Рішення № 119983124, 26.06.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 367/771/24-ц

пр. 2-5705/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест») звернулось до Ірпінського міського суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення трьох процентів річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у розмірі 4 036,55 доларів США.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 жовтня 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 31-9Т9/09-2006И, відповідно до умов якого банк надав кредит у розмірі 20 000,00 доларів США зі строком до 11 жовтня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, 11 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори поруки, згідно з якими відповідачі поручаються перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 27 148,60 доларів США.

24 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Гефест» набуває право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів.

Позивач зазначає, що судове рішення не виконане, а тому просить стягнути солідарно з відповідачів три проценти річних у розмірі 4 036,55 доларів США за статтею 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 лютого 2024 року цивільну справу за вказаним позовом направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2024 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згідно з частиною першою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

29 квітня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_1 . Відповідач посилається на те, що додані докази позивачем до позову не є належними доказами щодо підтвердження переходу права вимоги за конкретним кредитним договором. Відповідач наголосив, що 3 % річних нараховуються за весь період порушення грошового зобов`язання, але законодавством передбачено, що стягненню підлягають лише в межах строку позовної давності тривалістю в три роки.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 червня 2011 року стягнуто заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 31-9Т9/09-2006И від 11 жовтня 2006 року в розмірі 27 148,60 доларів США.

24 травня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір купівлі-продажу майнових прав №1436/К, відповідно до п. 1.1 ТОВ «ФК «Гефест» набуває право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів.

Відповідно до додатку № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав №1436/К, до ТОВ «ФК «Гефест» перейшло право вимоги за договором споживчого кредиту від 11 жовтня 2006 року № 31-9Т9/09-2006И.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Зі змісту статті 11 ЦК України вбачається, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Обов`язок довести факт погашення боржником заборгованості, покладено саме на боржника, а не на кредитора, що підтверджується висновками Верховного Суду, зробленими у постанові від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, у якій суд звернув увагу на те, що у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

З огляду на наведені норми права грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц вчергове окреслено, що законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, таким чином, помилковим є висновки про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

18 січня 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом за допомогою засобів поштового зв`язку.

Таким чином, три проценти річних згідно з статтею 625 ЦК України, повинно нараховуватися в період з 18 січня 2021 року по 18 січня 2024 року, що становить три роки, які передували подачі такого позову.

Разом з тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 13.05.2024 року.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, грошові зобов`язання відповідачів виникли за рішенням суду на підставі договору про споживчий кредит та договору поруки, отже, нарахування 3% річних відбуваються по дату 23 лютого 2022 року.

Період часу з 18 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року включає 402 календарних днів.

Отже, 3 % річних у період з 18 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року становить

897,02 доларів США ((27 148,60 доларів США х (3 : 100 : 365) х 348) + (27 148,60 доларів США х (3 : 100 : 365) х 54).

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями частини другої статті 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

У статті 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вищенаведеного, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовну, а саме: стягнути солідарно з відповідачів 3 % річних у період з 18 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 897,02 доларів США

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто всього підлягає стягненню судовий збір з відповідачів на користь позивача у розмірі 672,82 грн.

Керуючись ст. ст. 11, 509, 526, 549, 598, 599, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (адреса: вул. І. Брановицького, буд. 3, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 42350033) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення трьох процентів річних - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (адреса: вул. І. Брановицького, буд. 3, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 42350033) три проценти річних у розмірі 897,02 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (адреса: вул. І. Брановицького, буд. 3, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 42350033) судовий збір у розмірі 224,27 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (адреса: вул. І. Брановицького, буд. 3, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 42350033) судовий збір у розмірі 224,27 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (адреса: вул. І. Брановицького, буд. 3, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 42350033) судовий збір у розмірі 224,27 грн.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк