Рішення № 119932301, 24.06.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2024 р. справа № 300/8777/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Міністерства оборони України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - ОСОБА_1 ) 31.12.2021 звернувся в суд з позовною заявою до Міністерства оборони України (надалі, також - відповідач, МОУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційної суми, яке оформлено протоколом від 30.09.2021 №148, про відмову в призначенні ОСОБА_1 , у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24.04.2017 ОСОБА_1 медико-соціальною експертною комісією під час огляду встановлено 20% втрати працездатності внаслідок поранення, на підставі чого виплачено компенсацію у зв`язку з втратою працездатності. У подальшому, позивачу 07.08.2019 встановлено ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини та на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №300/277/20 здійснено виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, станом на 01.01.2019. Звернув увагу, що у зазначеній постанові встановлено, що позивач ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення, отриманого під час виконання обов`язків військової служби, отримав вперше 07.08.2019. Після встановлення позивачу 26.07.2021 ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, він звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_2 до Міністерства оборони України із заявою та підтверджуючими документами про виплату компенсації у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, з урахуванням виплаченої суми компенсації. Однак листом №9/1/4040 від 21.10.2021 ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача про відмову відповідно до протоколу Міністерства оборони України №148 від 30.09.2021 у виплаті спірної допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалась у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності минуло більше двох років. ОСОБА_1 звернув увагу, що отримав ІІ групу 26.07.2021, тобто до спливу двох років з моменту призначення 07.08.2019 вперше ІІІ групи інвалідності. Таким чином, позивач вважає, що має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі різниці між 300- та 250-кратним розміром прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ІІ групи інвалідності. З метою захисту порушеного права, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с. 26-27).

Міністерство оборони України скористалося правом подання відзиву, який надійшов на поштову адресу суду 07.02.2022 (а.с. 33-40). Так, у відзиві №59 від 04.02.2022 представник відповідача звернула увагу на те, що 30.09.2021 Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розглянувши документи позивача прийшла до висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, що відображено в протоколі №148. Наголосила, що позивачу спочатку 24.04.2017 під час первинного огляду встановлено 20% втрати працездатності, потім під час повторного 07.08.2019 огляду встановлено ІІІ групу інвалідності і лише 26.07.2021 йому встановлено ІІ групу інвалідності, тобто понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, що відповідно до пункту 4 статті 16-3 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII у чинній редакції виключає право на доплату спірної допомоги. Крім того, вказала на безпідставність заявленої до Міністерства оборони України вимоги щодо безпосередньої виплати спірної допомоги, оскільки відповідач лише приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, а в подальшому приймає наказ про виплату та перераховує чи видає кошти в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні.

На адресу суду від відповідача надійшло клопотання №122 від 05.03.2022 про зупинення провадження у справах, у зв`зку із залученням офіцерів юридичного відділу до виконання бойових завдань після введення 24.02.2022 на території України воєнного стану (а.с. 45).

Суд 09.03.2022 постановив ухвалу про зупинення провадження у справі, якою клопотання Міністерства оборони України задовольнив та зупинив провадження в справі №300/8777/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій - до закінчення воєнного стану в Україні (а.с. 46,47).

У подальшому, враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.02.2023 у справі №380/7845/21, стосовно застосування норми пункту 5 частини 1 статті 236 КАС України при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою у складі Збройних Сил України або інших військових формуваннях, суд 02.04.2024 постановив ухвалу про поновлення провадження у справі №300/8777/21 (а.с. 56-58).

Пунктами 2 та 3 резолютивної частини цієї ухвали позивачу та третій особі надано строк для подання заяв по суті справи.

Також пунктом 4 резолютивної частини цієї ухвали ОСОБА_1 запропоновано у п`ятиденний строк з моменту отримання копії цієї ухвали надати суду інформацію щодо: актуальних номерів засобів зв`язку з ним; адреси його електронної пошти (за наявності); наявності або відсутності у нього електронного кабінету.

Копію зазначеної ухвали направлено учасникам справи відповідно до положень КАС України, що підтверджується довідкою Укрпошти із відміткою: «Пов. за терміном зберігання 19.04.2024» (а.с. 62). Вказана ухвала суду направлена на адресу позивача, вказану ним у позовні й заяві та зазначену у його паспорті громадянина України серії НОМЕР_1 як адреса зареєстрованого місця проживання.

Інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 16.03.2017 ОСОБА_1 є учасником бойових дій, у зв`язку із чим має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.9).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 26.07.2021 серії 12 ААВ №233388 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаних із захистом Батьківщини; інвалідність встановлена на строк до серпня 2022 року, дата чергового переогляду 26.07.2022 (а.с. 11).

Позивач у вересні 2021 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, у відповідь на яку ІНФОРМАЦІЯ_2 листом №9/1/4040 від 21.10.2021 направив копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №148 від 30.09.2021 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги (надалі, також витяг з протоколу №148 від 30.09.2021) (а.с. 12).

Відповідно до витягу з протоколу №148 від 30.09.2021, відповідач дійшов висновку про відсутність підстав для призначення позивачу спірної допомоги у зв`язку з тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення ІІ групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки. Також у зазначеному витягу вказано що допомога у зв`язку з установленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 22400,00 грн, а також у зв`язку з установленням ІІІ групи інвалідності здійснено доплату в сумі 457850,00 грн. Всього виплачено допомогу в сумі 480250,00 грн (а.с. 13).

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі, також - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 за №2011-XII (надалі, також - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 12 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпунктів 4-9 пункту 2 статті 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;

5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;

6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності;

9) отримання військовозобов`язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до статті 16-2 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 2-3 статті 16-3 Закону №2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Водночас частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (частина 9 статті 16-3 Закону №2011-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі, також - Порядок №975).

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 3 Порядку №975).

Відповідно до пункту 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Сторонами не заперечується, що вперше ушкодження здоров`я внаслідок поранення у вигляді втрати працездатності (20%) ОСОБА_1 встановлено 24.04.2017, ІІІ групу інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини 07.08.2019, а 26.07.2021 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини.

У спірних правовідносинах, відповідач переконаний, що у позивача право на виплату одноразової грошової допомоги після встановлення ІІ групи інвалідності відсутнє у зв`язку зі спливом дворічного терміну після первинного встановлення втрати працездатності. При цьому, такий відлік дворічного строку відповідач пов`язує не зі встановленням ОСОБА_1 інвалідності ІІІ групи 07.08.2019, а зі встановленням йому 24.04.2017 втрати працездатності у відсотках (20%) внаслідок поранення.

Ключовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та пункту 8 Порядку № 975 щодо обмеження дворічним терміном права особи з інвалідністю на отримання ОГД у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності.

Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 (справа №295/3091/17), від 21.06.2018 (справа №760/11440/17), та дійшов такого висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII: «(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; (2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року; (3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після)».

Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2020 у справі №1.380.2019.006957 зазначив про таке: «пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII передбачено вирішення питання виплати ОГД шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров`я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Одночасно, цією нормою також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров`я.

Проте, ті особи, стан здоров`я яких погіршиться після спливу двох років з часу первинного встановлення факту ушкодження здоров`я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з врахуванням раніше виплаченої суми.

Дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров`я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.

Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб`єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв`язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров`я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно».

Водночас, Верховний Суд у справі №1.380.2019.006957 констатував, що держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п`ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.

Суд повинен керуватися частиною 5 статті 242 КАС України, якою визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, згідно із приписами частин 5 і 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Натомість жодною нормою не визначено обов`язку суду враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах суду апеляційної інстанції.

Зважаючи на викладене, оскільки у спірних правовідносинах, визначальним є встановлення моменту прийняття рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров`я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), суд вважає безпідставними доводи позивача щодо необхідності застосування при розгляді цієї справи висновків Восьмого апеляційного адміністративного, викладених у постанові від 16.06.2020 по справі №300/277/20 щодо вставлення обставини стосовно того, що ОСОБА_1 ІІІ групу інвалідності, внаслідок поранення отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаної із захистом Батьківщини, отримав вперше 07.08.2019. Визначальним при вирішенні цієї справи, з урахуванням проаналізованого висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, є не просто встановлення вперше позивачу групи інвалідності, а встановлення вперше ступеня ушкодження здоров`я (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності у відсотках без встановлення інвалідності).

Також Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від позицій, сформованих Верховним Судом за наслідками розгляду справ №240/10153/19 та №1.380.2019.006957, а також в інших постановах Верховного Суду щодо застосування положень п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ у подібних правовідносинах, у яких викладено аналогічні висновки.

Такі ж висновки були підтримані і в подальшому при розгляді Верховним Судом подібних правовідносин, зокрема, у постановах від 29.03.2023 по справі №2040/7653/18, від 11.05.2023 по справі №240/11719/19, від 06.12.2023 по справі №2340/5043/18.

Також суд зауважує, що рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 положення пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.

Після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2023 по справі №240/7411/21 сформував, зокрема, такий правовий висновок:

«(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;

(2) правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що діяла до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06 квітня 2022 року.

До правовідносин, що виникли після 06 квітня 2022 року, стаття 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, що його визнано неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022.».

Оскільки правовідносини, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності, що настала внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини виникли до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, при розгляді судом цієї справи, у відповідності до приписів частини 5 статті 242 КАС України, слід враховувати правовий висновок Верховного Суду, наведений у постановах від 15.07.2020 у справі №240/10153/19 та від 02.12.2022 у справі №1.380.2019.006957 та підтриманий в подальшому у постановах від 29.03.2023 по справі №2040/7653/18, від 11.05.2023 по справі №240/11719/19, від 06.12.2023 по справі №2340/5043/18.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вище наведене, оскільки вперше ступінь ушкодження здоров`я позивача (втрата 20% працездатності без встановлення інвалідності) встановлено24.04.2017, а ІІ групу інвалідності встановлено 26.07.2021, тобто понад дворічний строк, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України приймаючи рішення, яке оформлене протоколом від 30.09.2021 №148, про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законами України.

Відтак позовні вимоги є необґрунтованими.

Решта доводів учасників справи не впливають на спірні правовідносини та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову та відсутністю доказів, що підтверджували б понесення відповідачем будь-яких витрат, пов`язаних з розглядом справи, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ;

відповідач - Міністерство оборони України, адреса: просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.