Рішення № 119895923, 11.06.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2024м. ХарківСправа № 922/1345/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Пономар Є. А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Київської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків (адреса: 61002, м.Харків, вул.Сумська, 76) в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України, м.Київ (адреса: 01133, м.Київ, вул.Генерала Алмазова,18/9) до Акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ (адреса: 01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка,18) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту та визнання за участю представників:

прокурора - Владимирець А.О. (посвідчення №072888);

позивача - Продоус А.О. (довіреність №187 від 17.05.2024 року);

відповідача - Полегенько К.А. (довіреність №9261 від 09.01.2024 року).

ВСТАНОВИВ:

18.04.2023 року до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Київської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Акціонерного товариства "Укртелеком" (адреса: 01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка,18; код ЄДРПОУ 21560766), в якій прокурор просить суд:

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту №76077 за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А шляхом зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) захисну споруду цивільного захисту № 76077, літ. Бп, площею 113,5 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А;

- визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) на захисну споруду цивільного захисту № 76077, літ.Бп, площею 113,5 кв.м, розташовану за адресою: м.Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.04.2024 року відкрито провадження у справі №922/1345/24 та призначено підготовче засідання на 21.05.2024 року.

09.05.2024 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№12141), в якому зазначає, що за АТ «Укртелеком» право власності на сховище не зареєстровано. Також зазначав, що прокурором не наведено жодного доказу того, що відповідач чинив або чинить перешкоди Власнику сховища у користуванні та розпорядження захисною спорудою, в доступі до запасного входу з вулиці тощо. Зважаючи на відсутність доказів набуття права власності на сховище під час приватизації АТ «Укртелеком», відсутність документів, які підтверджували державну реєстрацію права власності на сховище за АТ «Укртелеком», відсутність перешкод у розпорядженні та користування сховищем зі сторони АТ «Укртелеком», відповідач просить суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрити провадження по справі за відсутністю предмета спору.

Також, 09.05.2024 року представник відповідача надав до суду заяву (вх.№12163) про участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.05.2024 року задоволено заяву представника відповідача про участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.

15.05.2024 року прокурор надав до суду відповідь на відзив (вх.№12678), в якій підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

17.05.2024 року представник позивача надав до суду заяву (вх.№12914) про участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.05.2024 року задоволено заяву представника позивача про участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду.

20.05.2024 року представник позивача надав до суду письмові пояснення пояснення (вх.№13054), в яких підтримував позов у повному обсязі.

20.05.2024 року представник відповідача надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх.№13073).

Протокольною ухвалою суду від 21.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.06.2024 року.

Прокурор у судовому засіданні 11.06.2024 року позовні вимоги підтримував повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 11.06.2024 року позовні вимоги підтримував повністю та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.06.2024 року проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А знаходиться захисна споруда цивільного захисту № 76077 площею 113,5 кв. м, прийнята в експлуатацію в 1989 році, що підтверджується обліковою карткою та паспортом сховища (далі за текстом - ЗСЦЗ).

Тобто, вказана ЗСЦЗ з радянських часів перебувала у власності держави.

Після набуття незалежності державою Україна, наказом Міністерства зв`язку України № 87 від 23.06.1993 «Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв`язку» вирішено створити Об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок».

У 1994 році відбулось перейменування Об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок». Зокрема, наказом Міністерства зв`язку України № 168 від 29.11.1994 «Про зміну скороченої назви Українського об`єднання електрозв`язку «Укрелектрозв`язок» вирішено присвоїти Українському об`єднанню електрозв`язку скорочене найменування об`єднання «Укртелеком».

30.05.1995 року Міністром зв`язку України затверджено статут Українського об`єднання електрозв`язку «Укртелеком». Відповідно до вказаного статуту Українське об`єднання електрозв`язку «Укртелеком» засновано на державній власності.

Черговареорганізація Українського об`єднання електрозв`язку «Укртелеком» мала місце на підставі наказу № 30 від 11.02.1998 Державного комітету зв`язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об`єднання електрозв`язку «Укртелеком» шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв`язку «Укртелеком» (УДПЕЗ «Укртелеком»).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 № 948-р до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передане УДПЕЗ «Укртелеком».

Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» та затверджено його статут.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 № 1948-р було погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком». Фонду державного майна України визначено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком», який складається з 17 376 189 488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4344047,372 тис. грн.

11.03.2011 року між Фондом державного майна України (продавець) та ТОВ «ЕСУ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582.

Отже з 2011 року відбулась приватизація ВАТ «Укртелеком», з того часу вказане Товариство перебуває у приватній власності.

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» та на підставі рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртелеком», що відбулися 14.06.2011, ВАТ «Укртелеком» з 17.06.2011 змінило найменування на публічне акціонерне товариство «Укртелеком».

За даними ЄДРПОУ 19.05.2021 відповідач змінив назву на Акціонерне товариство «УКРТЕЛЕКОМ».

Відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді Фонду державного майна України від 23.08.2023, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

У зв`язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв`язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

Прокурор зазначає, що досудовим розслідуванням встановлено, що у подальшому ПАТ Укртелеком оформлено право приватної власності на низку будівель, розташованих за вищевказаною адресою, а саме: літ. А-4 загальною площею 4561,2 кв.м (запис про право власності № 13186699 від 10.02.2016, реєстраційний номер об`єкта: 844728163101), літ. В-1 загальною площею 58.2 кв. м та літ. Г-1 загальною площею 14,4 кв. м (запис про право власності № 13189316 від 10.02.2016, реєстраційний номер об`єкта: 844890463101).

Відповідачем замовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) - сховище № 76077, літ. Бп за адресою: м. Харків, вул.Старошишківська, 5-А, який виготовлено 09.11.2010 КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації.

При цьому, речові права відповідачем на вказане сховище не реєструвались, що підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У паспорті сховища зазначено, що воно окремо розташовано, однак, встановлено, що фактично спірний об`єкт невід`ємно пов`язаний з нежитловою будівлею літ. А-4 (будівлею АТС), що підтверджується:

- схематичним планом земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А, на якій розташована захисна споруда, який є частиною технічного паспорту КП ХМБТІ від 09.11.2010;

- протоколом огляду нежитлових приміщень від 29.03.2024, складеного процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 42023222010000208, згідно з яким вхід до сховища здійснюється через підвальні приміщення нежитлової будівлі літ. А-4, тобто захисна споруда конструктивно поєднана з будівлею АТС.

Згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Укртелеком» по Харківській дирекції та Актом приймання-передачі нерухомого майна від 25.11.2003, до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» передано об`єкт «Будова АТС-34 на 20000 номерів» за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А (інвентарний номер 6517).

Прокурор стверджує, що доказами фактичного володіння відповідачем ЗСЦЗ № 76077 є паспорт сховища від 01.04.2013, облікова картка від 04.04.2013, а також Акт оцінки стану готовності вказаної захисної споруди від 30.11.2021, складені уповноваженими представниками АТ (ПАТ) "Укртелеком", в яких зазначено, що сховище належить відповідачу на праві приватної власності.

Таким чином, прокурор вважає, що до статутного капіталу та відповідно, до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включений об`єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту, сховище № 76077, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська. 5-А, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності.

Спірне нерухоме майно - ЗСЦЗ № 76077, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.

Отже, особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єктів цивільного захисту із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.

Прокурор зазначає, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об`єктом цивільного захисту- сховищем № 76077 шляхом повернення такого об`єкту державі в особі Фонду державного майна України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист інтересів держави та брати участь у цих справах.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з чч.1,3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У ст. 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.

Рішенням Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1998 державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

Предметом даного позову є усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 76077 та визнання за державою право власності на цей об`єкт нерухомості.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту зокрема належить сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 по справі № 806/2361/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, відповідно до п. п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правовідносини, пов`язані з використанням державного майна, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а тому неправомірне, всупереч закону набуття речових прав на нього не відповідає суспільному інтересу та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. В подальшому ведений на території України воєнний стан неодноразово продовжувався.

На даний час на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по об`єктам промисловості, інфраструктури та житловим будинкам.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

Тобто, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров`я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій.

Таким чином, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у протирадіаційному укритті становить значний суспільний інтерес.

Прокурор зазначав, що відповідно до акту оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 30.11.2021 захисна споруда цивільного захисту №76077, що розташована за адресою: вул. Старошишківська, 5-А, є не готовою до використання за призначенням, підлягає капітальному ремонту, отже, не здатна забезпечити захист цивільного населення та у разі використання за призначенням може створювати загрозу для життя та здоров`я людей. Аналогічно, перебування захисної споруди у занедбаному стані зафіксовано в протоколі огляду нежитлових приміщень 29.03.2024.

Звернення прокурора до суду з даною позовною заявою спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження державної власності. Тому правильне вирішення вказаного питання становить не тільки державний, але і суспільний інтерес.

Одночасно, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, правової держави.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, окружною прокуратурою 29.11.2023 на адресу Фонду державного майна України скеровано запит в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для з`ясування, чи вживалися Фондом заходи реагування у зв`язку із незаконним набуттям у власність (володіння) ПАТ (ВАТ) «Укртелеком» вищевказаної захисної споруди.

Відповідь на вказаний запит від Фонду до прокуратури станом на час пред`явлення позову не надходила.

Прокурор зазначає, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42023222010000208 окружна прокуратура зверталась з листом аналогічного змісту до Фонду від 15.08.2023. Згідно відповіді Фонду від 23.08.2023, Фондом не вживалися заходи претензійно-позовної роботи щодо цієї захисної споруди. Разом з цим, з огляду на законодавчу заборону щодо приватизації захисних споруд, передбачену ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», Фонд просить прокуратуру розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування щодо зазначеної споруди цивільного захисту згідно з вимогами законодавства.

Таким чином, з цього листа наміру Фонду державного майна України самостійно вжити відповідних заходів судового захисту інтересів держави щодо вказаної захисної споруди не простежується.

Таким чином, прокурор звернувся з позовом на захист інтересів держави, у зв`язку з невиконанням та порушенням вимог законодавства України у сфері цивільного захисту, що призводить до порушення державних інтересів та встановлених державою гарантій по забезпеченню конституційних прав громадян на захист життя, здоров`я та власності, насамперед в умовах збройної агресії російської федерації проти України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, прокурор звертається до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України і зазначає останнього в якості позивача.

Крім того, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 01.04.2024 письмово повідомлено позивача про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Щодо повноважень Фонду державного майна України.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 ЦК України).

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

За приписами ст.317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.

Закріпивши спірний об`єкт як такий, що не підлягає приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, у т.ч. об`єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема захисні споруди цивільного захисту.

Загальнодержавне значення мають об`єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до частини 1 статті 7 цього ж Закону державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Згідно з Законом України «Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України (далі - Фонд) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до пп. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

Таким чином, спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище) є самостійним об`єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, а право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Отже, саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Для з`ясування правомірності володіння спірним приміщенням суд вважає за необхідне, перш за все, з`ясувати правовий статус даного приміщення як об`єкта цивільно-правових відносин та дослідити функціональне призначення приміщення.

Як встановлено судом та зазначалось вище, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

У зв`язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв`язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у подальшому ПАТ Укртелеком оформлено право приватної власності на низку будівель, розташованих за вищевказаною адресою, а саме: літ. А-4 загальною площею 4561.2 кв. м (запис про право власності № 13186699 від 10.02.2016, реєстраційний номер об`єкта: 844728163101), літ. В-1 загальною площею 58.2 кв. м та літ. Г-1 загальною площею 14,4 кв. м (запис про право власності № 13189316 від 10.02.2016, реєстраційний номер об`єкта: 844890463101).

Відповідачем замовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) - сховище № 76077, літ. Бп за адресою: м. Харків, вул.Старошишківська, 5-А, який виготовлено 09.11.2010 КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації.

При цьому, речові права відповідачем на вказане сховище не реєструвались, що підтверджується інформаційної довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У паспорті сховища зазначено, що воно окремо розташовано, однак, встановлено, що фактично спірний об`єкт невід`ємно пов`язаний з нежитловою будівлею літ. А-4 (будівлею АТС), що підтверджується:

- схематичним планом земельної ділянки за адресою: м.Харків, вул.Старошишківська, 5-А, на якій розташована захисна споруда, який є частиною технічного паспорту КП ХМБТІ від 09.11.2010;

- протоколом огляду нежитлових приміщень від 29.03.2024, складеного процесуальним керівником у кримінальному провадженні № 42023222010000208, згідно з яким вхід до сховища здійснюється через підвальні приміщення нежитлової будівлі літ. А-4, тобто захисна споруда конструктивно поєднана з будівлею АТС.

Згідно з Переліком нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Укртелеком» по Харківській дирекції та Актом приймання-передачі нерухомого майна від 25.11.2003, до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» передано об`єкт «Будова АТС-34 на 20000 номерів» за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А (інвентарний номер 6517).

Відповідно до ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню). До захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття (ч. 1 ст. 32 зазначеного кодексу).

Відповідно до абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального манна» не підлягають приватизації захисні споруди цивільного захисту. Норма аналогічного змісту була закріплена у п. «в» ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України від 03.02.2004 № V13-ІУ, який діяв на час виникнення спірних правовідносин щодо переходу сховища у приватну власність ВАТ «Укртелеком»).

Відповідно до п. 1.4. глави 1 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але пер збуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України 19.05.1999 № 908/68, до способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, належить, зокрема, використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253 «Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб».

Згідно з абз. З п. 25 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253 (в редакції постанови від 25.03.2009, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), у разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств захисні споруди виключаються з переліку майна підприємства, що підлягає приватизації (корпоратизації), і передаються в установленому порядку його правонаступникові на відповідальне зберігання. З правонаступником державного підприємства, що приватизується (корпоратизується), державним органом приватизації (засновником) укладається договір про безоплатне зберігання захисних споруд. Форма договору про безоплатне зберігання захисних споруд затверджується МНС за погодженням з Фондом державного майна.

Таким чином, єдиним можливим управлінським рішенням під час приватизації ВАТ «Укртелеком» могло бути виключення ЗСЦЗ за адресою: м.Харків, вул.Старошишківська, 5-А з переліку майна ВАТ, що підлягає приватизації, та передача вказаного державного нерухомого майна на відповідальне зберігання відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переході іти від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об`єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

Спірне нерухоме майно - ЗСЦЗ № 76077, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.

Отже, особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов`язані з вибуттям об`єктів цивільного захисту із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.

Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22 зазначив, що сам факт того, що протирадіаційні укриття можуть перебувати, у тому числі, у приватній власності, не може легітимізувати протиправність процесу їх відчуження з власності держави».

ЗСЦЗ №76077, розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А, підлягає поверненню державі в особі Фонду державного майна України, виходячи з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Аналогічна норма закріплена у статті 321 ЦК України.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

У даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст.391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об`єктом цивільного захисту - сховищем № 76077 шляхом повернення такого об`єкту державі в особі Фонду державного майна України.

На правильності наведеного підходу вказує Верховний Суд у пункті 6.42 постанови від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22:

«6.42. Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння».

Таким чином, колегією суддів Верховного Суду у зазначеній справі у тотожних правовідносинах звернуто увагу судів усіх інстанцій, що негаторний позов (тобто позов власника, спрямований на усунення порушень належних йому правомочностей щодо такого майна, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном) є ефективним способом захисту у випадку протиправного зайняття приватними особами об`єктів, які не можуть передаватись у приватну власність.

Як вже було зазначено, на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавча заборона на передання сховищ із державної у приватну власність.

Таким чином, користування та розпорядження приватним власником сховищем з порушенням законодавства, що передбачало заборону на передання таких об`єктів у приватну власність, потрібно розглядати як порушення права власності держави, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідним майном, навіть якщо приватний власник зареєстрував своє «право» приватної власності на цей об`єкт.

Лише держава в особі її законодавчого органу є суб`єктом, уповноваженим визначати, які об`єкти цивільних прав підлягають обмеженню у цивільному обороті. При цьому, слід враховувати, що визначення обмежено оборотоздатних об`єктів є квінтесенцією дотримання балансу між публічними та приватними інтересами, а тому встановлення особливих умов обороту конкретного об`єкта повинно завжди є зваженим та обґрунтованим.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається нормативними актами, що мають юридичну силу закону, зокрема Конституцією України, Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Отже, враховуючи правовий титул вказаних об`єктів у разі протиправної передачі їх у приватну власність, таке порушення необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням права держави на володіння відповідним майном.

Правомочність володіння - це передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Цивільне законодавство визначає право володіння як складову повноважень власника (ст. 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (ч. 1 ст. 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до нього є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, доти суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права має відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежено оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних об`єктів та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких об`єктів, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Навіть у випадку оформлення права приватної власності на виведені з цивільного обороту об`єкти нерухомого майна, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном, оскільки за Українським народом зберігається його право на майно, що є об`єктом права власності народу, і таке право залишається неприпиненим.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунення існуючих перешкод чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Оскільки згідно із встановленим законами України правовим титулом об`єктів обмеженої оборотоздатності вони не можуть перебувати у приватній власності осіб, а тому і в їх володінні, достатніх правових підстав для подання у подібних правовідносинах віндикаційних позовів про витребування майна з чужого незаконного володіння та з володіння добросовісного набувача у порядку ст. 387, 388 ЦК України немає.

Окрім того, слід урахувати, що віндикаційні вимоги є титульними, тобто вказують на існування спору про право власності та вимагають доказування наявності цього права як умови задоволення віндикаційних вимог. Однак, право власності держави або територіальної громади на зазначені об`єкти установлене законом, а тому не потребує доказування правового титулу, що також вказує на відсутність підстав для використання правових механізмів захисту, передбачених ст.387, 388 ЦК України.

Натомість, з огляду на правовий режим вказаних об`єктів та законодавчі обмеження щодо їх обороту, у даному спорі пред`являється негаторний позов згідно з ст. 391 ЦК України.

Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння, у зв`язку з чим, на відміну від віндикаційного позову, негаторний може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав на об`єкти згаданої категорії, а не з часу, коли держава в особі відповідного органу довідалася чи могла довідатися про відповідні порушення.

Верховний Суд, розглядаючи справи у спорах, пов`язаних із протиправним переходом у приватну власність об`єктів з обмеженою оборотоздатністю дотримується саме такої правової позиції щодо належного способу захисту в подібних спорах. Зокрема, у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що позовну вимогу про зобов`язання повернути об`єкт права державної власності слід розглядати як негаторний позов (п.46) (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19)). Власник майна може вимагати усунення порушення його права власності, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути об`єкт (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). Також відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення майна.

Висновки Великої Палати Верховного Суду аналогічного змісту також сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06,2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.

Таким чином, ефективним способом захисту у даному випадку є вимога про повернення ЗСЦЗ державі в особі Фонду державного майна України.

За негаторним позовом власник може вимагати усунення порушення його права власності на належне йому майно, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таке майно.

Подібний висновок наведений у пункті 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Слід зазначити, що до регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права і вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 14 січня 2015 року у справі №6-43166св14 виклала наступну правову позицію:

«Пункт 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України встановлює, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі, а також створення сприятливих умов для здійснення суб`єктивного права особою. Цей позов також може поєднуватися з іншими позовами, наприклад, щодо вимог про захист права власності з віндикаційним, негаторным позовом або з позовом про виключення майна з опису або звільнення з-під арешту».

Можливість захисту власником його майнових прав шляхом поєднання різних вимог, зокрема віндикації та вимоги про визнання права власності, підтверджується й практикою Верховного Суду: постанова Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №904/4573/16, постанова Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-209цс14.

Слід зазначити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 19.02.2020 у справі №210/4458/15, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та інших.

Визначальним у способі захисту порушеного права є його ефективність, тобто здатність відновити порушене право особи за одним остаточним рішенням суду без необхідності подальшого звернення до суду з новим позовом або вчинення інших дій, спрямованих на повне відновлення права, оскільки такий правовий стан не забезпечило судове рішення в його резолютивній частині.

Позовна вимога про визнання права державної власності в даному випадку забезпечить реальне відновлення порушеного права держави, сприятиме усуненню правової невизначеності правового статусу спірного майна та забезпечить позивачу можливість безперешкодної реєстрації права державної власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного, визнання права державної власності за Фондом державного майна України на захисну споруду цивільного захисту № 76077, літ. Бп, загальною площею 113,5 кв.м., розташовану за адресою: м.Харків, вул.Старошишківська, 5-А, є ефективним способом захисту у даному випадку, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права Держави Україна.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилається на те, що за ним не зареєстровані речові права на сховище, у т.ч. право власності, та вважає, що предмет спору у справі відсутній.

Суд не погоджується з твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до отриманої на запит прокуратури відповіді Фонду державного майна України від 23.08.2023, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

У зв`язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв`язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

У подальшому, ПАТ «Укртелеком» оформлено право приватної власності на низку будівель, розташованих за вищевказаною адресою, а саме: літ. «А-4» загальною площею 4561,2 кв.м. (запис про право власності № 13186699 від 10.02.2016, реєстраційний номер об`єкта: 844728163101), літ. «В-1» загальною площею 58,2 кв.м. та літ. «Г-1» загальною площею 14,4 кв.м. (запис про право власності № 13189316 від 10.02.2016, реєстраційний номер об`єкта: 844890463101).

Крім того, відповідачем замовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) сховище № 76077, літ. Бп за адресою: м.Харків, вул. Старошишківська, 5-А, який виготовлено 09.11.2010 КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації».

При цьому, речові права відповідачем на вказане сховище не реєструвались, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У паспорті сховища зазначено, що воно окремо розташовано, однак, встановлено, що фактично спірний об`єкт невід`ємно пов`язаний з нежитловою будівлею літ. «А-4» (будівлею АТС), що підтверджується:

- схематичним планом земельної ділянки за адресою: м.Харків, вул.Старошишківська, 5-А, на якій розташована захисна споруда, який є частиною технічного паспорту КП «ХМБТІ» від 09.11.2010;

- протоколом огляду нежитлових приміщень від 29.03.2024, складеного процесуальним керівником у кримінальному провадженні №42023222010000208, згідно з яким вхід до сховища здійснюється через підвальні приміщення нежитлової будівлі літ. «А-4», тобто захисна споруда конструктивно поєднана з будівлею АТС.

Також, доказами фактичного володіння відповідачем ЗСЦЗ № 76077 є паспорт сховища від 01.04.2013, облікова картка від 04.04.2013, а також Акт оцінки стану готовності вказаної захисної споруди від 30.11.2021, складені уповноваженими представниками АТ (ПАТ) Укртелеком, в яких зазначено, що сховище належить відповідачу на праві приватної власності.

Таким чином, до статутного капіталу та, відповідно, до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включений об`єкт цивільної оборони захисна споруда цивільного захисту, сховище № 76077, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності.

Суд зазначає, що доводи відповідача щодо непередачі йому сховища за вказаною адресою під час створення ВАТ «Укртелеком» спростовуються рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №826/12192/16, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2017 та постановою Верховного Суду від 03.10.2018, яким задоволено позов Харківської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Харківській області, Департаменту цивільного захисту Харківської обласної державної адміністрації до ПАТ «Укртелеком» про приведення захисної споруди цивільного захисту (сховища) №76077 за адресою: м. Харків, вул.Старошишківська, 5-А в належний технічний стан і готовність до укриття населення.

У цьому рішенні суд зазначив, що «відповідно до паспорту сховища №76077 ЦТП Харківська філія ВАТ «Укртелеком» прийняла в експлуатацію сховище з 25.09.1989 року за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А, яке розташовано під п`ятиповерховою будівлею».

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги прокурора правомірними, обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73-80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту №76077 за адресою: м. Харків, вул. Старошишківська, 5-А шляхом зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) захисну споруду цивільного захисту № 76077, літ. Бп, площею 113,5 кв.м, розташовану за адресою: м. Харків, вул.Старошишківська, 5-А.

Визнати право власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) на захисну споруду цивільного захисту № 76077, літ.Бп, площею 113,5 кв.м, розташовану за адресою: м.Харків, вул. Старошишківська, 5-А.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" (адреса: 01601, м.Київ, бульвар Тараса Шевченка,18; код ЄДРПОУ 21560766) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м.Харків, вул.Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108; банк отримувач: Державна казначейська служба України м.Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку 820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету 0901010) 50509,82грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "21" червня 2024 р.

СуддяК.В. Аріт