Рішення № 119920803, 24.06.2024, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/8076/23

провадження 2/216/1004/24

РІШЕННЯ

іменем України

24 червня 2024 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Цимбалістенко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Тітенка Д.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,

встановив:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 02.12.1994 працює в Структурному підрозділі «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» на посаді машиніста компресорної установки. В період з 2017-2021 роки перебувала у щорічних відпустках та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у наступній хронології: за 2017 рік 2105,00 грн, за 2018 рік 2301,25 грн, за 2019 рік 2508,75 грн, за 2020 рік 2746,25 грн, за 2021 рік 4540,00 грн. А мала бути у розмірі: за 2017 рік - 3200,00 грн, за 2018 рік - 3723,00 грн, за 2019 рік 4173,00 грн, за 2020 рік 4723,00 грн, за 2021 рік 6000,00 грн. Тобто, сума недоплаченої допомоги на оздоровлення становить: за 2017 рік 1095,00 грн, за 2018 рік 1421,75 грн, за 2019 рік 1664,25 грн, за 2020 рік 1976,75 грн, за 2021 рік 1460,00 грн. Відповідач проігнорував пункт 3.1.15. Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом на 2014-2015 роки, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги. З урахуванням вищевикладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 7617,00 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн.

З огляду на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1-8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, через систему Електронний суд 20.03.2024 направлено відзив на позовну заяву, в якій вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та такими, що не відповідають обставинам справи та вимогам законодавчих і нормативних актів. Заперечення проти позовних вимог представник мотивувала тим, що з огляду на відсутність факту визнання недійсними пунктів 3, 5 розділу ІІ Закону України «Про внесенні змін до законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774, імперативна норма закону щодо незастосування з 01.01.2017 у колективних договорах розрахункової величини у вигляді мінімальної заробітної плати має виконуватися в повному обсязі всіма без винятку суб`єктами на території України. На виконання вимог Закону та з метою приведення у відповідність умов колективного договору до вимог законодавства, керівництвом структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» іпервинною профспілковоюорганізацією ВСП«Експлуатаційне вагоннедепо Батуринська»спільним рішенняму форміпостанови від14.04.2017№ ВЧДЕ-2/635постановили замістьвеличини «мінімальназаробітна плата»застосовувати розрахунковувеличину «125відсотків прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб»,чим посиланняпредставника позивачана односторонньоговстановлення збоку відповідачаумов,що погіршуютьстановище працівників,є необґрунтованими. Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду, просить застосувати строк позовної давності. Окрім цього, представник відповідача просив відмовити у стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, мотивуючи їх необґрунтованістю, зумовленою сталістю судової практики зі спірних питань та участю представника ОСОБА_2 у інших справах даної категорії, що на переконання представника відповідача не вимагало значних витрат часу адвоката.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивач з 02.12.1994 працює на підприємстві відповідача на посаді машиніста компресорної установки 3 розряда.

Відповідно до п. 3.1.15. Колективного договору на 2014-2015 роки, укладеного між начальником ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», схваленого конференцією трудового колективу відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» 25 березня 2014 року, який є чинним станом на 2021 рік, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини незалежно від періоду її надання, виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Пунктом 1.4 Колективного договору визначено, що за спільною домовленістю сторін в договір можуть вноситися доповнення або зміни, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені діючим законодавством і цим договором і повинні бути затвердженні на конференції трудового колективу.

Спільної Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/335 ПК/10 від 20 січня 2017 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2017 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року постановлено застосувати з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі ДП «Придніпровська залізниця» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № ВЧДЕ-2/1544 ПК/22 від 31 січня 2018 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагоне депо Батуринська» у 2018 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 209/ВЧДЕ-2 ПК/34 від 23 січня 2019 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2019 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Головою первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за № 348/ВЧДЕ ПК/46 від 23 січня 2020 року постановлено продовжити здійснювати виконання зобов`язань діючого колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» у 2020 році до укладення колективного договору АТ «Українська залізниця».

Спільною Постановою начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/821 ПК/04 від 15 червня 2021 року постановлено внести зміни до колективного договору відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська», а саме в пункт 3.1.15. викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».

Згідно з наданими розрахунковими листами заробітної плати структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2017 рік 2105,00 грн., за 2018 рік 2301,25 грн., за 2019 рік 2508,75 грн., за 2020 рік 2746,25 грн., за 2021 рік 4540,00 грн.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст.22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. До структури заробітної плати входить: основна та додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ч.3 ст.2).

Згідно зі ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України, ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

За нормою ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 липня 2020 року був встановлений на рівні 2197,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 2746,25 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн.

Законом України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом становив 4540,00 грн, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн.

ОСОБА_1 кожного разу, при наданні відпустки, зверталася із відповідною заявою до керівника з проханням надати йому матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 Колективного договору, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні.

Згідно з наданими розрахунковими листами встановлено, що недоплачена сума матеріальної допомоги за 2017 рік становить 1095,00 грн. (3200,00 грн. - 2105,00 грн.), у 2018 році 1421,75 грн. (3723,00 грн. - 2301,25 грн.), у 2019 році 1664,25 грн. (4173,00 грн. - 2508,75 грн.), у 2020 році 1976,75 грн. (4723,00 грн. - 2746,25 грн.), у 2021 році 1460,00 грн. (6000 грн. - 4540,00 грн.), що разом становить 7617,75 грн.

Звернувшись до суду із вказаними вимогами про стягнення з відповідача недоплаченої суми матеріальної допомоги на оздоровлення, позивач посилався на те, що відповідачем були порушені умови Колективного договору щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі, встановленому п. 3.1.15 Колективного договору.

Прийняття Закону України Про внесення змін до законодавчих актів України №1774-VІІІ від 06 грудня 2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.15 Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, Колективним договором.

Прийняття спільної Постанови начальника ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» та Голови первинної профспілкової організації ВСП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» за №ВЧДЕ-2/635 ПК/13 від 14 квітня 2017 року щодо застосування з 01 квітня 2017 року у діючому колективному договорі СП «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством.

Нормою ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, і приходить до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, не мають зворотньої сили.

Тобто, до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, мають застосовуватися умови Колективного договору.

Згідно з п.1.4. Колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників відокремленого структурного підрозділу «Експлуатаційне вагонне депо Батуринська» вносяться протягом строку його дії до узгоджувальної комісії і при погодженні сторін затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Передбачене Колективним договором положення щодо внесення змін до нього, кореспондується з нормою ст.14 Закону України Про колективні договори і угоди, якою визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Таким чином, застосування адміністрацією відповідача замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом і подальше внесення змін до пункту 3.1.15. Колективного договору є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством, оскільки, як зазначено вище, на момент внесення змін, мінімальна заробітна плата по Україні була значно більшою ніж 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, і навіть дещо більшою за 2 прожиткових мінімуми для працездатних осіб у 2021 році.

Слід зазначити, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.15 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про неправомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 7617,75 грн.

Вирішуючи заяву представника відповідача щодо застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог, суд вважає її необґрунтованою, виходячи з наступного.

За змістомст. 2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Матеріальна допомога на оздоровлення, що надається до щорічної відпустки, є систематичною матеріальною допомогою. Це визначає пункт 2.3.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Госкомстату від 13 січня 2004 року № 5. Таку допомогу виплачують робітникам певних категорій: на оздоровлення; через екологічний стан регіону. Матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормамист. 233 КЗпП України.

Так, відповідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України (із змінами, внесенимиЗаконом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Водночас, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався, і був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24-00 год. 30 червня 2023 року.

Відповідно ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Отже, строки звернення позивача до суду за вирішенням трудового спору не було пропущено, оскільки з вимогою про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 2017 року по 2021 рік вона мала право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.

Крім цього,хибним єпосилання представникавідповідача нависновки,заначені упостанові ВерховногоСуду від10.01.2024у справі№501/4788/21,від 25січня 2024року у справі №501/4789/21 так як ці рішення не стосуються правовідносин, щодо виплати та порядку нарахування матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, що в даному випадку визначається Колективним договором, а стосуються виплати та порядку нарахування заробітної плати, тобто інших правовідносин, тоді як, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На виконання вказаних вимог закону, позивачем надано: договір про надання правової допомоги від №10/11/01 від 10.11.2023, укладений з адвокатом Товкун А.В.; Акт №1 про надання правової допомоги від 10.11.2023, у якому міститься опис наданих послуг, а саме: усна консультація позивача щодо підстав для звернення до суду із вказаною позовною заявою, правовий аналіз документів, що надані позивачем (500 грн), складення позовної заяви (підготовка правової позиції, аналіз судової практики, ксерокопії позовної заяви та доданих до неї документів у кількості відповідно до сторін, подання позову до суду (2000 грн); квитанцію №3254045 від 10.11.2023 про сплату грошових коштів на користь адвоката у розмірі 2500,00 грн.

Вивчивши вказані докази, враховуючи недоведеність відповідачем неспівмірності понесених витрат, суд вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 2500,00 грн.

Також, відповідно до положень ст.141 ЦПК України, з урахуванням результатів розгляду справи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову в розмірі 1073,60 грн., оскільки позивач при зверненні до суду була звільнена від його сплати.

Керуючись ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, Законом України «Про охорону праці», ст. ст. 12, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 276-279, 354, 355 ЦПК України суд,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 7617,75 грн (сім тисяч шістсот сімнадцять гривень 75 копійок).

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпсередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

1) позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

2) відповідач: акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40075815.

Суддя О.В. Цимбалістенко