Ухвала суду № 120030263, 26.06.2024, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про залишення позову без розгляду

26 червня 2024 року Справа №200/1068/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через представника за довіреністю ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2017 по 18.01.2023 включно;

зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.06.2017 по 18.01.2023 у сумі 421956 гривень 98 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що на день звільнення 31.05.2017 з Військової частини НОМЕР_1 не отримав у повному обсязі належне грошове забезпечення. В зв`язку із затримкою виплат належного грошового забезпечення на виконання рішення суду виникли підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою від 28 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду позовної заяви, створеної із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, із зазначенням фактичного місця проживання чи перебування позивача, відповідного поштового індексу, дійсної адреси електронної пошти позивача.

Представником позивача були усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 11 березня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зауважив, що належні позивачу кошти були спірними на дату звільнення, отже не підлягали негайній виплаті. Компенсація за затримку розрахунку при звільненні може мати місце після рішення суду та залежить від перерахунку коштів казначейством відповідно до видатків Державного бюджету, а отже не залежить від відповідача.

Окрім того, при механізмі розрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок необхідно враховувати період затримки такої виплати, а також те, з чим пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з відповідною вимогою. В той же час для військовослужбовців не передбачений порядок обчислення середньої заробітної плати та середнього заробітку.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), з 18.03.2016 по 31.05.2017 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 31.05.2017 № 157 звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням контракту.

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 10.03.2017.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №200/16540/21, яке набрало законної сили 07.11.2022 відповідно до ухвали Першого апеляційного адміністративного суду, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 :

нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 31.05.2017 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;

нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

27.01.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі № 200/16540/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 по 31.05.2017 із застосуванням базового місяця січень 2008 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку у загальній сумі 44555,75 грн, що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважає, що відповідачем затримано виплату перерахованого грошового забезпечення за період з 01.06.2017 по 18.01.2023, через що з відповідача за вказаний період на користь позивача належить стягнути середній заробіток 421956 гривень 98 копійок.

Досліджуючи матеріали справи, суд встановив, що предметом позову представник позивача з посиланням на алгоритм, наведений Верховним Судом у постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, зазначив суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням періоду з 01.06.2017 по 18.07.2022 (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України згідно із Законом №2352-ІХ) та періоду з 19.07.2022 року по 18.01.2023 (після внесення змін у статтю 117 КЗпП України згідно із Законом №2352-ІХ).

За змістом заявлених вимог, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 01.06.2017 по 18.07.2022, на думку представника позивача, має складати 378170,50 грн.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 19.07.2022 по 18.01.2023 за змістом позову має складати 43786,48 грн.

Ухвалою суду від 03 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 - залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

У встановлений строк на виконання ухвали суду представником позивача подана заява з поясненнями, де зазначено, що відповідно до наказу від 31.05.2017 року №157 позивача з 31.05.2017 року було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням контракту. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку.

25.04.2021 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористану відпустку. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача. Для вирішення вказаного спору позивач 19.11.2021 року звернувся до суду.

27.01.2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 року у справі №200/16540/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 18.03.2016 року по 31.05.2017 року та грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі 44555,75 грн,

22.02.2024 року позивач звернувся до суду із позовною заявою у цій справі №200/1068/24 щодо виплати середнього заробітку при за затримку розрахунку при звільненні.

Оскільки індексація грошового забезпечення була виплачена позивачу 27.01.2024 року, то раніше позивач не міг вгадати дату виплати та звернутись до суду у будь-яке число, що передувало фактичній даті виплати - 27.01.2024 року.

Позивачем самостійно обмежено період, за який належний до виплати середній заробіток, а саме - крайнє число 18.01.2023, виходячи з того, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 117 КЗпП в редакції, яка чинна з 19.07.2022, застосовується тільки на ті правовідносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

В решті пояснень представником позивача викладено обґрунтування заявлених позовних вимог, з посиланням на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

Представник позивача зазначив, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби або переведені до іншої військової частини до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення до дати розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки виплачених коштів після звільнення.

Інших доводів та доказів поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду стороною позивача до суду не надано.

З огляду на доводи сторони позивача та встановлені у справі обставини, суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд звертає увагу, що ухвалою від 03 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху лише в частині вимог про стягнення середнього заробітку за самостійно визначений позивачем час затримки розрахунку з 19.07.2022 по 18.01.2023, до якого підлягає застосуванню редакція КЗпП України в редакції, що діє з 19.07.2022 зі змінами, внесеними Законом України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ).

Відповідно до вказаної редакції статті 117 КЗпП України позивачем заявлений позов про стягнення середнього заробітку в межах шести місяців з дня набрання чинності Законом №2352-ІХ, що склало період з 19.07.2022 по 18.01.2023.

Проте, Законом №2352-ІХ, який врахований позивачем, були внесені зміни не лише до статті 117 КЗпП України, но також і до статті 233 КЗпП України, яка в редакції з 19.07.2022 у частинах першій та другій передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

З матеріалів справи випливає і не заперечується стороною позивача, що станом на час звернення до суду 23.11.2021 у справі №200/16540/21 позивачу вже було відомо про неповний розрахунок при звільненні, що стало підставою заявленого в тій справі позову. З набранням рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2022 у справі №200/16540/21 законної сили 07.11.2022 вказаний факт встановлений судовим рішенням.

Тобто, з набранням законної сили рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/16540/21 законної сили, а саме 07.11.2022, позивачеві було остаточно і достовірно відомо про факт та розмір невиплачених при звільненні сум.

У такому випадку день остаточного розрахунку суд не вважає датою, з якою закон пов`язує початок відліку строку звернення до суду, оскільки як стаття 122 КАС України, так і стаття 233 КЗпП України таку дату визначають моментом обізнаності сторони про відповідне порушення її права.

Відповідно, з моменту закінчення шестимісячного строку на виплату середнього заробітку (з 19.07.2022 по 18.01.2023) почав відлік тримісячний строк звернення до адміністративного суду у вказаних відносинах.

Закінчення такого тримісячного строку припадало на 19.04.2023, проте, у цей період ще діяв карантин, який був встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Вказаний карантин закінчився на всій території України 30 червня 2023 року, після чого обчислення процесуальних строків здійснюється на загальних підставах, в тому числі строків звернення до суду.

За приписами статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.

Отже, закінчення тримісячного строку для звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про нарахуваня та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 після скасування карантину припало на 30 вересня 2023 року.

Водночас, до суду позовна заява у цій адміністративній справі №200/1068/24 надійшла лише 23 лютого 2024 року. Тобто, позивачем пропущений встановлений строк звернення до суду у зазначеній частині позовних вимог.

Вказані висновки жодним чином не суперечать постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни (п.48 постанови).

«49. Зазначене застереження у контексті цієї справи зумовлене тим, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

50. Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями».

За вказаних умов, позивач повинен був довести наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду. Очікування остаточного розрахунку на виконання судового рішення не є такою поважної причиною, оскільки законом, що діє на час існування спірних відносин у зазначеній частині, припинення обов`язку нарахування середнього заробітку обмежене не лише датою остаточного розрахунку, а також датою спливу шести місяців для нарахування середнього заробітку за вказаних обставин, якою є дата 18.01.2023. Крім того, за період після 18.01.2023 позовні вимоги про нарахування середнього заробітку позивачем у справі не заявлені.

Суд також зауважує, що відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії.

За статтею 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Крім того, встановлення строків звернення до суду слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права.

Стосовно майнових прав позивача та обов`язку відповідача у зазначеній категорії адміністративних справ забезпечувати їх реалізацію шляхом здійснення відповідних виплат, це означає також відсутність обов`язку резервувати певну частину коштів, що виправдано та зумовлено специфікою формування та використання бюджетних коштів, якими розпоряджається суб`єкт владних повноважень. Останнє набуває особливого значення в умовах воєнного стану.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини Осман проти Сполученого королівства від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення Круз проти Польщі від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; CASE OF KREUZ v. POLAND № 28249/95).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Слід зазначити, що інститут строку давності, необхідно використовувати з урахуванням конкретних обставин справи, так щоб він не перешкоджав наявним у позивача засобами захисту своїх прав. Обмеження права на звернення до суду повинно бути пропорційно меті правової визначеності, у іншому випадку це буде порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини в частині права на справедливий судовий розгляд (рішення Європейського суду з прав людини в по справі Олександр Волков проти України (заява № 21722/11).

Верховний Суд у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Верховного Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2020 року у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 року у справі № 360/1870/19, від 27 січня 2021 року у справі № 160/4284/19.

Тому суд констатує, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Суд також зауважує, що суб`єктивні права особи регулюються нормами матеріального права, які застосовуються з урахуванням принципу дії законів у часі, коли за загальним правилом скасований нормативний акт продовжує застосовуватись до правовідносин, що існували під час його дії.

На відміну від норм матеріального права, процесуальні норми за своїм змістом визначають певну процедуру розгляду спору, та застосовуються станом на час такого розгляду.

Вказаний висновок прямо випливає зі змісту частини 3 статті 3 КАС України, за яким ПРОВАДЖЕННЯ В АДМІНІСТРАТИВНИХ СПРАВАХ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ, ЧИННОГО НА ЧАС ВЧИНЕННЯ ОКРЕМОЇ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ ДІЇ, РОЗГЛЯДУ І ВИРІШЕННЯ СПРАВИ.

За наведених умов, вирішуючи питання дотримання строку звернення з позовом, суд керується процесуальними нормами частини третьої статті 122 КАС України, яка передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Відповідно, у спірних відносинах застосуванню підлягає стаття 233 КЗпП України, яка за своєю природою також містить норми процесуального права, оскільки визначає саме строки звернення до суду.

При цьому вказані норми статті 233 КЗпП України підлягають застосуванню в редакції, яка діє на час вчинення відповідної процесуальної дії, розгляду та вирішення справи, що закріплено у частині 3 статті 3 КАС України.

За вказаних обставин, враховуючи тривалість пропуску строку звернення з цим адміністративним позовом у зазначеній частині та відсутність доказів неможливості чи утруднення звернення позивача до суду, відсутні підстави для визнання причин пропуску строку поважними.

Наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Положеннями пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.

За вказаних обставин частина позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 підлягає залишенню без розгляду.

Решта позовних вимог підлягає розгляду по суті.

Керуючись статтями 123, 240, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Першого апеляційного адміністративного суду.

Текст ухвали виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Г.А. Чекменьов