України в Донецькій області зазначив, що відповідно до штатних розписів Селидівського міського суду Донецької області посадовий оклад судді цього суду становить 63060,00 грн.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що бездіяльність ДСА України, яка полягала у незабезпеченні ТУ ДСА України в Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року, виходячи і встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн, з доплатою за вислугу років в розмірі 30%, підлягає визнанню протиправною.

Також підлягають визнанню протиправними дії ТУ ДСА України в Донецькій області, які полягали в нарахуванні та виплаті суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102 грн.

Цей висновок ґрунтується на тому, що вказані бездіяльність ДСА України та дії ТУ ДСА України в Донецькій області суперечили приписами ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону № 1402, що призвело до порушення прав позивача та гарантій його незалежності як судді.

Вирішуючи питання щодо належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд враховує висновки Верхового Суду.

Так, в постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив таке:

«[…]

42. Проте у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

43. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

[…]».

Суд встановив, що продовж спірного періоду ТУ ДСА України в Донецькій області, виходячи з затверджених бюджетних асигнувань, здійснювала нарахування і виплату позивачу суддівської винагороди, а також матеріальної допомоги на оздоровлення із застосуванням розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2 102,00 грн.

При цьому, відповідач 1 виходив з тих кошторисних призначень, які затверджені ДСА України.

Також суд встановив, що наказом ДСА України від 12 лютого 2024 року № 61 «Про затвердження паспортів бюджетних програм на 2024 рік» затверджений Паспорт бюджетної програми за КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» на 2024 рік, головним розпорядником за якою є ДСА України.

Обсяг бюджетних призначень/бюджетних асигнувань за цією програмою становить 10000,0 тис. грн, у тому числі загального фонду 10000,0 тис. грн.

Підстави для виконання бюджетної програми: закони України «Про судоустрій і статус суддів», «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, постанова Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Ціль державної політики, на досягнення якої спрямована реалізація бюджетної програми, забезпечення справедливого правосуддя в Україні, що базується на верховенстві права, захисті прав і свобод людини, фізичних та юридичних осіб.

Мета бюджетної програми виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Завдання бюджетної програми виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя.

Напрями використання бюджетних коштів оплата рішень судів, винесених на користь суддів, 2964,70 тис. грн, оплата рішень судів, винесених на користь працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя, 6588,20 тис. грн, витрати на проведення виконавчих дій та сплата штрафів, 447,10 тис. грн.

Позивач має право на отримання суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року, обчисленої із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлений ст. 7 Закону № 3460 і становить 3028,00 грн.

Зважаючи на те, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Також суд враховує, що у віданні ДСА України перебуває окрема бюджетна програма за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», призначена саме для таких цілей.

За цих обставин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є:

- зобов`язання ДСА України здійснити фінансування видатків ТУ ДСА України в Донецькій області за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», для проведення нарахування судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно, обчисленої відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону № 1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2024 року ст. 7 Закону № 3460 і становить 3028,00 грн, з доплатою за вислугу років 30%, та проведення її виплати з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів та з урахуванням фактично виплачених сум;

- зобов`язання ТУ ДСА України в Донецькій області нарахувати судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно, обчислену відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону № 1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2024 року ст. 7 Закону № 3460 і становить 3028,00 грн, з доплатою за вислугу років 30%, та провести їх виплату з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів та з урахуванням фактично виплачених сум.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.

З приводу форми судочинства, за якою розглянута справа, суд зазначає наступне.

11 червня 2024 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обираючи форму судочинства, за якою розглядатиметься справа, суд врахував таке.

Ч. 1 ст. 12 КАС визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до ч. ч. 2-3 ст. 12 КАС спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляд справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті.

Позивач обіймає посаду судді Селидівського міського суду Донецької області.

Отже, ця справа є адміністративною справою щодо проходження публічної служби позивачем, посада якого входить до переліку осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, у розумінні Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VІІ «Про запобігання корупції», а відтак не є малозначною.

Верховний Суд в постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/11895/20 навів такий висновок щодо форми адміністративного судочинства, за якої можуть розглядатися подібні справи:

«[…]

56. Разом з тим, відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

57. Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

58. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

59. А відтак, Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

[…]».

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зауважує, що ця справа не належить до тих, які в силу вимог ч. 4 ст. 12, ч. 4 ст. 257 КАС мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Врахувавши критерії, наведені у ч. 3 ст. 257 КАС, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/11895/20, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження, про що зазначив в ухвалі від 11 червня 2024 року.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 140/15761/20 навів такий висновок:

«[…]

79. Відповідно до пунктів 1, 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службовіособи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

80. Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

81. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача колегія суддів зазначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України).

82. Якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України).

83. Суд звертає увагу на те, що скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.

84. Підсумовуючи викладене колегія суддів зазначає, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Проте, віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.

85. Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає.

86. З огляду на викладене, за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).

[…]».

Також суд зауважує, що висновки Верховного Суду, викладені в постанові в постанові від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/1853/17, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

У справі № 820/1853/17 спірні правовідносини виникли з приводу застосування норм ст. 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» та мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при обчисленні суддівської винагороди.

Як наслідок, висновки, наведені Верховним Судом в постанові від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/1853/17, були сформульовані за іншого правового регулювання та за інших фактичних обставин, а тому вони не є релевантними в контексті спірних правовідносин.

До того ж, як вже було вказано вище, для вирішення публічно-правого спору, що виник між сторонами, суд застосував норми ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону № 1402 з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 02 серпня 2023 року у справі № 560/5597/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21, від 21 вересня 2023 року у справі № 380/25627/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 400/12428/21, від 17 жовтня 2023 року у справі № 280/117/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 120/709/22-а, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, які були сформульовані у правовідносинах, подібними тим, що виникли між позивачем та відповідачами у справі, що розглядається.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень учасників справи не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Строк звернення до адміністративного суду визначений ст. 122 КАС.

Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 5 ст. 122 КАС для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.

Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України навів висновок про те, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП України.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.

На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП України викладений в такій редакції:

«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року».

Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП України, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань стягнення заробітної плати.

Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.

При цьому ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

А ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:

у справах про звільнення працівника місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;

у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.

Закон № 2352 містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, тобто з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно, а тому при вирішенні питання щодо дотримання ним строку звернення до суду належить застосовувати норму ч. 1 ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352, якою встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, що становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 10 червня 2024 року, тобто з дотриманням тримісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352.

З приводу твердження відповідача 1 про те, що до спірних правовідносин належить застосовувати норми ч. 5 ст. 122 КАС і, як наслідок, строк звернення до суду становить один місяць, суд зазначає наступне.

Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування норм ч. 5 ст. 122 КАС і ст. 233 КЗпП України у справах про оплату праці осіб, які перебувають на публічній службі.

Зокрема, в постанові від 06 червня 2024 року у справі № 560/7712/22 Верховний Суд зауважив таке:

«[…]

40. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд у зразковій справі № 260/3564/22 звернув увагу на те, що обов`язок держави створити умови та гарантувати можливості для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю є складовою її обов`язку щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав та свобод людини і громадянина (ст. 3, ч. ч. 1, 2, 7 ст. 43 Конституції України).

41.Ч. 1 ст. 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

42. У Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод. У правовій державі звернення до суду є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (абз. 5 пп. 2.2 п. 2 мотивувальної частини рішення).

43. Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.

[…]».

Справи № 260/3564/22 і № 560/7712/22 стосувались виплати додаткової грошової винагороди співробітникам Служби судової охорони.

Разом з цим, висновок Верховного Суду про те, що положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед нормою ч. 5 ст. 122 КАС, який ґрунтується на гарантованому конституцією праві на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність всіх працівників у цьому праві, може бути поширений і на правовідносини щодо виплати суддівської винагороди.

Щодо негайного виконання рішення суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Суд зауважує в п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС йдеться про негайне виконання стягнення заробітної плати у разі позбавлення особи такої заробітної плати. У такому випадку інститут негайного виконання рішення суду про присудження заробітної плати за один місяць, виконує функцію запобіжника позбавлення особи засобів існування на час вирішення юридичного спору.

Між тим, впродовж спірного періоду позивачу нараховувалась і виплачувалась суддівська винагорода, а спірні правовідносини виникли щодо належного розміру такої винагороди, який кожна зі сторін обраховує на свою користь.

Як наслідок, відсутні правові підстави для допуску до негайного виконання цього рішення в межах суми стягнення за один місяць.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на предмет спору позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані, а тому судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 26288796, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код: 26255795, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання протиправними дій та бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, яка полягала у незабезпеченні Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028 грн, з доплатою за вислугу років в розмірі 30%.

3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102 грн.

4. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування видатків Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою за КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», для проведення нарахування судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно, обчисленої відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону № 1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2024 року ст. 7 Закону № 3460 і становить 3028,00 грн, з доплатою за вислугу років 30%, та проведення її виплати з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів та з урахуванням фактично виплачених сум.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати судді Селидівського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 березня 2024 року по 31 травня 2024 року включно, обчислену відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 135 Закону № 1402, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня 2024 року ст. 7 Закону № 3460 і становить 3028,00 грн, з доплатою за вислугу років 30%, та провести їх виплату з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів та з урахуванням фактично виплачених сум.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Повне судове рішення складено 28 червня 2024 року.

Суддя Т.О. Кравченко