Рішення № 119903737, 18.06.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 рокусправа № 380/4893/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: 54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22 лютого 2024 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до заяви поданої 14.02.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок (підвищення) пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом г статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 14.02.2024, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як реабілітованій особі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що є особою, яка визнана реабілітованою, що підтверджується посвідченням реабілітованого № НОМЕР_2 від 06.12.2022, згідно з яким позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». На підставі цього позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішенням від 22.02.2024 відмовило в перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що надане посвідчення реабілітованого від 06.12.2022 НОМЕР_6 не відповідає зразку, що затверджений постановою КМУ від 19.05.2021 №535.

Позивач з таким рішенням не погоджується та вважає, що він має право на перерахунок пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком. На підставі викладеного вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправним. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Головне управління ПФУ в Миколаївській області надіслало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволені позову. Зазначає, що Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач 14.02.2024 звернувся із заявою про перерахунок пенсії, а саме зміни надбавки. До заяви долучив, зокрема, посвідчення реабілітованого від 06.12.2022 № 140525. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення від 22.02.2024 № 3352/03-16 про відмову в перерахунку пенсії. Рішення прийнято з урахуванням наступних правових норм та фактичних обставин. Відповідно до статті 6 Закону України від 17.04.1991 № 962-XII «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими органами відповідних сільських, селищних, міських рад, у тому числі обраними об`єднаними територіальними громадами. Постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 № 535 Деякі питання реалізації Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" (далі - Постанова № 535) затверджено зразок посвідчення реабілітованої особи. Відповідачем, за результатами розгляду заяви Позивача від 14.02.2024 про перерахунок пенсії, враховуючи наведені норми законодавства та наявні документи в електронній пенсійній справі встановлено, що підстави для проведення перерахунку пенсії та встановлення надбавки відсутні, оскільки надане Позивачем посвідчення реабілітованого від 06.12.2022 року № 140525 не відповідає зразку, який затверджений Постановою № 535. Відтак, вважає вимоги позовної заяви такими, що не підлягають задоволенню з огляду на їх необґрунтованість.

Від позивача 19.03.2024 надійшло клопотання про долучення посвідчення реабілітованого.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало пояснення, в яких повідомило, що при зверненні до відповідача 14.02.2024 із заявою про зміну надбавки, позивачем було надано посвідчення реабілітованого від 06.12.2022 НОМЕР_6, яке не відповідає зразку, що затверджений Постановою КМУ № 535 від 18.05.2021. Крім цього просить взяти до уваги, що в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 відсутнє посвідчення реабілітованого серії НОМЕР_3 , виданого 08.03.2024.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 .

Позивач є особою, яка визнана реабілітованою, що підтверджується посвідченнями реабілітованого №170/22-П від 05.12.2019, № НОМЕР_2 від 06.12.2022 та серії НОМЕР_3 від 08.03.2024. Згідно з цими посвідченнями ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Позивач 14.02.2024 звернулася до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку пенсії з врахуванням підвищення реабілітованому.

Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області рішенням від 22.02.2024 відмовлено позивачу в такому перерахунку з підстав невідповідності поданого посвідчення НОМЕР_6 від 06.12.2022 зразку, затвердженому постановою КМУ від 19.05.2021 №535.

Не погоджуючись із такою позицією відповідача, вважаючи рішення Головного управління ПФУ в Миколаївській області протиправним та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду за їх захистом.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій та згодом реабілітована уважає, що має право на перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормою статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону:

репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

За нормами статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 відповідно до архівної довідки Управління внутрішніх справ Львівської області від 08.10.1992 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 має статус члена сім`ї репресованих осіб та є потерпілим від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", проте не вважається репресованою особою. Вказане також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями посвідчень №170/22-П від 05.12.2019, НОМЕР_6 від 06.12.2022 та серії НОМЕР_3 від 08.03.2024.

В межах спірних правовідносин суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", про наявність яких зазначає позивач, однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї репресованої особи.

Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, від 19.09.2019 у справі №446/1514/16-а, від 31.10.2019 у справі №442/6456/17, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, та застосовується Восьмим апеляційним адміністративним судом (постанови від 07.11.2023 у справі № 500/4558/23, від 08.04.2024 у справі № 500/5577/23).

Оскільки судом встановлено, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, як він помилково вважає, а є членом сім`ї репресованої особи, то суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, як члену сім`ї репресованої особи, а не 50 % як репресованій особі, яку було реабілітовано.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.05.2024 у справі №500/5507/23 та від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 у подібних спірних правовідносинах, вказавши, що позивач належить до категорії громадян, членів сім`ї, висланих з постійного місця проживання, позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління, з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями, реабілітованої по статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відтак позивач, як член сім`ї громадянина, який необґрунтовано зазнав політичних репресій та був реабілітований, має право на підвищення пенсії на 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII.

Щодо відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зазначеної в рішенні від 22.02.2024 з підстав невідповідності поданого посвідчення НОМЕР_6 від 06.12.2022 зразку, затвердженого постановою КМУ від 19.05.2021 №535, то суд оцінює такі підстави для відмови критично, оскільки з наданого посвідчення НОМЕР_6 від 06.12.2022 слідує, що позивач має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Крім цього до заяви було долучено довідку №4/5-10554о від 08.10.1992, згідно з яким його батько ОСОБА_2 визнаний реабілітованим.

Застосовуючи механізм захисту права позивача на підвищення до пенсії, порушеного відповідачем як суб`єктом владних повноважень, суд вважає, що з урахуванням повноважень, наданих суду частиною другою статті 245 КАС України, позов належить задовольнити шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області про відмову в перерахунку пенсії позивачу та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити позивачу з 14.02.2023 перерахунок пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як члену сім`ї репресованої особи.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській за рахунок бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 122, 139, 241-246, 250, 262, 291, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 22.02.2024 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок підвищення пенсії у розмірі в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як члену сім`ї репресованої особи, починаючи з 14.02.2024, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: 54008, м. Миколаїв, вул. Морехідна, 1, код ЄДРПОУ 13844159) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан