Рішення № 119841576, 12.06.2024, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2461/24

Справа №754/2801/24

РІШЕННЯ

Іменем України

12 червня 2024 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого-судді Зотько Т.А.

за участі секретаря судового засідання Нагорної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 , про встановлення батьківства та внесення відомостей про особу, як про батька до актового запису про народження дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення батьківства та внесення відомостей про особу, як про батька до актового запису про народження дитини. У обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у 1985-1986 роках мав стосунки із ОСОБА_4 , яка на той час перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , проте, їх шлюбні відносини були фактично припинені. У 1987 році шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний. У ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_2 , яку позивач вважає своєю донькою. Оскільки ОСОБА_2 народилася у зареєстрованому шлюбі між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , то було записано батьком саме ОСОБА_3 .. У дійсності біологічним батьком дитини є позивач ОСОБА_1 , який визнає своє батьківство, щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач вважає, що його права порушені, оскільки він не записаний як батько у свідоцтві про народження дитини, тому був вимушений звернутись до суду з вищевказаним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 01.03.2024 вказану позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 05.04.2024 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.05.2024 було залучено третьою особою ОСОБА_4 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.ч.6, 7 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Позивач у судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі.

Відповідачка у судове засідання не прибула, у ході розгляду справи від представника - адвоката Олійника О.В. надійшла заява про визнання позову та розгляд справи у їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи сповіщався судом належним чином, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Треті особи у судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлені судом належним чином.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відзиву на позовну заяву від відповідача ОСОБА_3 до суду не надходило.

Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками дитини зазначено: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23.12.1986 року (а/з № НОМЕР_2 ) (а.с.22) .

Як вбачається зі звіту про встановлення батьківства ДНК від 07.12.2023, виготовлений ENDEAVOR DNA встановлено: передбачуваний батько не може бути виключений як біологічний батько досліджуваної дитини. На основі аналізу локусів STR, перерахованих вище, ймовірність встановлення батьківства дорівнює - 99.999999% (а.с.13).

Відповідно до наданої суду копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали шлюб 17.07.1998 (а/з №831).

Згідно з вимогами ч.1 ст.128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.128 СК України, підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Пленумом Верховного суду України в п. 3 постанови від 15.05.2006 № 3 «Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 року, суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. Розглянувши в порядку ст. 353-355 ЦПК України (в редакції до 15.12.2007) справу з подібних правовідносин, Верховний Суд України у постанові від 25.02.2015 по справі № 620цс15 дійшов до правового висновку, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. Оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України, при вирішенні питання про те, якою нормою необхідно керуватися при розгляді справ цієї категорії, слід виходити з дати народження дитини. При розгляді справ встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини. Тотожні правові висновки застосування норм матеріального права, якими врегульовано порядок визнання батьківства в залежності від дати народження дитини, також здійсненні й у Постанові Верховного суду від 29.08.2018 року у справі № 641/9147/15-ц.

Тому, з урахуванням тієї обставини, що відповідачка ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до 1 січня 2004 року, то до даних правовідносин про встановлення батьківства необхідно застосувати виключно норми КпШС України, а не СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою як одного з батьків так і самої дитини після досягнення нею повноліття.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини та відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно з вимогами ч.1 ст.82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Одним із доказів про наявність кровного споріднення між ймовірними батьками та дитиною є експертиза ДНК, яка на основі вивчення набору хромосом батьків і дитини може підтвердити походження дитини від конкретних батька та/або матері. Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, та має вирішальне значення у вирішенні спору цієї категорії справ.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Крім того, для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

У постанові від 16.05.2018 року у справі № 591/6441/14-ц, провадження № 61-6030св18 Верховний Суд зауважив, що підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. А доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07.05.2009 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позивачем було надано належні та допустимі докази на підтвердження наявності обставин, які свідчать про те, що він є батьком ОСОБА_2 , а саме надано належні докази, які свідчать про наявність кровного споріднення та достовірність біологічного походження доньки від нього, що відображено у звіті про встановлення батьківства ДНК від 07.12.2023, виготовленого ENDEAVOR DNA.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.

Відповідно до частини 1 статті 160 КпШС України, вбачається, що відділи реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції проводять реєстрацію народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові, приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення, а також анулювання записів актів громадянського стану та у встановленому порядку зберігають актові книги.

Згідно статті 188 КпШС України, вбачається, що реєстрація встановлення батьківства провадиться в органах реєстрації актів громадянського стану за місцем проживання одного з батьків, або за місцем реєстрації народження дитини, або за місцем постановлення рішення суду про встановлення батьківства.Відповідно до статті 189 КпШС України, реєстрація встановлення батьківства провадиться на підставі спільної заяви батьків або судового рішення. Реєстрація встановлення батьківства щодо дітей, які досягай повноліття, допускається лише за їх згодою.

Таким чином, із врахуванням наявних та достовірних даних, як про визнання позивачем свого батьківства стосовно відповідачки ОСОБА_2 , так і визнання позовних вимог самою донькою позивача - відповідачкою у справі - ОСОБА_2 , даних про спільне проживання й ведення спільного господарства позивачем з матір`ю дитини, подальше укладення ними шлюбу та спільне виховання та утримання доньки, суд приходить до переконання про достатність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 61, 76-83, 89, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ст.ст.126, 128 СК України, ст.ст.53, 160, 188, 189 КпШС України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Зобов`язати Деснянський районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) внести зміни до актового запису №6042 від 23.12.1986 року (свідоцтво НОМЕР_1 ) про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Відділом запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Дніпровської районної Ради народних депутатів міста Києва де у відомості про батьківство вказати батьком дитини громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Дані позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дані відповідачів: ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Дані 3-осіб: Деснянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Код ЄДРПОУ 26125532, місцезнаходження: м.Київ, пр. Червоної Калини, 15А.

ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду виготовлено 19.06.2024.

Суддя: