Рішення № 119932941, 21.06.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2024 року № 320/42242/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України "Лють" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (далі відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» щодо невинесення наказу про звільнення за власним бажанням інспектора взводу №3 роти №1 батальйона управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон «Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) Департаменту поліції особливого призначення ОСОБА_1 ;

зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» винести наказ про звільнення з органів Національної поліції України та звільнити з органів Національної поліції ОСОБА_1 негайно з дати прийняття рішення по суті Окружним адміністративним судом міста Києва;

зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» здійснити з ОСОБА_1 остаточний розрахунок при звільненні з органів Національної поліції України;

зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» в день звільнення надати ОСОБА_1 наступні документи (оригінали або належним чином завірені копії): витяг з наказу про звільнення; оригінал трудової книжки; оригінал військового квитка; копію послужного списку або витяг з послужного списку, або інші документи про підтвердження проходження служби та присвоєння військового, спеціального звання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав рапорт про звільнення його зі служби в поліції на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 38 Кодексу законів про працю України, в якому посилався на неможливістю подальшого проходження служби в поліції, оскільки позивач не має місця мешкання в районі здійснення службових обов`язків і не має можливості винаймати житло, а також позивач має бажання проходити службу в лавах ЗСУ. Звільнення його з посади не відбулося, у зв`язку з чим вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представником позивача подано заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав, вважає його необґрунтованим та зазначив, що вважає недоречним посилання позивача на норми КЗпП України, оскільки за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться спеціальному законі. Вказані позивачем причини, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, на думку відповідача, не можуть бути підставою для звільнення з посади за власним бажанням.

Окрім того, відповідачем повідомлено, що наказом від 10.01.2024 № 22о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Представником позивача подано до суду уточнений адміністративний позов від 12.02.2024, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» щодо невинесення наказу про звільнення за власним бажанням інспектора взводу №3 роти №1 батальйона управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Департаменту поліції особливого призначення ОСОБА_1 ;

скасувати наказ Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 10.01.2024 №22о/с, відповідно до якого позивача було звільнено з Національної поліції України на підставі наказу Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 19.12.2023 №82 відповідно до п.6 Дисциплінарного статуту НПУ, ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення);

зобов`язати Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» винести наказ, яким звільнити ОСОБА_1 з Національної поліції України на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

Оскільки заява про зміну позовних вимог подана в порядку та в межах строків, встановлених ст.47 КАС України, остання прийнята судом до розгляду.

Представником відповідача подано відзив на уточнений позов, в якому зазначив про його безпідставність та необґрунтованість, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 24.02.2023 №21 о/с ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено на посаду інспектора взводу №5 роти №4 батальйону управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон «Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».

Відповідно до пункту 2 (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» наказом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 05.04.2023 №271 о/с призначено по управлінню поліції особливого призначення № 3: рядового поліції ОСОБА_1 на посаду інспектора взводу №3 роти №1 штурмового батальйону №1 («Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) полку Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють».

Позивач звернувся до т.в.о.начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» із рапортом від 27.08.2023, в якому просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням). Зазначив, що від проходження військово-лікарської комісії відмовляється, на момент звільнення стан здоров`я вважає задовільним.

Позивача повідомлено про результати розгляду його рапорту листом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 06.09.2023 №4856/05/59/02-2023 про неможливість позитивно вирішити питання щодо звільнення позивача зі служби в поліції, зазначивши, зокрема, про відсутність домовленості про звільнення між поліцейським та органом (установою) поліції, а також відсутність дати, з якої працівник бажає звільнитися зі служби, та згоди керівника звільнити працівника у визначений ним термін.

Позивачем повторно надіслано рапорт від 28.10.2023, в якому просив звільнити його зі служби в Національній поліції України за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 15.11.2023 року. У рапорті позивач повідомив, що подальше несення служби неможливе з наступних підстав: місце фактичного мешкання позивача - АДРЕСА_1 (місце мешкання разом з батьками) знаходиться на окупованій території, службовим житлом його не забезпечено, через невелику заробітну плату позивач не має можливості винаймати житло; позивач має наміри переїхати разом з батьками до іншої області України і винаймати там житло спільно. Також, позивач зазначив, що має бажання проходити службу в лавах ЗСУ.

Рапорт надісланий відповідачу Новою поштою, в підтвердження чого надано копію експрес-накладної від 28.10.2023.

Представником позивача надіслано адвокатський запит від 28.10.2023, в якому просив повідомити про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 щодо його звільнення з посади за власним бажанням та надати відповідні документи.

Листом Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 07.11.2023 №10903/03/59/202-2023 повідомлено, зокрема, про те, що рапорт позивача від 28.10.2023 не надходив, ОСОБА_1 під час проходження служби службовим жилим приміщенням не забезпечувався та з рапортом про забезпечення житлом не звертався.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невидачі наказу про його звільнення за власним бажанням на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію», позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №580-VІІІ Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з частиною першою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

За приписами статті 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

Водночас, норми Закону та інші нормативно-правові акти, що регламентують проходження служби в поліції, не визначають коли поліцейський повинен подати такий рапорт.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону зазначено, що до приведення законодавства України у відповідність до цього Закону акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить йому.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 09.02.2021 № 826/10404/16, «нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів». Згідно із зазначеною постановою Верховного Суду до спірних правовідносин слід застосовувати приписи Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення № 114).

Оскільки спір, який виник між позивачем і відповідачем, врегульовано спеціальним законодавством, яким є Закон №580-VІІІ, то положення Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню до спірних правовідносин лише в частині, що не врегульована нормами даного Закону.

Крім того, спеціальним нормативним актом є також Положення №114, яке підлягає застосуванню відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказаний правовий висновок також наведений в постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №817/981/17. Верховний Суд зазначив, що норми Положення №114, зокрема, в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України «Про Національну поліцію», а лише встановлюють певні гарантії осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.

Положення №114 регулює порядок проходження служби працівниками Національної поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, тобто по своїй суті є реорганізованими органами внутрішніх справ.

Положення №114 є чинним, інший нормативно-правовий акт, який регулює питання проходження служби в Національній поліції, не прийнято.

У пункті 68 Положення № 114 передбачено, що особи рядового начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 вказаного Положення строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним.

Проте, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю між сторонами (проханням), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 09 лютого 2021 року в справі №826/10404/16.

Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2020 року по справі №826/16621/17 дійшов висновку про те, що до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Пункт 63 Положення №114 передбачає звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) такі підстави, зокрема: підпункт «ж» за власним бажанням при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Вичерпний перелік поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян із служби осіб рядового і начальницького складу затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова № 413).

Так, згідно положень вказаної Постанови № 413 військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:

виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);

укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;

хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім`ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім`ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;

неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);

довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.

Як уже встановлено судом вище, у рапорті від 28.10.2023 позивачем зазначено, що подальше несення служби неможливе з наступних підстав:

- місце фактичного мешкання позивача - АДРЕСА_1 (місце мешкання разом з батьками) знаходиться на окупованій території, службовим житлом його не забезпечено, через невелику заробітну плату позивач не має можливості винаймати житло;

- позивач має наміри переїхати разом з батьками до іншої області України і спільно винаймати там житло;

- позивач має бажання проходити службу в лавах Збройних Сил України.

Слід зазначити, що у разі звільнення зі служби у випадках, визначених Переліком сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою № 413, заявником має визначатись обставина, передбачена цим Переліком, однак позивачем таких обставин не зазначено, а судом не встановлено.

Крім того, як вбачається з листа відповідача від 07.11.2023 №10903/03/59/202-2023, останнім зазначено, що ОСОБА_1 під час проходження служби у Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» службовим жилим приміщенням не забезпечувався та з рапортом про забезпечення житлом не звертався.

Між тим, позивачем не надавались жодні докази, які підтверджували б його намір проходити службу в лавах Збройних Сил України.

Таким чином, з огляду на викладене, вказані позивачем причини не свідчать про неможливість чи перешкоджання виконання ним службових обов`язків.

В той час, коли у випадку звільнення особи рядового і молодшого начальницького складу зі служби за власним бажанням, вона зобов`язана навести наявність поважних причин, які перешкоджають виконанню службових обов`язків, однак таких обставин рапорт ОСОБА_1 не містить.

Відповідно до довідки відповідача від 06.11.2023 позивач проходить службу в Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», починаючи з 27 лютого 2023 року на посаді інспектора взводу №5 роти №4 батальйону управління поліції особливого призначення № 3 (штурмовий батальйон « ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а з 05 квітня 2023 року призначений на посаду інспектора взводу №3 роти №1 штурмового батальйону №1 («Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова) полку управління поліції особливого призначення № 3.

Слід зазначити, що однією із головних функцій Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», відповідно до власного Положення, затвердженого наказом Національної поліції України від 30.01.2023 № 66 (зі змінами) є, зокрема, участь, у разі виникнення загрози державному суверенітету країни та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України, в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, зокрема шляхом виконання бойових розпоряджень, які надані уповноваженими посадовими особами та бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації(нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів відповідно до законодавства України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією проти України, в Україні введено воєнний стан, який у подальшому продовжувався та діє на момент розгляду даної справи.

Частиною першою статті 12 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ передбачено, що участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ст.59 Закону №580-VIII).

Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» є тим самим органом поліції особливого призначення, який має повноваження та на який покладено обов`язок виконувати бойові розпорядження під час звільнення або утримання населених пунктів, виконувати завдання в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), спеціальних та технічних засобів, відповідно до законодавства України.

Суд зазначає, що позивач, даючи згоду на призначення до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» повинен був усвідомлювати, що йде служити в поліцію особливого призначення.

Крім того, укладаючи контракт про проходження служби в підрозділі в Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», позивач повинен був усвідомлювати, що у зв`язку із військовим станом певні права його можуть бути обмежені.

З огляду на викладене, зазначення позивачем у рапорті таких підстав як незабезпечення його житлом і відсутність можливості винаймати житло; бажання проходити службу в лавах Збройних Сил України, за встановлених обставин у справі, є неповажними для звільнення за власним бажанням, оскільки в умовах воєнного стану несення служби в Департаменті поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» поліцейські не тільки виконують завдання по участі в обороні (штурмових діях), а забезпечують суспільний порядок у різних локаціях, про що позивач повинен був бути усвідомлений під час підписання контракту в умовах воєнного стану.

При цьому, як вже було зазначено вище, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення № 114 строку, служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови зазначення в рапорті дати звільнення і причин неможливості продовження служби та якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Верховний Суд України в постанові від 24 червні 2014 року у справі №21-241а14 зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні (стаття 38 КЗпП), обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Аналогічна правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №826/7075/16, від 28.09.2021 у справі №826/14071/17.

Однак, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та керівництвом відповідача згоди щодо дати звільнення не досягнуто.

Строк розгляду рапортів про звільнення за власним бажанням законодавством не передбачений. Проте, виходячи з пункту 68 Положення №114 він не повинен перевищувати три місяці з дня подачі рапорту.

При цьому, прийняття рішення про звільнення поліцейського у межах тримісячного строку з дня подання ним рапорту про звільнення є дискрецією суб`єкта владних повноважень, тобто він має певну свободу розсуду і може приймати рішення, яке вважає доцільним.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, але фактично не були здійснені.

Отже, в даному випадку відповідачем не допущено протиправної бездіяльності у вигляді невидачі наказу про звільнення ОСОБА_1 , оскільки законодавством не встановлений такий обов`язок до спливу тримісячного строку.

В той же час, як встановлено судом з поданих сторонами доказів, наказом начальника Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 10.01.2024 № 22о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби з поліції відповідно до пункту 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», з 10 січня 2024 року.

Підставою для видачі цього наказу зазначено наказ Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 19.12.2023 №82.

Позивач оскаржує наказ від 10.01.2024 № 22о/с «По особовому складу» в частині визначення підстави звільнення, яка, на думку позивача, має бути за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).

На виконання вимог пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2023 на підставі наказу відповідача №631 призначено службове розслідування відносно позивача. Висновком службового розслідування від 30.11.2023 №6603/59/01-2023 за вчинення дисциплінарного проступку на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Відповідно до частини 1 статті 24 Дисциплінарного статуту поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення протягом місяця з дня його виконання (реалізації) шляхом подання рапорту до прямого керівника особи, яка застосувала дисциплінарне стягнення, а також шляхом звернення до суду в установленому порядку.

Доказів оскарження наказу про накладення на нього дисциплінарного стягнення позивачем не надано, як і не заявлено таких вимог у межах даного спору.

За таких обставин, оскільки позивачем не оскаржується наказ з підстав накладення на нього дисциплінарного стягнення, а видача наказу від 10.01.2024 № 22о/с є наслідком реалізації наказу Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» від 19.12.2023 №82, то у суду відсутні підстави для скасування наказу від 10.01.2024 № 22о/с.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце реєстрації відповідно довідки переселенця: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» (04075, м. Київ, вул. Федора Максименко, 21-Б, код ЄДРПОУ 45013109) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.