Рішення № 119824897, 11.06.2024, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2909/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 рокуОвідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_2 , державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Воробель Т.С., державного реєстратора Міськрайонного управління в Овідіопольському районі та м.Чорноморск Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання незаконним та скасування рішень

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому із врахуванням змін та доповнень просив визнати незаконним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 1462-У11 від 30 січня 2015 року «Про надання громадянам України дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства» в частині надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати незаконним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 209-У11 від 31 серпня 2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» в частині передачі безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки- 5123755100:02:003:0994;

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31502354 від 21.09.2016 року щодо реєстрації права власності земельної ділянки , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755100:02:003:0994 за ОСОБА_2 ;

Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5123755100:02:003:0994, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути судові витрати з Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є власником жилого будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .Право власності він отримав в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 08.10.2015 року за № 909 та 905. Вказане право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 08.10.2015р. за № 45345560 та 45342848.

Поруч з його будинком знаходиться будинок, що належить його рідному брату ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

При приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки під його будинком було порушено право позивача на доступ до його власної земельної ділянки, який здійснювався з двору загального користування, та який увійшов в межі земельної ділянки плошею 0,13 га останнього.

Овідіопольська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, незважаючи на поданий позов від 11.08.2016р., яким позивач оспорював рішення селищної ради № 1462-У11 від 30 січня 2015 року, яким відповідачу ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, своїм рішенням № 209-УІІ від 31.08.2016 року затвердила виготовлений проект землеустрою та передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,13 га разом з двором загального користування, чим позбавила позивача вільного доступу до його власної земельної ділянки.

Оскільки в інший спосіб захистити свої права позивач не може, він вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник позов не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначив, що позивачем не надано до суду належних документів, які б свідчили, що ніби-то порушені його права та створені перешкоди йому в користуванні як ділянкою так і будинком. Зазначав, що є інший спосіб врегулювання спору, це встановлення безоплатного сервітуту, якщо буде дійсно встановлено порушення його прав.

Відповідач - Овідіопольська селищна рада Овідіопольського району Одеської області відзиву на позов не надала, подала до суду заяву про слухання справи у відсутності її представника та покладалась при вирішенні спору на розсуд суду.

Відповідач державний реєстратор Центру надання адмінпослуг Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області Воробель Тетяна Сергіївна позов не визнав, надала до суду відзив, в якому зазначила, що позивачем не зазначено, яка норма закону нею порушена при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31502354 від 21.09.2016 року. Зазначала, що державну реєстрацію прав проведено з дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в позові просила відмовити.

Відповідач державний реєстратор Міськраайонного управління в Овідіопольському районі та м.Чорноморськ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Гладкий Роман Іванович відзиву на позов не надав, в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином про час та дату слухання справи.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області надало відзив на позовну заяву, в якому просило поновити строк на його подання, та зазначило, що Головне управління та його структурні підрозділи не є суб`єктами державної реєстрації прав у відповідності до ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», державна реєстрація земельної ділянки у відповідності до ч.10 ст.24 Закону України «Про державний земельний кадастр» скасовується у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 не з`явилися, надали через канцелярію суду заяви про слухання справи про їх відсутність.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи, повідомлялись належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить жилий будинок та земельна ділянка, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності він отримав в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом № 909 від 08.10.2015 року та № 905 від 08.10.2015 року. Вказане право власності на жилий будинок та земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 45345560 та № 45342848 від 08.10.2015р. Батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 приватизував земельну ділянку під жилим будинком за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1081 га в смт.Овідіополь Одеської області та отримав державний акт на право власності серії ЯИ № 138779, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю 29.10.2009 року за № 010952900813.

Поруч з будинком позивача знаходиться жилий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , жилий будинок належить його рідному брату ОСОБА_2 на підставі договору дарування жилого будинку № 1175 від 20.05.2009р., зареєстрованого КП «Овідіопольське РБТІ» 05.05.2010р., витяг № 26040894.

Раніше обидва жилі будинки були одним домоволодінням і належали батькам ОСОБА_1 , які вже померли.

В додатку до державного акту плані встановлення меж зазначені від А-Б землі загального користування Овідіопольської селищної ради (заїзд). Заїзд зазначений і в технічному паспорту на вказаний жилий будинок.

В січні 2015 року відповідач ОСОБА_2 подав до Овідіопольської селищної ради заяву про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,13 га у власність

Рішенням Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 1462-У11 від 30 січня 2015 року «Про надання громадянам України дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства» було надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 .

В жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольської селищної ради з заявою про надання проїзду до власної земельної ділянки та отримав відповідь № Л-020-1076 від 04.11.2015 року, в якій рекомендовано йому здійснювати проїзд до земельної ділянки, що перебуває у його власності через двір загального користування.

30.11.2015 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольської селищної ради з заявою про надання йому в оренду земельної ділянки розміром 3,5 м х 16 м необхідної для організації та обслуговування нової вигрібної ями біля жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Овідіопольської селищної ради від 21 січня 2016 року № 57-У11 йому відмовлено у наданні в довгострокову оренду земельної ділянки у зв`язку з тим, що на земельну ділянку надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення її у власність іншому громадянину України.

Позивач звертається 08.02.2016 року до Овідіопольського селищного голови з запитом на публічну інформацію щодо надання копії рішення сесії щодо виділення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та документів, що стали підставою для прийняття такого рішення та 09.02.2016 року отримує відповідь за № ЗПІ-3, копію рішення № 1462-У1 від 30.01.2015 року та копію витягу з протоколу постійної комісії від 20.01.2015р. № 113, з яких вбачається, що ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га, куди відповідно увійшла і земельна ділянка під двором загального користування, чим його було позбавлено доступу до його земельної ділянки з АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач 11.08.2016р. подав до Овідіопольського районного суду позов про визнання зазначеного рішення незаконним, так як вважав порушеними свої права власника земельної ділянки з огляду позбавлення до неї доступу з вулиці.

Однак рішенням Овідіопольської селищної ради № 209-У11 від 31.08.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. України ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» був затверджений проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 вищезазначену земельну ділянку площею 0,13 га.

У вказану площу 0,13 га входить і частка земельної ділянки, яка знаходиться під двором загального користування, яким користувався ОСОБА_1 .

З огляду технічного паспорту на жилий будинок ОСОБА_1 вбачається, що на плані розташування будинку зазначено землі загального користування.

В технічній документації, виготовленої ПП «Фаренгейт-Овідій» по передачі земельної ділянки у власність та складанні державного акта ОСОБА_5 в плані встановлення меж зазначений заїзд на земельну ділянку.

Про існування загального двору між будинками позивача та відповідача відомо і Овідіопольській селищній раді Овідіопольського району Одеської області, що вбачається з листа № Л-020-1076 від 04.11.2015 року.

З огляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , виконаному ПП «Регіональний землевпорядний центр» вбачається, що вказана земельна ділянка загальною площею 0,13 га обліковувалась, як землі, не надані у власність або користування в межах населеного пункту за угіддями рілля та землі під житловою одно- та двоповерховою забудовою. Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання без дати, підписаний в присутності власників суміжних земельних ділянок, в тому числі ОСОБА_5 .

Однак з огляду свідоцтва про смерть ОСОБА_5 серія НОМЕР_1 , останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і відповідно не міг поставити свій підпис на акті в проекті землеустрою, що виконувався в 2016 році. Мати позивача та відповідача ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .

Станом на момент виготовлення проекту землеустрою власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 вже був позивач ОСОБА_1 , який зазначив, що не підписував вказаний акт прийомки-передачі межових знаків і заперечував, що підпис, виконаний біля прізвища ОСОБА_5 належить його батьку чи його матері.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1ст. 2 ЦПК).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ч. 1,2 та 4ст. 10 ЦПК).

Згідно з частиною першоюстатті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів України.

Відповідно до вимог ч. 1-4ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом,кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. (ч. 1, 5-7ст. 81 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з положеннямист.12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

Статтею 40 ЗК України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Частинами першою та другою ст. 116 Земельного кодексу України, визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, садівництва та ін., у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною першою ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) - є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Частинами другою та п`ятою статті 158 ЗК України передбачено, що виключено судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Вирішуючи питання законності проведення безоплатної передачі для ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,13 га на підставі двох рішень Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 1462-УІ від 30.01.205р. та № 209-УІІ від 31.08.2016р. суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт «б»); приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування (пункт «в»).

Відповідно до п.п. 2,3 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07.07.2011 р. № 3613-VI «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

При отриманні в дар жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 відповідно до ч.2 ст.377 ЦК України (у редакції на час укладення договору дарування) перейшло право користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,13 га.

Відповідно до Закону України «Про державний земельний кадастр», «Про землеустрій» Овідіопольська селищна рада повинна була прийняти рішення щодо надання дозволу ОСОБА_2 на виготовлення техдокументації із землеустрою з метою послідуючої приватизації земельної ділянки, оскільки вона перебувала у фактичному користуванні останнього. Доказів передачі вказаної земельної ділянки в запас Овідіопольською селищною радою не надано. Тому рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 1462-УІІ від 30.01.2015 р.»Про розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на вищезазначене є незаконним і підлягає скасуванню.

Рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 209-У11 від 31 серпня 2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» в частині передачі безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки- 5123755100:02:003:0994 також є незаконним та підлягає скасуванню з підстав порушення Закону України «Про державний земельний кадастр», «Про землеустрій» та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельнихділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 8.05.2010 N 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 р. за N 391/17686 (далі Інструкція), в редакції чинній станом на серпень 2016 року.

Порядок виконання робіт по складанню технічної документації із землеустрою регламентувався вищевказаною Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельнихділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками .

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема: план меж земельної ділянки,складенийзарезультатами кадастровоїзйомки,наякому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками по межах земельної ділянки, межі вкрапленихземельнихділянокіз зазначенням їх власників (користувачів). На бажання замовника замість плану меж земельної ділянки може складатися кадастровий план земельної ділянки;акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (додаток 2).

За положеннями пунктів 3.1, 3.12, 3.14 Інструкції, межіземельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Повідомлення власників (користувачів)суміжнихземельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельноїділянкивнатурі (намісцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знакамимеж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.

Власники (користувачі)суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (намісцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Передачамежовихзнаківназберігання власнику (користувачу)земельноїділянки здійснюється за актом прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Відповідно до додатку № 2 Інструкції акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання обов`язково має бути підписаний суміжними землекористувачами.

Разом з тим, як вбачається з акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання без дати позивач, або ж уповноважена ним особа про визначення меж земельної ділянки на місцевості, яку приватизував відповідач , не повідомлялася, ця особа не була присутня при визначенні суміжних меж, та ним не підписувався вказаний акт, складений представником ПП «ЮРЗЦ». В цому акті позивач не зазначений власником земельної ділянки, а вказано прізвище його померлого батька ОСОБА_5 . Враховуючи заперечення позивача про присутність при його підписанні та повідомлення про це, підпис під актом меж виконаний невідомою особою, що унеможливлює вважати це погодженням межі з боку позивача, як суміжного власника земельної ділянки.

Суд критично ставиться до тверджень, висловлених відповідачем ОСОБА_2 у відзиві на позов стосовно ненадання суду доказів порушення права позивача. З огляду акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання без дати, який підписаний відповідачем і не спростований ним в процесі розгляду справи, він достеменно знав, що його батько не може підписувати цей акт, оскільки на той період часу він помер. Він також знав про те, що жилий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , отримав в порядку спадкування його брат позивач ОСОБА_1 після смерті матері. Знаючи цей факт, він повинен був повідомити про це і Овідіопольській селищній раді, і виконавцю проекту землеустрою ПП «ЮРЗЦ» для внесення достовірних відомостей про суміжного власника земельної ділянки, чого ним зроблено не було. Отже, підписуючи акт встановлення меж з недостовірною інформацією про суміжного власника земельної ділянки, не повідомивши про це юридичного власника позивача, відповідач порушив його права. Стосовно іншого способу врегулювання спору встановлення безоплатного сервітуту, як зазначає відповідач, то по-перше, цим він визнає наявність спору, а по-друге, згоду на встановлення сервітуту повинен надати також позивач.

Отже сукупність наведених доказів та обставин свідчать про те, що виготовлення для відповідача ОСОБА_2 проекту із землеустрою, зокрема встановлення меж земельної ділянки на місцевості, закріплення їх межовими знаками було проведено із порушеннями вимог вищезазначеної Інструкції, а саме у відсутності позивача, як суміжного землекористувача, без урахування об`єктивних даних про необхідність виділення із земельної ділянки, яка підлягала приватизації, частини земельної ділянки для організації доступу до власної земельної ділянки позивача.

За положеннями частин 1,2ст.118 ЗК Україниорган місцевого самоврядування передає для громадянина у власність земельну ділянку, що перебуває у його користуванні, за поданою ним його заявою на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Разом з тим, Овідіопольська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, приймаючи рішення від 31.08.2016 року № 209-УІІ щодо затвердження для ОСОБА_2 проекту із землеустрою на спірну земельну ділянку, та передачу її у власність за площею 0,13 га, не тільки не звернула уваги на те, що такий проект складений із вказаними вище порушеннями Інструкції, та що передача для нього у власність земельної ділянки вказаної площі відбулась за рахунок включення до її складу частини земельної ділянки загального користування (загальний двір), якою користується позивач для доступу до власної ділянки, що призвело до порушення його прав, а ще й свідомо пішла на порушення, так як на момент прийняття оскаржуваного рішення позивачем вже був заявлений позов до Овідіопольського районного суду.

Верховний суд у постанові від 28.03.2018 року по справі 681/1039/15-ц, висловив правову позицію, згідно якої зазначив, що підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Однак, якщо разом з порушенням вимог Інструкції при приватизації порушуються і права суміжного власника (землекористувача), то таке рішення ради може бути визнано недійсним та скасоване.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи - позивача у справі.

Відповідно до частини десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних та фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування вирішуються в судовому порядку.

Як роз`яснено в п.п. 1,11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» - суди мають захищати права всіх суб`єктів права власності на землю та на господарювання на ній при вирішенні земельних спорів. Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Визнаючи рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району щодо передачі у власність земельної ділянки відповідачу незаконними, суд приходить до висновку, що реєстрація земельної ділянки та прав на неї також підлягають скасуванню.

Згідно з п.60 постанови Кабміну № 1051 від 17.10.1012р. «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно до п.1 ч.2 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, якасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованоюЗаконом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(даліКонвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною,inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, задовольняючи позовні вимоги позивача, суд вважає, що таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 1 і 2ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в повному обсязі, тому суд вважає, що існують підстави для покладення судових витрат по сплаті судового збору на відповідача Овідіопольську селищну раду Овідіопольського району Одеської області.

Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 1462-У11 від 30 січня 2015 року «Про надання громадянам України дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства» в частині надання дозволу гр. ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області № 209-У11 від 31 серпня 2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» в частині передачі безоплатно у власність гр. ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,13 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки- 5123755100:02:003:0994.

Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 31502354 від 21.09.2016 року щодо реєстрації права власності земельної ділянки , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123755100:02:003:0994 за ОСОБА_2 .

Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5123755100:02:003:0994, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (код ЄДРПОУ 04379172) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в сумі 2801,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.

Суддя: Кочко В.К.