Рішення № 119903366, 21.06.2024, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2024 р. справа № 300/3309/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін Сергій Миколайович, звернувся в суд із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно не виплачено середнє грошове забезпечення за шість місяців, а саме за період з 14.10.2022 по 13.04.2023, за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення. Як наслідок, слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за вказаний період в розмірі 187432,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивач зазначив, що згідно з витягом із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) від 13.10.2022 № 526-ОС ОСОБА_1 з 13.10.2022 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та всіх видів забезпечення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі №300/4315/23 зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум. Вказану виплату відповідачем здійснено 27.04.2024 у розмірі 135094,55 грн. Таким чином, остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням відповідач провів лише 27.04.2024. Представник позивача вважає, що відповідно до статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вказав, що середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за період з 14.10.2022 по 13.04.2023 становить 187432,70 грн. Як наслідок, слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення в розмірі 187432,70 грн. за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що головним розпорядником коштів є Міністерство внутрішніх справ України, а НОМЕР_2 прикордонний загін є лише розпорядником коштів 3 рівня. Зауважив, що відповідач діяв суто у межах і у спосіб наданих йому повноважень, тому не можливо здійснити виплату коштів при відсутності відповідних асигнувань, які повинні бути передбачені державним бюджетом України. Вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно врахувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості та істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. На думку відповідача, задоволення позовних вимог в розмірі 187432,70 грн. призведе до порушення справедливого балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, тому просив суд застосувати принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 по справі №761/9584/15 та від 30.11.2020 по справі №480/3105/19. Звернув увагу, що середньоденний заробіток позивача за останні два місяці служби становить 488,75 грн., оскільки при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати, зокрема грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 12.10.2022 №508-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «б» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у відставку (а.с.9).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 13.10.2022 №526-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі №300/4315/23 Позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій задоволено частково. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі № 300/4315/23 скасовано в частині відмови в задоволенні позову та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов задоволено. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 відповідно. В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі № 300/4315/23 залишено без змін.

Відповідачем 27.04.2024 проведено позивачу виплату згідно з судовими рішеннями по справі №300/4315/23 у сумі 135094,55 грн., що підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_1 від 27.04.2024 (а.с.7).

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 292 розділу ІV «Призначення на посади, звільнення з посад, зарахування у розпорядження» Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (надалі Положення №1115/2009) встановлено, що після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (п.293 Положення №1115/2009).

Згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції до 18.07.2022), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 по справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, на суму належного позивачу грошового забезпечення розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані КЗпП України.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відтак, суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.

Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення ОСОБА_1 ) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, позивача виключено зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) та знято з усіх видів забезпечення 13.10.2022, в той час як фактичний розрахунок з виплати грошового забезпечення у розмірі 135094,55 грн. здійснено лише 27.04.2024.

З огляду на наведене, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено грошове забезпечення, протиправність чого встановлена у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 по справі №300/4315/23 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2024 по справі №300/4315/23, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але враховуючи приписи статті 117 КЗпП України не більш як за шість місяців.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (надалі Постанова №168) запроваджено додаткову винагороду у розмірі до 30000 грн. та 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Таким чином, виплата вказаної додаткової винагороди залежить від певних умов та здійснюється лише в зазначений період, тобто не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить від певних обставин і від виконаних завдань.

Із архівної відомості №6628 з січня 2022 року по грудень 2022 року вбачається, що додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №168, позивачу виплачена за серпень 2022 року у розмірі 30000 грн., за вересень 2022 року 967,74 грн. (а.с.11 на звороті).

З врахуванням наведеного відсутні правові підстави для включення такої винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку.

Відповідно до архівної відомості №6628 з січня 2022 року по грудень 2022 року, розмір заробітної плати позивача, що враховується для обрахунку середньоденної заробітної плати, за останні 2 календарні місяці роботи, що передували даті його звільнення, - серпень та вересень 2022 року складав 31853,60 грн. (45926,80 грн. + 16894,54 грн. 30967,74 грн. (додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №168, виплачена за серпень та вересень 2022 року) (а.с.11 на звороті).

Як наслідок, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив 522,19 грн. (31853,60 грн./ 61 день (кількість днів у серпні та вересні 2022 року)).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації позивачу з 14.10.2022 (дня, наступного після виключення позивача зі списків особового складу НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 )) по 26.04.2024 включно (день, який передує дню повного розрахунку) становить 560 днів.

Одночасно суд приймає до уваги те, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за шість місяців, зокрема за 182 календарні дні.

Таким чином, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за шість місяців (182 календарні дні) становить 95038,58 грн. (522,19 грн х 182 дні).

Разом з цим, суд зазначає, що відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати принцип співмірності, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 по справі №761/9584/15 та від 30.11.2020 по справі №480/3105/19, та зменшити суму середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача.

Проте, як вже зазначено судом вище, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (27.04.2024) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Суд зазначає, що зміни у статті 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу. З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванні та вирішенні спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин із зверненням до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на приписи статті 117 КЗпП України, в яких період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у суду відсутні підстави для застосування позицій Верховного Суду, висловлених по справі №761/9584/15 та від 30.11.2020 по справі №480/3105/19 щодо принципів співмірності та істотності частки при обрахунку суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд відхиляє як безпідставні, посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, як на підставу для невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, та зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.

З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні в розмірі 95038,58 грн.

Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Каверін С.М., до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 750 грн. сплаченого судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 95038 (дев`яносто п`ять тисяч тридцять вісім) грн. 58 коп.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 750 (сімсот п`ятдесят) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.