Рішення № 119874430, 20.06.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року Справа № 160/9818/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

16.04.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області щодо неприйняття заяви та рішення за результатами розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначено, що 08.02.2024 звернулась до відповідача з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проте відповідачем протиправно не приймалась його заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення за результатами розгляду заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Позов не відповідав вимогам ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2024 був залишений без руху. На виконання вимог ухвали позивач 24.04.2024 надав відповідну заяву та виправив вказані недоліки у встановлений судом строк.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 13.05.2024 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву зазначено, що звернення позивача від 08.02.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не заповнена у повному обсязіта не містить всієї необхідної інформації. Також позивачем не надано документи на підтвердження наявності умов для визнання його біженцем абоособою, яка потребує додаткового захисту, та не зазначено причин, через які вони не можуть бути надані. Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області від 06.03.2024 за вих.№ ІІІ-101/6/1201-24/1201.3.3/3363-24, заявнику надано відповідь, якою роз`яснено порядок та строки звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI.

20.05.2024 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій викладено доводи, аналогічні доводам позовної заяви, а також вказано, що 08.02.2024 Позивач особисто відвідав Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, щоб подати заяву про надання Позивачу статусу біженця у порядку, встановленому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», однак заяву Позивача не прийняли та не зареєстрували, його не документували довідкою про звернення за захистом в Україні та не надали письмові відповідь-відмову у прийомі його заяви. Через що Позивач змушений був подати копію своєї заяви про надання йому статусу біженця через відділ по роботі з документообігом (канцелярію) Відповідача із супровідним листом, в якому описав вищезазначені події. Тобто, Позивач вчинив всі можливі дії, щоб його заява була отримана та розглянута Відповідачем.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленогостаттею 258 Кодексу адміністративного судочинства України- в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Воркута, Російська Федерація є громадянином Російської Федерації, що підтверджено паспортом номер НОМЕР_1 виданого 23.01.2020 р., орган видачі Генеральне Консульство Росії. Харків.

Позивач прибув до України у 2006 році, коли йому було 4 роки зі своєю мамою та сестрою та по теперішній час постійно проживає на території України.

05.07.2022 року головним спеціалістом Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Асотською О.В. відносно Позивача, складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МДН 003535, відповідно до якого 05.07.2022 року о 11:30 під час перевірки дотримання іноземцями та ОБГ правил перебування на території України виявлено Позивача, який ухилився від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, за що передбачена відповідальність відповідно до ч.1 ст. 203 КУпАП.

Постановою заступника начальника Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Шевченко О.В. від 05.07.2022 року Позивача, притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП з накладенням штрафу на користь держави в сумі 1700,00 грн. у зв`язку із порушенням ч.16 ст.4, ст.9 Закону України «Про правовий статус іноземців та ОБГ» та на підставі протоколу про адміністративне правопорушення ПР МДН 003535 від 05.07.2022 року.

05.07.2022 року головним спеціалістом Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області ОСОБА_3 відносно Позивача прийняте Рішення №9, затверджене заступником начальника Павлоградського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області Шевченко О., про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення рф на територію України, маючи побоювання стати жертвою переслідувань Позивач звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою від 08.02.2024 про надання статусу особи, яка потребує тимчасового захисту, на яке ГУ ДМС у Дніпропетровській області було направлена листа від 06.03.2024 за вих.№ ІІІ -101/6/1201-24/1201.3.3/3363-24, яким заявнику роз`яснено порядок та строки звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI.

У зв`язку з тим, що позивач особисто відвідав ГУ ДМС у Дніпропетровській області з метою подати заяву про надання йому статусу біженця, однак його заяву не прийняли, не зареєстрували та не прийняли рішення за результатами розгляду його заяви, позивач був змушений звернутися за захистом порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українивизначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначеноЗаконом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"(далі по тексту -Закон № 3671-VI) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 1 Закону № 3671-VI, додатковий захист це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13статті 1 Закону № 3671-VIвстановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другоюстатті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 вищевказаного Закону передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першоїстатті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені устатті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

За змістом частини першоїстатті 6 Закону № 3671-VIне може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першоїстатті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостоюстатті 8 Закону № 3671-VIрішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першоїстатті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першоїстатті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першоїстатті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6стаття 5 Закону № 3671-VI).

Інших підстав відмови у прийняття документів від особи іноземця чинне законодавство України не містить.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженінаказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі по тексту - Правила №649).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.2, 2.4, 2.5 Правил № 649 рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

У разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3); під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

У разі використання заявником права на оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС видає такому заявникові під підпис довідку про звернення за захистом в Україні, про що заносить відповідні відомості до журналу реєстрації видачі довідки про звернення за захистом в Україні (додаток 4). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії зазначеної довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення або у випадку оскарження в судовому порядку копія позовної заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копія ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. У випадку оскарження рішення в судовому порядку подальше тримісячне продовження строку дії довідки про звернення за захистом в Україні здійснюється після отримання письмової інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС.

Відповідно до частини першоїстатті 12 Закону № 3671-VIрішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженогоЗаконом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє на теперішній час.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою від 08.02.2024 про надання статусу особи, яка потребує тимчасового захисту.

За результатами розгляду заяви позивача, ГУ ДМС у Дніпропетровській області було направлена листа від 06.03.2024 за вих.№ ІІІ-101/6/1201-24/1201.3.3/3363-24 "Про розгляд звернення" повідомлено пророзгляд звернення від 08.02.2024. У вказаній відповіді зазначено, що позивач перебуваєте в Україні з порушенням дозволенного строку перебування. Вказано, що дозволений проміжок часу за захистом в Україні позивач не зверталися. З огляду на викладене, позивачем порушено порядок та строк звернення за захистом в Україні. Прийняття рішення про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до частини 6 статті 5 Закону, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченою вказаною статтею Закону. Крім цього проінформовано, що надсилання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту поштовим або електронним відправленням законодавством не передбачено.

Суд зазначає, що матеріали справи, не містять ані рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ані рішення (наказу) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнятих за результатами розгляду заяви позивача.

Відповідачем вказане звернення позивача було "розглянуто" у відповідності доЗакону України "Про звернення громадян"; фактично міграційним органом не було вирішено питання, як взагалі щодо прийнятності документів позивача для розгляду поставленого питання по суті, так і тим більше щодо вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеномуЗаконом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"та Правил №649, з урахуванням чого позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеномуЗаконом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"та Правил №649.

Щодо позовних вимог зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти заяву ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ Україні від 07.09.2011 року №649 та надати рішення за результатами розгляду заяви, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" керуючись зазначеними положеннямиЗакону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", судам слід ураховувати, що стаття 5 Закону не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця із зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями203та204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення(ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 "Невислання біженців"), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 "Заборона катування").

Згідно із частинами першою та другоюстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За наведених обставин, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов висновку, що належним способом захисту є зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо прийняття або відмови у прийнятті заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимогЗакону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"та Правил №649.

При цьому, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов`язання відповідача прийняти заяву, не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки відповідно до положеньЗакону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"та Правил №649 заява приймається або у прийнятті такої заяви відмовляється відповідним рішенням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або про відмову у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, проте, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом таке рішення відповідачем не приймалося.

Судом не надається в межах даної справи оцінка викладеним у заяві позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту обставинам, оскільки розгляд поданих позивачем до відповідача разом із заявою документів є дискреційними повноваженнями відповідача.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Згідно зістаттею 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 24.04.2024 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 605,60 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.9,72-77,139,242-243,245-246,258,262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (вул. Липинського, буд. 7, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н,49000; ІК в ЄДРПОУ 37806243) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеному Законом УкраїниПро біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захистута Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджениминаказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку визначеному Законом УкраїниПро біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захистута Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджениминаказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_2 ) з Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області (вул.В`ячеслава Липинського, буд.7, м.Дніпро, 49000, ІК в ЄДРПОУ 37806243) за рахунок бюджетних асигнувань понесені витрати з оплати судового збору в сумі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 20 червня 2024 року.

Суддя Е.О. Юрков