Постанова № 11976971, 14.10.2010, Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 2- а-766/10 рік

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2010 року м. Олевськ

Суддя Олевського районного суду Житомирської області Охрімчук І.Г. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій протиправними, а також стягнення допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати дії відповідача протиправними та стягнути на його користь 2471,00 грн. допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у звязку з тим, що він є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ої категорії, проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на зазначені пільги.

Під час попереднього судового засідання 2010 року за заявою позивача притягнуто до участі у справі в якості співвідповідача Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області.

Позивач, згідно поданої заяви, позовні вимоги підтримав повністю. Просить слухати справу у його відсутність.

Відповідач, згідно поданої заяви, стосовно позову заперечує. Просить слухати справу у відсутність представника.

В судовому засіданні встановлено, що позивач є потерпілим 3-ої категорії внаслідок Чорнобильської катастрофи. Територія, на якій проживає позивачка, а саме АДРЕСА_1 відповідно до “Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи ” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23 липня 1991 року відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, що стверджується відомостями паспорта громадянки України, посвідченням потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідкою з місця проживання.

Відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “ слідує, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40 % мінімальної заробітної плати.

Допомога, в розмірі передбаченому законом позивачці виплачується не в повному розмірі. Виплачується щомісячно допомога в розмірі 2,10 грн., відповідно до постанови КМ України від 26.07.1996 року № 836.

Позивачу за період з 01.01.2009 року по 31.10.2009 року не доплачена допомога як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення в сумі 2471,00 грн. відповідно до ст. 37 зазначеного закону, що стверджується розрахунком заборгованості наданому позивачем, який судом перевірено і встановлено, що розрахунок зроблено з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати в Україні, яка була на протязі зазначеного періоду та відповідно до розміру допомоги встановленої законом.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “ з якої слідує, що громадянам які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40 % мінімальної заробітної плати, яка встановлена на час виплати. Допомога нараховується та виплачується за місцем проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України за Законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 1 13 Конституції України).

В даному випадку Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ визначає порядок і розміри допомоги.

Виплата допомоги по постанові КМ України від 26 липня 1996 року № 836 є неправомірними, оскільки постанова суперечить базовим положенням Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та самому Закону, який регулює зазначені відносини.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» дію положень ст.ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2008 р. було призупинено в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема визнано неконституційним п.п. 9 п. 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було призупинено дію ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішення Конституційного суду є обов'язковим до виконання на всій території України. В п. 5 вищезазначеного рішення зазначено, що рішення Конституційного суду в даній справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року N 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно приписам ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз.1 п.19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх

утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст. 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Відповідно до п. 2 «Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, повязаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого Постановою КМУ від 20 вересня 2005 року № 936 слідує, що розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються управління праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій.

Таким чином відповідач неправомірно обмежував позивача у його праві на отримання допомоги в розмірі, зазначеному в ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, чим порушив його право на соціальний захист від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Як вбачається з адміністративного позову, позивач просить про захист його прав на отримання допомоги як особа, яка постійно проживає на території радіоактивного забруднення.

Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, слід керуватися тим, що відповідно до положень Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначена допомога та доплата призначається і виплачується органами праці та соціального захисту населення.

З огляду на те, що спеціальним Законом, який встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, функції щодо призначення та виплати відповідної допомоги віднесено до компетенції органів праці та соціального захисту населення, тому суд не уповноважений здійснювати розрахунки сум зазначеної допомоги та доплати, а також стягувати вказані суми.

Тому вважаю за необхідне вийти за межі позовних вимог відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, оскільки це необхідно для повного захисту прав позивача та зобов'язати відповідача УПСЗН Олевської РДА, провести перерахунок та виплату позивачу допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 01 липня 2009 року .

Також ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

На підставі зазначеної норми законодавства та враховуючи те, що позивач звернувся з зазначеним позовом до суду 21 січня 2010 року, а відповідач УПСЗН Олевської райдержадміністрації Житомирської області наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України, тому позовні вимоги з 01 січня 2009 року по 01 липня 2009 рік задоволенню не підлягають.

Відповідно до встановленого, суд вважає необхідним відмовити позивачу в позові до Управляння Пенсійного Фонду України в Олевському районі Житомирської області, оскільки спірні правовідносини виникли між позивачем та Управлінням праці та соціального захисту населення Олевської РДА.

Керуючись ст.ст. 8, 22 Конституції України, ст.ст. 37, 39 Закону України “ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи “ від 28.02.1991 року ( з змінами і доповненнями), ст.ст. 10, 11, 71, 86, 99, 159, 162, 163, 167, 186 КАС України,

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій протиправними, а також стягнення допомоги громадянам, які проживають на території радіоактивного забруднення - задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області щодо виплати ОСОБА_1 допомоги не у відповідності із ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“ протиправними.

Зобовязати Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого по АДРЕСА_1 допомоги як особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 37 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, встановивши її на рівні 40 % від мінімальної заробітної плати визначеної законодавством щомісячно, починаючи з 01 липня 2009 року .

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області з рахунку № 35213006000584, код 03192610, МФО 811039 УДК Житомирської області державне мито в сумі 3,40 гривень на користь держави.

ОСОБА_1 звільнити від сплати державного мита на підставі п. 18 ч. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

В решті позову ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається через Олевський районний суд Житомирської області до Київського Апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: