Ухвала суду № 119761656, 17.06.2024, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №701/654/24

Провадження №1-кп/701/154/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е У К Р А Ї Н И

17 червня 2024 рокуМаньківський районний суд, Черкаської областів складі: головуючого - судді -ОСОБА_1 за участю секретаря -ОСОБА_2 з участю прокурора-ОСОБА_3

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в смт. Маньківка справу по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с.Кути Черкаськоїобласті,зареєстрованого,жителя АДРЕСА_1 ,українця,громадянина України,з середньо-спеціальноюосвітою,одруженого,пенсіонера,раніше несудимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , влітку 2015 року, точної дати та часу органом досудового розслідування встановити не вдалося, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, діючи всупереч вимогам статей 116, 118, 123, 124, 125 та 126 Земельного Кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, та достовірно знаючи, про заборону будівництва у зв`язку з тим, що він обізнаний про відсутність права власності або користування на земельну ділянку, яка розташована у межах прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 , самовільно зайняв її, всупереч встановленого законом порядку, оскільки вказана земельна ділянка відноситься до земель запасу житлової та громадської забудови Буцької селищної ради.

Після чого, на самовільно зайнятій ним земельній ділянці площею 42 м2, яка розташована у межах прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив самовільне будівництво капітального гаражу за вказаною адресою, для власних потреб, та за відсутності вчиненого правочину щодо нього та державної реєстрації, чим порушив вимоги ст. ст. 116, 118, 123, 124, 125 та 126 Земельного кодексу України.

Згідно вимогам ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

У відповідності до норм ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначено, що самовільне зайняття земельних ділянок це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність чи у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, ОСОБА_4 , влітку 2015 року, діючи умисно, в порушення вище зазначеного законодавства, не маючи жодних правовстановлюючих документів на земельну ділянку, не маючи жодних дозволів на здійснення будівельних робіт на земельній ділянці, самостійно здійснив самовільне будівництво гаражу на самовільно зайнятій земельній ділянці розміром 42 м2, розташованій у межах прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 .

Указані дії ОСОБА_4 , органом досудового розслідування кваліфіковано за ч. 3 ст. 197-1 КК України, як самовільне будівництво споруди на самовільно зайнятій земельній ділянці.

У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, та закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250330000228 від 06.06.2024, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. При цьому зазначив, що ознайомлений з наслідками звільнення його від кримінальної відповідальності з вказаної підстави.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні не заперечував проти закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_4 , від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України.

Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, роз`яснивши обвинуваченому ОСОБА_4 , правові наслідки звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_4 , від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, виходячи з наступного.

За змістом пункту 2 частини 3 статті 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 4-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.

Згідно з частиною четвертою статті 286 КПК України якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

Пунктом 1 частини 2 статті 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За приписами частини 8 статті 284 КПК України закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 285 КПК України особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Частиною 2 статті 285 КПК України закріплено, що особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз`яснюється право на таке звільнення.

Згідно з частиною 1 статті 286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.

Відповідно до частини 3 статті 288 КПК України суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Положеннями статті 49 КК України визначено: строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення від кримінальної відповідальності; порядок обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення та переривання.

Отже, строк давності це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

Матеріально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: закінчення встановлених ч. 1 ст. 49 КК України строків; відсутність обставин, що порушують їх перебіг (ч. ч. 2, 3 ст. 49 КК України).

Процесуально-правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності є: притягнення особи як обвинуваченого; згода обвинуваченого на таке звільнення від кримінальної відповідальності.

Таким чином, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі закінчення строків давності є обов`язковим, тому суд, встановивши наявність усіх передбачених законом обставин, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності на цій підставі незалежно від того, на якій стадії перебуває кримінальне провадження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в справі № 449/1689/19 наголосив на тому, що кримінальне провадження закривається щодо особи за ст. 49 КК України з нереабілітуючої підстави, що означає, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається. Зазначена підстава дозволяє суду в більш спрощеній формі завершити кримінальне провадження у разі згоди особи на завершення кримінального провадження у зазначеній формі, без використання своїх прав на доведення своєї невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Пунктом 3 частини 1 статті 49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Згідно обвинувального акту, ОСОБА_4 , інкриміновано вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, яке мало місце 2015 року.

Санкцією частини 3 статті 197-1 КК України, у редакції, чинній на момент вчинення ОСОБА_4 , інкримінованого діяння, передбачено покарання у виді штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Отже, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 197-1 КК України, в силу положень ст. 12 КК України відносяться до нетяжких злочинів, і за їх вчинення передбачене покарання у вигляді штрафу або обмеження волі.

На даний час минув встановлений п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України п`ятирічний строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Протягом указаного строку обвинувачений не вчинив нового кримінального правопорушення та не ухилявся від досудового слідства і суду.

Судом не встановлено обставин і не отримано об`єктивних доказів на підтвердження підстав для зупинення або переривання строків давності, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 49 КК України.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наявні підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 , від кримінальної відповідальності відповідно до вимог ст. 49 КК України.

При цьому слід зазначити, що невизнання підозрюваним, обвинуваченим вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності у передбачених законом випадках за умови роз`яснення їм судом суті підозри чи обвинувачення, підстав звільнення від кримінальної відповідальності та права заперечувати проти закриття кримінального провадження не є правовою підставою для відмови в задоволенні клопотання сторони кримінального провадження про таке звільнення.

У підготовчому судовому засіданні судом з`ясовано, чи правильно ОСОБА_4 , розуміє суть пред`явленого обвинувачення, права, визначені ч. ч. 2-3 ст. 285 КПК України, та підстави звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Судом роз`яснено обвинуваченому, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за статтею 49 КК України є нереабілітуючою підставою та не звільняє його від цивільно-правової відповідальності.

З`ясувавши позицію обвинуваченого ОСОБА_4 , та впевнившись у його добровільності та усвідомленні наслідків закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, суд дійшов висновку, що клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 , є обґрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.

За вказаних обставин кримінальне провадження необхідно закрити, а обвинуваченого ОСОБА_4 , звільнити від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , не обирався.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Витрати на залучення експертів відсутні. Речові докази відсутні.

Враховуючи викладене, на підставі ст. 49 КК України, керуючись ст.ст. 284-286, 288, 314-316, 369-372 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності - задоволити.

Звільнити ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024250330000228 від 06.06.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Копію ухвали негайно вручити прокурору та обвинуваченому.

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків на її оскарження, а в разі оскарження, після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не буде скасовано.

Суддя ОСОБА_1