Рішення № 120048690, 27.06.2024, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/178/24

Справа №754/4297/23

РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач АТ «КБ «Глобус»звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 17.11.2020 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування шляхом подачі заяви-анкети на приєднання до вказаного договору з наступними умовами: сума кредиту - 32 630,00 грн., строк кредитування 36 місяців з 17.11.2020 року по 16.11.2023 року, пільговий період - 14 місяців з 17.11.2020 року по 17.01.2022 року, комісія за управління кредитом - 2,90 % на місяць, розмір процентної ставки - 0,00010 % річних, схема повернення кредиту - ануїтет, реальна процентна ставка - 46,10366 % річних. Відповідно до графіку платежів, відповідач зобов`язана була з моменту отримання кредиту 1 числа кожного місяця, вказаного у графіку платежів, сплачувати визначену суму платежу у розмірі 1470,12 грн. Крім того, банком відповідно до Тарифів на банківські операції та послуги при обслуговуванні споживчого кредиту для фізичних осіб в рамках програми цільового роздрібного кредитування для фізичних осіб «Кредит на товари» здійснено нарахування 50 % річних на прострочену суму заборгованості по кредиту у розмірі 11 355,24 грн. - прострочена заборгованість по процентам.

Як зазначає позивач, банк виконав свої зобов`язання, однак відповідач не виконує взяті на себе обов`язки по погашенню кредиту, в зв`язку з чим станом на 01.02.2023 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 44 931,51 грн., яка складається з: строкова заборгованість по кредиту - 5762,12 грн., прострочена заборгованість по кредиту - 26 867,88 грн., строкова заборгованість по процентам - 946,27 грн., прострочена заборгованість по процентам - 11 355,24 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2023 року відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

03.07.2023 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до АТ «КБ «Глобус» про визнання договору недійсним. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що вищезазначену анкету-заяву № 40552845 від 17.11.2020 року на приєднання до договору про надання комплексу послуг банківського обслуговування вона не могла підписати, оскільки не усвідомлювала значення своїх дій через те, що є хворою людиною, періодично проходить лікування в стаціонарі, оскільки страждає на психіатричні захворювання, є інвалідом ІІ групи, без проходження лікування не може надати собі ради. Остання госпіталізація відбулась в кінці 2020 року, в подальшому з 05.01.2021 року по 05.02.2022 року перебувала на стаціонарному лікуванні у Київській міській психоневрологічній лікарні № 2, станом на сьогодні потребує повторної госпіталізації, постійно спостерігалась та спостерігається у дільничного психіатра та приймає підтримуючу терапію. Таким чином, у період підписання договору її психічний стан вже був погіршений та за останні два роки її самопочуття ще більше погіршилось у зв`язку з війною. В зв`язку із цим відповідач зазначає, що можливо і ставила підпис у вказаній заяві-анкеті, але не усвідомлювала значення своїх дій під час тимчасового психічного розладу.

Посилаючись на викладені обставини, відповідач просить визнати недійсним договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування, укладений між АТ «КБ «Глобус» та нею на підставі заяви-анкети № 40552845 від 17.11.2020 року на приєднання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 04.07.2023 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду в одному провадженні у даній цивільній справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 04.07.2023 року здійснено перехід розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 20.09.2023 року витребувано у КНП «Клінічна лікарня «Психіатрія» Виконавчого органу КМР (КМДА) медичну картку (особисту справу) ОСОБА_1 , а також витребувано у КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 2» Виконавчого органу КМР (КМДА) медичну картку (особову справу) та медичну документи ОСОБА_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 29.11.2023 року призначено по справі судово-психіатричну експертизу та зупинено провадження у справі до проведення експертизи.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 05.03.2024 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 30.05.2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши суду клопотання, в якому просить розглядати справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, вимоги зустрічного позову вважає необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи обставини справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача на підставі наявних доказів.

Відповідач та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні просили відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити вимоги зустрічного позову.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов АТ «КБ «Глобус» підлягає частковому задоволенню, в той час як зустрічний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 17.11.2020 року між АТ «КБ «Глобус» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання комплексу послуг банківського обслуговування шляхом подачі заяви-анкети на приєднання до вказаного договору з наступними умовами: сума кредиту - 32 630,00 грн., строк кредитування 36 місяців з 17.11.2020 року по 16.11.2023 року, пільговий період - 14 місяців з 17.11.2020 року по 17.01.2022 року, комісія за управління кредитом - 2,90 % на місяць, розмір процентної ставки - 0,00010 % річних, схема повернення кредиту - ануїтет, реальна процентна ставка - 46,10366 % річних.

Банк свої зобов`язання виконав, надавши ОСОБА_1 кошти в сумі, строки та на умовах, передбаченим договором. Проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконувала, внаслідок чого станом на 01.02.2023 року утворилась заборгованість за договором в розмірі 44 931,51 грн., яка складається з: строкова заборгованість по кредиту - 5762,12 грн., прострочена заборгованість по кредиту - 26 867,88 грн., строкова заборгованість по процентам - 946,27 грн., прострочена заборгованість по процентам - 11 355,24 грн.

Вирішуючи спір, суд враховує наступні положення законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку позивач).

Відповідно до ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей633,634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримано кредит у АТ "Комерційний банк "Глобус" та станом на 01.02.2023 року вона має прострчену заборгованість за кредитом в сумі 26 867,88 грн. та строкову заборгованість по кредиту в сумі 5762,12 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 нараховані відсотки в розмірі 50% річних на прострочену суму заборгованості в сумі 11 355, 24 грн., вказуючи, що нарахування здійснено згідно тарифів на банківські операції та послуги при обслуговуванні споживчого кредиту для фізичних осіб в рамках програми цільового роздрібного кредитування для фізичних осіб "Кредит на товари".

Відповідно до ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно Тарифів на надання операцій та послуг при обслуговуванні споживчого кредиту для фізичних осіб в рамках програми Кредит готівкою проценти на прострочену суму заборгованості по кредиту становлять 50% річних. Разом з тим підписана ОСОБА_1 анкета-заява містить встановлений розмір процентної ставки 0,0001%, а також визначено реальну річну процентну ставку в розмірі 46,10366 %.

В той же час позивач здійснив нарахування процентів в сумі 50% річних за невиконання грошового зобов`язання, які визначені в паспорті споживчого кредиту та тарифів на банківські операції. Однак, суд зауважує, що Паспорт споживчого кредиту не є частиною кредитного договору, а виступає способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20).

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів в розмірі 50% за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами в сумі 11 355,24 грн. з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

Крім того, вирішуючи питання щодо обгрунтованості позовних вимог про стягнення строкової заборгованості по процентам у сумі 946,27 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Частиною 1 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до яких включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

На виконання вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, до загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), відносяться витрати, які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Обслуговування кредитної заборгованості включає моніторинг заборгованості, під яким розуміється електронне інформування (нагадування) про здійснення щомісячних платежів по кредиту та процентах, надання інформації щодо стану заборгованості через дистанційні системи обслуговування, інформування позичальника про виникнення простроченої заборгованості, консультування позичальника (як усне, так і письмове) щодо погашення заборгованості, своєчасності сплати платежів тощо. Зазвичай сторони з метою економії часу сторін та не здійснення постійного укладення додаткових договорів до Кредитного договору про оплату кожної окремої послуги, яка буде необхідна клієнту в процесі користування кредитними коштами і погашення заборгованості, сторони встановлюють фіксовану плату (щомісячну комісію), яка визначається у процентному відношенні до суми кредиту. А сам перелік послуг, які можуть бути надані банком позичальнику, є необмеженим.

Таким чином, розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» Правила про споживчий кредит підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту як процентів за користування кредитом, так і комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Отже, реальна річна процентна ставка враховує всі витрати на кредит прямі - на користь кредитора, та непрямі - на користь третіх осіб. Вона найточніше показує повну вартість запозичених коштів для позичальника. До реальної ставки включаються не тільки проценти за користування кредитом, а й витрати на послуги посередництва, грошових переказів, страхування, оцінки заставного майна та складання державних документів.

Аналіз зазначеного свідчить про те,що проценти за користування кредитом та комісії за управління чи обслуговування кредитної заборгованості мають різну правову природу та є складовими, за допомогою яких визначається реальна річна процентна ставка.

З укладеного між сторонами 17.11.2020 року кредитного договору вбачається, що сторони узгодили розмір процентної ставки % річних 0,00010 %; комісійну винагороду за управління кредитом незалежно від суми погашення тіла кредиту (надалі комісія) щомісячно в розмірі 2,9 % від суми кредиту в сумі 946,27 грн. та визначили, що таким чином реальна річна процентна ставка становить 46,10366 %, зазначивши загальну (реальну) вартість кредиту з урахуванням реальної річної процентної ставки.

В наведеному в заяві-анкеті Графіку платежів зазначено загальну суму щомісячного платежу та його складові,а саме щомісячне погашення суми кредиту - 1470,12 грн. до 01 березня 2022 року, а починаючи з березня 2022 року - погашення суми кредиту у розмірі 523,85 грн. та комісії за управлення кредитом - 946,27 грн. В графі проценти за користування кредитом зазначено 0,00 грн.

Отже сторонами при укладенні кредитного договору погоджено повернення отриманої суми кредиту щомісячними платежами згідно Графіку та сплату щомісячної комісії у розмірі 2,9 % від суми кредиту, а також розмір річної процентної ставки 0,00010 %.

Звертаючись до суду з позовом, банк просив стягнути 946,27 грн. - прострочену заборгованість по процентам. При цьому, в наданому до позовної заяви розрахунку заборгованості зазначено, що розмір процентної ставки становить 0,00 грн., проте наведений розрахунок суми 946,27 грн., починаючи з 01.03.2022 року, співпадає з розміром визначеної сторонами щомісячної комісії. В той же час, як вбачається з позовної заяви, позивачем вимог про стягнення заборгованості за комісією заявлено не було, проте було заявлено вимоги про стягнення строкової заборгованості по процентам у розмірі 946,27 грн. Таким чином, позовні вимоги про стягнення 946,27 грн. саме як строкової заборгованості по процентам в межах заявлених позовних вимог є необґрунтованими.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з відповідача на користь позивача строкової заборгованості по кредиту в сумі 5762,12 грн. та простроченої заборгованості по кредиту в сумі 26 867,88 грн. В задоволенні ж вимог про стягнення строкової заборгованості по процентам в сумі 946,27 грн. та простроченої заборгованості по процентам в сумі 11 355,24 грн. належить відмовити.

Що стосується вимог зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: 1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; 2) наявність підстав для оспорення правочину; 3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці і суд застосовує деякі позиції щодо цього.

Презумпція правомірності правочину підтверджена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), де зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) зазначено, що тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19) вказує, що тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів недопустиме. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (позиція Об`єднаної палати КЦС ВС сформульовану в постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Постанова Верховного Суду від 19 вересня 2019 року (справа № 591/2231/16-ц, провадження № 61-28786св18) вказує, що тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення правочину відбувається з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

За вимогами ст.223 ЦК України, правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім`ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов`язаний утримувати.

Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв`язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді.

Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними.

Правові, організаційні і фінансові основи судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя визначає Закон України «Про судову експертизу».

Судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження (стаття 3 цього Закону).

Законодавство України про судову експертизу складається також з інших нормативно-правових актів, зокрема Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 0.05.2018 року № 865 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 17 Порядку, під час проведення амбулаторної та стаціонарної СПЕ особа встановлюється за документами, що посвідчують її особу. З метою з`ясування наявності чи відсутності в особи психічного розладу експерти проводять психіатричний огляд, оцінюють об`єктивний анамнез, включаючи дані про спадковість психічних розладів, особливості психічного розвитку, сімейний і соціальний статус, особливості реагування на різні життєві ситуації, психічні травми, особливості психічного стану та поведінки під час проведення СПЕ та в період дій, з приводу яких ведеться провадження у цій справі. Експерти оцінюють особливості зовнішнього вигляду, міміки, руху і мови особи, щодо якої проводиться СПЕ, а також її манеру триматися під час обстеження. У разі виявлення короткочасних порушень свідомості описують їх тривалість, зовнішні прояви (збліднення шкірних покривів, наявність додаткових рухів тощо) для уточнення характеру патологічного стану

З аналізу наведених норм вбачається, що висновок про недієздатність фізичної особи необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в сукупності за умови, що особа страждає саме хронічним, стійким психічним розладом, внаслідок чого у особи виникає абсолютна неспроможність особи розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про визнання особи недієздатною не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Отже, при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен дослідити стан психічного здоров`я особи протягом певного часу, пославшись на медичні документи, їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений.

Суд звертає увагу на те, що дійсно відповідач ОСОБА_1 має інвалідність ІІ групи, перебувала на стаціонарному лікуванні в Київській міській психоневрологічній лікарні № 2 з 05.01.2021 року по 05.02.2021 року, проте на час укладення кредитного договору за рішенням суду не була визнана недієздатною, а експертиза, яка призначалася під час розгляду даної справи, проведена не була в зв`язку з її неоплатою відповідачем ОСОБА_1 .

Крім того, з досліджених в судовому засіданні доказів неможливо встановити, що на момент укладення кредитного договору 17.11.2020 року між АТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_1 , остання не усвідомлювала значення своїх дій та була визнана недієздатною чи обмежено дієздатною.

Враховуючи, що на час укладення спірного правочину ОСОБА_1 не була визнана недієздатною чи обмежено дієздатною, експертиза для визначення можливості ОСОБА_1 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв`язку з психічним розладом не проведена через невиконання своїх процесуальних обов`язків позивачем за зустрічним позовом та її представником, підстав для визнання кредитного договору недійсним судом не встановлено.

Також не дають підстав для задоволення вимог зустрічного позову і посилання на наявність кримінального провадження, оскільки з листа Деснянського УП ГУНП у м.Києві від 19.07.2023 року № 227-АЗ/125/49-2013 та витягу з ЄРДР від 05.01.2021 року вбачається, у Деснянському УП ГУНП у м.Києві перебуває кримінальне провадження за повідомленням 04.01.2021 року ОСОБА_3 з приводу скоєної крадіжки 29.12.2020 року у її матері ОСОБА_1 майна та документів. Відтак, жодної інформації щодо укладення оспорюваного кредитного договору 17.11.2020 року зазначені документи не містять.

За таких обставин, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ «КБ «Глобус» про визнання кредитного договору недійсним необхідно відмовити.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Як вбачається з положень ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об`єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наявний у матеріалах цивільної справи.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги АТ «КБ «Глобус» підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача строкової заборгованості по кредиту в сумі 5762,12 грн. та простроченої заборгованості по кредиту в сумі 26 867,88 грн., а всього в сумі32 630,00 грн. В задоволенні вимог АТ «КБ «Глобус» про стягнення строкової заборгованості по процентам в сумі 946,27 грн. та простроченої заборгованості по процентам в сумі 11 355,24 грн. належить відмовити. Також, відсутні і підстави для задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «КБ «Глобус» про визнання кредитного договору недійсним.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені відповідачем, відшкодуванню не підлягають.

В той же час, відповідно до вимог пункту 9) частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», яка регламентує пільги щодо сплати судового збору, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою, якій встановлена ІІ група інвалідності.

Враховуючи наведене, відповідно до ст.141 ЦПК України, належить компенсувати АТ «КБ «Банк «Глобус» за рахунок держави сплачений судовий збір за звернення до суду з позовом, пропорційно до задоволених вимог, в розмірі 1949,16 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту від 17.11.2020 року в сумі 32630 грн., що складається з: строкової заборгованості по кредиту в сумі 5762,12 грн. та простроченої заборгованості по кредиту в сумі 26867,88 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Компенсувати Акціонерному товариству «Комерційний банк «Глобус» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір за звернення до суду з позовом пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1949,16 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Комерційний банк «Глобус» про визнання договору недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 28 червня 2024 року.

Суддя: