Рішення № 119994948, 26.06.2024, Чигиринський районний суд Черкаської області

Справа № 708/533/24

Номер провадження № 2/708/214/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року м. Чигирин

Чигиринський районний суд Черкаської області в складі

головуючого судді Акулова Є.М

секретаря с/з Омельченко Ю.М

за участі прокурора Бордуніс О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м. Чигирин, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Медведівської сільської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор, в особі Черкаської окружної прокуратури, з посиланням на приписи Земельного Кодексу України та Закону України " Про запобігання корупції", звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в якому просив суд витребувати у відповідача, - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , земельну ділянку на користь Медведіської територіальної громади в особі і повернути її у власність Медведівської територіальної громади в особі Медведівської сільської ради. Також стягнути з відповідача понесені судові витрати у сумі3028,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що постановою Чигиринського районного суду Черкаської області від 31.07.2023 у справі № 708/617/23/22, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 13.10.2023р., ОСОБА_2 , як голову Медведіської сільради, визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП, та з урахуванням ст. 36 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Постанова суду набрала законної сили 13.10.2023р.

За результатами розгляду цієї справи про адміністративне правопорушення судом встановлено, що згідно з протоколами від 19.05.2023р. № 219/23 та № 220/23 ОСОБА_2 , будучи головою Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області, що підтверджується постановою Медведівської сільської виборчої комісії Черкаського району Черкаської області № 37 від 02.11.2020 «Про визнання обраним сільським головою Медведівської сільської ради та визнання обраними депутатами Медведівської сільської ради» та відповідно до п. п. «б» п.1 ч.1 ст. 3 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції»є суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення, у порушення вимог ст. 28цього ж Закону, ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», не повідомив у встановленому законом випадку та порядку про наявність у нього реального конфлікту інтересів перед прийняттям рішення щодо голосування «за» питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність його двоюрідній сестрі, - ОСОБА_1 під час засідання 17 сесії Медведівської сільської ради VIIІ скликання.

Тобто, голова Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області Іванченко Андрій Олексійович приймав участь та голосував при прийнятті сільською радою рішення, яке стосувалося його двоюрідної сестри, чим вчинив адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 172-7 КУпАП.

Згідно вказаного рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 1га (кадастровийномер 7125483500:01:002:1200)для веденняособистого селянськогогосподарства за рахунок земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, загальною площею 8,5000 га, кадастровий номер 7125483500:01:002:1105, Медведівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області за межами населеного пункту.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7125483500:01:002:1200, площею 1 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2552160371080), яка отримана на підставі рішення Медведівської сільської ради від 14.12.2021 № 17-29/VIII.

Земельна ділянка з кадастровим номером 7125483500:01:002:1200, площею 1 га, ОСОБА_1 в оренду не передавалася, про що свідчить відсутність відповідних відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме відсутні відомості про реєстрацію іншого речового права, також відсутні відомості про державну реєстрацію обтяжень.

Оскільки земельна ділянка отримана відповідачкою з порушенням закону, просив витребувати її.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату ,час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Відзиву на позов нею не подано. Ніяких заяв, клопотань на адресу суду не надходило.

За таких обставин суд дійшов висновку про ухвалення заочного рішення в справі, що відповідає вимогам ст. ст. 280 - 282 ЦПК України, про що 26.06.2024 року постановлено відповідну ухвалу.

Дослідивши надані сторонами письмові докази, судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 3 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

За приписами ч. 1 ст. 10 Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 Закону сільський,селищний,міський головає головноюпосадовою особоютериторіальної громадивідповідно села(добровільногооб`єднанняв однутериторіальну громадужителів кількохсіл),селища,міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Верховний суд у постанові від 07.11.2018 року у справі №916/749/17 вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних правовідносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж їх владних повноважень. Захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, позаяк інший орган, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З наведених приписів законодавсттва та аргументів прокурора, зазначених у позові, суд дійшов переконання про порушення інтересів держави органом місцевого самоврядування, доведеність підстав для подання позову саме прокурором та його участі в розгляді цієї справи.

Згідно вимог ч 1-5 ст 82 ЦПК України підставами звільнення від доказування є

1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Як встановлено чинною постановою Чигиринського районного суду Черкаської області від 31.07.2023 року, в справі № 708/617/23, що набрала законної сили 13.10.2023 року після апеляційного оскарження, депутата місцевої ради ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень пов"язаних із корупцією, передбачених ч.1, 2 ст. 172-7 КУпАП, з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу. Відповідно до змісту постанови суду, ОСОБА_2 , будучи головоюМедведівської сільськоїради Чигиринськогорайону (теп.Черкаського)Черкаської областіта відповіднодо підпункту«б» п.1ч.1ст.3Закону України«Про запобіганнякорупції» (далі Закону)суб`єктом відповідальностіза правопорушення,пов`язані зкорупцією впорушення вимогп.2ч.1ст.28Закону України«Про запобіганнякорупції» неповідомив увстановленому Закономпорядку пронаявність унього реальногоконфлікту інтересівпри прийняттіучасті урозгляді питаньщодо наданнядозволу нарозробку проектуземлеустрою щодовідведення земельнихділянок увласність громадянамта затвердженняпроєкту землеустроющодо відведенняземельних ділянокзі зміноюцільового використання,та наданняїх увласність громадянамта прийняврішення принаявності унього реальногоконфлікту інтересівпроголосувавши «за»при розглядіна Сімнадцятійсесії Медведівськоїсільської радивосьмого скликаннявід 14.12.2021року запитання №17-29/VIII«Про затвердженняпроекту землеустроющодо відведенняземельних ділянокзі зміноюцільового використання,та наданняїх увласність громадянам»,а самесвоїй двоюріднійсестрі ОСОБА_1 , чимвчинив адміністративніправопорушення,пов`язаних зкорупцією,відповідальність заякі передбаченач.1та ч.2ст.172-7КУпАП (а.с. 36-54).

Отже, обставини, встановлені постановою суду, стосуються близьких осіб особи, уповноваженої на виконання функцій органу місцевого самоврядування, яка брала участь у прийнятті оспорюваних рішень. Відповідно, Рішення Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області під час розгляду, прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, що встановлено постановою Чигиринськогорайонного судуЧеркаської області,яка набралазаконної силита є преюдиційним фактом.

Відповідно обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів факти, які раніше вже були встановлені набравшим законної сили судовим рішенням.

Враховуючи вище викладене, рішення сесії Медведівської сільської ради від 14.12.2021 № 17-29/VIIІ «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок зі зміною цільового призначення, та надання їх у власність громадянам» (зміна цільового призначення земельних ділянок відповідно додатку, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки загальною площею 8,5000 га, кадастровий номер 7125483500:01:002:1105, із «Земельні ділянки запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)» (код КВ ЦПЗ- секція К, підрозділ-01.17) на «Для ведення особистого селянського господарства» (код КВ ЦПЗ - секція А, підрозділ - 01.03), прийняте в умовах реального конфлікту інтересів, а тому в частині надання земельної ділянки ОСОБА_1 є незаконним(ас56-82).

Щодо вимог позивача про витребування земельної ділянки, суд враховує наступне.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права. Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Так, за змістом статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Згідно положень ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України). На підставі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти ікористуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбаченихЦивільним кодексом України.

Правовий аналіз положеньст. 387 Цивільного кодексу Українидає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК України (пункт 21 постанови Пленуму ВССУ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014).

Отже, підставою для застосування механізму, передбаченого ст. 388 ЦК України, є встановлення судом можливості витребувати майно у набувача, незалежно від заперечення про те, що він є добросовісним. Такою умовою є, поряд з іншим, доведення факту вибуття майна з володіння власника чи володіння особи, якій він передав майно, поза їхньої волі.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі

№ 359/3373/16-ц зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник, з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 зроблено висновок, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387і388Цивільного кодексу України, є неефективними.

Рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння єпідставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12 лютого 2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову єзабезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на вказане в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 2020 у справі .№50/311-б (пункт 91) тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) зазначено, то серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконною володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховною Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц та від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення об`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Як вбачається зі змісту поданого позову, мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою.

Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18.

У постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

У кожній справі за змістом обгрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 01.02.2022у справі №750/3192/14,від22.09.2022 у справі № 462/5368/1 б-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявивпрокурор, ійого обґрунтування, також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановівід 20.06.2023 у справі №633/408/18, вимогу повернути територіальній громаді в особі Медведівської сільської ради земельну ділянку площею 1 га, з кадастровим номером 7125483500:01:002:1200, призначену для ведення особистого селянського господарства слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника.

Ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії), що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективною способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, на підставі викладеного вище, оскільки ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку без достатньої правової підстави, тому належним способом захисту порушеного права у даному випадку є витребування у неї на користь територіальної громади в особі Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області спірної земельної ділянки за кадастровим номером 7125483500:01:002:1200 площею 1 га.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Згідно приписів ст. 141 ЦПК України в разі задоволення позову судові виитрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 13-14,19 Конституції України, ст. 21, 387-388,391,792,1212 ЦК України, ст. 1, 152 ЗК України,4-5, 10, 12, 49, 81-82, 141, 263-265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Задовольнити повністю позовні вимоги заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Медведівської сільської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Витребуватиу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Медведіської територіальної громади в особі Медведівської сільської ради (код ЕДРПОУ 33369798) земельну ділянку, площею 1 га, з кадастровим номером 7125483500:01:002:1200, що розташована в адмінмежах Медведівської сільської ради Черкаського району Черкаської області.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , прож. АДРЕСА_1 на користь Черкаської обласної прокуратури, ЄДРПОУ 02911119, місцезнаходження бульвар Шевченка,286,м. Черкаси, на UA138201720343160001000003751 в Державній казначейській службі України в м. Київ 3028,0 ( три тисячі двадцять вісім грн 00 коп ) судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду через Чигиринський районний суд Черкаської області шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Євген АКУЛОВ