Вирок № 119863907, 20.06.2024, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9359/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , у присутності: прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді у режимі відеоконференції із обвинуваченим обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 1-кп/308/717/22 (справа № 308/9359/22), внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022140160000076 від 12 липня 2022 року, про обвинувачення, -

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у с. Воєводське, Миколаївської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, в порядку ст. 89 КК України раніше не судимий, військовослужбовця контрактної служби військової частини НОМЕР_1 на посаді номера обслуги 3 мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , у званні «солдат», -

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин України ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) 28.10.2020 призваний на військову службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_2 та у подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 27.10.2020 №214-рс призначений на посаду майстра-номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї.

При цьому, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2020 № 213 солдат ОСОБА_4 зарахований до списків особового складу вказаної військової частини, поставлений на всі види забезпечення та визнаний таким, що приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 встановлено, що з моменту оголошення рішення про мобілізацію в Україні настає особливий період.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в 2 з окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

У відповідності до Указу Президента України від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 303/2014 від 17.03.2014, в Україні оголошено часткову мобілізацію, а в подальшому, 24.02.2022 оголошено повну мобілізацію, з огляду на що з 17.03.2014 по теперішній час в Україні діють умови особливого періоду.

Приписи ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують кожного військовослужбовця захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України. Під час проходження військової служби, відповідно до вимог ст. ст. 9,11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_5 зобов`язаний був свято і непорушно додержуватися вимог Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати свій військовий обов`язок, не допускати негідних вчинків.

Натомість, солдат ОСОБА_4 , діючи всупереч інтересам служби та наведеним вимогам Статутів Збройних Сил України, став на шлях вчинення злочину проти встановленого порядку несення військової служби. Так, солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді номера обслуги 3 мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , під час дії особливого періоду, у порушення вищевказаних нормативноправових актів через особисту недисциплінованість, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби, з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, без дозволу командира та начальників, будучи 25.05.2021 відрахованим з навчань, що проводилися у військовій частині НОМЕР_3 не з`явився до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та до виконання своїх обов`язків по 14.07.2022 не приступив, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи свою діяльність з проходженням військової служби.

Такими діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є: нез`явлення військовослужбовцем (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 після роз`яснення йому суті обвинувачення та положень ст. 63 Конституції України і ст. 18 КПК України, свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнав повністю за обставин зазначених у обвинувальному акті, погодився давати покази, пояснив суду все так як зазначено у обвинувальному акті, та приймаючи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч. 3ст. 349 КПК Українипро те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються, обмежившись дослідженням доказів, які характеризують особу обвинуваченого.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Воєводське, Арбузинського району, Миколаївської області, громадянин України, із середньою освітою, має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , проте фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за фактичним місцем проживання характеризується негативно, офіційно не одружений, проте підтримує фактичні стосунки із співмешканкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та проживає спільно з її п`ятьма дітьми (довідка від 21.02.2022 року № 98), в порядку ст. 89 КК України раніше не судимий, військовослужбовець контрактної служби військової частини НОМЕР_1 , де проходив службу на посаді номера обслуги 3 мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , у званні «солдат», за місцем служби зарекомендував себе із задовільної сторони.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , які передбачені ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Санкція ч. 4 ст. 407 КК України (у редакції станом на 14.07.2022 року дату виявлення триваючого кримінального правопорушення) передбачала покарання у вигляді позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

При цьому ч. 1 ст. 75 КК України була викладена у наступній редакції: «Якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.».

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Тому ч. 1 ст. 75 ККУкраїни у редакції, яка діє станом на час винесення вироку у цьому кримінальному провадженні не може бути застосована до обвинуваченого, оскільки вона іншим чином погіршує становище особи, відтак не має зворотної дії в часі.

Обираючи до обвинуваченого ОСОБА_4 вид та міру покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням, відсутність обставин які пом`якшують та обтяжують покарання, як характеризуючі дані суд приймає до уваги те, що він має зареєстроване місце проживання, міцні соціальні зв`язки, місце служби за яким зарекомендував себе із задовільної сторони, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності (у відповідності до статті 89 КК України), суд приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК України слід звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання терміном на 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України слід також покласти на ОСОБА_4 обов`язок протягом іспитового строку: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У відповідності до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Судові витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні. Арешт на майно не накладався.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 376, 377, 392, 395, 615 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання за ч. 4 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання терміном на 2 (два) роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язок протягом іспитового строку: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У відповідності до ч. 4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

В апеляційному порядку може бути оскаржений вирок, який був ухвалений судом першої інстанції і не набрав законної сили. Апеляційну скаргу мають право подати особи, зазначені у ст. 393 КПК України.

Апеляційна скаргаподається на судові рішення, ухвалені судом першої інстанції до Закарпатського апеляційного суду, - через суд, який ухвалив судове рішення, тобто через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Апеляційна скарга,якщо іншене передбаченоКПК України,може бутиподана: навирок абоухвалу прозастосування чивідмову узастосуванні примусовихзаходів медичногоабо виховногохарактеру -протягом тридцятиднів здня їхпроголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суд також вважає за необхідне роз`яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження. Обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, роз`яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.

Суддя ОСОБА_1