Рішення № 119968743, 25.06.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року справа № 580/2611/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Черкаської обласної прокуратури (далі - прокуратура, відповідач), в якому просить:

- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 21254,42 грн;

- стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.21 до моменту ухвалення судом рішення у справі за даним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що позивач має право на отримання вихідної допомоги при звільненні, виплату якої здійснено не було, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів позивач вимушений звернутися до суду. Крім того, вважає невиплату вихідної допомоги триваючим правопорушенням, у зв`язку із чим просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП.

Ухвалою від 05.05.2021 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

26.05.2021 від представниці Черкаської обласної прокуратури до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що позивача звільнено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 15.03.2021 року. Представниця відповідача звертає увагу, що з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п. 1 ч. 1 ст. 40, на які посилається позивач, встановлюються Законом України "Про прокуратуру", тому саме цей закон, а не КЗпП України поширюється на спірні правовідносини. Вказала, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України "Про прокуратуру" та розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, якими не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, підстави для виплати такої допомоги згідно зі ст. 44 КЗпП України відсутні.

Ухвалою суду від 28.05.2021 суд вирішив здійснити розгляд цієї справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання у справі на 10 червня 2021.

Ухвалою суду від 01.07.2021 суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 580/2608/21 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

02.02.2022 представниця позивача подала до суду докази на підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

10.02.2022 представниця відповідача заперечила проти розміру витрат з підстав співмірності зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, зазначивши, що позов є типовим, а представниця позивача бере участь у декількох справах з аналогічним предметом спору.

Ухвалою суду від 21.11.2023 суд поновив провадження у справі та призначив судове засідання на 04.12.2023.

04.12.2023 представниця відповідача подала до суду пояснення в яких зазначила, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців". Таким чином, ураховуючи зміни до чинного законодавства України суди під час ухвалення рішень у справі № 580/2608/21 мають виходити з періоду, який не перевищуватиме шести місяців. Крім того, станом на дату розгляду судом справи № 580/2608/21 Черкаською обласною прокуратурою ОСОБА_1 вихідну допомогу не виплачено (не проведено остаточний розрахунок), а отже у даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.03.2021 по день проведення фактичного розрахунку, оскільки зазначена позовна вимога є передчасною та не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 11.12.2023 суд протокольним рішенням закрив підготовче провадження та призначив судовий розгляд справи по суті в письмовому провадженні.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

З 06.01.2017 до 29.03.2021 позивач перебував на публічній службі в органах прокуратури.

Відповідно до наказу Черкаської обласної прокуратури від 29.03.2021 № 288к позивача з 29.03.2021 звільнено з посади прокурора Канівського відділу Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". В наказі міститься також посилання на ст. 11, пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ від 19.09.2019.

Підставою для прийняття наказу про звільнення зазначено рішення кадрової комісії № 13 від 09.032.2021 № 24.

Вважаючи, що на день звільнення відповідач протиправно не виплатив вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач звернувся з цим позовом до суду.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус ; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус ; частину дев`яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 22.07.2021у справі № 300/2000/20.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами Закону № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус; частину дев`яту статті 252 після слів дисциплінарної відповідальності та звільнення доповнено словами і цифрами а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу .

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд доходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 31.03.2021 у справі №320/2449/20, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), а допущена відповідачем бездіяльність щодо невиплати допомоги при звільненні є протиправною.

Щодо посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16 (в якій Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання) суд зазначає, що після набрання чинності Законом № 113-ІХ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання і неодноразово та послідовно її підтримав.

Відтак, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.

З урахуванням зазначеного, посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, суд вважає не обгрунтованим.

Щодо розміру вихідної допомоги, яка має бути нарахована суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку № 100 (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Суд зазначає, що оскільки позивача звільнено у березні 2021 року, середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за січень та лютий 2021 року.

Згідно з довідкою відповідача від 24.05.2021 № 21-297вих21 позивачу за січень 2021 року нараховано суму 21643,48 грн, за лютий 2021 року - 15415,45 грн.

Середньоденна заробітна плата позивача становить 1089,97 грн, середньомісячна - 21254,42 грн.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі середнього місячного заробітку, в сумі 21254,42 грн з утриманням із вказаної суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.03.2021 до моменту ухвалення судом рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП (у редакції чинній станом на час звільнення позивач зі служби в органах прокуратури) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, суд дійшов висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19).

Відтак лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому для того, щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку.

Тобто, лише факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав. Інакше, навіть у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на дату судового рішення, спір не буде вирішений, адже за відсутності остаточного розрахунку права працівника на виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні далі вважатимуться порушеними.

Окрім того, суд враховує, що на необхідності проведення остаточного розрахунку, як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 808/307/17, від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а, від 22.01.2020 у справі № 620/1982/19, від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Вказані висновки суду відповідають також правовій позиції Верховного Суду у постанові від 22.06.2023 у справі № 380/152/20.

Оскільки у матеріалах адміністративної справи відсутні докази остаточного розрахунку відповідача з позивачем при звільненні щодо виплати йому вихідної допомоги при звільненні, тому вказана позовна вимога позивача є передчасною, як наслідок, задоволенню не підлягає.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат з правничої допомоги, суд враховує таке.

У позовній заяві представниця позивача просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 132 КАС України такі витрати належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 6-7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з абз. 1 ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд врахував, що в обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу представниця позивача подала суду договір про надання правової допомоги від 31.03.2021 № 31/03/2021, додаткову угоду № 2 до Договору від 22.04.2021 відповідно до якої гонорар складає 5000 грн, Акт прийому-передачі наданих послуг від 31.12.2021 та детальний опис робіт, а також меморіальний ордер № @2PL879573 від 01.06.2021 на суму 5000,00 грн.

Оцінюючи співмірність заявленого адвокатом розміру відшкодування витрат на правничу допомогу із обсягом виконаних ним робіт, а також їх обґрунтованість та пропорційність, у сукупності із наданням оцінки критеріям складності справи та виконаних адвокатом робіт а також часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, суд зазначає, що предмет даного спору відноситься до справ незначної складності, та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт з огляду на наявність практики національних судів зі спірних правовідносин, у зв`язку із чим, виходячи із критеріїв співмірності, обґрунтованості та пропорційності, а також часткове задоволення позову, суд доходить висновку про наявність достатніх правових підстав для відшкодуванню на користь позивача частини заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 2500 грн, які належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Суд врахував висновок суду щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у обсязі пропорційному частині задоволених позовних вимог висловлений Верховним Судом у постанові від 15.09.2020 у справі №460/37/19.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору, суд врахував таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачем судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі середнього місячного заробітку, в сумі 21254 (двадцять одна тисяча двісті п`ятдесят чотири) грн 42 коп. з утриманням із вказаної суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2) відповідач - Черкаська обласна прокуратура (18010, м. Черкаси, бул. Шевченка, 286, код ЄДРПОУ 02911119).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 25.06.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК