Рішення № 119965309, 10.06.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2024 року Справа № 160/2711/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кучугурної Н.В.

секретаря судового засідання Давидової Є.О.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ;

від позивача: Ольховик-Красільнікова Л.П., адвокат;

від відповідача: Бабаніна Т.І., представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховик-Красільнікова Любов Павлівна, до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

Обставини справи: 14.02.2023 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховик-Красільнікова Любов Павлівна, до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 16.03.2022 №356 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) на посаді слідчого відділу поліції №6 Криворізького районного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в спеціальному званні майор поліції з 16 березня 2022 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (49101, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Троїцька, будинок 20-А, ідентифікаційний номер юридичної особи 40108866) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 16 березня 2022 року по день поновлення на службі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, починаючи з 14.10.2002 ОСОБА_1 (позивач) проходила службу в органах внутрішніх справ та національної поліції України. Станом на березень 2022 року займала посаду слідчого відділу поліції №6 Криворізького районного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в спеціальному званні майор поліції. В період з 08.11.2021 по 13.03.2022 на підставі листа тимчасової непрацездатності № 1369994-2002490402-1 від 08.11.2021 та на підставі рапорту ОСОБА_1 перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами. Починаючи з 14.03.2022 на підставі рапорту, ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за 2022 рік основну та додаткову, яка мала закінчитись у другій половині квітня 2022 року. Відразу після закінчення основної та додаткової щорічної відпустки на підставі свідоцтва про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 та на підставі рапорту ОСОБА_1 , позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку. Позивач зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На початку березня 2022 року, військовою адміністрацією м. Кривого Рогу прийнято рішення щодо евакуації населення, яке проживає на території Інгулецького району м. Кривого рогу. Враховуючи наявність об`єктивних обставин, що становили загрозу здоров`ю та життю новонародженій доньці, позивачка вирішила евакуюватися із дитиною до іншої країни. У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернулася до співробітників підрозділу кадрового забезпечення ГУ НП в Дніпропетровській області з проханням роз`яснити порядок виїзду за межі України як особі, яка перебуває у відпустці. Проте, в підрозділі кадрового забезпечення позивачу повідомили, що залишити своє місце несення служби вона може тільки після звільнення. Звільнятися зі служби в Національній поліції позивач не мала жодного наміру. Враховуючи, що станом на 15.03.2022 ситуація в районі пов`язана із збройною агресією РФ погіршувалася, проводилися ракетні обстріли, дуже часто оголошувалися тривоги, необхідно було щоразу заходити у холодне приміщення для укриття із немовлям, існувала висока вірогідність окупації району ворожими військами, позивач була змушена залишити місце проживання. При цьому позивач, на вимогу кадрового підрозділу відповідача подала рапорт про звільнення за власним бажанням. Враховуючи викладене, позивач передані нею рапорти про звільнення за власним бажанням не датувала та дату звільнення не зазначала. 15.03.2022 позивачка разом з малолітньою донькою перетнула кордон території України через пункт пропуску Чоп та прямувала до м. Прага Чеської республіки, що підтверджується відповіддю Адміністрації Державної прикордонної служби України від 08.02.2023 №91-5310/18/23. 16.03.2022 позивач у месенджері Telegram від працівника кадрового підрозділу отримав тестове повідомлення про те, що наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 16.03.2022 року № 356 о\с з 16.03.2022 її звільнено із Національної поліції України за власним бажанням. 14.01.2023 позивач разом з малолітньою донькою повернулась на територію України, що підтверджується відповіддю Адміністрації Державної прикордонної служби України від 08.02.2023 №91-5310/18/23. Позивач не погоджується з указаним наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 16.03.2022 № 356 о/с щодо звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Так, Закон України №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII) не визначає умов щодо строків розгляду рапортів про звільнення за власним бажанням, а також строків реалізації таких рапортів. Пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, при вирішенні питання щодо дотримання процедури звільнення зі служби в поліції. Положенням №114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи: підпункт «ж» пункту 64 - особи звільняються зі служби за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитись зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Позивач також посилається на практику Верховного Суду. Так, позивач указує, що Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 щодо аналогічних правовідносин зазначає, що приписи п.68 Положення №114 застосовуються як норми спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці. Верховний Суд зазначив, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудових відносин можуть домовитись про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (або до настання якої) працівник має бажання звільнитись зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення №114 строку, а також згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17. Позивач зазначає, що до закінчення тримісячного строку особа, яка подавала рапорт, має право відкликати його, якщо сторони не домовились про звільнення її у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовились про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий нею рапорт про звільнення до спливу цього строку (аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 815/1490/16, від 22.11.2019 у справі № 813/740/17). Таким чином, звільнення працівника поліції за власним бажанням у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати подання рапорту, можливе лише у разі наявності взаємної та чітко обумовленої згоди роботодавця та працівника стосовно конкретного часу/дати звільнення, а також наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню останнім службових обов`язків, які також повинні бути зрозумілим чином відображені у поданому рапорті. Узгодження зазначеної дати до настання тримісячного строку повинно відбуватись у письмовій формі. Позивач зауважує, що не зазначала у рапорті про звільнення строку чи дати, з якої бажала бути звільнена, а отже окремої домовленості щодо дати звільнення сторони не досягли. Отже, оскільки у рапорті позивача не зазначена дата, з якої або до якої він бажає звільнитись або просить його звільнити, звільнення його раніше, аніж через три місяці, за відсутності домовленості або згоди про дату звільнення, і за відсутності посилання на причини звільнення, є необґрунтованим. Таким чином, спірний наказ про звільнення позивача є необґрунтованим, передчасним та підлягає скасуванню. Позивач уважає, що її слід поновити на посаді, яку вона обіймала на момент звільнення. Також, позивач звертає увагу на те, що вона написала рапорт про звільнення за власним бажанням під психологічним тиском погрозою звільнення позивача за статтею, що підтверджується скріншотом з переписки позивача та працівника кадрового забезпечення. Крім цього, у позові зазначено про те, що при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Відтак відповідача слід зобов`язати виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 16 березня 2022 року по день ухвалення рішення.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/2711/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду від 20.02.2023 заяву представника позивача - адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П. про поновлення строку звернення до суду задоволено; поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; установлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано у відповідача додаткові докази у справі.

08.03.2023 через систему «Електронний суд» представником позивача адвокатом Ольховик-Красільніковою Л.П. подані клопотання про долучення доказів, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

10.03.2023 від відповідача на дійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що 15.03.2022 позивач подала рапорт від 15.03.2022 про звільнення зі служби за власним бажанням, в якому було вказано: 2прошу звільнити мене зі служби в Національній поліції за власним бажанням з 16.03.2022. Відпустку за 2022 рік не використала, від проходження медичної військово-лікарняної комісії відмовляюсь, так як вважаю себе здоровою. Претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення не маю». Також позивачем додатково подано рапорт від 15 березня 2022 року, в якому вона на звільненні наполягала та просила її звільнити саме з 16.03.2022, також позивач указала, що їй доведено порядок подання декларації при звільненні та порядок відшкодування предметів однострою особистого користування, термін експлуатації яких не закінчився. 15.03.2022 вказані рапорти були зареєстровані в ГУНП та цього ж дня розглянуті керівництвом ГУНП. Оскаржуваним у цій справі наказом позивача було звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію», в наказі зазначено підставу: рапорти ОСОБА_1 від 15.03.2022. Оскаржуваний наказ був доведений до відома позивача працівником кадрового забезпечення Криворізького ГУНП того ж дня 16.03.2022: за допомогою електронної комунікації у меседжері «Telegram» на м.н.т. позивача було здійснено відправлення повідомлення про звільнення ОСОБА_1 наказом ГУНП від 16.03.2022 №356 о/с за власним бажанням. Крім того, ОСОБА_1 у месенджері повідомляла працівникам кадрового забезпечення, що подавала декларацію при звільненні. Відповідач повідомляє, що 15.03.2022 до відділу кадрового забезпечення Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області здано службове посвідчення ОСОБА_1 та спеціальний жетон. Просить відповідач взяти до уваги і те, що позивач отримала одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі, яка була їй перерахована на банківський рахунок у квітні 2022 року (виплачується протягом двох місяців після звільнення). Також, відповідач зазначає, що ним при видачі оскаржуваного наказу дотримано вимог спеціального законодавства щодо зазначення в наказі стажу служби поліції, необхідності виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати, інформації щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування з грошового забезпечення коштів за кількість діб відпусток за час невідпрацьованої частини календарного року тощо. Не підтвердженим відповідач уважає і посилання позивач на те, що нею був написаний рапорт про звільнення за власним бажанням під тиском. Інші позовні вимоги (стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу) є похідними і теж, за доводами відповідача, не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 15.03.2023 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; здійснено перехід до розгляду справи №160/2711/23 за правилами загального позовного провадження одноособово суддею Кучугурною Н.В.

Підготовче засідання призначено на 03 квітня 2023 року на 11:30 год.

03.04.2022 справу №160/2711/23 було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді Кучугурної Н.В. у щорічній відпустці, що підтверджується довідкою від 18.04.2023 №57, наявною в матеріалах справи.

Підготовче судове засідання було відкладено на 26.04.2023 на 11:30 год.

Підготовче судове засідання 26.04.2023 було проведено за участю представника позивача адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П. та представника відповідача Бабаніної Т.І.

У судовому засіданні було розглянуто клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, яке надійшло до суду 10.03.2023, та ухвалою суду від 26.04.2023 відмовлено в задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі №160/2711/23.

Розгляд справи був відкладений на 10.05.2023 на 14:00 год.

10.05.2023 підготовче засідання проведено за участю представника відповідача ОСОБА_4 , позивач та його представник у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. 09.05.2023 представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про проведення судового засідання призначеного на 10.05.2023 без участі позивача та його представника.

Ухвалою суду від 10.05.2023 продовжено підготовче провадження у справі №160/2711/23 на 30 днів; відкладено підготовче судове засідання у справі №160/2711/23 на 31 травня 2023 року на 14:00 год. Цією ухвалою визнано обов`язковою явку у судове засідання позивача ОСОБА_1 та зобов`язано ОСОБА_1 з`явитися у судове засідання, призначене на 31 травня 2023 року на 14:00 год.

17.05.2023 від відповідача надійшло клопотання щодо питань поставлених на вирішення судової почеркознавчої експертизи, заявленої позивачем.

31.05.2023 підготовче засідання було проведено за участю представника відповідача ОСОБА_4 , позивач та її представник у судове засідання не з`явились. У зв`язку з поданим 31.05.2023 представником позивача клопотанням про відкладення (перенесення) розгляду справи, судове засідання було відкладено на 12.06.2023 на 11:00 год.

12.06.2023 представником позивача через канцелярію суду подано клопотання щодо уточнення питання поставленого на проведення експертизи.

12.06.2023 підготовче судове засідання проведено за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П. та представника відповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 12.06.2023 продовжено підготовче провадження у справі №160/2711/23 до 28 червня 2023 року включно; відкладено підготовче судове засідання у справі №160/2711/23 на 28 червня 2023 року на 10:00 год; визнано обов`язковою явку у судове засідання учасників судового процесу. Цією ухвалою витребувано у Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області додаткові докази у справі.

23.06.2023 від представника позивача надійшли до суду клопотання щодо уточнення питання поставленого на проведення експертизи та заперечення на заяву відповідача про доповнення питань, що ставляться на вирішення судової почеркознавчої експертизи.

Також, 23.06.2023 від представника позивача надійшли до суду додаткові пояснення, в яких представник позивача вказує, що в перших числах лютого їй було надано чергову відпустку за 2022 рік з 14.03.2022 по 27.04.2022, після цього позивачу було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на період з 28.04.2022 по 18.01.2025. У зв`язку з уведеним на території України воєнним станом, враховуючи наявність об`єктивних обставин, що становили загрозу здоров`ю та життю новонародженій доньці, позивач вирішила евакуюватись з дитиною до західної України чи можливо до країн Євросоюзу. Представник позивача зазначає, що в перших числах березня позивач звернулась до співробітників підрозділу кадрового забезпечення з проханням роз`яснити порядок виїзду за межі області чи за межі України працівнику поліції, як працівнику, який знаходиться у відпустці. У цьому підрозділі повідомили, що якщо позивач буде виїжджати за кордон, вона має написати рапорти про звільнення за власним бажанням, інакше її звільнять у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення. Приблизно 08 березня позивачу на месенджер «Telegram» працівники підрозділу кадрового забезпечення надіслали зразки рапортів про звільнення за власним бажанням. Позивач дійсно написала такі рапорти, але не зазначала дату складання та дату, з якої вона бажала звільнитись. 14.03.2022 приблизно о 10:00 год. позивач з новонародженою донькою на евакуаційному потягу виїхали з міста Кривогу Рогу. 15.03.2022 приблизно о 12:00 год позивачу зателефонував працівник кадрового забезпечення, якому вона повідомила, що в місті Кривий Ріг не перебуває, оскільки виїхала за межі області. Працівники кадрового забезпечення повідомили, що з урахування виїзду позивача за межі області вона буде звільнена у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення, у разі якщо не буде подано рапортів про звільнення за власним бажанням. Отже, чорнові варіанти рапортів про звільнення за власним бажанням позивач дійсно написала власноручно та під тиском через батьків передала їх працівникам підрозділу кадрового забезпечення, з причини того, що це була єдина поставлена категорична умова відповідача для можливості позивача перетину державного кордону з метою евакуації з дитиною, та їй погрожували звільненням у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення. Представник позивача зауважує, що позивач фізично не могла подати рапорти 15.03.2022 про звільнення з 16.03.2022, оскільки виїхала з Кривого Рогу ще 14.03.2022, 15.03.2022 приблизно о 12:00 год. була у м. Львові, цього ж дня перетнула кордон у пропускному пункті Чоп (страж) потягом 961 Мукачево-Кошице. Зміст рапорту не відповідає даті його складання 15.03.2022, яку позивач не проставляла, тому що на момент написання рапортів 08 березня вона знаходилась у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами до 13.02.2022, тому в тексті рапорту про звільнення зазначено, що відпустку за 2022 рік не використала. Але станом на 15.03.2022 це вже був другий день щорічної відпустки позивача, тобто відпустку використала частково, а саме два дні відпустки 14.03.2022 та 15.03.2022. Крім того, відпустка позивача на дату звільнення тривала, відкликана з неї позивач не була, а відразу після щорічної відпустки їй було надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років. Представник відповідача повідомляє, що згоди між позивачем та відповідачем щодо конкретної дати звільнення досягнуто не було. Працівники підрозділу кадрового забезпечення самостійно вирішили за неї, що її необхідно звільнити за власним бажанням та визначили таку такого звільнення. Посилаючись на наказ про надання відпусток, представник позивача зазначає, що згідно з Законом України «Про відпустки» датою її звільнення мала бути дата першого дня після закінчення цих відпусток, тобто, 19 січня 2025 року. Крім того, працівниками кадрового забезпечення при звільненні за власним бажанням позивачу не було роз`яснено про те, що: за бажанням працівника у разі звільнення, він має право взяти невикористану відпустку з наступним звільненням, датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки; що позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, якщо не має бажання використати відпустку; яка сума грошей нарахована за невикористані дні відпустки та яка сума грошей нарахована за вислугу років, тобто за що конкретно виплатили грошову компенсацію. Також, представник позивача зауважує, що позивача: не відкликали з чергової відпустки за 2022 рік; не знайомили з наказом «Про відкликання особового складу НП в Дніпропетровській області із чергових відпусток у зв`язку з військовою агресією» від 24.02.2024. Крім цього, відповідно до ст.38 КЗпП України, якщо звільнення відбувається за власним бажанням, у заяві має бути вказана бажана дата звільнення, а також поважна причина чому саме працівник бажає звільнитись. Проте, у рапортах про звільнення ніякої поважної причини не зазначено, у наказі про звільнення та у трудовій книжці не зафіксовано причину звільнення із зазначенням поважної причини. Щодо пояснень ГУНП про те, що позивач нібито у 2022 році подала декларацію перед звільненням, вони не відповідають дійсності, оскільки таку декларацію позивач подала 27.02.2023. А щодо пояснень відповідача про те, що позивач передала працівникам кадрового забезпечення своє службове посвідчення та жетон, представник позивача пояснила, що позивач передала службове посвідчення та жетон, але не тому, що мала намір звільнятись, а у зв`язку з військовим станом та перебуванням у відпустці до 2025 року, під час якої позивач могла виїхати за межі території України.

28.06.2023 через канцелярію суду відповідачем на виконання вимог ухвали суду були надані витребувані судом документи (лист від 26.06.2023 №3673/103/05-2023).

28.06.2023 підготовче судове засідання проведено за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П. та представника відповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 28.06.2023 клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи в адміністративній справі №160/2711/23 задоволено; призначено у справі №160/2711/23 судову почеркознавчу експертизу; проведення експертизи доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз. Цією ухвалою на час проведення експертизи зупинено провадження в адміністративній справі №160/2711/23 до одержання її результатів.

19.02.2024 на адресу суду надійшов висновок експерта № 3133-23 від 01.02.2024 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за матеріалами адміністративної справи № 160/2711/23.

Ухвалою суду від 28.02.2024 поновлено провадження у справі №160/2711/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; продовжено підготовче провадження у справі №160/2711/23 до 18 березня 2024 року включно; призначено підготовче судове засідання у справі №160/2711/23 на 18 березня 2024 року на 11:00 год.

13.03.2024 через систему «Електронний суд» представником позивача подано заяву про виклик свідка.

Також 13.03.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли додаткові пояснення. У цих поясненнях вказано, що в червні 2023 року до окружного адміністративного суду, в межах адміністративної справи №160/2711/23, було подано пояснення представника позивача, де докладно описано всі порушення законодавства, які вона вважає допущеними ГУНП в Дніпропетровській області під час звільнення позивача, копію аналогічних пояснень отримала і відповідач ГУНП. Зокрема в поясненні було зазначено, що: «ГУНП було безпідставно нараховано позивачу грошову компенсацію за невикористану частину відпустки, а саме 7 діб (5 основної та 2 додаткової), оскільки в жодному рапорті вона не зазначала що бажає грошову компенсацію за невикористані дні відпустки чи про те що бажає використати відпустку, та звільнитися останнім її днем, тобто порушили право позивача передбачене ст.3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96.». 28.06.2023 під час судового засідання, яке фіксувалося звукозаписом, представник відповідача від ГУНП в Дніпропетровській області Бабаніна Т.І. заперечила ці пояснення у зазначеній вище їх частині, та заявила, що при звільненні ОСОБА_1 з поліції за власним бажанням, виплати за невикористані дні відпустки щорічної основної та додаткової останній не нараховувалися взагалі, а нараховувалися лише виплати за вислугу років та заробітна плата. Надана суду представником відповідача ГУНП довідка ГУНП №1524 від 27.06.2022 «Про нараховані та виплачені доходи під час звільнення з поліції слідчого відділення поліції №6 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області майора поліції ОСОБА_1 » - компенсація за невикористану у році звільнення відпустку (основної -5, додаткової 2) нарахована та виплачена в сумі 3435,01 гривень. Також 28.06.2023, під час судового засідання, яке фіксувалося звукозаписом, представник відповідач ОСОБА_4 заявила, що позивача було відкликано із щорічної основної та додаткової відпустки в 2022 році. Надана суду представником відповідача ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 інформація є неправдою та не відповідає дійсності, про таке відкликання позивача із щорічної основної та додаткової відпустки в 2022 році, позивач дізналася та почула вперше. Жоден співробітник ГУНП з початку 2022 року і по цей час не повідомляв позивача про те, що позивач відкликана із щорічної відпустки та повинна вийти на службу, ніяким чином взагалі (ні в телефонному режимі, ні повідомленням, ні листом на електронну пошту, чи за місцем проживання, ніяк взагалі), з копією наказу про відкликання позивача не ознайомлювали та не вручали. Крім того це було не можливо та незаконно оскільки позивач опікалася малолітньою донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (підтвердженням є наказ по особовому складу №10 в о/с від 07.02.2022, згідно з яким ОСОБА_1 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років в період з 28 квітня 2022 року до 18 січня 2025 року). Іншим членам родини, на інших підприємствах, установах чи організаціях відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років надано не було, та заяву про надання такої відпустки інші члени родини не подавали (оскільки таку відпустку було надано позивачу). Відкликання з відпустки матері, яка опікається малолітньою дитиною є не законним та порушення законодавства України, зокрема: Конституції України - ст.ст. 21, 22, 24, 52; Конвенції ООН про права дитини - ст.ст. 1,2,3,9; Сімейного кодексу України - ст. 1,5,7 ч.7,14 ч.1.15 ч.1, 150 ч.2, 151 ч.1; Кодексу законів про працю України - ст.ст. 179, 180,181; Закону України «Про охорону дитинства» - ст.ст. 3,8,11,14,35 та інших законодавчих актів. Окрім того, процедура відкликання працівника поліції з відпустки передбачена положеннями «Порядку відкликання державного службовця із щорічної відпустки, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №230», додержана не була, законних підстав для відкликання позивача з відпустки не було, та доказів ГУНП не надали. Позивачу офіційно наказом по Головному управлінню національної поліції в Дніпропетровській області було надано додаткову відпустку, а додаткова відпустка працівників, які мають дітей, є соціальною, тому відкликати працівника з такої відпустки не можна. Згідно з Порядком відкликання державного службовця із щорічної відпустки, затвердженим постановою кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №230, у день прибуття на роботу служба управління персоналом державного органу ознайомлює в установленому порядку державного службовця з наказом (розпорядженням) про його відкликання та надає завірену копію такого наказу (розпорядження). Порядок видання та ознайомлення особового складу із наказами та розпорядженнями передбачений нормами Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55, зокрема п.п. 97, 98, 99, 100, 101. Пункт 100 - під час ознайомлення з наказом (розпорядженням) згаданими у ньому особами на першому примірнику наказу чи на спеціальному бланку проставляються підписи із зазначенням дати ознайомлення. Тим самим позивач уважає, що ГУНП в Дніпропетровській області надає суду, позивачу та її представнику неправдиву інформацію. ГУНП не надали жодних доказів відкликання позивача з відпустки, яке в свою чергу є незаконним. Крім того, 10.03.2023 відповідач в особі представника відповідача ОСОБА_4 звернулася до суду з клопотанням про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ГУНП в Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування наказу. В обґрунтування клопотання відповідач зокрема зазначив, що 16.03.2022 за допомогою електронної комунікації у месенджері «Telegram» на мобільний номер телефону позивача було відправлено повідомлення про звільнення позивача наказом від 16.03.2022 №356 о/с за власним бажанням. У свою чергу, ОСОБА_1 у месенджері повідомляла працівникам кадрового забезпечення про те, що подала декларацію при звільненні. Надана суду інформація не відповідає дійсності, оскільки декларацію перед звільненням позивач мала можливість подати лише після повернення в Україну, тобто в січні 2023 року, після того як отримала копію наказу про звільнення та отримала в банку довідку про рух коштів по картці. Позивач повідомляла про те, що подала декларацію за 2022 рік, а не декларацію перед звільненням. Крім того, подання декларації перед звільненням зовсім не означає що позивач з ним погодилася. Суду та представнику відповідача було надано копію декларації НАЗК перед звільненням. 28.06.2023 під час судового засідання представник позивача ОСОБА_4 заперечила проти наданої копії декларації перед звільненням та заявила в обґрунтування цього, що подана позивачем копія декларації перед звільненням є зміненою (виправленою). Згідно зі ст.45 ч.4 Закону України «Про запобігання корупції» упродовж семи днів після подання декларації суб`єкт декларування має право подати виправлену декларацію, але не більше трьох разів. Тож, подати декларацію первину чи змінену я ніяк не могла в березні 2022 року, і надана суду інформація представником відповідача ОСОБА_4 є неправдивою. 28.06.2023 під час судового засідання, представник відповідача заперечила, та заявила, що тиску ніякого на ОСОБА_1 з боку інспекторів кадрового забезпечення не було, що це було роз`яснення та взагалі в подальшому в переписці між ОСОБА_1 та інспектором Івановим Д., він запитував у ОСОБА_1 як у неї справи, що нібито свідчить про гарні відносини до ОСОБА_1 з боку ОСОБА_5 , та є підтвердженням того що тиску на ОСОБА_1 не було. Це є неправдою, та не відповідає дійсності, оскільки це не було роз`яснення, це був саме тиск на позивача, і на той час мав на позивача дуже сильний психічний та емоційний вплив. Так, починаючи з початку березня 2022 року, позивачу через день або два телефонували працівники кадрового забезпечення та інші співробітники та казали про те що вона повинна написати рапорт на звільнення якщо буде виїжджати на евакуацію за кордон, (хоча ніякими нормативними актами це не передбачено). Позивачу погрожували, що звільнять за негативною статтею, коли вона не відповідала на дзвінки через те, що була зайнята з немовлям, позивачу погрожували, що будуть писати на неї рапорти та скаржитися, що внесуть до ЄРДР про порушення нею закону, що позивач повинна відповідати на телефоні дзвінки та таке інше, але це все відбувалося в телефонному режимі, доказів позивач, надати не може. На фоні всіх тих переживань у позивача почалися панічні атаки, та перебуваючи в стані стресу та депресії позивач написала рапорти про звільнення. Крім того, як видно з переписки в месенджері «Телеграм» між позивачем та інспектором кадрового забезпечення ОСОБА_6 , про те «як ваші справи» запитувала саме позивач у Іванова Д, а не він у позивача, представник відповідача ОСОБА_4 , повідомила суду не достовірну інформацію. Позивач зауважує, що ніяким законодавчим актом України не передбачено заборону жінці поліцейському, яка перебуває в декретній відпустці виїзд за кордон під час війни, навпаки були програми евакуації до країн ЕЄ таких осіб із дітьми. Позивач повторює, що дати подання чи написання рапортів про звільнення вона не зазначала, так само як і не зазначала та не узгоджувала дату, з якої бажає звільнитися. За доводами позивача, всі дати в рапортах зазначав та дописував інспектор кадрового забезпечення Криворізького районного управління ОСОБА_7 . Так 15.03.2022 близько 13.00 години батько позивача ОСОБА_8 підійшов до Криворізького районного управління поліції, розташованого за адресою пр. Поштовий №71, м. Кривий Ріг, у якого були два рапорти позивача в чорновому варіанті на звільнення. В цей час позивач зателефонувала ОСОБА_7 та повідомила, що її батько вже біля входу. Батька зустріла працівник поліції та провела у кабінет інспектора кадрового забезпечення Криворізького районного управління ОСОБА_7 . Приблизно ще за 5 хвилин ОСОБА_7 знову зателефонував позивачу та повідомив, що її батько знаходиться зараз в його кабінеті та що вже віддав йому рапорти на звільнення, а також посвідчення поліцейського на прізвище ОСОБА_9 та значок поліцейського, та запитав у позивача, чому в її рапортах немає жодної дати, ні дати написання, ні дати, з якої позивач бажає звільнитися, на що позивач пояснила ОСОБА_7 , що звільнятися наміру не мала та не має, рапорти написала, бо їй пояснили, що в даному випадку при евакуації за кордон її звільнять за негативною статтею, з чим вона не погоджується, в зв`язку з чим, попросила працівника кадрового забезпечення ОСОБА_7 лишити мої рапорти поки що без руху. Крім того пояснила, що якщо знайде якесь житло на західній Україні, виїжджати з України не буде. Але, як указує позивач, ОСОБА_7 спочатку запропонував батькові позивача ОСОБА_8 проставити дати на рапортах позивача, на що він відмовився, після чого ОСОБА_7 почав збирати зі столу всі ручки та підбирати по кольору чорнило, яким були написані мої рапорти, писав пробні цифри на окремому папірці, який поклав біля моїх рапортів. Після того як підібрав схоже за кольором чорнило, почав проставляти дати в рапортах позивача, а саме в середині тексту рапорту (як пояснив батько) тобто, це була дата з якої позивач нібито бажає звільнитися, а також поставив дату внизу рапорту, тобто це дата написання рапорту. Все це відбувалося в присутності батька позивача ОСОБА_8 , який сидів в цей час за столом ОСОБА_7 . Після чого мій батько пішов із кабінету, але розповів позивачу про цей випадок, вже після того як був поданий позов до суду, та позивач в нього запитала про те, хто ставив дати на рапортах позивача. Позивач також уважає, що порушено строк розрахунку при звільненні та строк повідомлення працівникові про суми нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати. Так, згідно з ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Розрахунок при звільненні на свій картковий рахунок, відкритий в АТ КБ «Приватбанк» позивач отримала: частину 30.03.2022 та частинну 28.04.2022. 30.03.2022 їй надійшли цільові надходження в сумі 11 745,77 грн з позначкою «Заробітна плата, ГУНП в Дніпропетровській області», 28.04.2022 їй на картковий рахунок було проведено транзакцію надходження коштів на суму 68 878,26 грн з позначкою «ГУНП в Дніпропетровській області заробітна плата». 14.02.2023 позивач отримала копію наказу № 356 о/с від 16.03.2022 ГУ НП в Дніпропетровській області про звільнення з 16.03.2022 позивача з Національної поліції за власним бажанням та трудову книжку із відповідним записом. Копію довідки про нараховані та виплачені доходи під час звільнення позивачу не надали та з її змістом не ознайомили. Будь-які інші документи, що стосувалися позивача чи рішення, які приймалися стосовно неї для ознайомлення надано не було. Позивач повторює, що згідно з наказом по особовому складу по Криворізькому районному управлінню поліції №76в о/с від 15.11.2021, їй було надано відпустку в зв`язку з вагітністю та пологами в період з 08 листопада 2021 року по 13 березня 2022 року. Крім того, позивач виявила бажання відразу після відпустки в зв`язку з вагітністю та пологами взяти відпустку чергову за 2022 рік та додаткову, та написала рапорти про надання таких відпусток. Згідно зі ст. 180 КЗпП, чергова відпустка за 2022 рік, основна та додаткова, була приєднана до відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами Тобто, згідно з наказом по особовому складу по Криворізькому районному управлінню поліції №10 в о/с від 07.02.2022, позивачу було надано чергову відпустку за 2022 рік на 30 днів в період з 14 березня 2022 року по 12 квітня 2022 року та додаткову з 13 по 27 квітня 2022 року. Разом з тим, згідно з наказом по особовому складу ГУНП в Дніпропетровській області № 356 о/с від 16.03.2022 позивача звільнено зі служби в поліції з 16.03.2022. Тобто строк виконання наказу про звільнення 16.03.2022 збігається з її відсутністю на роботі, оскільки станом на 16.03.2022 позивач перебувала у черговій основній відпустці за 2022 рік, тож таке звільнення згідно зі ст. 3 Конвенції про охорону материнства №103 є незаконним. В порушення Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 р. № 55, у наказі ГУНП в Дніпропетровській області № 356 о/с від 16.03.2022 про звільнення майора поліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення відділення поліції №6 Криворізького районного управління поліції не зазначено розміри посадового окладу позивача відповідно до штатного розпису, надбавок та доплат.

Підготовче судове засідання 18.03.2024 було проведено за участю представника позивача ОСОБА_10 та представника відповідача Бабаніної Т.І.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 18.03.2024 продовжив підготовче провадження у справі №160/2711/23 до 01 квітня 2024 року; відклав підготовче судове засідання у справі №160/2711/23 на 01 квітня 2024 року на 13:00 год.

01.04.2024 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про виклик свідків.

Судове засідання 01.04.2024 не відбулось через повітряну тривогу, яка була оголошена у зв`язку з можливими ракетними обстрілами зі сторони Російської Федерації території Дніпропетровській області.

Ухвалою від 01.04.2024 суд продовжив підготовче провадження у справі №160/2711/23 до 10 квітня 2024 року; відклав підготовче судове засідання у справі №160/2711/23 на 10 квітня 2024 року на 14:00 год.

10.04.2024 у судове засідання прибули представник позивача адвокат Ольховик-Красільнікова Л.П. та представник відповідача Бабаніна Т.І.

У цьому судовому засіданні суд ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, продовжив підготовче провадження до 24.04.2024 та відклав розгляд справи до 24.04.2024 до 13:00 год.

24.04.2024 у судове засідання прибули представник позивача адвокат Ольховик-Красільнікова Л.П. та представник відповідача Бабаніна Т.І.

У цьому судовому засіданні суд розглянув заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 про виклик свідка та заяву Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про виклик свідків та ухвалою суду від 24.04.2024 відмовив у задоволенні цих заяв.

У цьому судовому засіданні, за відсутності заперечень представників сторін, суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 22.05.20224 на 11:00 год.

29.04.2024 до суду від відповідача надійшла довідка від 26.04.2024 №104 про грошове забезпечення позивача.

22.05.2024 розгляд справи по суті відбувся за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П. та представника відповідача Грановського М.О.

У судовому засіданні 22.05.2024 була оголошена перерва до 11:00 год. 31.05.2024.

31.05.2024 у судове засідання прибули позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Ольховик-Красільнікова Л.П. та представника відповідача Грановський М.О.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 11:00 год. 07.06.2014.

07.06.2024 справу було знято з розгляду.

Про наступне судове засідання (10.06.2024 на 12:00 год.) учасники справи були повідомлені повістками про виклик.

10.06.2024 розгляд справи по суті відбувся за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Ольховик-Красільнікової Л.П. та представника відповідача Бабаніної Т.О.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги і наполягали на їх задоволенні. Представник відповідача просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовної заяви.

У судовому засіданні 10.06.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

Матеріалами справи підтверджено та не заперечується учасниками справи те, що ОСОБА_1 (позивач), починаючи з 14.10.2022 проходила службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України.

Станом на березень 2022 року позивач обіймала посаду слідчого відділу поліції №6 Криворізького районного управління національної поліції в Дніпропетровській області у званні майор поліції.

До матеріалів справи надано оригінал рапорту ОСОБА_1 , який був поданий на ім`я начальника ГУНП в Дніпропетровській області, в якому позивач просила звільнити її зі служби в Національній поліції за власним бажанням. Дата звільнення у рапорті зазначена з 16.03.2022, а дата рапорту 15.03.2022. Рапорт був зареєстрований в ГУ НП в Дніпропетровській області 15.03.2022 вх.№М-218, про що свідчить вхідний штамп на оригіналі цього рапорту.

Також, у матеріалах справи наявний оригінал рапорту ОСОБА_1 , який був поданий на ім`я начальника ГУНП в Дніпропетровській області, в якому позивач наполягала на звільненні зі служби в Національній поліції згідно з раніше поданим нею рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції. Дата звільнення у рапорті зазначена з 16.03.2022, а дата рапорту 15.03.2022. Рапорт був зареєстрований в ГУ НП в Дніпропетровській області 15.03.2022 вх.№М-219, про що свідчить вхідний штамп на оригіналі цього рапорту.

У позові позивач указує, що Закон України №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII) не визначає умов щодо строків розгляду рапортів про звільнення за власним бажанням, а також строків реалізації таких рапортів.

Пунктом 4 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачено можливість застосування норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, при вирішенні питання щодо дотримання процедури звільнення зі служби в поліції.

Положенням №114 передбачені особливості звільнення зі служби за ініціативою особи: підпункт «ж» пункту 64 - особи звільняються зі служби за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; пункт 68 - особи, які виявили бажання звільнитись зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Позивач також посилається на практику Верховного Суду.

Так, позивач указує, що Верховний Суд у постанові від 15.02.2021 у справі № 160/3607/19 щодо аналогічних правовідносин зазначає, що приписи п.68 Положення №114 застосовуються як норми спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці. Верховний Суд зазначив, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудових відносин можуть домовитись про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (або до настання якої) працівник має бажання звільнитись зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення №114 строку, а також згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 810/3376/16, від 20.12.2019 у справі № 826/375/17.

Позивач зазначає, що до закінчення тримісячного строку особа, яка подавала рапорт, має право відкликати його, якщо сторони не домовились про звільнення її у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовились про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий нею рапорт про звільнення до спливу цього строку (аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 09.08.2019 у справі № 815/1490/16, від 22.11.2019 у справі № 813/740/17).

Таким чином, звільнення працівника поліції за власним бажанням у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати подання рапорту, можливе лише у разі наявності взаємної та чітко обумовленої згоди роботодавця та працівника стосовно конкретного часу/дати звільнення, а також наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню останнім службових обов`язків, які також повинні бути зрозумілим чином відображені у поданому рапорті. Узгодження зазначеної дати до настання тримісячного строку повинно відбуватись у письмовій формі.

Позивач зауважує, що не зазначала у рапорті про звільнення строку чи дати, з якої бажала бути звільнена, а отже окремої домовленості щодо дати звільнення сторони не досягли.

Крім цього, позивач до матеріалів справи надала лист від 08.02.2023 №91-5310/18/23-Вих Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, який був наданий у відповідь на адвокатський запит від 07.02.2023 №07/02-2023 адвоката позивача ОСОБА_3 .

У цьому листі зазначено, що ОСОБА_11 15.03.2022 17:01 перетнула державний кордон України у пункті пропуску Чоп (Страж), напрям виїзд; 14.01.2023 11:39 Максимчук Інна перетнула державний кордон України у пункті пропуску Мостиська, напрям в`їзд.

Проте, 16.03.2022 Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області видало наказ №356 о/с «По особовому складу», яким звільнила майора поліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення відділення поліції №6 Криворізького районного управління поліції, з 16 березня 2022 року, за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Як підстава для звільнення у наказі зазначені рапорти ОСОБА_1 від 15 березня 2022 року.

Цей наказ про звільнення позивач уважає необґрунтованим, передчасним та таким, що підлягає скасуванню, тому позивач і звернулась до суду з позовом про його скасування і поновлення на посаді.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 59 цього Закону служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Приписами частини першої статті 60 вказаного Закону визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону України «Про Національну поліцію», пунктом 7 частини першої якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 цього Закону).

Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.

Відповідно до пункту 24 цього Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Пунктом 68 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

За змістом пункту 8 Положення дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

Відповідну правову позицію висловлював Верховний Суд у постановах від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 05 вересня 2019 року у справі №820/5844/16, від 22 жовтня 2019 року у справі №804/4997/17, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 05 лютого 2020 року у справі №819/744/16, від 20 травня 2020 року у справі №804/868/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/16621/17, від 14 січня 2021 року у справі №822/1093/18, від 09 лютого 2021 року у справі №826/10404/16, від 23 червня 2021 року у справі №813/740/17, від 11 серпня 2021 року у справі №826/7075/16, які по суті основуються на правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі №21-241а14.

Натомість, за змістом наведених законодавчих приписів, у разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі №815/1490/16, від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 160/3607/19.

Наведені вище висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.

Як зазначено вище, до матеріалів справи надано оригінал рапорту ОСОБА_1 , який був поданий на ім`я начальника ГУНП в Дніпропетровській області, в якому позивач просила звільнити її зі служби в Національній поліції за власним бажанням. Дата звільнення у рапорті зазначена з 16.03.2022, а дата рапорту 15.03.2022. Рапорт був зареєстрований в ГУ НП в Дніпропетровській області 15.03.2022 вх.№М-218, про що свідчить вхідний штамп на оригіналі цього рапорту.

Також, у матеріалах справи наявний оригінал рапорту ОСОБА_1 , який був поданий на ім`я начальника ГУНП в Дніпропетровській області, в якому позивач наполягала на звільненні зі служби в Національній поліції згідно з раніше поданим нею рапортом про звільнення зі служби в Національній поліції. Дата звільнення у рапорті зазначена з 16.03.2022, а дата рапорту 15.03.2022. Рапорт був зареєстрований в ГУ НП в Дніпропетровській області 15.03.2022 вх.№М-219, про що свідчить вхідний штамп на оригіналі цього рапорту.

16.03.2022 Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області видало наказ №356 о/с «По особовому складу», яким звільнила майора поліції ОСОБА_1 слідчого слідчого відділення відділення поліції №6 Криворізького районного управління поліції, з 16 березня 2022 року, за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Суд зазначає, що, оскільки ОСОБА_1 у вказаних вище рапортах наполягала на звільненні за власним бажанням з 16.03.2022, оскаржуваним у цій справі наказом її і було звільнено з органів поліції з 16.03.2022.

Таким чином, позивач і відповідач у цій справі досягли домовленості про звільнення позивача у більш короткий строк (з 16.03.2022), ніж той, який передбачений зазначеним Положенням, і саме до цієї дати позивач мала право відкликати подані рапорти про звільнення, проте доказів здійснення таких дій позивачем надано не було.

Отже, є правомірним видача уповноваженим органом наказу про звільнення позивача зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, оскільки таке прохання містилось у рапортах позивача про звільнення.

У позові позивач указує, що не зазначала у рапорті строку чи дати, з якої мала намір звільнитися, отже окремої домовленості щодо дати звільнення сторони не досягли.

Проте, у наданих до матеріалів справи оригіналах та копіях рапортів позивача від 15.03.2022 про звільнення вказана дата звільнення з 16.03.2022.

Для з`ясування вказаних доводів позивача, суд ухвалою від 28.06.2023:

задовольнив клопотання представника позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи в адміністративній справі №160/2711/23 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ольховик-Красільнікова Любов Павлівна, до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу;

призначив у справі №160/2711/23 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставив наступні питання:

1) чи виконано в рапорті про звільнення зі служби в Національній поліції, датованому 15.03.2022 рукописний текст « 16.03.2022» в абзаці «Прошу звільнити мене зі служби в Національній поліції за власним бажанням, з 16.03.2022.» ОСОБА_1 чи іншою особою?

2) чи виконано в рапорті про звільнення зі служби в Національній поліції, датованому 15.03.2022 рукописний текст « 16.03.2022» в абзаці «Прошу звільнити мене з 16.03.2022» ОСОБА_1 чи іншою особою?

3) чи виконано в рапортах про звільнення зі служби в Національній поліції, датованих 15.03.2022 рукописний текст « 15» під рукописним текстом «Слідчий відділення поліції №6 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області майор поліції ОСОБА_1 » ОСОБА_1 чи іншою особою?

4) чи виконано рукописний (цифровий) текст навмисно зміненим почерком ОСОБА_1 у документах:

- у рапорті про звільнення зі служби в Національній поліції, датованому 15.03.2022, рукописний текст « 16.03.2022» в абзаці «Прошу звільнити мене зі служби в Національній поліції за власним бажанням, з 16.03.2022»;

- у рапорті про звільнення зі служби в Національній поліції, датованому 15.03.2022 рукописний текст « 16.03.2022» в абзаці «Прошу звільнити мене з « 16.03.2022»;

- у рапортах про звільнення зі служби в Національній поліції, датованих 15.03.2022, рукописний текст « 15.03.2022» під рукописним текстом «слідчий відділення поліції № 6 Криворізького районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області майор поліції ОСОБА_1 »;

проведення експертизи доручив Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, буд. 17, оф. 801).

19.02.2024 до суду надійшов висновок експерта від 26.01.2023 №3133-23, в якому вказано, що надати відповіді на поставлені перед експертом питання неможливо через малий об`єм графічної інформації в об`єкті дослідження.

Отже, висновком експерта не були спростовані доводи позивача про те, що дату звільнення з 16.03.2022 у поданих нею рапортах зазначала не вона, а інша особа.

Також, не надано й інших доказів на спростування вказаних вище доводів позивача.

Як зазначено вище, позивач до матеріалів справи надала лист від 08.02.2023 №91-5310/18/23-Вих Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, який був наданий у відповідь на адвокатський запит від 07.02.2023 №07/02-2023 адвоката позивача ОСОБА_3 .

У цьому листі зазначено, що ОСОБА_11 15.03.2022 17:01 перетнула державний кордон України у пункті пропуску Чоп (Страж), напрям виїзд; 14.01.2023 11:39 ОСОБА_11 перетнула державний кордон України у пункті пропуску Мостиська, напрям в`їзд.

Посилаючись на цей лист, позивач у додаткових поясненнях (Т.1 а.с. 165-172) указує, що фізично не могла подати рапорти 15.03.2022, оскільки виїхала з міста Кривий ріг ще 14.03.2022, 15.03.2022 прибула у місто Львів та цього ж дня перетнула державний кордон.

Поряд з цим, у цих же додаткових поясненнях (Т.1 а.с. 165-172) позивач зазначає, що приблизно 08-09 березня 2022 року власноручно написала рапорти про звільнення, але ці рапорти не мали дати складання та дати звільнення позивача, а як свідчать пояснення позивача, які надійшли до суду 13.03.2024, рапорти про звільнення до відділу кадрового забезпечення відніс її батько ОСОБА_8 .

Враховуючи наведені вище пояснення позивача, висновки суду про те, що не були спростовані доводи позивача про те, що дату звільнення з 16.03.2022 у поданих нею рапортах зазначала не вона, а інша особа, а також те, що рапорти позивача, наявні в матеріалах справи, містять як дату їх складання, так і дату звільнення, суд зазначає, що рапорти могли бути складені позивачем до її виїзду за кордон, а самі рапорти були отримані відділом кадрового забезпечення від батька позивача.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Водночас, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Натомість у цьому випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи про те, що написання дати звільнення виконано не позивачем, а іншою особою.

Крім цього, позивач указує, що рапорт про звільнення за власним бажанням вона написала під психологічним тиском погрозою звільнення позивача за статтею, про що надала скріншоти переписки позивача з ОСОБА_12 , який згідно з поясненнями представника відповідача, які подані до суду 01.04.2024, є інспектором відділу кадрового забезпечення Криворізького РУП ГУНП.

З цих скріншотів видно, що позивач сама вказала на те, що рапорти будуть подані в КВП, а 16.03.2022 позивача було повідомлено про те, що наказом 356 о/с від 16.03.2022 ГУНП в Дніпропетровській області, з 16.03.2022 її звільнено зі служби в Національній поліції України за власним бажанням. Подальша переписка свідчить про те, що позивач цікавиться справами особи, з якою веде переписку, а також указує на те, що подавала декларацію.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9 по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження вчинення будь-якого примусу зі сторони відповідача на позивача з приводу подання рапортів про звільнення до суду позивачем не надано.

До того ж, у рапорті від 15.03.2022 (вх. №М-218) позивач указала, що претензій до працівників підрозділів кадрового забезпечення з питань звільнення вона не має.

Крім того, доводи позивача про те, що її рапорт про звільнення за власним бажанням написаний під тиском відповідача або під емоційним тиском не є підставою для висновку про те, що позивач перебував під емоційним тиском, враховуючи те, що позивач є працівником поліції, а служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 15.11.2021 №76 в о/с «По особовому складу» позивачу була надана відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами з 08.11.2021 по 13.03.2022.

07.02.2022 Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області був виданий наказ №10 в о/с «По особовому складу» по Криворізькому районному управлінню поліції.

У наказі вказано, що відповідно до статей 92, 93 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_1 надано щорічну основну оплачувану відпустку з 14 березня до 12 квітня 2022 року; додаткову оплачувану відпустку за 2022 рік з 13 до 27 квітня 2022 року; відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років з 28 квітня 2022 року до 18 січня 2025 року.

Посилаючись на вказаний наказ про надання відпусток, у додаткових поясненнях позивач зазначає, що згідно з Законом України «Про відпустки» датою її звільнення мала бути дата першого дня після закінчення цих відпусток, тобто, 19 січня 2025 року.

Проте, 24.02.2022 у Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області був виданий наказ №13 в о/с «По особовому складу», яким, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні внесені зміни до наказу від 7 лютого 2022 року №10 в о/с. Цими змінами були скасовані пункти наказу від 7 лютого 2022 року №10 в о/с про надання ОСОБА_1 щорічної основної оплачуваної відпустки, додаткової оплачуваної відпустки та відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05.30 год. 24.02.2022, строком на 30 діб, в Україні введено воєнний стан, який, станом на час ухвалення рішення у справі не скасований і продовжує свою дію.

Пунктом 2 Указу постановлено Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», одним з основних повноважень поліції є участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його введення на всій території України або в окремій місцевості.

Отже, законодавством регламентовано спеціальний режим органів поліції у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України та в умовах воєнного стану.

Разом з тим, особа, яка вступає на службу до органів поліції та приймає відповідну Присягу, бере на себе зобов`язання виконувати покладені на неї функції та завдання, зокрема в умовах воєнного стану, та повинна усвідомлювати і розуміти специфіку проходження служби в поліції, яка зумовлює наведені підвищені вимоги до кожного поліцейського, якими він не може нехтувати за жодних обставин.

Ураховуючи викладене, статус позивача як поліцейського, наказ відповідача від 24.02.2022 №13 в о/с, яким були скасовані пункти наказу від 07.02.2022 №10 в о/с про надання відпусток позивачу, а також те, що позивач була звільнена 16.03.2022 після закінчення (13.03.2022) наданої наказом від 15.11.2021 №76 в о/с відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами, суд відхиляє доводи позивача, пов`язані з тим, що датою звільнення позивача мала бути дата після закінчення періодів усіх відпусток позивача. До того ж, суд ураховує, що позивач у своїх рапортах сама зазначила дату її звільнення за власним бажанням.

Щодо доводів позивача про те, що відповідачем були порушені строки розрахунку при звільненні та строки повідомлення працівникові про суми нараховані та виплачені при звільненні із зазначенням кожного виду виплати, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З наведеного суд робить висновок про те, що спір щодо розрахунку при звільненні, а також щодо нарахованих та виплачених звільненому працівникові сум може бути розглянутий у судовому порядку. Проте, у цій справі позивачем таких позовних вимог заявлено не було, тому, суд відхиляє відповідні доводи позивача.

Суд зазначає, що ключовим у цій справі є домовленість, досягнута між позивачем та відповідачем щодо дати звільнення зі служби у більш короткий строк, ніж той, що передбачений зазначеним вище Положенням №114. Суд установив, що такої домовленості сторонами трудового договору ОСОБА_1 та Головним управління Національної поліції в Дніпропетровській області було досягнуто, тому всі інші доводи позивача судом відхиляються.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ відповідача прийнятий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, у зв`язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Беручи до уваги те, що позовні вимоги в частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення є похідними від позовних вимог про визнання спірного наказу протиправним, у їх задоволенні також слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд зазначає, що позовні вимоги у цій справі є такими, що задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст. 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Повний текст рішення складено 25.06.2024.

Суддя Н.В. Кучугурна