Рішення № 119910805, 24.06.2024, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 945/258/24

Провадження № 2/487/2132/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2024 Заводський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді А.А. Лагоди,

за участю секретаря К.Е. Мамчур,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Сторона позивача 07.02.2024 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області з вказаним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.05.2020 року між АТ «Альфа Банк» та відповідачем, в електронній формі, було укладено договір про надання кредиту №491026446. Банк надав кредит у розмірі 23916,96грн. за процентною ставкою 39,90% річних. 20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" було укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином, ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" набуло статусу кредитора за кредитним договором від 29.05.2020 року, укладеним між АТ "Альфа-Банк" та відповідачем. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 20.12.2021 року загальна сума заборгованості становить 37242,30грн., яку позивач просить стягнути з відповідача по справі на свою користь та судові витрати по сплаті судового збору, витрати на професійну правову допомогу.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 12.02.2024 матеріали позовної заяви передано за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вказане провадження 18.03.2024 передано у провадження судді Лагоди А.А.

Ухвалою судувід 19.03.2024 по справі було відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

24.04.2024 суд ухвалив заочне рішення яким позовні вимоги задоволено частково.

17.05.2024 до суду надійшла заява сторони відповідача про перегляд заочного рішення.

Ухвалою суду від 29.05.2024 задоволено заяву сторони відповідача про перегляд заочного рішення, а саме заочне рішення від 24.04.2024 скасовано та призначено справу до нового розгляду на 24.06.2024.

04.06.2024 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує факт укладення угоди (договору) в електронній формі, до позову не надано первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором, виписка по особовим рахункам не містить підпису, посади особи яка її склала, печатки, а тому не є доказом, позивач не надав докази переходу до нього права вимоги до нього як визначено договором факторингу, витрати на професійну правову допомогу не є вмотивовані є завищеними, позивач зловживає процесуальними правами надаючи до позову та аналогічних справах схожі договори, акти та платіжну інструкцію щодо витрат на правову допомогу, вони не доводять надання їх позивачу відносно спору з відповідачем.

11.06.2024 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Позивач заперечує про відсутність кредитного договору та акцепту, оскільки оферта містить всі істотні умови договору, а банк на її виконання вчинив конклюдентні дії та перерахував кредит, що підтверджується випискою. Відсутність доказів надання кредиту та невідповідність виписки позивач спростовує положеннями ст.9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджено постановою ВС від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц. На спростування відсутності доказів на набуття права вимоги позивач надає акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 та платіжне доручення від 20.12.2021. Розмір витрат на правничу допомогу позивач спростовує позицією ВС в постанові від 28.09.2023 у справі № 686/31892/19 та наголошує про надання відповідних доказів такої допомоги.

В судове засідання сторона позивача не з`явилась. В позові просить справу розглядати без її участі в письмовому провадженні.

Відповідач в призначене судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлявся належними чином, про причини неявки суду не повідомляв.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає, що судовий розгляд справи можливо здійснити на підставі наявних у справі матеріалів.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Дослідивши матеріали справи і оцінивши отримані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 29.05.2020 між АТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено договір про надання кредиту №491026446. Тип кредиту кредит готівкою. Сума кредиту у розмірі 23916,96 грн. Процентна ставка 39,90% річних. Тип процентної ставки фіксований. Щомісячний платіж за графіком по 1149,26 щомісячно кожного 1 числа зі строком 36 місяців до 01.06.2023.

Як вбачається з додатку №1 до Угоди про надання кредиту №491026446 сторони власноруч погодили детальний розпис складових загальної вартості кредиту, реальної процентної ставки, період платежів.

Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 29.05.2020 по 20.12.2021, що свідчить про рух коштів за рахунком НОМЕР_1 який узгоджено сторонами в додатку №1, що є належним доказом в розумінні ст.9 закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

20.12.2021 між АТ "АЛЬФА-БАНК" та ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" укладено договір факторингу №4, у відповідності до умов якого "АТ "АЛЬФА-БАНК" передав (відступив) ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" за плату належні йому права вимоги, а ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" прийняв належні АТ "АЛЬФА-БАНК" права вимоги до боржників, вказаними у Додатку № 1-1 до договору факторингу.

Згідно п. 2.2 договору факторингу, визначено право вимоги, що відступається згідно даного договору включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до витягу з Додатку № 1-1 до договору факторингу № 4 від 20.12.2021, ТОВ "ФК "ЕЛІТ ФІНАНС" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором від 29.05.2020 в сумі 37242,30грн. в т.ч. сума боргу за тілом кредиту 23562,94грн., проценти в розмірі 13679,36грн.

Такі ж відомості стосовно розміру заборгованості за кредитним договором №491026446 від 29.05.2020 містяться у наданому позивачем розрахунку заборгованості за договором та виписках по особовому рахунку.

Факт виконання умов договору факторингу № 4 від 20.12.2021 підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021 (який клієнт передав фактору на компакт-диску за умовою п.2 Акту) та платіжним дорученням №34291 від 20.12.2021 на суму 12878944,00грн.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відтак, доводи відповідачапро недосягненнядоговірних домовленостейз позивачемщодо кредитноїлінії дляпогашення заборгованостіза кредитнимдоговором №630897162від 06.04.2018в сумі23916,96грн.не відповідаєзмісту офертивід 29.05.2020та додатку№1до Угодипро наданнякредиту,після цього у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема, у позичальника виникло зобов`язання надати кредитні кошти відповідачу, а у відповідача виникло зобов`язання з повернення кредитних коштів.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

В силу вимог ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України,кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі ст. 514 ЦПК України.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); дарування (частина друга статті 718 ЦК України); факторингу (глава 73 ЦК України).

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора АТ "АЛЬФА-БАНК" до ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» за кредитним договором №491026446 від 29.05.2020, укладеним між АТ «АЛЬФА-БАНК» та ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідач ОСОБА_1 , в порушення умов укладеного кредитного договору, своєчасно не повернув кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування кредитом, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість за кредитним договором №491026446 від 29.05.2020 в розмірі 37242 грн. 30 коп., з яких: 23562 грн. 94 коп. - сума за основною заборгованістю, 13679 грн. 36 коп. - сума заборгованості за процентами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про доведеність обставин щодо невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за договором, у зв`язку із чим відповідно до вимог наведеного чинного законодавства ТОВ «ФК «ЕЛІТ ФІНАНС» вправі ставити вимоги до нього про стягнення заборгованості. Відповідачем не надано докази на спростування встановлених судом обставин, як і доказів шахрайських дій з боку третіх осіб у вказаних правовідносинах.

Відповідачем не надано суду будь яких належних та допустимих доказів в підтвердження своїх заперечень.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню кредитна заборгованість в розмірі 37242 грн. 30 коп.

Згідно частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У контексті з правовими позиціями ВС та сталої практики ЄСПЛ, варто зазначити, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

З урахуванням конкретних обставин справи, яка не є складною, позов задоволено, взявши до уваги, що подання позову відбулась позивачем, а не його представником, суд дійшов до висновку про зменшення суми витрат на правову допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., оскільки саме ці витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Керуючись ст.ст.526, ч.3 ст.549,551, ч. 1 ст.553, ч.1 ч.2 ст.554, ч.1 ст.559,610,616 ЦК України, ст.ст.10 - 13,81,141,176,247ч.2,258,259,264,265, ч.4 ст.268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 накористь Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «ЕлітФінанс» заборгованістьза договоромпро наданнякредиту №491026446 від 29.05.2020 у розмірі 37242,30 грн., а також 3028,00 грн. судових витрат по сплаті судового збору та 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позову відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягомтридцяти днів з дня складання повногосудового рішення.

Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», місцезнаходження: вул. Солом`янська, буд. 2, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ:40340222.

Відповідач: ОСОБА_1 ,РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя А.А. Лагода