Рішення № 119845276, 19.06.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2024 рокусправа № 380/11636/22 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, за участю третьої особи Офісу Генерального прокурора, про стягнення коштів -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Львівської обласної прокуратури (далі - відповідач) у якій просить стягнути з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року у справі № 813/7981/14 в сумі 527429 грн 32 коп.

В обґрунтування позову зазначено те, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14, яке набрало законної сили, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора м. Львова Львівської області з 24.10.2014. Вказав, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022, стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 2780899 (два мільйони сімсот вісімдесят тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) грн 86 коп середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 15.07.2021 з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Стверджує, що відповідачем заробітну плату за період від часу ухвалення вказаного рішення до часу фактичного поновлення на роботі не нараховано та не виплачено. Вважає, що за вказаних обставин наявний факт затримки виконання судового рішення, відтак звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року, позовні вимоги задоволено.

Постановою Верховного Суду від 20.09.2023 у справі № 380/11636/22 касаційні скарги Львівської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року скасовано, а справу № 380/11636/22 направлено на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 04.10.2023 прийнято адміністративну справу № 380/11636/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Офісу Генерального прокурора, про стягнення коштів до провадження; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 12.10.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представниці відповідача про розгляд справи № 380/11636/22 за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 78859 від 18.10.2023) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування вказав, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 ОСОБА_1 поновлений наказом Генерального прокурора від 20.06.2022 № 64к на посаді прокурора міста Львова. Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 23.06.2022 № 651к ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, відповідно до табелю обліку робочого часу за червень 2022 року в період з 23.06.2022 по 27.06.2022 ОСОБА_1 відпрацьовано 3 робочих дні. Зазначив, що частиною 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 № 100 (далі Порядок № 100) передбачено, що у всіх інших випадках збереження заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 (далі Постанова № 505). Великою палатою Конституційного Суду України 26.03.2020 прийнято рішення № 6- р/2020 щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі Рішення № 6- р/2020). Визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказане положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Стверджує, що оплата праці прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур регулюється нормами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з дня ухвалення Рішення № 6-р/2020. Вважає, що оскільки працюючі прокурори регіональних прокуратур, які не призначені в обласні прокуратури, продовжують отримувати заробітну плату відповідно до вказаної Постанови № 505, то застосовувати посадові оклади та коефіцієнти підвищення посадового окладу відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII суди у справі № 380/7505/20 не мали підстав. Вказав, що середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об`єктивних причин не переводили. Водночас, як стверджує відповідач, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону № 113-ІХ. Крім того повідомив, що ОСОБА_1 атестацію відповідно до вимог Закону № 113-ІХ не проходив, у структуру Львівської обласної прокуратури переведений не був. Тому прирівняння посадового окладу позивача (середньоденна заробітна плата у розмірі - 2234 грн 87 коп) до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ. Крім того навів свій розрахунок суми середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від третьої особи на адресу суду надійшло пояснення (вх. № 83034 від 01.11.2023) у яких третя особа проти позову заперечила. В обґрунтування вказано, що частиною 3 п. 2 розділу II Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з абзацом 1 п. 10 Порядку № 100 (у редакції до 09.12.2020) у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Водночас, зазначив, що п. 10 Порядку № 100 виключено постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100» від 09.12.2020 № 1213, яка набрала чинності 12.12.2020. Посилаючись на судову практику Верховного Суду, третя особа наголосила на неможливості застосування п. 10 Порядку № 100 до похідних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при прийнятті рішення після скасування зазначеної норми. Вказав, що оскільки підвищення посадових окладів відбулося після звільнення ОСОБА_1 , то відповідно до Порядку № 100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, тобто за серпень-вересень 2014 року, а тому здійснення розрахунку середнього заробітку з урахуванням підвищення посадових окладів, передбачених постановами Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09.12.2015 № 1013, «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» від 30.08.2017 № 657 та коефіцієнту, визначеного згідно з пунктом 10 Порядку № 100, який на момент розгляду справи втратив чинність, є необгрунтованим. Вважає, що сума середньої заробітної плати ОСОБА_1 за час затримки виконаний рішення суду про поновлення на посаді за період з 16.07.2021 по 19.06.2022 становить 177848 грн (756,80 грн х 235 робочих днів).

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

Наказом Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1463к державного радника юстиції 3 класу ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора міста Львова Львівської області, у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та увільнено від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 15 липня 2021 року у справі № 813/7981/14, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року, визнав протиправним та скасував наказ Генерального прокурора України від 23 жовтня 2014 року № 1463к про звільнення ОСОБА_1 ; поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Львова Львівської області з 24 жовтня 2014 року; стягнув з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 2780899,86 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 15 липня 2021 року з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Львова Львівської області з 24 жовтня 2014 року та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 15892,80 грн звернуто до негайного виконання.

20 червня 2022 року Генеральний прокурор видав наказ № 64к, яким поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Львова Львівської області з 24 жовтня 2014 року.

Наказом керівника Львівської обласної прокуратури від 23 червня 2022 року № 650к ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце у Галицькій окружній прокуратурі міста Львова Львівської області. З цим наказом позивач ознайомлений цього ж дня.

Позивач вважає, що оскільки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14, яке звернуто до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді, не було змінено судом апеляційної інстанції, а позивача поновлено на посаді лише 23 червня 2022, то в період з 15.07.2021 по 23.06.2022 позивача не поновлено на роботі внаслідок неправомірних дій роботодавця, відтак ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні справи, суд керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь працівника за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Так, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України.

На підставі викладеного суд зауважує, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14 в частині поновлення позивача на роботі в органах прокуратури підлягало негайному виконанню.

Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі № 280/360/19 зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

За обставинами цієї справи позивач поновлений на роботі рішенням суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14, що у відповідній частині допущено до негайного виконання.

Однак, рішення суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14 фактично виконане відповідачем лише 23.06.2022 внаслідок видання наказу № 650к.

Отже, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність Львівської обласної прокуратури щодо несвоєчасного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Львова Львівської області з 24 жовтня 2014 року, яке фактично виконано шляхом прийняття наказу керівника Львівської обласної прокуратури від 23 червня 2022 року № 650к, яким позивачу тимчасово визначено робоче місце у Галицькій окружній прокуратурі міста Львова Львівської області.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 року у справі № 813/7981/14 в сумі 527429 грн 32 коп, суд виходить з такого.

Як встановлено судом вище, наказ про поновлення позивача на роботі на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі № 813/7981/14 виданий лише 20.06.2022; робоче місце позивачу визначено 23.06.2022.

Згадані вище накази не містять положень щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.

З урахуванням наведеного, суд визнає доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.

Визначаючи період для розрахунку відповідної компенсації, суд враховує такі обставини.

Наказ про поновлення позивача (визначення робочого місяця) виданий 23.06.2022.

Таким чином, враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі № 280/360/19, а також постанови Верховного Суду у цій справі щодо обчислення періоду затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 , суд констатує, що на користь позивача належить стягнути середній заробіток за період з 16.07.2021 до 23.06.2021.

Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку, суд враховує такі обставини.

Приписами статті 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною першою статті 27 Закону України Про оплату праці визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, згідно з пунктом 5 якого нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

За змістом пункту 10 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, у Порядку № 100 виключено пункт 10.

При вирішенні цієї справи суд враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20.09.2023, у якій Верховний Суд вказав, що у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій визначили середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 2234,87 грн. Верховний Суд зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100», яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, у Порядку № 100 виключено пункт 10. При цьому, як визначив Верховний Суд, з огляду на часові межі спірних правовідносин висновується, що пункт 10 Порядку № 100 станом на момент початку затримки виконання судового рішення не був чинний, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Отже, суд враховує, що середньоденна заробітна плата позивача відповідно до довідки від 09.01.2023 № 21-3вих-23, доданої до матеріалів справи, складає 756,80 грн (28001,50 грн: 37 робочих днів).

За наведених обставин обчислення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у період з 16.07.2021 до 23.06.2022 (235 робочих днів) належить проводити виходячи із середньомісячної заробітної плати 756,80 грн.

Як наслідок, на користь позивача належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду загалом у розмірі 177848,00 грн (235 х 756,80 грн).

Зазначена сума включає в себе податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Отже суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/7981/14 в сумі 177848,00 грн на користь позивача.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Ураховуючи викладене, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, позивач не поніс витрати по сплаті судового збору відтак розподіл судового збору не проводиться.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівської обласної прокуратури (79005 м. Львів пр. Шевченка 17/19; код ЄДРПОУ 02910031), за участю третьої особи Офісу Генерального прокурора (01011 м. Київ вул. Різницька 13/15; код ЄДРПОУ 00034051), про стягнення коштів задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівської обласної прокуратури середній заробіток за період затримки виконання рішення суду у справі № 813/7981/14 в сумі 177848 (сто сімдесят сім тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 00 коп на користь ОСОБА_1 .

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Р.П. Качур