Рішення № 119860175, 17.06.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/5180/24-ц

пр. 2-412/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С. В.,

при секретарі судового засідання - Брачун О. О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, зобов`язання вчинити дії та заборону вчиняти дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про захист прав споживачів, зобов`язати відповідача надати інформацію щодо нарахування мінімальних відсотків за користування кредитом, процедури повідомлення позивача про суму до сплати та термін сплати з метою збереження пільгового періоду та заборонити відповідачу нараховувати проценти, списувати кошти з рахунків позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач зверталась до відповідача щодо надання їй інформації про нарахування мінімальних відсотків за користування коштами та щодо процедури надсилання повідомлення банком про величину суми до сплати та термін сплати, вихід з пільгового періоду. Позивач не отримала відповіді на свої запитання, а тому звернулась до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

29 квітня 2024 року на адресу суду надійшов відзив від АТ КБ «Приватбанк», у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач вказував на те, що позивачкою підписано паспорт споживчого кредитування в якому письмово викладені всі істотні умови кредитування, зокрема, розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, розмір та строки сплати щомісячного платежу, кінцевий строк повернення кредиту, пільговий період користування кредитними коштами та інші умови.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Відповідно до цієї заяви ОСОБА_1 згідна з тим, що ця анкета-заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг на підставі статті 634 Цивільного кодексу України.

28 липня 2023 року ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту (далі - паспорт). Відповідно до розділу 7 Паспорту споживач має право відмовитися від договору про споживчий кредит протягом 14 календарних днів у порядку та на умовах визначених Законом України «Про споживче кредитування». Позивач підтвердила, що ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.

Правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», а також Законом України «Про електронну комерцію».

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Згідно статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Таким чином, під час розгляду справи судом встановлено та підтверджено дослідженими доказами, що сторони кредитного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору перед його укладанням (сума кредиту, строк кредиту, процентна ставка по кредиту, розмір процентів за користування кредитом в гривні, розмір неустойки (штрафу), річна процентна ставка, загальна вартість кредиту для позичальника з урахуванням процентної ставки та виходячи з обраних споживачем умов кредитування), позичальник погодилася на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить її анкета-заява до АТ КБ «Приватбанк.

Суд відхиляє позовну вимогу позивача щодо заборони нарахування відсотків за користування кредитом, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Крім того, проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст.1048,1056-1 ЦК України, відповідно, такі не є компенсацією за невиконання зобов`язань за договором в розумінні вище вказаного положення закону.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що підписавши анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, та доводи, приведені стороною позивача цього не спростовують.

Відтак, встановлені у даній справі обставини у сукупності свідчать про безпідставність позовних вимог, отже і відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.ч. 5-6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 89 ЦПК України законодавець закріпив, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 202, 204, 207, 509, 526, 626-628, 638, 1054 ЦК України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 174, 178, 258, 259, 265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (адреса: вул. Грушевського, буд. 1-Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) про захист прав споживачів, зобов`язання вчинити дії та заборону вчиняти дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Суддя С. В. Вовк