Постанова № 11991860, 28.10.2010, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-3048/10/2470

12:05

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Боднарюка О.В.;

при секретарі судового засідання Юзькові Я.В.;

з участю:

представників позивача Ранжук С.В., Мігаєсі І.А., Королюк В.І.;

представників відповідача 1 Лучкіної Г.В., Павленко І.О.;

представника відповідача 2 - Катриняк Ю.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Земі-транс" доНовоселицької міжрайонної державної податкової інспекції, Головного управління Державного казначейства України у Чернівецькій областіпро визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької області, Головного управління державного казначейства України у Чернівецькій області, в якому з урахуванням усної заяви про уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №734/230000152300/0 від 23 вересня 2010 року, стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 547141 гривню ( п'ятсот сорок сім тисяч сто сорок одну гривню) шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний рахунок приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-Транс”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі акту №826/23/32626146 від 17.09.2010 р. “Про результати виїзної позапланової перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2010 року та червень 2010 року”(надалі Акт) Відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення-рішення, яким згідно з п.4.1 ст.4, п.п.7.5.2 ст.7, п.п.7.7.1, 7.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування (в тому числі заявленого до відшкодування на розрахунковий рахунок) з податку на додану вартість у розмірі 547141 гривень.

Позивач вважає, що податковий орган безпідставно і неправомірно зменшив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню і прийняв податкове повідомлення-рішення з порушенням норм податкового законодавства.

Також зазначає, що в разі коли податковий орган в установлений законом строк не надає відповідного висновку (із зазначенням суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету) органу державного казначейства, платник податку має право скористатися своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів з державного бюджету. Такий же спосіб захисту слід застосовувати в разі безпідставної відмови платнику податку у бюджетному відшкодуванні.

Відповідачами у справах такої категорії виступають податковий орган та орган державного казначейства. При цьому позивач не зобов'язаний зазначати зміст позовних вимог окремо щодо кожного з них, оскільки податковий орган та орган державного казначейства діють як органи державної влади, як представники одного відповідача - держави, через які держава набуває і здійснює свої права та обов'язки.

Відповідач 1 позову не визнав, подав заперечення. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними. Начальником Новоселицької МДПІ відповідно до п.1.20 ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств”від 22.05.1997 року №283/97-ВР, п.п. 4.3.5 ЗУ “Про порядок погашення зобовязань перед бюджетами та державними цільовими фондами”№2181-ІІІ від 21.12.2000 року та п.4.1 ст.4 ЗУ “Про податок на додану вартість”№168/97-ВР від 03.04.1997 року прийнято рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань №721/23 від 08.09.2010 року, згідно якого при подальшій реалізації імпортного товару ПП з ІІ “Земі-транс”податкові зобовязання визначатимуться за правилами, встановленими п.4.1 ст. 4 Закону, а саме у разі якщо договірна “контрактна”вартість буде нижче за звичайну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості.

Відповідач 2 позову не визнав, подав заперечення. Вважає, що Головне управління Державного казначейства України в Чернівецькій області не завдало будь-якої шкоди позивачу, а отже, законних прав та інтересів позивача не порушувало, згідно із своїми функціональними обовязками не є учасником спірних відносин, тому в межах своєї компетенції взагалі не може надавати суду будь-які фактичні дані. Які спростовують або підтверджують вимоги позивача, та інших даних, що мають значення для правильного вирішення справи. Позивач у тексті позовної заяви зазначає, що територіальні органи Державного казначейства України здійснюють управління наявними коштами державного бюджету, що насправді не відповідає дійсності і така думка позивача є хибною.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, та просили їх задовольнити посилаючись на обґрунтування викладені в позовній заяві. Крім того, в обґрунтування вимоги про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість вказували про можливу бездіяльність в майбутньому податкового органу, щодо ненадання до органу державного казначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 позов не визнали посилаючись на обставини викладені в запереченні.

Судом дослідженні докази надані сторонами.

Заслухавши пояснення сторін, а також дослідивши письмові докази надані сторонами, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

18.06.2010 року та 15.07.2010 року позивач звернувся до податкового органу з заявою про повернення суми бюджетного відшкодування в сумі 335185 грн. та 211956 грн. відповідно (а.с.51, 62).

08.09.2010 року податковим органом прийнято рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобов'язань, згідно якого вирішено - при проведенні позапланової виїзної перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок ПП з ІІ "Земі-транс" за травень - червень 2010 року з метою оподаткування застосовувати "звичайні ціни" при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість (а.с.100).

Новоселицькою міжрайонною державною податковою інспекцією Чернівецької області проведено перевірку приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”та складено акт від 17.09.2010 року №826/23/32626146 “Про результати виїзної позапланової перевірки приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс”, з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за травень 2010 року та червень 2010 року”(а.с.10-44).

Відповідно до висновків акту встановлено порушення:

- п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”№168/97-ВР від 03.04.1997 року встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 108353 грн., в тому числі за травень 2010 року 108353 грн.

- п.4.1 ст.4, п. п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”№168/97-ВР від 03.04.1997 року позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 547141 грн., а саме: за травень 2010 року в сумі 335185 грн., за червень 2010 року в сумі 211956 грн.

23.09.2010 року податковим органом прийнято рішення №735/23 про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін (а.с.101).

За результатами розгляду акту перевірки відповідачем 1 було прийняте податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2010 року №734/230000152300/0, яким позивачу визначене податкове зобовязання в загальній сумі 547141 грн. (а. с. 9).

23.09.2010 року позивачу було надіслано лист-пропозицію щодо добровільної сплати податкових зобовязань, який отримано директором Паладян І.І. (а.с.103).

До спірних правовідносин слід застосувати наступні положення закону.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Пунктом 1.18 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно пп. 1.20.1 п.1.20. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (за їх відсутності-однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до приписів пп.1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладенні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; надання дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове корегування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Як свідчать матеріали справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізував легкові автомобілі на внутрішньому ринку України.

Також в судовому засіданні встановлено те, що податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України автомобілів згідно вимог п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Перевіряючі дійшли висновку про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною. Однак, чинне законодавство України не передбачає ідентичності чи взаємозалежності таких понять як “митна вартість” та “звичайна ціна” при здійсненні податкових платежів та не містить приписів про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною при подальшій реалізації цього товару на території України.

Таким чином, зроблені висновки податковим органом про завищення підприємством сум, заявлених до бюджетного відшкодування, не відповідають обставинам справи, у звязку з чим неправомірно відповідач прийшов до висновку про заниження бази оподаткування за перевіряємий період, за рахунок реалізації товарів нижче за звичайні ціни, а саме нижче митної вартості, і як наслідок до заниження податкового зобовязання по податку на додану вартість, в тому числі за рахунок завищення сум податку на додану вартість, заявленого до бюджетного відшкодування і зменшення податкових зобовязань з ПДВ наступних податкових періодах.

Крім того, суд зазначає, що тотожну позицію висловлено в Ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2009 року, якою задоволена касаційна скарга Приватного підприємства з іноземними інвестиціями “Земі-транс” до Новоселицької міжрайонної Державної податкової інспекції, скасовано постанову Львівського апеляційного суду від 22.12.2008 року, залишена в силі постанова Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2008 року, якою задоволено адміністративний позов ПП з П “Земі-транс”, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Новоселицької МДПІ № 4354/23000062300/0 від 15 квітня 2008 року. В даній ухвалі зазначено, що позиція податкової інспекції про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, оцінюючи надані сторонами пояснення та докази, суд вважає, що відповідач, заперечуючи проти позову, не довів суду правомірність прийнятого ним оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 547141 грн., а також 1700,00 грн. судового збору суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу підпунктів 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право у платника податку на бюджетне відшкодування виникає через 40 днів після отримання відповідної декларації податковим органом. Зазначений строк може бути продовжено ще на 30 днів у разі прийняття податковим органом рішення про проведення позапланової виїзної (документальної) перевірки з підстав, передбачених підпунктом 7.7.5 пункту 7.5 статті 7 цього Закону.

Згідно з порядком бюджетного відшкодування, встановленим підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання відповідного висновку податкового органу. Відповідно до абзацу другого підпункту 7.7.8 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Таким чином, у разі оскарження в судовому порядку рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ, податковий орган зобовязаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, тільки у випадку набрання законної сили рішенням.

Як вбачається із матеріалів справи, на день розгляду справи в суді процедура оскарження позивачем податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ ще не завершена.

З урахуванням наведених обставин, суд приходить до висновку, що у відповідача 1 не виникло обовязку надати до відповідача 2 висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету на рахунок позивача, а відтак останній не вчинив у відношенні до позивача бездіяльності та відповідно не порушив його права та інтереси.

Доводи позивача про можливу бездіяльність в майбутньому податкового органу щодо ненадання до органу державного казначейства висновку із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету після завершення судового розгляду цієї справи суд не бере до уваги, оскільки приписами КАС України не передбачено захист прав та інтересів юридичної особи в майбутньому.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 547141 грн. задоволенню не підлягає.

Частиною 3 ст. 94 КАС України визначено, що якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, а тому слід стягнути на користь позивача судові витрати судовий збір в розмірі 1,70 грн.

Судом розясняється, що згідно ч.2 ст.89 КАС України, судовий збір, сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 71, 76, 79, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №734/2300000152300/0 від 23 вересня 2010 року.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету на користь приватного підприємства з іноземними інвестиціями "Земі-транс" судові витрати - судовий збір в сумі 1,70 грн.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі складена 02 листопада 2010 року.

Суддя О.В. Боднарюк