Рішення № 119975411, 19.06.2024, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1749/24

Провадження № 2/309/438/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Ткач О.О.

за участю секретаря судового засідання Гелетей Д.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: виконавчий комітет Хустської міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

02.04.2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: виконавчий комітет Хустської міської ради, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. Позовні вимоги вмотивовані тим, що 27.10.2015 вона уклала шлюб з відповідачем. Від даного шлюбу народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З жовтня 2022 року між сторонами погіршилися стосунки, у зв`язку з чим подальше підтримання шлюбних відносин неможливе. На даний час шлюбні відносини фактично припинено, сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства, сім`я розпалася, є необхідність у розірванні шлюбу. Неповнолітню доньку позивачка самостійно матеріально забезпечує та утримує. Донька навчається у школі, що потребує додаткових витрат і відповідач зобов`язаний брати участь у матеріальному забезпеченні дитини. Мати на фінансове забезпечення дитини витрачає щомісячно 25 000 грн., а батько не приймає участі в утриманні дитини. Донька навчається у першому класі за програмою «Інтелект» в Хустській ЗОШ І-ІІІ ступенів, що потребує додаткових витрат, зокрема на закупку зошитів. 22.11.2023 доньці проведено оперативне втручання «Ендоскопічне лікування гіпертрофії мигдаликів» на суму 13 000 грн, а напередодні операції здавалися аналізи на суму 2715 грн. На даний час донька проходить процес лікування зубів у стоматологічній клініці, що також потребує значних фінансових витрат. Вважає, що на утримання дитини потрібно не менш як 25 000 грн. щомісячно. Відповідач систематично ухиляється від утримання дитини, періодично даруючи їй іграшки, шкільну канцелярію, тощо. Відповідач переїхав до Львова по переведенню на роботу у жовтні 2022 року і відібрав у позивачки автомобіль SuzukiVitaraS, позбавивши її з донькою транспортного засобу, на численні прохання позивачки автомобіль так і не повернув та користується ним для власних потреб. Батько є працездатним, працевлаштованим у 7 прикордонному регіоні Карпатського загону, та може сплачувати аліменти на рівні 1/4 від усіх видів доходу. Також неповнолітня донька постійно проживає з матір`ю, яка у повній мірі займається її розвитком, створює їй належні умови для життя, то мати просить суд визначити місце проживання дитини з нею.

Посилаючись на викладене просить суд: 1)розірвати шлюб укладений між нею та відповідачем; 2)стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів, починаючи з 01 жовтня 2022 року і до повноліття дитини; 3) визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 ; 4) здійснити розподіл судових витрат.

У відзиві на позов відповідач ОСОБА_3 просить позов задовольнити частково, розірвати шлюб між ним та позивачкою, стягнути з нього аліменти у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку, починаючи з дати звернення до суду, в решті заявлених вимог відмовити. Не заперечує проти розірвання шлюбу з позивачкою та визнає позовні вимоги у цій частині. Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини, то він не заперечує проти проживання доньки з матір`ю, і між сторонами ніколи не існувало спору щодо цього. Вважає, що у цій частині позов пред`явлено передчасно позаяк спору між сторонами з цього приводу не має. Щодо стягнення аліментів за минулий час, то позивачкою не надано доказів на підтвердження вжиття нею до пред`явлення позову відповідних заходів щодо одержання аліментів з нього, а також доказів ухилення з його сторони від сплати аліментів. Він не ухилявся та не ухиляється від обов`язку утримувати доньку, оплачує приватний садочок та гуртки, купує одяг, іграшки, а тому аліменти повинні стягувати з дня пред`явлення позову. Щодо розміру аліментів, то він перебуває на військовій службі і в середньому щомісячно отримує грошове забезпечення у розмірі 34 000 грн., з яких щомісячно сплачує оренду 12 500 грн. та комунальні послуги орієнтовно 3000 грн, несе витрати на придбання продуктів, речей першої необхідності та доїзд на роботу. А отже у випадку задоволення позову у цій частині та стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 від усіх видів заробітку, йому залишатиметься 10 000 грн., яких буде недостатньо для задоволення базових потреб. При цьому аліменти у розмірі 1/4 від усіх видів доходів становитиме 8750 грн, тобто майже у 3 рази перевищуватиме мінімальний рекомендований розмір аліментів. При цьому позивачкою не надано доказів на підтвердження розміру витрат, які вона щомісячно несене на утримання доньки. Вважає, що стягнення з нього аліментів у розмірі 1/6 від усіх видів доходу буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Щодо судових витрат, то вважає, що заявлений позивачкою розмір витрат на правову допомогу 26000 грн є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а тому просить їх зменшити до 5000 грн.

У відповіді на відзив представник позивача ОСОБА_1 просить позов задовольнити у повному обсязі. Вказує, що вимоги про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини відповідачем не заперечуються. Щодо стягнення аліментів, то відповідач підтверджує, що перебуває на військовій службі та отримує в середньому на місць 34 000 грн. Вказує, що відповідач має у власності нерухоме майно: є співвласником будинку та квартир, а також власником земельної ділянки. Щодо стягнення аліментів за минулий період, то з жовтня 2022 року відповідач ухиляється від своїх обов`язків з утримання дитини. Сам відповідач є молодою працездатною особою та спроможний сплачувати аліменти у розмірі 1/4 від усіх видів доходу. Відносно судових витрат, то всі дії адвоката є пов`язаними з розглядом даної справи.

У запереченні ОСОБА_3 заперечує твердження позивача про те, що він є власником будинків та квартир, вказаних у відповіді на відзив, позаяк у його власності перебуває лише земельна ділянка площею 0,7 га з кадастровим номером 2110800000:01:057:0079. Також вказує на відсутність підстав для стягнення аліментів за минулий час, оскільки він не ухилявся і не ухиляється від утримання дитини. Вважає, що визначення аліментів у розмірі 1/6 від усіх видів його доходу буде достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Щодо витрат на правову допомогу, то такі є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, а тому просить їх зменшити до 5000 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позов та просила його задовольнити. Вказує, що відповідач зобов`язаний утримувати доньку та сплачувати аліменти. Визнала, що відповідача здійснював певні проплати та купляв речі дитини, однак вважає, що він все рівно повинен сплачувати аліменти.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності, з урахуванням його позиції щодо позовних вимог, яка викладена у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, подавши клопотання, у якому повідомив суд, що ООП вважає, що визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 є недоцільним, так як між батьками не має спору з цього питання, а тому у прийнятті рішення покладається на розсуд суду та просить справу розглянути без участі представника третьої особи.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що сторони уклали шлюб, який був зареєстрований 27 жовтня 2015 року Хустським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, про що складено актовий запис №246.

Від даного шлюбу народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з позивачем та знаходяться на її утриманні.

Відповідач у справі ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 ДПС України, з 10.11.2022 по теперішній час, де отримує значну заробітну плату в середньому близько 34000 грн. на місяць, а в деякі місяці при виплаті відпускних чи допомоги на оздоровлення значно більшу 70000-90000 грн.

Також відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,7 га з кадастровим номером 2110800000:01:057:0079. При цьому суд відхиляє твердження представника позивача ОСОБА_1 у відповіді на відзив про те, що відповідач має у власності ще й інше нерухоме майно: є співвласником будинку та квартир, позаяк долучена представником позивача інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав, на відміну від такої ж довідки долученої відповідачем до заперечення, сформована виключно за ПІБ ОСОБА_3 , без введення ідентифікаційного коду, а отже може містити відомості і щодо інших осіб, у яких повністю співпадає ПІБ з відповідачем. Натомість надана відповідачем інформаційна довідка сформована за його ідентифікаційним кодом, а тому саме така є документом, що належним чином підтверджує обсяг належного відповідачу нерухомого майна.

У позовній заяві позивач також стверджує, що відповідач відібрав у позивачки спільний автомобіль SuzukiVitaraS, однак жодних доказів на підтвердження указаної обставини, зокрема реєстрації такого автомобіля за кимось із подружжя не надано, а тому суд не бере до уваги таке твердження позивача.

Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 110-112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Згідно ст. 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою «чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання».

Враховуючи вищевикладене, а також те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач не заперечує проти його розірвання та фактично визнає позов у цій частин, а тому суд приходить висновку, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід розірвати.

Щодо позовної вимог про стягнення аліментів, то з цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Право дитини на належне утримання передбачено низкою норм законодавства України.

Так, частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, ч.8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

У статті 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років становить 3196 грн.

При цьому, статтею 183 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу). Згідно з вказаною статтею СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки на теперішній час неповнолітня донька постійно проживає разом з позивачем, суд вважає, що позивач має право на отримання аліментів від батька дитини, який повинен виконувати свій обов`язок щодо її утримання належним чином.

Згідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Отже для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: 1) вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача; 2) ухилення відповідача від надання утримання дитини.

Всупереч приписів ст.12 ЦПК України позивачем не надано жодних доказів які б підтверджували вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, як і не надано доказів ухилення відповідача від надання утримання дитини.

Ба більше з долучених до відзиву доказів: скриншотів переписок та квитанції, щодо яких у судовому засіданні представником позивача не надано жодних заперечень відносно їх автентичності та фактично визнано те, що відповідач здійснював певні оплати та придбання речей для дитини, у зв`язку з чим суд бере їх до уваги убачається, що до пред`явлення позову відповідач брав участь в утриманні дитини. Відтак суд не вбачає підстав для стягнення аліментів за минулий час, у зв`язку з чим аліменти підлягають стягненню з дня пред`явлення позову 02.04.2024.

Щодо визначення розміру аліментів, то з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_3 перебуває на військовій службі, де отримує значну заробітну плату в середньому близько 34000 грн. на місяць, а також є власником земельної ділянки площею 0,7 га з кадастровим номером 2110800000:01:057:0079.

У позовній заяві позивач стверджує, що на утримання дитини потрібно не менш як 25 000 грн. щомісячно. Однак такі твердження є голослівними та нічим не підтвердженими.

Щодо твердження у позовній заяві про те, що доньці проведено оперативне втручання «Ендоскопічне лікування гіпертрофії мигдаликів» на суму 13 000 грн, напередодні операції здавалися аналізи на суму 2715 грн., та що на даний час донька проходить процес лікування зубів у стоматологічній клініці, то слід зазначити, що вказані обставини не свідчать про необхідність понесення саме систематичних витрат на лікування доньки, зазначені у позові витрати носять разовий характер. За певних обставин, такі витрати можуть бути розцінені як додаткові витрати на дитину відповідно до ст. 185 СК України, однак відповідних вимог позивачка не заявляла. Загалом, суд констатує, що стан здоров`я дитини (який слід враховувати при визначенні розміру аліментів відповідно до ст. 182 СК України) є задовільним. Зокрема не вбачається наявність у неповнолітньої доньки якихось тяжких чи хронічних хвороб, чи інвалідності, які б могли підтверджувати необхідність понесення більших витрат на утримання дитини.

Також на думку суду, з огляду на наявність доказів надання відповідачем допомоги на утримання дитини (оплата гуртків, купівля недешевих речей), дані обставини слід врахувати про визначенні розміру аліментів (п.4 ч.1 ст. 182 СК України).

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище відповідача (щодо позивача, то нею не надано жодних доказів на підтвердження свого матеріального стану, з матеріалів справи лише вбачається, що позивач має статус ФОП), стан здоров`я відповідача та неповнолітньої доньки та наявність допомоги, яка надавалася відповідачем дитині до пред`явлення позову.

Суд визначає аліментів у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку відповідача, оскільки на думку суду такий розмір є значно більшим установленого ч.3 ст. 184 СК України мінімального рекомендованого розміру аліментів на одну дитину.Такий розмір аліментів відповідає вимогам закону про те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, адже такий розмір забезпечить необхідний мінімум для існування дитини, з урахуванням вимог щодо рівної участі батьків в утриманні дитини, загалом надасть можливість дотримання принципу достатнього забезпечення дитини.

З врахуванням принципу співмірності, розумності аліменти у розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку відповідача відповідатимуть інтересам дитини і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.

Відтак у цій частині позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Щодо вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої доньки, то з цього приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 161 СК України передбачено, що спір між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, які проживають окремо, та не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з вказаної статті, судом вирішується спір між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини, а оскільки, як встановлено судом, спору щодо місця проживання малолітньої доньки між сторонами не існувало та не існує на даний час, суд вважає, що у позивача відсутні правові підстави для звернення до суду з вказаною вимогою, а тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за пред`явлення позовної вимог про розірвання шлюбу у розмірі 1211,20 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, то з цього приводу суд враховує наступне.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137ЦПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідні критерії, як зазначено вище, застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини третьої статті 141 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

З матеріалів справи убачається, що 05.03.2024 між адвокатом Гецко В.В. та клієнтом ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги №14/24, відповідно до якого адвокат надає клієнту правову допомогу та здійснює представництво її інтересів, у тому числі й судових органах усіх рівнів. Розмір гонорару адвоката становить 1000 грн. за одну годину роботи (п.3.1. Договору). Клієнт здійснює оплату винагороди адвокату у порядку визначеному Актом наданої правової допомоги (п.3.12 Договору).

У матеріалах справи відсутній відповідний Акт наданої правової допомоги, який би був підписаний адвокатом та клієнтом, і зазначенням детального опису виконаних адвокатом робіт. У самій позовній заяві є лише орієнтовний розрахунок понесених витрат на правову допомогу, із описом робіт (наданих послуг) , часу затраченого адвокатом, на загальну суму 26 000 грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 06.03.2024 ОСОБА_2 перерахувала ОСОБА_1 20 000 грн., з призначенням платежу «Оплата за надання правової допомоги згідно договору №14/24 від 05.03.2024».

Отже на думку суду підтвердженим є лише понесення позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Даючи оцінку клопотанню відповідача про зменшення суми витрат на правову допомогу, з урахуванням наведеного у позовній заяві орієнтовного розрахунку понесених витрат на правову допомогу, який єдиний серед усіх матеріалів справи містить інформацію із описом робіт адвоката, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу є явно неспівмірним зі складністю справи та непропорційний виходячи з предмету спору.

Так позивачем у справі заявлено три позовні вимоги: 1) розірвання шлюбу; 2) стягнення аліментів; 3) визначення місця проживання дитини.

Позовну вимогу про визначення місця проживання дитини судом визнано необґрунтованою та відмовлено у її задоволенні через відсутність спору між батьками з цього приводу.

Щодо інших двох вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, такі відносяться до категорії справ незначної складності, по яким є усталена судова практика, і відповідно ЦПК України відносяться до малозначних справ.

Слід також урахувати позицію відповідача, який позовну вимогу про розірвання шлюбу фактично визнав, і спір у справі був виключно відносно однієї позовної вимоги - про стягнення аліментів.

Щодо тривалості та кількості судових засідань, то слід зазначити, що судовий розгляд у даній справі здійснювався за відсутності відповідача, яким було подано відповідну заяву, та за участі представника позивача ОСОБА_1 . По справі проведено два судові засідання: підготовче від 15.05.2024, та засідання з розгляду справи по суті за 19.06.2024 загальною тривалістю менш як півгодини.

З урахуванням вищенаведеного, на думку суду слід зменшити розмір втрат позивача на правову допомогу у даній справі до 6000 грн., що буде співмірним зі складністю справи та відповідатиме критерію розумності їхнього розміру.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141,258, 259, 263-265,354 ЦПК України, ст.ст. 180-184,Сімейного кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який зареєстрований 27 жовтня 2015 року Хустським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального юстиції у закарпатській області управління, про що складено актовий запис №246.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку щомісячно, починаючи стягнення з 02 квітня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. (шість тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 24 червня 2024 року.

Суддя Хустського

районного суду: Ткач О.О.