Рішення № 119840457, 05.06.2024, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2024 м. ХарківСправа № 922/2167/23 (922/92/24)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.,

за участі секретаря судового засідання Желтухіна А.М.,

розглянувши справу № 922/2167/23(922/92/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанський логістичний комплекс" (61057, м. Харків, пр-т Героїв Харкова (раніше - пр-т Московський), буд. 277, код ЄДРПОУ 34630620)

до відповідачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (64602, Харківська обл., м. Лозова, вул. Свободи, буд. 24, код ЄДРПОУ 32565419);

2) Акціонерного товариства «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» (01024, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, код ЄДРПОУ 34576883);

3) Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр-т Індустріальний (раніше - пр-т Фрунзе), буд. 3, код ЄДРПОУ 05808853);

про визнання недійсним договору поруки та визнання відсутнім права вимоги за вказаним договором,

за участі представників:

позивача - Берковського Є.О.;

відповідача 1 - не з`явився;

відповідача 2 - Кондрашина І.В.;

відповідача 3 - не з`явився;

розпорядника майна ТОВ "ЛКМЗ" - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс", посилаючись на те, що він є кредитором боржника - ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" у справі про банкрутство № 922/2167/23, у зв`язку з чим має безпосередній інтерес у поповненні та або недопущенні зменшення ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство, недопущення штучної кредиторської заборгованості боржника тощо, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 92/24 від 08.01.2024) до відповідачів: ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (далі по тексту - ТОВ "ЛКМЗ", боржник); АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод", в якій просить суд:

- визнати договір поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1, укладений між ТОВ "ЛКМЗ" та АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК", - недійсним;

- визнати відсутнім право вимоги АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" до ТОВ "ЛКМЗ" за договором поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1.

Також позивач у позовній заяві просить судові витрати у справі, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на недійсність оспорюваного договору поруки та наявністю у зазначеному договорі ознак фраудаторного правочину. На думку позивача, спірний тристоронній договір поруки укладено між відповідачами для реалізації недобросовісної мети - створення штучної кредиторської заборгованості у ТОВ "ЛКМЗ" (відповідача 1), що в подальшому дало можливість АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідачу 2) впливати на процедуру банкрутства в межах справи № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ" (відповідача 1) та заявити до останнього грошові вимоги на загальну суму 57.747.084,55 грн на підставі договору про надання фінансових послуг № 74/12 від 03.12.2012 (далі по тексту - Кредитний договір), в забезпечення виконання якого був укладений спірний договір поруки. Тобто, як вважає позивач, внаслідок штучного збільшення заборгованості відповідача 1 перед відповідачем 2 стало неможливим погашення боржником вимог інших кредиторів в межах справи про банкрутство. Посилаючись на умови п. 2.1, 3.1, 3.2 та 6.3 спірного договору поруки, позивач зазначає, що боржник - ТОВ "ЛКМЗ" на підставі цього договору безоплатно та без жодної матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети прийняв на себе ризик понесення фінансових втрат за зобов`язаннями перед Банком іншої особи - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) по Кредитному договору в розмірі щонайменше 1.500.000,00 доларів США, маючи при цьому на момент укладення договору поруки непогашену заборгованість перед іншими кредиторами, що підтверджується даними з веб-сервісу «Опендабот», які є загальнодоступними в мережі інтернет, відповідно до яких показники фінансової звітності ТОВ "ЛКМЗ" за 2020 рік свідчать про наявність ознак неплатоспроможності у відповідача 1, а також підтверджується ухвалами суду у справі № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ", з яких вбачається, зокрема, що боржник у 2018 році мав заборгованість перед ініціюючим кредитором - АТ "ОТП БАНК", та у 2013 року - перед кредиторами ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" і ПрАТ «У.П.Е.К.». Отже, як вважає позивач, спірний договір поруки укладено не з метою настання реальних наслідків, а зі свідомого розрахунку на те, що відповідач 3 (ПрАТ "Харківський підшипниковий завод") не виконає взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором, а відповідач 1 (ТОВ "ЛКМЗ") не виконає свої зобов`язання за Договором поруки, укладеним в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним Кредитним договором. Посилаючись на судову практику Верховного Суду, зазначає, що фраудаторні правочини, тобто правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема в банкрутстві. Водночас, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Оскільки, як вважає позивач, спірний договір поруки, вочевидь, був укладений на шкоду іншим кредиторам ТОВ "ЛКМЗ", окрім АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідача 2), його укладення не мало жодного економічного обґрунтування, а розмір зобов`язань, які взяв на себе відповідач 1, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього, вказані обставини у своїй сукупності свідчать про фраудаторний характер спірного договору поруки, тому він має бути визнаний судом недійсним.

Згідно з Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.01.2024 у справі № 922/2167/23(922/92/24), подану ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" позовну заяву на підставі ч. 2 ст. 7 КУзПБ передано на розгляд Господарського суду Харківської області (судді Новікові Н.А.) в межах справи № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.01.2024, прийнято вказану позовну заяву до розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ" (№ 922/2167/23), відкрито провадження у справі № 922/2167/23(922/92/24), вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 14.02.2023 о 10:15, встановлено відповідачам строк для подання відзивів на позовну заяву та заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу строк для подання відповідей на відзиви та встановлено відповідачам строк для подання заперечень на ці відповіді.

30.01.2024 за вх. № 2704 від позивача - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" до суду надійшло клопотання про перехід до загального позовного провадження, з посиланням на складність справи та її значення для сторін, оскільки результат розгляду даної справи має прямий вплив на розгляд справи № 922/2167/23 про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ", а для повного об`єктивного розгляду та дослідження обставин, викладених у позовній заяві, є необхідність дослідження матеріалів справи та доказів, які знаходиться у зазначеній справі про банкрутство, а також є доцільною участь представників сторін у судових засіданнях під час розгляду справи.

05.02.2024 за вх. № 3203 відповідач 2 - АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" надав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з доводами позивача, просить відмовити у позові повністю, зазначає, що спірний договір поруки укладено з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) за відповідним Кредитним договором з дотриманням приписів ст. 553 ЦК України та без жодних протоколів розбіжностей на основі вільного волевиявлення сторін згідно з вимогами ст. 184 ГК України. Банк протягом дії Кредитного договору в забезпечення виконання грошових зобов`язань за цим договором послідовно укладав з Поручителем (ТОВ "ЛКМЗ") відповідні договори поруки, а саме: договір поруки № 74/12-S1 від 03.12.2012 та додаткові угоди № 1 та № 2 до цього договору, договір поруки № 74/12-S1 від 08.11.2018, та договір поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020 (Спірний договір), за змістом п. 8.4 якого цим договором припинено дію попереднього договору поруки - № 74/12-S1 від 08.11.2018. Таким чином, ТОВ "ЛКМЗ", як Поручитель, задовго до укладення спірного договору поруки було солідарним боржником з ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідачем 3) перед Банком, тому позивачем не доведено наявності у сторін спірного правочину цілеспрямованого ухилення від обов`язків перед позивачем як за об`єктивними так і за суб`єктивними критеріями фраудаторності, зокрема за критеріями щодо несумлінності, недобросовісності дій солідарного боржника через неможливість виконання зобов`язання за Кредитним договором. Також відповідач 2 у відзиві заперечує проти посилання позивача на фінансову звітність ТОВ "ЛКМЗ", складену за наслідками 2020 року, оскільки спірний договір укладено на початку 2020 року (25.02.2020), та зазначає, що дані з веб-сервісу «Опендабот» не є належним доказом в розумінні ст. 73, 76-78 ГПК України. Відповідач 2 вважає, що позивачем не розкрито і не доведено в чому полягає очевидність недобросовісних дій сторін Договору поруки та яку саме шкоду завдав Банк позивачу фактом укладення зазначеного договору, як не доведено і зловживання правом укладенням вказаного договору. За твердженням відповідача 2, договори поруки укладаються не для отримання прибутку, оскільки відносяться до правочинів, що забезпечують виконання грошових зобов`язань, поряд з неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст. 546 ГК України), АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" уклало спірний договір для виконання очевидної законної мети - забезпечення грошових зобов`язань за Кредитним договором, відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України та ст. 7, 553 ЦК України. Відповідач 2 не погоджується з посиланням позивача про те, що АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" поданням заяви з грошовими вимогами до ТОВ "ЛКМЗ" штучно збільшило розмір зобов`язань боржника перед кредиторами, оскільки такі дії кредитора прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства та не є забороненими чи протиправними, конкуренція грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство - нормальне явище. Вказаний відзив на позовну заяву був прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

Також, 08.02.2024 за вх. № 3614 від відповідача 2 - АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" до суду надійшло заперечення на клопотання позивача про перехід до загального позовного провадження, з посиланням на приписи ч. 2 ст. 247 ГПК України, відповідно до яких в порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 цієї статті (до яких не відноситься дана справа).

Позивач - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" 08.02.2024 за вх. № 3605 надав відповідь на відзив, в якому не погоджується з викладеними у відзиві на позов доводами відповідача 2, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що фраудаторні угоди по суті є шахрайськими угодами, які завдають шкоди боржнику та/або його кредиторам, мета таких угод в момент їх укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано - на ухилення від виконання обов`язку. Боржник, який вчиняє дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності (зокрема, взявши на себе солідарні зобов`язання інших боржників), маючи при цьому прострочені зобов`язання перед кредиторами, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредиторів. За твердженням позивача, ТОВ "ЛКМЗ" (відповідач 1), маючи прострочені зобов`язання перед кредиторами, на підставі спірного договору поруки прийняв на себе зобов`язання іншої особи - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) за Кредитним договором, укладеним останнім з АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідачем 2). Посилання відповідача 2 на інші договори поруки позивач вважає безпідставним у зв`язку з тим, що вказані договори припинили свою дію, на підставі цих договорів не заявлялися грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство ТОВ "ЛКМЗ", на відміну від спірного договору. На думку позивача, конкуренція грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство не може відбуватися шляхом визнання штучних грошових вимог, оскільки такі вимоги прямо впливають на можливість задоволення грошових вимог, заявлених іншими кредиторами, тому позивач реалізував своє право на оспорювання в судовому порядку зазначеного договору поруки з метою забезпечення унеможливлення визнання штучних та фіктивних грошових вимог до боржника (ТОВ "ЛКМЗ") у справі про банкрутство. Як вважає позивач, приписами ч. 1 ст. 558 ЦК України, згідно якою поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові, прямо визначено законний шлях, який дозволяє забезпечити економічну доцільність укладення договору поруки - отримання поручителем оплати за надання поручительських послуг, що відповідає принципам господарської та підприємницької діяльності, проте відповідачами зазначену норму законодавства проігноровано та зазначено в спірному договорі поруки про його безоплатність, внаслідок чого поручитель (відповідач 1) не отримав жодного економічного змісту від вказаної господарської операції. З огляду на викладене позивач вважає, що ТОВ "ЛКМЗ" свідомо уклало спірний договір поруки: всупереч мети здійснення ним господарської діяльності; без будь-якої економічної вигоди/ за відсутності економічної причини за надані поручительські послуги; без будь-якої спрямованості на отримання позитивного економічного ефекту у вигляді приросту активів або створення умов для такого приросту (отримання винагороди, процентів, тощо); маючи прострочені та незадоволені зобов`язання перед іншими кредиторами; не будучи стороною основного зобов`язання (не отримуючи кредитні кошти) та при наявності очевидних ознак невиконання такого зобов`язання основним боржником (відповідачем 3), що не відповідає стандарту добросовісності поведінки учасників цивільного обороту та додатково підтверджує обґрунтованість позовних вимог і фраудаторність спірного договору поруки. Вказана відповідь на відзив на позовну заяву була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи.

Відповідач 2 - АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" надав заперечення на відповідь на відзив (вх. № 3958 від 12.02.2024), в якому зазначає що укладені послідовно у 2012, 2018 та 2020 роках договори поруки (зокрема спірний договір) містять однакові істотні умови договору, необхідні для договорів даного виду, відповідно до п. 8.4 кожного наступного договору припинялась дія попереднього договору поруки, що свідчить про їх законну мету, спрямовану на безперервність забезпечення виконання грошових зобов`язань ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) за Кредитним договором його солідарним боржником - ТОВ «ЛКМЗ» (відповідачем 1) перед АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК". Послідовність укладення зазначених договорів поруки, на думку відповідача 2, має істотне значення для встановлення дійсної волі сторін (учасників) такого правочину. За відомостями підписаного керівником поручителя Балансу (фінансової звітності) ТОВ «ЛКМЗ» станом на 31.12.2019, показники активів поручителя є позитивними, активи - 657478 тис. грн перевищують зобов`язання - 646764 тис. грн, що свідчить про задовільний без жодних ознак неплатоспроможності фінансовий стан Поручителя на день укладення спірного договору поруки, тому є помилковим висновок позивача про укладення договору поруки не з метою настання реальних наслідків, а зі свідомого розрахунку, що ТОВ «ЛКМЗ» не виконає власні зобов`язання за цим договором. Відповідач 2 зазначає, що кінцевим бенефіціарним власником (контролером) відповідача 1 та відповідача 3 є Гіршфельд Анатолій Мусійович, тобто ТОВ «ЛКМЗ» та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" є пов`язаними особами. У ділових відносинах інформація про відповідача 1 та відповідача 3 подається як про компанії, що входять до групи компаній «УПЕК», отже, на думку відповідача 2, внаслідок укладення оспорюваного договору поруки Контролером, здійснюючи підприємницьку діяльність через групу пов`язаних юридичних осіб, в тому числі відповідача 1 та відповідача 3, досягнуто економічного результату внаслідок отримання відповідачем 3 від Банку (відповідача 2) активів у вигляді кредитних коштів, що спростовує твердження позивача про відсутність економічної мети (результату) укладення спірного договору поруки. Відповідно до стандартної ділової практики, боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником, як правило, спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань боржника. Окрім того, до поручителя, у разі виконання зобов`язань основного боржника, забезпечених порукою, переходять всі права кредитора у цьому зобов`язанні, зокрема й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК України), тому поручитель набуває актив, який нібито втрачено ним з укладенням договору поруки, а отже будь-якої втрати активів ні на час укладення спірного договору, ні на майбутнє, не відбувається. Зазначене не суперечить висновкам про те, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, нерозумною. Укладення договору поруки між поручителем та кредитором за кредитним договором не носить очевидно неправомірного, недобросовісного нерозумного характеру, відповідає усталеним звичаям ділового обороту в кредитуванні та є розповсюдженою правомірною банківською діяльністю. Вказане заперечення на відповідь на відзив було прийняте судом до розгляду та долучене до матеріалів справи.

Відповідач 1 - ТОВ "ЛКМЗ" та відповідач 3 - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" своїм правом на подання відзивів на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не скористались.

Ухвалою суду від 14.02.2024 у зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання та необхідністю надання можливості учасникам справи скористатись своїм процесуальним правом на участь в засіданнях суду під час розгляду справи відкладено розгляд справи № 922/2167/23(922/92/24) на 11.03.2024 о 14:30.

07.03.2024 за вх. № 6331 відповідач 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій, посилаючись на пропуск позивачем - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" строку позовної давності просить застосувати строк позовної давності та відмовити повністю у позові. В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що позивач мав можливість довідатися про намір відповідачів - ТОВ «ЛКМЗ», АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" укласти спірний договір поруки з моменту участі повністю контрольованої позивачем особи - ТОВ «СЛОБОЖАНСЬКІ МАШИНИ», код ЄДРПОУ 41164785 (засновником якої є позивач, що підтверджується наявним у матеріалах справи відповідним Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), в засіданні загальних зборів учасників ТОВ «ЛКМЗ» (17.02.2020), якими надано згоду на укладення спірного договору та погоджено проект цього договору, та з моменту підписання цією особою складеного за результатами зазначених зборів протоколу загальних зборів від 17.02.2020. Отже, як вважає відповідач 2, перебіг строку позовної давності на оскарження спірного договору поруки почався з наступного дня після відповідної календарної дати - з 18.02.2020 та сплинув у відповідні місяць та число останнього року строку - 17.02.2023, що є підставою для застосування судом строків позовної давності у відповідності до приписів ч. 1 ст. 261 ЦК України, адже позивач міг довідатися через контрольовану ним особу про намір укласти Договір поруки як до його укладення, так і безпосередньо в день укладення цього договору. Вказану заяву було прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Також, 07.03.2024 за вх. № 6349 відповідач 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» подав додаткові пояснення до заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що укладення спірного договору поруки не було збитковим для поручителя, адже за відомостями Балансу (фінансової звітності) ТОВ «ЛКМЗ» станом на 31.12.2019, показники активів поручителя демонструють позитивні значення, зокрема: активи - 657478 тис. грн; зобов`язання - 646764 тис. грн (від показника 657478 тис. грн рядка 1900 (баланс) відняти показник 10714 тис. грн рядка 1495 (пасив, усього за розділом 1) = 646764 тис. грн (рядок 1300) цих активів). Отже, поручитель - ТОВ «ЛКМЗ» володів власними активами, які надавали йому економічного мотиву брати зобов`язання, які не перевищували власного капіталу. Розмір отриманого кредиту основним боржником становив 1.450.000 доларів США за офіційним курсом НБУ (24,4995 грн) на день укладення Договору поруки - 25.02.2020, що еквівалентно 35.524.275.000,00 грн, тобто перевищує зобов`язання у розмірі 646.764.000,00 грн майже в 19 разів. Крім того, позивач через повністю контрольовану ним юридичну особу - ТОВ «СЛОБОЖАНСЬКІ МАШИНИ» (засновником якої є позивач) надав згоду на укладення спірного договору та погодив його проект, що підтверджується наданою відповідачем 2 до заяви про застосування строку позовної давності копією Протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «ЛКМЗ» від 17.02.2020, втім позивач пропустив строк позовної давності для захисту свого права та інтересу, який сплинув 17.02.2023. Також у додаткових поясненнях відповідач 2 зазначає, що пов`язаність Поручителя - ТОВ «ЛКМЗ» з індустріальною групою «У.П.Е.К.» підтверджується логотипом такої групи в листах ТОВ «ЛКМЗ» від 24.02.2020 та від 30.04.2014. Відтак, позивач не довів належними та достовірними доказами наявність підстав для визнання недійсним спірного договору поруки. Вказані додаткові пояснення були прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.

11.03.2024 за вх. № 6586 позивач - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" надав додаткові пояснення до позовної заяви, в яких повідомляє про отримання відповідей відповідача 1 та відповідача 3 на адвокатські запити представника позивача щодо надання звітів про їх фінансовий стан за 2019-2020 роки, та надає для долучення до матеріалів справи вказані відповіді в якості доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, з посиланням на неможливість подання цих доказів разом з позовною заявою. У додаткових поясненнях позивач зазначає, що відповідно до отриманих копій звітів про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) ТОВ «ЛКМЗ» за 2019, 2020 роки підприємством за підсумком 2019 року отримано збиток у розмірі 35518 тис. грн та за підсумком 2020 року - отримано збиток у розмірі 125161 тис. грн. Відповідно до Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" за 2019 рік, підприємством за підсумком 2019 року отримано збиток у розмірі 99337 тис. грн. Тобто з наведеного вбачається збитковість господарської діяльності ТОВ «ЛКМЗ» та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" за 2019-2020 роки. Стосовно посилання відповідача 2 на послідовність укладення договорів поруки позивач зазначає, що однією з підстав оспорювання договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 є факт укладення вказаного договору в період настання ознак неплатоспроможності як відповідача 1 так і відповідача 3. Водночас, в рамках даного спору не досліджується правомірність укладення відповідачами договорів поруки за 2012, 2018 роки. Правомірність цих договорів не презюмується, а їх зміст та положення не входять до предмету доказування у даній справі, а тому позивачем відповідні посилання відповідача 2 відхиляються. Також позивач зазначає, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності (наприклад, бере на себе солідарні зобов`язання інших боржників), маючи при цьому прострочені зобов`язання перед кредиторами, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. У даному випадку, визначаючи недобросовісний характер поведінки боржника, ключовим є факт наявності простроченої кредиторської заборгованості, а не її розмір. Відповідно до ст. 1 КУзПБ, «неплатоспроможність» - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом. Тобто, боржник, що має ознаки неможливості виконати зобов`язання, строк виконання яких настав, бере на себе нові зобов`язання, при цьому, не задовольняючи вимоги інших кредиторів. Така поведінка боржника не відповідає принципу розумності, оскільки суперечить та направлена проти інтересів частини кредиторів та на користь іншого кредитора. Позивач вважає, що пов`язаність відповідача 1 та відповідача 3 фактично підтверджує недобросовісний характер дій відповідачів при укладенні спірного договору, що додатково свідчить про підстави для визнання цього договору недійсним, адже відповідачу 1 як пов`язаній з відповідачем 3 особі були достеменно відомі його фінансові показники та фактична можливість/ неможливість виконання відповідачем 3 основного зобов`язання, в т.ч. для прийняття рішення щодо їх забезпечення порукою, відповідно, відповідач 1 свідомо, при наявності прострочених зобов`язань перед іншими кредиторами, взяв на себе ризикове зобов`язання пов`язаної з ним особи (відповідача 3), при наявності очевидних ознак невиконання ним такого зобов`язання. Отже, як вважає позивач, відповідач 1, вочевидь, міг знати та знав про існування достатньо обґрунтованої загрози невиконання відповідачем 3, як основним боржником, зобов`язання, забезпеченого порукою, такі дії не відповідають стандарту добросовісності поведінки учасників цивільного обороту, що свідчить про фраудаторність спірного договору.

У судовому засіданні 11.03.2024 протокольною ухвалою суду прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи подані позивачем додаткові пояснення разом з доданими до цих пояснень доказами в обґрунтування позовних вимог.

Іншою протокольною ухвалою суду від 11.03.2024, враховуючи прийняті судом до розгляду додаткові докази, з огляду на досить великий обсяг наявних у матеріалах справи доказів, для забезпечення права учасників справи ознайомитись з додатковими доказами та надати свої пояснення, а також для надання можливості реалізувати процесуальні права щодо подання доказів, суд дійшов висновку, що дана справа не може бути розглянута в порядку спрощеного провадження, у зв`язку з чим судом задоволено клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, здійснено перехід до розгляду справи № 922/2167/23(922/92/24) за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, розпочато підготовче провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.04.2024 о 12:30.

Ухвалою-повідомленням від 12.03.2024 повідомлено відповідачу 3 про призначення підготовчого засідання у даній справі на 03.04.2024 о 12:30.

01.04.2024 за вх. № 8578 представник позивача - адвокат Сокола О.Ю. через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС подав клопотання про відкладення на іншу дату підготовчого засідання, призначеного на 03.04.2024, у зв`язку з неможливістю прийняти участь в даному судовому засіданні, зокрема і в режимі відеоконференції, через перебування у відрядженні.

У судовому засіданні 03.04.2024 протокольною ухвалою суду, враховуючи подане представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи, було відкладено підготовче засідання у даній справі на 15.04.2024 о 14:30.

15.04.2024 за вх. № 9931 відповідач 1 - ТОВ «ЛКМЗ» подав клопотання про залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - розпорядника майна ТОВ «ЛКМЗ» арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни, в якому посилається на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 924/881/16(924/811/20), та зазначає, що дана справа № 922/2167/23(922/92/24) розглядається в межах справи про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» № 922/2167/23, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника, повноваження розпорядника майна боржника покладені на арбітражного керуючого Бову Д.В. Отже, як вважає відповідач 1, участь розпорядника майна боржника у розгляді справи є обов`язковою, з огляду на коло прав і обов`язків розпорядника майна.

Присутні в підготовчому засіданні суду від 15.04.2024 представники позивача - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" та відповідача 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» не заперечували проти задоволення клопотання відповідача 1 - ТОВ «ЛКМЗ» про залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - розпорядника майна Бови Д.В.

Суд, розглянувши у підготовчому засіданні 15.04.2024 подане 1-м відповідачем клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, протокольною ухвалою відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.07.2023 у справі № 922/2167/23 було відкрито провадження у справі про банкрутство боржника - ТОВ "ЛКМЗ" (відповідач 1 у даній справі), введено процедуру розпорядження майном боржника на 170 календарних днів, призначено розпорядником майна боржника - арбітражного керуючого Бову Д.В., встановлено розпоряднику строк для подання до суду звіту про проведену роботу в межах процедури розпорядження майном, в т.ч. про результати розгляду вимог кредиторів боржника та про проведену інвентаризацію майна боржника, призначено попереднє засідання суду на 06.09.2023.

У подальшому з кредиторськими вимогами до боржника звернулось значна кількість кредиторів, зокрема АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідач 2) звернувся із заявою з грошовими вимогами до боржника на загальну суму 57.747.084,55 грн (яка на момент прийняття даного судового рішення ще не розглянута судом), посилаючись на те, що вказані вимоги виникли у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за спірним договором поруки та за договором про надання фінансових послуг № 74/12 від 03.12.2012 (Кредитним договором), в забезпечення виконання якого був укладений вказаний договір поруки.

Втім, попереднє засідання суду у справі № 922/2167/23 неодноразово відкладалось судом або оголошувались перерви через необхідність розглянути всі подані заяви з грошовими вимогами кредиторів до боржника, що стало підставою для продовження судом строку проведення процедури розпорядження майном боржника та строку проведення попереднього засідання суду у даній справі. Зокрема, ухвалою суду від 03.04.2024, враховуючи велику кількість заяв з кредиторськими вимогами до боржника, та враховуючи, що судом розглянуті не всі вищевказані заяви, з огляду на введений в Україні воєнний стан, з метою надання можливості розпоряднику майна здійснити всі заходи, які є обов`язковими в межах процедури розпорядження майном, та надати суду повний звіт за результатами виконаної роботи, було продовжено строк проведення процедури розпорядження майном боржника й строк проведення попереднього засідання суду у справі № 922/2167/23 до 10.07.2024 і відкладено попереднє засідання суду на 26.06.2024 о 10:00.

Під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації). Розпорядник майна - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення процедури розпорядження майном (ст. 1, ч. 1 ст. 44 КУзПБ).

До обов`язків розпорядника майна, що визначені ч. 3 ст. 44 КУзПБ, зокрема, належить: розгляд заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку; ведення реєстру вимог кредиторів; повідомлення кредиторів про результати розгляду їхніх вимог; вжиття заходів для захисту майна боржника; аналіз фінансово-господарського стану; виявлення (за наявності) ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства тощо.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 КУзПБ, арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна.

За приписами пп. 3, 5 ч. 2 ст. 12 КУзПБ, арбітражний керуючий зобов`язаний: здійснювати заходи щодо захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника та подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію; подавати відомості (інформацію) про фінансовий стан боржників, стосовно яких відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), та про хід провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) до Єдиного реєстру боржників, відносно яких відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), до закритої частини якого забезпечується доступ конкурсних і забезпечених кредиторів, інвесторів, а також поточних кредиторів (з моменту прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника), та забезпечувати оновлення такої інформації в порядку та строки, визначені державним органом з питань банкрутства. До інформації про фінансовий стан боржника та хід провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) належить інформація про: значні правочини чи правочини із заінтересованістю, укладені боржником або від його імені (найменування сторін, суть зобов`язань, вартість майна, що передається за правочином, строк виконання зобов`язань); інвентаризацію майна боржника (дати початку та закінчення інвентаризації); обтяження майна боржника (об`єкт обтяження, вид обтяження, орган або особа, в інтересах якої накладено обтяження, підстави накладення обтяження), тощо.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що дана справа (предметом позову в якій є визнання недійсним договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 та про визнання відсутнім права вимоги АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" до ТОВ "ЛКМЗ" за вказаним договором поруки) у відповідності до положень ст. 7 КУзПБ розглядається в межах справи № 922/2167/23 про банкрутство - ТОВ "ЛКМЗ", та враховуючи, що розгляд зазначеної справи про банкрутство наразі перебуває на стадії розпорядження майном, з огляду на обов`язки розпорядника майна, визначені КУзПБ, зокрема щодо розгляду заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника, в т.ч. грошових вимог АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК", обґрунтованих з посиланням на спірний договір поруки, призначений судом в межах справи про банкрутство розпорядник майна Бова Д.В. приймає участь в справі, що розглядається, та як учасник повідомляється судом про хід розгляду цієї справи, що не позбавляє розпорядника права звернутись до суду з відповідними заявами по суті справи чи заявами та клопотаннями з процедурних питань або поясненнями щодо заявлених позовних вимог у разі їх наявності.

Стосовно посилання відповідача 1 у клопотанні про залучення до участі у справі третьої особи на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 924/881/16(924/811/20) суд зазначає, що вказана справа не є подібною до даної справи, оскільки спір у даній справі є немайновим, а у справі № 924/881/16(924/811/20) розглядається подана разом з позовом заява позивача про забезпечення позову в майновому спорі про примусове вилучення і передачу гранітного відсіву вагою 15369,94 т за договірною вартістю 768497 грн, при цьому, суд касаційної інстанції, розглядаючи питання щодо підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на весь відсів дроблення вивержених гірських порід фракції 0-5, що знаходиться на території відповідача, підставою для залучення до участі у вказаній справі розпорядника майна зазначає визначені законодавством про банкрутство обов`язки розпорядника майна по збереженню майна, і саме з цих підстав касаційний суд вважає необхідним залучити розпорядника майна до участі у вказаній справі. А відтак, відповідач безпідставно посилається на висновки Верховного Суду в постанові від 21.01.2021 у справі № 924/881/16(924/811/20), у зв`язку з чим це посилання було відхилене судом.

Іншою протокольною ухвалою суду від 15.04.2024, зважаючи на те, що позивачем та відповідачем 2 у заявах по суті справи та у додаткових поясненнях до цих заяв досить повно викладено свою позицію що заявлених позовних вимог, а відповідач 1 та відповідач 3 не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на позовну заяву, хоча не були позбавлені це зробити достатньо тривалий час, враховуючи, що будь-яких нових заяв, клопотань по даній справі до суду не надходило, судом вжиті всі необхідні заходи в межах підготовчого провадження, надано відповідний час для подання учасниками справи заяв по суті справи і доказів та розглянуто всі подані учасниками справи клопотання, при цьому жодним учасником справи не повідомлялось суду про наявність у них доказів, які відсутні в матеріалах справи і без дослідження яких неможливо розглянути спір по суті та прийняти за результатами такого розгляду об`єктивне й обґрунтоване судове рішення, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду справи судом упродовж розумного строку, на підставі ст. 181, 182, 185 ГПК України закрито підготовче провадження у справі № 922/2167/23(922/92/24) та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті на 08.05.2024 о 09:30.

06.05.2024 за вх. № 11918 від розпорядника майна ТОВ «ЛКМЗ» (відповідача 1) Бови Д.В. до суду надійшли додаткові письмові пояснення у справі в порядку ст. 12, 42 КУзПБ, в яких розпорядник підтримує заявлені ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс» позовні вимоги. Зазначає, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, і всі договори які укладені боржником, оцінюються через призму ст. 42 КУзПБ. На думку розпорядника майном, спірний договір поруки є фраудаторним, адже на момент його вчинення було наявно мінімум 3 судових рішення про стягнення заборгованості з ТОВ «ЛКМЗ» та 4 виконавчі провадження про примусове стягнення заборгованості з Боржника. Окрім того, розпорядний майна вважає, що була відсутня будь-яка економічна мета при укладені спірного договору поруки, оскільки договір є повністю безоплатним. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. З врахування зазначеного, розпорядник майна вважає, що договір поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020 підлягає визнанню недійсним, як фраудаторний та такий, що вчинений на шкоду кредиторам боржника.

08.05.2024 за вх. № 12034 відповідача 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» надав заперечення на додаткові письмові пояснення розпорядника майна, в яких посилається на те, що розпорядник майна не навів у своїх письмових поясненнях жодного випадку, який би свідчив про очевидну недобросовісність сторін договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2024, не зазначено таких випадків і в наданих позивачем заявах по суті справи. Зазначає, що наявність ознак фраудаторності в спірному договорі поруки спростовується, зокрема тим, що позивач до укладення цього договору був повідомлений про намір його укладення й власними діями сприяв його укладенню, про що свідчить Протокол позачергових Загальних зборів учасників ТОВ «ЛКМЗ» від 19.12.2012, в яких позивач приймав участь, та якими прийнято рішення про укладення додаткової угоди до договору поруки № 66/1-S1 від 18.11.2011, що передував укладеному договору поруки № 74/12-S1 від 03.12.2012. Вважає, що посилання на попередні договори поруки має істотне значення при розгляді даного спору, адже вони спростовують твердження про очевидні неправомірні дії кредитора, що мають істотне значення під час розгляду справ з фраудаторних правочинів за численними правовими висновками Верховного Суду, зокрема наведеними розпорядником майна у його письмових поясненнях. Саме наявність попередніх договорів підтверджує тривалі відносини між поручителем - ТОВ «ЛКМЗ» та кредитором - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» у відносинах поруки, що позбавляє розумності твердження про очевидну недобросовісну поведінку сторін оспорюваного договору. Укладення договору поруки між поручителем та кредитором за кредитним договором не носило очевидно неправомірного, недобросовісного та нерозумного характеру, відповідало усталеним звичаям ділового обороту у кредитуванні, та є розповсюдженою правомірною банківською діяльністю.

08.05.2024 розгляд справи по суті не відбувся у зв`язку із загрозою життю, здоров`ю та безпеці учасників справи та суду через оголошену повітряну тривогу на території міста Харкова та Харківської області.

Ухвалою суду від 08.05.2024 призначено судове засідання з розгляду справи № 922/2167/23(922/92/24) по суті на 05.06.2024 о 10:00.

04.06.2024 за вх. № 14409 від представника відповідача 1 - ТОВ «ЛКМЗ» Лабовкіна О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, з посиланням на неможливість бути присутнім у судовому засіданні, призначеному на 05.06.2024 через зайнятість у іншій справі в кримінальному провадженні, що розглядається в Кіровському районному суді м. Дніпропетровська.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи станом на 05.06.2024 на адресу суду не надходило.

Представник відповідача 1 - ТОВ «ЛКМЗ» в судове засідання з розгляду справи по суті 05.06.2024 не прибув.

Представники позивача - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" та відповідача 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» у судовому засіданні 05.06.2024 не заперечували проти задоволення клопотання представника відповідача 1 про відкладення розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні 05.06.2024 клопотання представника відповідача 1 про відкладення розгляду справи на іншу дату, суд виходив з такого.

За приписами ч. 2 ст. 202 ГПК України, суд може відкласти розгляд справи, зокрема у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, повідомленого про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними, та у разі необхідності витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість подання відповідного клопотання в підготовчому провадженні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 10, 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 2 ст. 42, ч. 1 ст. 43 ГПК України).

На підставі викладеного, зважаючи на невизначеність чинним законодавством пріоритетності участі представників справи в розгляді будь-якої судової справи перед іншими справами, зокрема справ, що розглядаються в кримінальному провадженні перед господарськими справами, враховуючи, що ТОВ «ЛКМЗ» (відповідач 1) був заздалегідь належно повідомлений про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні, а отже не був позбавлений можливості направити для участі в даному судовому засіданні іншого свого представника, зокрема в режимі відеоконференції відповідно до ст. 197 ГПК України, при цьому дотепер жодної заяви по суті справи відповідач 1 суду не надав, своєї позиції щодо позову не повідомив, жодним учасником справи, в тому числі відповідачем 1, до початку даного судового засідання не повідомлялось суду про наявність у них доказів, які відсутні в матеріалах справи і без дослідження яких неможливо розглянути справу по суті та прийняти за результатами такого розгляду об`єктивне й обґрунтоване судове рішення, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав учасників справи щодо розгляду справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про те, що причина відсутності, зазначена представником відповідача 1 у його клопотанні про відкладення, не є поважною, а відтак, підстави для відкладення розгляду справи по суті на іншу дату відсутні, тому суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання.

Представник позивача - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс" у судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.06.2024 підтримав позовні вимоги, з урахуванням наданих додаткових пояснень до позовної заяви, в повному обсязі, просив суд визнати недійсним договір поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1, укладений між ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" та АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК", а також визнати відсутнім право вимоги АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" до ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" за вказаним договором поруки.

Представник відповідача 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» у судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.06.2024 підтримав відзив на позовну заяву з урахуванням наданих додаткових пояснень до відзиву, просив відмовити у позові в повному обсязі.

Представник відповідача 3 - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" та розпорядник майна ТОВ "ЛКМЗ" Бова Д.В. в судове засідання з розгляду справи по суті від 05.06.2024 не при були, правом прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно ст. 197 ГПК України не скористалися, клопотання про розгляд справи за їх відсутності в порядку ст. 196 ГПК України не заявили, про причини їх відсутності в судовому засіданні суду не повідомили, хоча про день, час та місце проведення розгляду справи були належно повідомлені.

На підставі викладеного, враховуючи належне повідомлення відповідача 3 та розпорядника майна про дату, час та місце розгляду справи по суті, з огляду на положення ч. 1 ст. 202 ГПК України, враховуючи, що їх явка в судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, та враховуючи, що судом були створені належні умови для подання до суду всіма учасниками справи, зокрема відповідачем, необхідних та наявних у них доказів разом із заявами по суті справи та для подання заяв і клопотань з процедурних питань, зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для повного, об`єктивного та правильного вирішення спору, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу й порушення прав інших учасників справи щодо розгляду судом справи упродовж розумного строку, суд дійшов висновку про недоцільність відкладення розгляду справи по суті на іншу дату та про те, що розгляд справи по суті можливо здійснити у даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами без участі представника відповідача 3 та розпорядник майна Бови Д.В.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача 2 в судовому засіданні, об`єктивно оцінивши надані суду докази, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2012 між Публічним акціонерним товариством, правонаступником якого є Акціонерне товариство "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідач 2) та Приватним акціонерним товариством "Харківський підшипниковий завод" (відповідач 3) укладено договір про надання фінансових послуг № 74/12 (Кредитний договір, Основний договір), згідно з умовами якого Банк відкрив Позичальнику генеральну револьверну (відновлювальну) мультивалютну лінію із загальним кредитним лімітом 1.500.000,00 дол. США, строком до 25.10.2023, у межах якої Позичальник мав можливість отримувати строкові кредити із максимальним строком користування до 180 днів включно.

З метою забезпечення виконання зобов`язань Клієнта - ПАТ "Харківський підшипниковий завод" за вказаним Кредитним договором, серед іншого, між Банком - АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідачем 2), Поручителем - ТОВ "ЛОЗІВСЬКИЙ КОВАЛЬСЬКО-МЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД" (відповідачем 1) та Клієнтом - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідачем 3) був укладений договір поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020, Поручитель - ТОВ "ЛКМЗ" зобов`язується відповідати в повному обсязі перед Банком за своєчасне і повне виконання Клієнтом своїх грошових зобов`язань за Основним договором (Кредитним договором), в тому числі прострочених, а також тих, що можуть виникнути в майбутньому (далів по тексту - Порука).

Згідно з п. 3.1 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020, у разі невиконання Клієнтом грошових зобов`язань у строки та на умовах, передбачених Основним договором, Клієнт і Поручитель відповідають перед Банком як солідарні боржники.

Пунктом 3.2 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020 Сторони визначили, що цей Договір та Порука, створена за цим Договором, забезпечують всі поточні та майбутні вимоги Банку щодо виконання Клієнтом всіх його поточних та майбутніх грошових зобов`язань згідно Основного договору зі змінами і доповненнями, які можуть час від часу вноситися до нього впродовж строку його дії, включаючи, але без обмеження:

(І) погашення на користь Банку наданих сум основного боргу (всі та будь-які Строкові кредити за Основним договором зі всіма існуючими та майбутніми додатковими угодами та додатками до нього);

(ІІ) сплата на користь Банку процентів за ставками, вказаними в Основному договорі чи (існуючих та майбутніх) додаткових угодах та додатках до нього);

(ІІІ) сплата будь-яких плат, комісій, визначених в Основному договорі;

(IV) відшкодування на користь Банку сум Регресу, за сплаченими Банком сумами Гарантій та Акредитивів, наданих за заявами Клієнта;

(V) сплата на користь Банку будь-яких штрафних санкцій (штраф, пеня) встановлених Основним договором, а також відшкодування збитків та витрат, які Банк може зазнати в результаті використання Клієнтом Лінії за Основним договором.

За умовами п. 3.3 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020, Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором.

У разі невиконання Клієнтом своїх зобов`язань за Основним договором

Поручитель зобов`язується не пізніше 5 робочих днів з дати отримання письмового повідомлення від Банку про невиконання Клієнтом прийнятих на себе грошових зобов`язань сплатити Банкові відповідну грошову суму (п. 4.1 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020).

У разі прострочення Поручителем виконання платежу згідно з п. 4.1 цього Договору, Поручитель зобов`язаний сплатити Банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який стягується пеня (п. 4.3 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020).

Відповідно до п. 5.1. 5.2 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020, Порука набирає сили з дати підписання представниками Сторін цього Договору, і діє до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Згідно з п. 6.3 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020, ця Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Пунктом 8.4 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020 Сторони домовились, що в дату підписання цього Договору припиняє свою дію договір поруки № 74/12-S1 від 08.11.2018.

Докази припинення дії зазначеного договору поруки у зв`язку з припиненням забезпеченого ним зобов`язання або про досягнення сторонами домовленості про його дострокове розірвання в матеріалах справи відсутні, а отже вказаний договір є діючим.

Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або невизначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (ч.1 ст. 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ст. 554 ЦК України, в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 558 ЦК України).

За приписами ст. 543 ЦК України, в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі.

З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши умови договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поруки, сторони у договорі погодили всі суттєві умови, передбачені чинним законодавством України, відносно вказаного виду договору, та свідомо підписали цей договір, взявши на себе зобов`язання належним чином виконувати всі його умови, зокрема ТОВ "ЛКМЗ" (відповідач 1), як Поручитель, взяв на себе зобов`язання в частині солідарної відповідальності з основним боржником - ПАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідачем 3) перед АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідач 2) щодо виконання зобов`язань за договором про надання фінансових послуг № 74/12 від 03.12.2012 (Основним договором) в обсязі, заявленому Банком відповідно до п. 2.1, 4.1 зазначеного договору поруки.

Предметом позову в даній справі є дві вимоги, а саме: вимога про визнання недійсним вищезазначеного договору поруки з підстав його недійсності, а також з підстав наявності в зазначеному договорі ознак фраудаторного договору, та вимога про визнання відсутнім права вимоги Банку до Поручителя за вказаним договором, яка є похідною від першої позовної вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що зокрема підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (Вказані правові висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 903/877/20(903/933/23) та в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19).

За таких обставин, обраний позивачем - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс", який є кредитором боржника - ТОВ "ЛКМЗ" у справі про банкрутство № 922/2167/23, спосіб захисту шляхом подання позову в межах зазначеної справи про банкрутство з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, є належним та таким, що гарантує практичну й ефективну можливість відновлення прав кредиторів та боржника, якщо такі права були порушені.

Як вже зазначалося вище, загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст. 215 ЦК України, згідно з якою:

підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу;

недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним;

якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України передбачено, що: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (ч. 3 ст. 13 ЦК України), може бути самостійною підставою недійсності правочину.

За загальним правилом, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

Водночас, спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів недійсними, є стаття 42 КУзПБ, оскільки її положення передбачають додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів боржника недійсними, які (підстави) характерні виключно для правовідносин, що виникають у судовій процедурі банкрутства.

Вказана норма направлена на захист прав та інтересів кредиторів та створює умови для максимально можливого задоволення грошових вимог за рахунок майна боржника. Правочини боржника, які зменшують його власні активи, підлягають оцінці на предмет наявності в діях боржника ознак приховування/виведення майна боржника. Такі дії, як правило, спрямовані на шкоду правам та інтересам кредиторів, оскільки позбавляють їх можливості задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

Саме з метою відмежування реальних фінансово-господарських договорів, незалежно від стану їх виконання, укладання яких не мало на меті в момент їх вчинення заподіяння шкоди правам третіх осіб, зменшення переліку активів, ухилення від виконання зобов`язань, які вчинено з дотриманням засад добросовісності, та укладання яких призвело до негативних наслідків, статтею 42 КУзПБ визначено перелік правових підстав, за якими може бути виокремлено фраудаторний правочин (правочин, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) в процедурі банкрутства.

Так, ч. 1 ст. 42 КУзПБ визначено підстави, згідно з якими господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному ст. 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Крім того, додаткові підстави визначені ч. 2 зазначеної статті, згідно якої правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Суд зазначає, що строк, встановлений у ст. 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), є присічним та становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

У даному випадку оспорюваний позивачем договір поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 був укладений за межами зазначеного строку, а саме: майже за 3,5 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» (19.07.2023), що унеможливлює застосування положень ст. 42 КУзПБ до спірних правовідносин, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним зазначеного договору поруки з підстав, передбачених ст. 42 КУзПБ.

Разом з тим, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/111268/16-ц, відповідно до якого позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника (фраудаторний правочин), на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом

(ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися при цьому на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

У цій справі, позивач - ТОВ "Слобожанський логістичний комплекс", обґрунтовуючи вимогу про визнання недійсним договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1, посилається, зокрема на те, що вказаний договір, як він вважає, був укладений на шкоду іншим кредиторам боржника - ТОВ «ЛКМЗ» (крім АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" - відповідача 2), оскільки внаслідок його укладення створено штучну, необґрунтовану заборгованість у ТОВ «ЛКМЗ», цей договір укладений без будь-якої матеріальної та фінансової вигоди (прибутку) і без будь-якої зрозумілої легітимної господарської мети, а розмір зобов`язань, які взяв на себе відповідач 1, як солідарний боржник, призводить до неплатоспроможності останнього. Така поведінка сторін спірного договору поруки, на думку позивача, не відповідає стандарту добросовісності поведінки учасників цивільного обороту, тому вказаний договір поруки є фраудаторним і має бути визнаний судом недійсним.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача, зважаючи на таке.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (п. 76.3, 76.5 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21)).

Правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (п. 153 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Відтак, перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов`язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).

Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Суд зауважує, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).

Категорія фраудаторності в галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що ч. 2 ст. 96 ЦК України вимагає того, щоб юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності:

об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості;

суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що за загальним правилом договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети, оскільки за своєю суттю, відповідно до ч. 1 ст. 546 ГК України, порука є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання, поряд з неустойкою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком та правом довірчої власності.

Укладення договору поруки між поручителем та кредитором за Кредитним договором відповідає усталеним звичаям ділового обороту в кредитуванні та є розповсюдженою правомірною банківською діяльністю.

Із наявних матеріалів справи вбачається, що договір поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 був укладений з метою забезпечення Поручителем - ТОВ «ЛКМЗ» виконання грошових зобов`язань Основного боржника - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" перед Кредитором - АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" за договором про надання фінансових послуг № 74/12 від 03.12.2012 (Кредитним договором).

Пунктом 6.3 договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 сторони домовились, що ця Порука надається Поручителем за Клієнта на безоплатній основі та не є фінансовою послугою, що надається учасником ринку фінансових послуг, як це зазначено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Отже, оскільки спірний договір поруки є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети, суд при вирішенні питання щодо наявності підстав для визнання його недійсним слід з`ясувати дійсні мотиви, через які Поручитель (відповідач 1) на підставі цього договору поручається за Основного боржника (відповідача 3) перед Кредитором (відповідачем 2) та чи є такі мотиви легітимними.

Посилання позивача на те, що відповідачі незаконно проігнорували норму ч. 1 ст. 558 ЦК України, зазначивши в спірному договорі поруки про його безоплатність, що позбавило Поручителя - ТОВ «ЛКМЗ» можливості отримати матеріальну та фінансову вигоду (прибуток) від вказаної господарської операції, судом відхиляється як безпідставне, оскільки вказаною нормою передбачене право (а не обов`язок) поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, а тому ця норма не є обов`язковою для врахування сторонами при укладенні договорів поруки.

Поряд з цим, суд не погоджується з твердженням позивача про неотримання поручителем будь-якого економічного змісту від укладення спірного договору поруки, оскільки в пункті 3.3 договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020 сторони домовились, що Поручитель, який виконав всі зобов`язання Клієнта перед Банком, отримує всі права Банку за Основним договором. Така домовленість кореспондує з положеннями ч. 2 ст. 556 ЦК України, згідно з якими до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а отже не суперечить вимогам щодо наявності певної правової та фактичної мети укладеного правочину (яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною, нерозумною), адже у випадку виконання Поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, до останнього перейдуть відповідні активи, тому будь-якої втрати активів ні на час укладення спірного договору, ні на майбутнє, не відбувається.

Щодо посилання позивача на те, що укладенням спірного договору поруки було створено штучну кредиторську заборгованість у ТОВ "ЛКМЗ" (відповідача 1), наявність якої в подальшому надало АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" (відповідачу 2) можливість заявити до боржника грошові вимоги в межах справи про банкрутство № 922/2167/23, суд зазначає, що обов`язок подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника в межах процедури банкрутства прямо передбачені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема ст. 45 зазначеного Кодексу, та не є забороненими чи протиправними, наявність конкуренції грошових вимог кредиторів у справах про банкрутство є нормальним явищем.

За приписами ст. 1 КУзПБ, заінтересованими особами стосовно боржника є: юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини вчиняються із заінтересованими особами у підозрілий період, визначений ст. 42 КузПБ, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у ст. 1 КУзПБ, де визначене коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 ПК України).

У ст. 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Отже, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи", укладення боржником правочину з заінтересованою особою може бути підставою для визнання його недійсним відповідно до ч. 2 ст. 42 КУзПБ.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, положення ст. 42 КУзПБ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі, у зв`язку з тим, що оспорюваний договір поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 був укладений за межами трирічного строку, встановленого ст. 42 КУзПБ, а саме: майже за 3,5 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «ЛКМЗ» (19.07.2023).

До того ж, відповідно до стандартної ділової практики, боржнику зазвичай відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань боржника.

Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов`язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, на їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов`язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов`язанням (аналогічного висновку дійшов Верховний Суду в постановах від 02.11.2022 у справі № 925/367/20(925/107/21) та від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18).

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідними Витягами із зазначеного Реєстру, наявними в матеріалах справи, ТОВ "ЛКМЗ" (відповідач 1) та ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідач 3) мають спільного кінцевого бенефіціарного власника (контролера), яким є ОСОБА_1 . Отже, з огляду на пп. 14.1.159 п. 14.1 ПК України, відповідач 1 та відповідач 3 є пов`язаними юридичними особами.

За даними, які знаходяться у відкритому публічному доступі, зокрема на сайті Компанії - Індустріальна група «УПЕК» (https://upec.ua/ua/manufacture/), і ТОВ "ЛКМЗ" (відповідач 1) і ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідач 3) входять до складу зазначеної Компанії, яка була заснована в 1995 році ОСОБА_1 разом з однодумцями.

Таким чином, ОСОБА_1 , як Контролер, який здійснює підприємницьку діяльність через групу пов`язаних юридичних осіб, в тому числі відповідача 1 (поручителя) та відповідача 3 (основного боржника), тим самим здійснює вирішальний вплив на їх рішення та господарську діяльність, а відтак, завдяки укладеному відповідачем 3 з Банком (відповідачем 2) Кредитному договору та укладеному в забезпечення цього Кредитного договору між відповідачами 1, 2, 3 спірного договору поруки, і відповідач 1, і відповідач 3, і сам Контролер внаслідок отримання відповідачем 3 від Банку активів у вигляді кредитних коштів, досягли позитивного економічного результату, що свідчить про неспроможність посилання позивача на відсутність економічного обґрунтування (мети) укладення спірного договору поруки та на обізнаність Поручителя про негативний фінансово-господарський стан ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" (відповідача 3) на момент укладення спірного договору поруки, тому суд відхиляє посилання позивача на недобросовісність дій відповідачів при укладенні спірного договору поруки у зв`язку з пов`язаністю відповідача 1 та відповідача 3, як на підставу для визнання цього договору недійсним.

Стосовно укладення боржником - ТОВ «ЛКМЗ» спірного договору поруки за наявності ознак його неплатоспроможності, суд зазначає, що відповідно до наданих позивачем та відповідачем 2 копій Балансу (фінансової звітності) ТОВ «ЛКМЗ» станом на 31.12.2019, який був надісланий боржником до Державної податкової служби України та отриманий останньою 29.02.2020, що підтверджується відповідною відміткою в копії квитанції до зазначеного Балансу, показники активів Поручителя (ТОВ «ЛКМЗ») перевищували показники зобов`язань, а саме: активи - 657478 тис. грн; та зобов`язання - 646764 тис. грн (від показника 657478 тис. грн рядка 1900 (баланс) відняти показник 10714 тис. грн рядка 1495 (пасив, усього за розділом 1) = 646764 тис. грн (рядок 1300) цих активів), що свідчило про задовільний фінансовий стан ТОВ «ЛКМЗ» на момент укладення спірного договору поруки у лютому 2020 року та не перешкоджало укладенню Поручителем зазначеного договору.

Посилання позивача на фінансову звітність ТОВ "ЛКМЗ", складену за наслідками 2020 року є необґрунтованим, оскільки спірний договір поруки укладений на початку вказаного звітного періоду (25.02.2020), а тому звітність за весь 2020 рік не може бути належним доказом наявності у боржника ознак неплатоспроможності на момент укладення спірного договору як така, що на той момент не існувала.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 був укладений замість попередніх договорів поруки від 03.12.2012 № 74/12-S1 та від 08.11.2018 № 74/12-S1, що також були укладені з метою забезпечення виконання 3-м відповідачем - ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" договору про надання фінансових послуг № 74/12 від 03.12.2012, укладеного між 2-м та 3-м відповідачами.

Тобто, спірний договір поруки фактично переукладено замість вказаних вище попередніх договорів, що були укладені задовго до відкриття провадження у справі про банкрутство і навіть раніше від передбаченого ст. 42 КУзПБ 3-річного строку до відкриття провадження у справі про банкрутство.

При цьому, відповідно до умов п. 5.1 обох попередніх договорів поруки (від 2012 та від 2018 року), вказані договори мали діяти до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань, а отже попередній договір поруки припинив свою дію лише у зв`язку з укладенням спірного договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1, про що свідчить пункт 8.4 спірного договору, згідно з яким було припинено договір поруки від 08.11.2018 № 74/12-S1. Аналогічно, пунктом 8.4 договору від 08.11.2018 № 74/12-S1 було припинено договір поруки від 03.12.2012 № 74/12-S1.

Зважаючи на викладене, та враховуючи, що заявлені на підставі оскаржуваного договору поруки № 74/12-S1 від 25.02.2020 кредиторські вимоги АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» (відповідач 2) до Поручителя - ТОВ "ЛКМЗ" (відповідача 1) в межах справи № 922/2167/23 про банкрутство в розмірі 57.747.084,55 грн (з яких: основний борг за кредитним договором - 50.670.121,73 грн та проценти за кредитним договором - 7.076.962,82 грн) судом ще не розглянуті, а відтак не має будь-яких гарантій, що ці вимоги будуть судом визнані повністю чи частково, суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що заявивши вказані кредиторські вимоги відповідач 2 штучно збільшив розмір зобов`язань боржника перед кредиторами, чим ускладнив та/або унеможливив погашення вимог інших кредиторів за рахунок майна боржника, не знайшло свого підтвердження матеріалами справи, тому позивачем не доведено порушення його прав оспорюваним договором поруки.

Стосовно заяви відповідача 2 - АТ «КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК» про застосування строку позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України передбачено, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За приписами ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову особою, право якої порушене.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Якщо стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, а господарським судом визнано позовні вимоги обґрунтованими, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Позивачем не доведено порушення його прав внаслідок укладення між відповідачами спірного договору поруки, тому, враховуючи відсутність порушення права, з огляду на приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Крім того, суд зазначає, що, позовну давність позивачем не пропущено, оскільки відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Отже, у даному випадку, з огляду на тривання введеного в України воєнного стану, перебіг строку позовної давності, який мав сплинути у лютому 2023 року, за положенням зазначеної норми, є зупиненим.

На підставі зазначеного, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів щодо їх належності, допустимості та достовірності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 недійсним є недоведеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 173 ГПК України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Враховуючи, що позовні вимоги в частині визнання відсутнім права вимоги АТ "КРЕДИТ ЄВРОПА БАНК" до ТОВ "ЛКМЗ" за договором поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1 є похідними від вимог про визнання недійним договору поруки від 25.02.2020 № 74/12-S1, у задоволенні яких відмовлено судом, правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України).

На підставі зазначеного, враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на положення п. 2 ч. 1 та ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 42, 43, 73-74, 76-79, 86, 129, абз. 2 ч. 1 ст. 173, ст. 236-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

У зв`язку з відпусткою судді повний текст рішення складено та підписано 19.06.2024.

Суддя Н.А. Новікова