Ухвала суду № 119952751, 20.06.2024, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2-21771/03

Провадження № 4-с/638/70/24

УХВАЛА

Іменем України

20 червня 2024 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Агапова Р.О.,

секретаря судового засідання Суслової К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,-

ВСТАНОВИВ:

До Дзержинського районного суду м. Харкова надійшла скарга ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Вимоги скарги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що скаржник та ОСОБА_3 перебували в законному шлюбі з 08 жовтня 1977 року. Після народження дітей, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , квартира за адресою АДРЕСА_1 (надалі Квартира), в якій проживала родина, була приватизована.

У зв`язку з незабезпеченням родини грошовими коштами, заявник звернулась до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання сина, ОСОБА_3 . Так, в провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова перебувала поточна справа № 2-211711/03 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину ОСОБА_3 . Рішенням суду, яке набрало законної сили 29.08.2003, стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 частини.

Заявником отримано виконавчий лист № 2-211711/03 від 29.08.2003 та здійснено звертання до виконавчої служби. Постановою державного виконавця Зарицького Р.В. відділу державної виконавчої служби Дзержинського районного управління юстиції 2496/1-03 від 21.10.2003 відкрито виконавче провадження (надалі ВП) за виконавчим листом № 2-211711/03 від 29.08.2003 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 частини.

Для забезпечення виконання постановою відділу державної виконавчої служби управління юстиції у Дзержинському районі від 26.04.2006 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 . Подальша доля виконавчого провадження невідома, син ОСОБА_3 набув повноліття в 2012 році, що підтверджується копією паспорту.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 . Після звернення спадкоємців до нотаріуса за прийняттям спадщини, що відкрилась за ОСОБА_3 , з`ясувалось, що чинним є арешт на все майно спадкодавця, накладений за ВП відповідно до виконавчого листа № 2- 211711/03 від 29.08.2003, виданого згідно з рішенням за поточною справою.

12.10.2023 заявником було подано заяву про зняття арешту до Шевченківського відділу ДВС у місті Харкові СМУ МЮ. Листом № 117936 від 23.10.2023 у відповідь Шевченківським відділом ДВС у місті Харкові СМУ МЮ повідомлено про відсутність будь-яких відомостей щодо стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 за виконавчим документом № 2- 211711/03 від 29.08.2003 Дзержинського райсуду м. Харкова. Також вказаним листом було повідомлено, що приписами статті 39 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна боржника та зазначено, що арешт може бути знятий за рішенням суду.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2024 року по справі № 638/18686/23 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського ВДВС про зняття арешту відмовлено. У вказаному рішенні судом було встановлено обставини, що зазначені вище, та зазначено про відмову в задоволенні позову з підстав того, що оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) майном, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, то позовна заява ОСОБА_1 про скасування арешту повинна розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, тобто заперечення проти арешту (опису) майна, які не пов`язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України.

Наявність арешту майна боржника перешкоджає оформленню спадкових прав, що підтверджується постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 27/02-31 від 10 травня 2024 року, що видана на відповідну заяву одного зі спадкоємців, доньки Позивача ОСОБА_5 .

У вказаній постанові зазначено про наявність арешту на все нерухоме майно ОСОБА_3 . Із вказаним обтяженням нотаріусом пов`язано неможливість оформлення спадкових прав спадкоємців. З вказаних обставин вбачається, що закінчення виконавчого провадження на виконання рішення суду за поточною справою про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відбулось з бездіяльністю ДВС зі зняття арештів (обтяжень) з майна боржника.

У зв`язку з чим, скаржник просить скарну задовольнити та зобов`язати Шевченківський ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції скасувати арешт на все майно та заборону відчуження всього майна боржника ОСОБА_3 , накладеним за виконавчим листом № 2-211711/03 від 29.08.2003.

Заявник до суду не з`явилася, повідомлена належним чином.

Представник Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду не з`явився, повідомлений належним чином.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду. (ч.2 ст.450 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст.447 ЦПК України).

Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У встановлених законом випадках, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на приватних виконавців, які під час здійснення професійної діяльності керуються принципом верховенства права та діють виключно відповідно до закону (ч.1 ст.5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Судом встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дзержинського районного управління юстиції від 21.10.2003 року відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого листа № 2-211771 від 29.08.2003 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4.

Згідно з довідкою від 11.09.2023, постановою відділу державної виконавчої служби Дзержинського районного управління юстиції від 26.04.2006 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 уклали шлюб 08 жовтня 1977 року.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Постановою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу від 10.05.2024 ОСОБА_7 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщини за законом, у зв`язку з наявністю накладеного арешту на все нерухоме майно.

Відповідно до листа № 117936 від 23.10.2023 року, матеріали виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-211771 від 29.08.2003 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 відсутні, у зв`язку зі знищенням за закінченням терміну збергіання.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 15.08.2003 року, з присвоєнням прізвища чоловіка ОСОБА_10 .

Відповідно до заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.04.2024 року, ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову до Шевченківського ВДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту з майна.

Відповідно до ст.57 Закону України від 21 квітня 1999 року №606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент проведення виконавчого провадження) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент винесення постанови про закінчення виконавчого провадження) у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Зазначений правовий висновок визначено у постанові ВП ВС від 12 лютого 2020 року у справі №813/1341/15. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18.

Так, у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі №643/3614/17 (провадження №14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі №922/3537/17 зазначено, що суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Необхідно враховувати, з якою метою особа звертається до суду, та чи дійсно порушено право особи, з огляду на положення ст.4 ЦПК України та ст.15 ЦК України.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п.18 Постанови Пленуму ВССУ №6 від 07 лютого 2014 року виходячи зі змісту ст.451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Враховуючи викладене, скарга підлягає задоволенню, оскільки бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення порушено права боржника.

Керуючись ст.ст.447 - 453 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Шевченківського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - задовольнити.

Зобов`язати Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 34952393), скасувати арешт на все майно та заборону відчуження всього майна боржника, ОСОБА_3 , накладений за виконавчим провадженням відповідно до виконавчого листа № 2-211711/03 від 29.08.2003, виданого згідно з рішенням за поточною справою.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Р.О. Агапов