Рішення № 119831124, 09.05.2024, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №487/2941/15-ц

Провадження №2/487/288/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.05.2024 Заводський районнийсуд м.Миколаєва вскладі:головуючого суддіКузьменко В.В.,з участюсекретаря судовогозасідання РафальськоїТ.В.,розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судуу м.Миколаєві впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза позовноюзаявоюАкціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник ПАТ КБ ПРИВАТБАНК Сафір Ф.О. звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПРИВАТБАНК заборгованість за кредитним договором № NKSDAE0000132259 від 26.08.2008 року у розмірі 20492,69 доларів США, що за курсом 23,50 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.04.2015 року складає 481578 гривень 32 копійки, а також судовий збір в сумі 3654 гривні, мотивуючи тим, що відповідачка зобов`язання за вказаним вище кредитним договором належним чином не виконала.

Заводським районним судом м. Миколаєва 25.06.2015 року було ухвалено заочне рішення у справі № 487/2941/15-ц за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, позов було задоволено.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.05.2023 року скасоване заочне рішення від 25.06.2015 року по справі №487/2941/15-ц та призначено судове засідання.

15.05.2023 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому зазначає, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.12.2011 року по справі №2-3737/11 позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 було задоволено та стягнено заборгованість у розмірі 11584,50 дол. США. Рішення набрало законної сили та було видано виконавчий лист. Таким чином, відповідач вважає, що банк звернувся до суду з приводу подвійного стягнення заборгованості ,що заборонено ст.61 Конституції України. Крім того, звернувшись до суду 07.09.2011 року позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту. Тому з 07.09.2011 року настав строк виконання кредитно-заставного договору в повному обсязі. Також зазначає, що заставний автомобіль було реалізовано та гроші від продажу були зараховані в якості погашення кредиту. Просить застосувати позовну давність та відмовити у задоволені позову.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, у задоволені позову просив відмовити.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 26.08.2008 року між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №NKSDAE0000132259.

Згідно договору ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" зобов`язалось надати відповідачу кредит у розмірі 15077,22 дол. США на термін до 23.08.2013 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитними договором.

Згідно з рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.12.2011 року по справі №2-3737/11 позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 було задоволено та стягнено з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 11584,50 дол. США.

Згідно з умовами кредитного договору сторонами погоджено строк виконання зобов`язань за договором кінцевий строк повернення кредиту 23.08.2013 року. Оскільки строк кредитного договору закінчився 23.08.2013 року позивач достроково реалізував своє право на судовий захист шляхом звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості ще у 2011 році.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальниковіурозмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Стаття 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Відповідно до ст.509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Також, згідно із ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно матеріалів справи позивач пред`явивши позов про стягнення заборгованості суд розцінює такі дії позивача спрямовані на подвійне стягнення банком заборгованості за кредитом вже стягнутої за рішення суду.

Незаконність визначення цієї суми полягає в тому, що вона створює подвійну відповідальність ОСОБА_1 перед позивачем, що забороняється ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Вказана сума грошових коштів створює подвійну відповідальність відповідача, виходячи з того що за теж саме порушення несвоєчасне погашення процентів та тіла кредиту.

Як вбачається з позовної заяви, позивач навіть не зазначає про рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.12.2011 року, за яким вже була стягнута заборгованість за цим же кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18) та у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що позивач використав своє право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов кредитного договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Разом з тим, представник відповідача подав до суд заяву про застосування строку позовної давності, про що посилається і у відзиві.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до приписів ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

У зобов`язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як вбачається з правового висновку, висловленого Верховним Судом України в постанові від 09 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16, пред`явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Під виконання сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого Договором.

Боржник ОСОБА_1 первинно взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 23.08.2013 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з Графіком платежів.

Отже, поряд з установленням строку дії Договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання, згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо ж умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежно виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у Постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Отже, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов`язання та зумовлює перебіг позовної давності.

У зв`язку з порушенням боржником виконання зобов`язання за кредитним договором АТ «ПриватБанк» використав право достроково вимагати з позичальника ОСОБА_1 повернення заборгованості за кредитним договором № NKSDAE0000132259 від 26.08.2008 року а саме: звернувся з позовом про стягнення заборгованості (справа №2-3737/11).

Таким чином, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом кредитор, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов`язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами Банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевого строку виконання її умов.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у рішенні від 9 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16.

Тому, є всі підстави вважати, що позивач втратив своє право на звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості, звернувшись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № NKSDAE0000132259 від 26.08.2008 року до суду 21.04.2015 року, тобто після спливу строків позовної давності.

Згідно з ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості за процентами, передбаченими умовами кредитного договору, однак нарахованими після закінчення строку його дії, у зв`язку зі зміною строку виконання основного зобов`язання, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 522, 525, 526,527,530,257, 261, 267, 1050,1054 ЦК України, ст.ст. 1,2,4,7,8,12,13,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 259,263-268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволені позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Кузьменко