Рішення № 119947639, 05.06.2024, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 643/10084/23

н/п 2/953/1318/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Зуб Г.А.

за участю секретаря Черниш О.М.,

представника третьої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Київський відділ державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання права власності на автомобіль та звільнення його з під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

До суду за підсудністю надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить: визнати за ним право власності на автомобіль Lexus LX470, 2004 року випуску, номер кузова УТУНТОО НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , дата реєстрації 27.04.2006 МРЕО м. Харків, реєстраційний номер НОМЕР_3 ; зняти арешт з автомобіля Lexus LX470, 2004 року випуску, номер кузова УТУНТОО НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , дата реєстрації 27.04.2006 МРЕО м. Харків, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Свої позовні вимоги позивачі обгрунтовують тим, що 12.11.2013 відповідач взяв у позивача в борг кошти в сумі 360000 грн. по курсу долара 2013, який на той час був 8,00 грн. за 1 дол. США, під залог автомобілю Lexus LX 470, 2004 р.в., номер кузова УТУНТОО НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , дата реєстрації 27.04.2006, МРЕО м. Харків, р.н. НОМЕР_3 , про що складено боргову розписку. Відповідач зобов`язався віддати борг впродовж року з моменту написання розписки 12.11.2013 до 12.11.2014, у випадку неповернення боргу зобов`язався передати позивачу вищевказаний автомобіль у власність на умовах взаємної домовленості. На підставі вказаної розписки відповідач передав позивачу у власність вказаний автомобіль та був готовий переоформити автомобіль на його ім`я за вимогою. 25.10.2017 відповідач на ім`я позивача склав довіреність та надав право на керування вказаним автомобілем. В 2018 році позивач дізнався, що було відкрито ВП №46310366, де боржником є відповідач, та було винесено постанову про арешт на вказаний автомобіль, який перебуває у користуванні позивача. 20.08.2023 по закінченню довіреності укладеної 25.10.2018 відповідач надав на ім`я позивачу нову на вказаний автомобіль. На даний час відповідач відмовляється належним чином оформити угоду купівлі-продажу даного автомобілю, посилаючись на те, що він на даний час знаходиться за кордоном.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, та просив їх задовольнити, та вказав, що стягувачем у виконавчому провадженні є банк Меркурій, який ліквідовано, а тому арешт порушує його права.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.

Представник третьої особи в судовому засіданні вказав, що на даний час в провадженні Київського ВДВС у м. Харкові існує відкрите виконавче провадження, де боржником є відповідач про стягнення з останнього грошових коштів. Вказане виконавче провадження не є завершеним.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без відповідача, та за наявними в справі доказами.

27.09.2023 вказана позовна заява надійшла до Московського районного суду м. Харкова, та розподілена Харченко А.М.

28.09.2023 судом здійснені запити до Реєстру територіальної громади м. Харкова для встановлення місцеперебування позивача та відповідача, відповіді на які надано до суду 28.09.2023.

Ухвалою судді від 02.10.2023 вказану справу передано до Київського районного суду м. Харкова за територіальною підсудністю.

20.12.2023 вказана справа надійшла до Київського районного суду м. Харкова, та розподілена судді Зубу Г.А.

Ухвалою судді від 27.12.2023 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.04.2024 закрито підготовче провадження по вказаній справі, та справу призначено до судового розгляду по суті.

Судом встановлено, що 12.11.2013 відповідач взяв у позивача в борг кошти в сумі 360000 грн. по курсу долара 2013, який на той час був 8,00 грн. за 1 дол. США, під заставу автомобілю Lexus LX 470, 2004 р.в., номер кузова УТУНТОО НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_2 , дата реєстрації 27.04.2006, МРЕО м. Харків, р.н. НОМЕР_3 , про що складено боргову розписку. Відповідач зобов`язався віддати борг впродовж року з моменту написання розписки 12.11.2013 до 12.11.2014, у випадку неповернення боргу зобов`язався передати позивачу вищевказаний автомобіль у власність на умовах взаємної домовленості.

Вказані кошти відповідачем позивачу повернуто не було, у зв`язку з чим 15.11.2014 відповідач передав позивачу у власність вказаний автомобіль та був готовий переоформити автомобіль на його ім`я за вимогою, про що було складено розписку.

25.10.2018 та 09.08.2023 відповідач на ім`я позивача видавав довіреності на користування спірною автівкою.

Також, судом встановлено, що в провадженні Київського ВДВС у м. Харкові перебуває ВП №46310366 щодо виконання виконавчого листа №2018/19064/2012 виданого Київським районним судом м. Харкова 19.12.2014 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ Банк «Меркурій» заборгованості за договором 18-06П-263 про надання споживчого кредиту в іноземній валюті від 28.11.2006 в сумі 64085,85 дол. США та 34430,83 грн., а саме: по кредиту 12086,54 грн., по процентам 22344,29 грн. В рамках вказаного ВП було накладено арешт на спірний транспортний засіб. Доказів, що вказане виконавче провадження є завершеним матеріали справи не містять.

Враховуючи, що на даний час існує спір щодо спірної автівки, позивач змушений звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Частиною 1 ст. 317 ЦКУ визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає випадки зняття арешту з майна, в тому числі арешт майна може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк або іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) виклала висновок про те, що … [вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції].

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Зазначена норма є спеціальною, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень у особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зроблено висновок про те, що … [відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору]. Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином,позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику(речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Такий же висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач ставить перед судом питання про звільнення автомобілю з-під арешту, та визнання на нього право власності. Право власності позивача на спірну автівку підтверджуються борговими розписками складеними у простій письмовій формі, та виданими довіреностями.

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором(частина перша статті 5 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14 (провадження № 14-703цс19) вказано, що за

статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, тому суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Однак відповідачем у цій справі позивач визначив тільки боржника.

Позивач не заявляв клопотань про залучення інших співвідповідачів у справі, зокрема не залучено особу, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Таким чином, при зверненні до суду позивач неповно визначив суб`єктний склад учасників справи, зокрема, крім боржника, не залучено особу, в інтересах яких накладено арешт, співвідповідачем, що унеможливлює правильне встановлення фактичних обставин та вирішення спору по суті.

Вирішити питання про скасування арешту, накладеного у межах виконавчого провадження, без залучення до участі у справі в якості відповідача особи, на користь якої накладено такий арешт, є неможливим.

Частиною 1 ст.210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із ст.19 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби, в тому числі легкові автомобілі підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з перереєстрацією транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Отже, застава, переєстрація транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору щодо цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС у складі Верховного Суду від 22 січня 2019 року в справі № 145/145/17.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що надання відповідачем позивачу розписки - угоди без належного укладення відповідного договору щодо спірного транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором.

Таким чином, позовні вимоги задволенню не підлягають за наведених вище обставин.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати компенсуються за рахунок позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 137,141, 259, 264,265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ,третя особа:Київський відділдержавної виконавчоїслужби містаХарків Головноготериторіального управлінняюстиції уХарківській області провизнання прававласності наавтомобіль тазвільнення йогоз підарешту відмовити в повному обсязі.

Судові витрати компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_2 , місцеперебування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач - ОСОБА_3 , місцеперебування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа - Київський відділ державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, місцезнаходження: м. Харків, вул. Студентська, 5/6, код ЄДРПОУ 34952440.

Повний текст рішення виготовлено 25 червня 2024 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ