Рішення № 119751768, 14.06.2024, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2024м. ДніпроСправа № 904/1886/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Кузьмич Олени Юріївни (сел. Миролюбівка, Новомосковський район, Дніпропетровська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаролезька вівця" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 2 від 16.10.2023 у загальному розмірі 163 174 грн. 98 коп.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Кузьмич Олена Юріївна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаролезька вівця" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг № 2 від 16.10.2023 у загальному розмірі 163 174 грн. 98 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 161 901 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 154 грн. 54 коп. - пеня;

- 119 грн. 44 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 2 від 16.10.2023 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у листопаді 2023 року та квітні 2024 року послуги автотранспортного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 161 901 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 5.1 договору та відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 16.04.2024 по 24.04.2024 у сумі 1 154 грн. 54 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 16.04.2024 по 24.04.2024 в сумі 119 грн. 44 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Ухвалою суду від 02.05.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 25431/24 від 23.05.2024), в якому він просить суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву, прийняти відзив до розгляду та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке:

- в межах спірного договору позивачем було надано послуги з перевезення врожаю кукурудзи в такі періоди та кількості: 1) 06.04.2024: кількість перевезеного вантажу - 16 800 тонн; місце навантаження/місце розвантаження вантажу: вул. Папаніна, 43, с. Івано-Михайлівка, Новомосковський район; с. Партизанське, вул. Заводська, 18-а; вантажоодержувач - ТОВ "Імперія грандіс" (ідентифікаційний код 36639159); документ, що підтверджує факт перевезення вантажу: товарно-транспортна накладна № 06/04-7 від 06.04.2024; 2) 06.04.2024: кількість перевезеного вантажу - 16 760 тонн; вул. Папаніна, 43, с.Івано-Михайлівка, Новомосковський район; с. Партизанське, вул. Заводська, 18-а; вантажоодержувач - ТОВ "Імперія грандіс" (ідентифікаційний код 36639159); документ, що підтверджує факт перевезення вантажу: товарно-транспортна накладна № 06/04-8 від 06.04.2024; 3) 07.04.2024: кількість перевезеного вантажу - 20 200 тонн; місце навантаження/місце розвантаження вантажу: вул. Папаніна, 43, с. Івано-Михайлівка, Новомосковський район; с. Партизанське, вул. Заводська, 18-а; вантажоодержувач - ТОВ "Імперія грандіс" (ідентифікаційний код 36639159); документ, що підтверджує факт перевезення вантажу: товарно-транспортна накладна № 07/04-11 від 07.04.2024; 4) 07.04.2024: кількість перевезеного вантажу - 20 140 тонн; місце навантаження/місце розвантаження вантажу: вул. Папаніна, 43, с. Івано-Михайлівка, Новомосковський район; с. Партизанське, вул. Заводська, 18-а; вантажоодержувач - ТОВ "Імперія грандіс" (ідентифікаційний код 36639159); документ, що підтверджує факт перевезення вантажу: товарно-транспортна накладна № 07/04-12 від 07.04.2024;

- в межах спірного договору, позивачем на користь відповідача було надано послуги з перевезення вантажу у вигляді врожаю кукурудзи в загальній кількості 73,9 тонни. Виходячи з вартості послуг, визначених у пункті 3.1 договору, а саме 450 грн. за 1 тонну перевезеного вантажу, позивачем на користь відповідач надано послуги на загальну суму 33 255 грн. Факт надання позивачем зазначених послуг є документально підтвердженим даними, наведеними в таблиці товарно-транспортних накладних. Вказані товарно-транспортні накладні підтверджують факт надання послуг в межах договору, так як місять відмітку вантажовідправника (ТОВ "Шаролезька вівця" та вантажоодержувача (ТОВ "Імперія грандіс" (Балівський елеватор). В контексті викладеної інформації, відповідач зазначає, що оплата за послуги з перевезення вантажу в кількості 73,0 тонн на користь Фізичної особи - підприємця Кузьмич О.Ю. на теперішній час не здійснена, однак вказаний факт жодним чином не свідчить про порушення відповідачем господарського зобов`язання. Так, згідно з погодженими умовами договору, сторони визначилися, що обов`язок зі сплати вартості наданих послуг виникає у виконавця (ТОВ "Шаролезька вівця") протягом 7-ми днів з моменту підписання акту наданих послуг (пункт 3.3. договору). В свою чергу, пунктом 4.1.3. договору обов`язок складання на передачі актів надання послуг замовнику покладено на виконавця. Відповідач зазначає, що станом на момент подачі позову, а саме станом на 29.04.2024, позивач акти наданих послуг на користь відповідача будь-якими засобами зв`язку не передавав, та про їх складання відповідачу нічого не відомо. Лише 17.05.2024 (через 15 днів після відкриття провадження в даній господарській справі) на адресу ТОВ "Шаролезька вівця", через оператора поштового зв`язку ТОВ "Нова пошта" надійшов лист (ідентифікатор № 59001152837429) від Фізичної особи - підприємця Кузьмич О.Ю., в який було поміщено Акт № 2 від 09.11.2023 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акт № 3 від 09.04.2024 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на суму 116 343 грн. 00 коп. Враховуючи положення пунктів 3.3. та 4.2.2. договору, виключно через сім днів після отримання актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) у відповідача виникає обов`язок оплати вартості наданих послуг, в разі підтвердження достовірно змісту актів. Відповідачем акти наданих послуг, наданих позивачем 17.05.2024, через оператора поштового зв`язку ТОВ "Нова пошта" в повному обсязі не погоджуються, через невідповідність відображеної в них інформації. Таким чином, враховуючи умови договору, який покладено в основуобґрунтувань заявлених позовних вимог, як станом на 29.04.2024 (день подання позову), так станом на 02.05.2024 (день відкриття провадження у справі), так і станом на 20.05.2024 (день складання відзиву на позов), відповідач жодним чином не допустив прострочення господарського зобов`язання за умовами договору, так як акти про надання послуг отримані ним лише 17.05.2024 та відповідно строк оплати по ним, в разі відсутності спору, може настати лише 24.05.2024. Фактично позовна заява позивачем подана передчасно, так як обов`язку по сплаті вартості наданих послуг за договором станом ні на 29.04.2024, ні на дату подання даного відзиву не настало. Додатково відповідачем встановлено, що позивач послався на дати та обставини надання послуг, які взагалі не мали місце, при цьому жодних доказів вказаних в позові обґрунтувань позивачем не наведено. За змістом позовних вимог позивачем вказано, що відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання за наданими послугами з перевезення вантажу, що начеб-то мали місце 09.11.2023 та 09.04.2024;

- послуги з перевезення вантажу 09.11.2023 та 09.04.2024, позивачем не надавалися, та відповідно у відповідача відсутній будь-який обов`язок їх сплачувати. В контексті зазначених заперечень відповідач зазначає, що позивач, посилаючись на факти надання послуг 09.11.2023 на загальну суму 45 783 грн. та 09.04.2024 на загальну суму 116 118 грн. 00 коп., не надає жодних доказів, які б підтверджували вказані обставини. Так, на підтвердження факту надання послуг 09.11.2023 позивач додає до позовної заяви копію акту № 2 від 09.11.2023 прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг). На підтвердження факту надання послуг 09.04.2024 позивач додає до позовної заяви копію акту № 3 від 09.04.2024 прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг). Аналізуючи зміст наданих копій актів № 2 від 09.11.2023 та № 3 від 09.04.2024 прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг), вбачається, що копії вказаних документів не містить жодних ознак їх підписання ні з боку виконавця, ні з боку замовника (позивача та відповідача). Більш того, позивачем не надається жодного доказу чи навіть обґрунтування з приводу того, що вказані Акти від 09.11.2023 та від 09.04.24 прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) будь-яким способом направлявся чи передавався відповідачу (поштове відправлення, відправлення на електронну пошту тощо). Аналогічним чином до позовної заяви не надано жодних доказів того, що відповідач взагалі ознайомлювався зі змістом актів та їх існуванням, як таких. Саме на позивача, в силу вимог пункту 4.1.3 договору, покладено обов`язок щодо складання та передачі акту на користь замовника, однак жодного підтвердження вчинення вказаних дій позивачем не тільки не наводиться в позовній заяві, а й не надається з цього приводу будь-яких доказів;

- аналізуючи зміст залучених до позовної заяви копій рахунків-фактур № 2 від 09.11.2023 та № 3 від 09.04.2024, вбачається, що вони не містять жодного підпису уповноваженої особи, яка склала дані рахунки, не містять відомостей про термін дійсності вказаних рахунків, а головне, не містять інформації (доказів) факту направлення та отримання відповідачем вказаних рахунків - фактур;

- належним та допустимим письмовим доказом здійснення перевезення вантажу автотранспортом є товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж. Так відповідно до статті 50 Закону України "Про автомобільний транспорт", визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами. Позивачем вказаного доказу суду взагалі не надано та в тексті позовної заяви навіть не здійснено посилання на вказаний документ;

- тільки при перевезенні вантажів на договірних умовах суб`єкт господарювання зобов`язаний оформляти товарно-транспортну накладну. Мінтранс у листах від 10.08.2010 №3845-01/09/19-10, від 26.12.2007 № 5327-02/06/14-07 та Держкомпідприємництва у листі від 08.08.2006 № 6197, зазначають, що при отриманні транспортних послуг має обов`язково виписуватися товарно-транспортна накладна, при цьому заміна товарно-транспортної накладної будь-яким іншим документом довільної форми не допускається;

- відсутність товарно-транспортної накладної серед інших, вищенаведених документів, є підтвердженням відсутності доказів виконання договору автоперевезень. Окремо відповідач наголошує на тому факті, що в якості доказів здійснення перевезення вантажу, в контексті заявлених позовних вимог, позивачем також не надаються дорожні листи, використання яких передбачено наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля";

- відповідачем допущено пропущення визначеного процесуального строку для подання відзиву, тому він просить суд поновити строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 26529/24 від 30.05.2024), в якій він просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:

- відповідач у відзиві вказує на факт здійснених перевезень за період з 06.04.2024 по 07.04.2024 та підтверджує це відповідними товарно-транспортними накладними. Проте, відповідачем наведені не всі товарно-транспортні накладні, що відповідно, говорить про те, що обсяг послуг, наданих позивачем є більшим, ніж зазначає відповідач. Таким чином, на підтвердження факту виконання робіт позивач долучає до матеріалів справи товарно-транспортні накладні, окрім наведених у відзиві відповідачем, що безпосередньо підтверджують факт виконання робіт відповідно до умов договору оренди транспортного засобу, укладеного 01.04.2024, та актів прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 та № 3 від 19.03.2024. Перевезення, окрім інших, здійснювались за товарно-транспортними накладними №№ 06/04-9 від 06.04.2024, 06/04-10 від 06.04.2024, 07-04/13 від 07.04.2024, 07-04/14 від 07.04.2024, 07-04/15 від 07.04.2024 та 07-04/16 від 07.04.2024. Перевезення, відповідно до зазначених товарно-транспортних накладних здійснювались транспортними засобами MAN, державний номер НОМЕР_1 , напівпричіпом BENALU, державний номер НОМЕР_2 , та DAF, державний номер НОМЕР_3 , напівпричіпом BENALU, державний номер НОМЕР_4 , які були передані фізичній особі-підприємцю Кузьмич Олені Юріївні в строкове платне користування, відповідно до укладеного 01.04.2024 договору між фізичною особою - підприємцем Кузьмич Оленою Юріївною, яка виступає орендарем, та фізичною особою - підприємцем Лебідь Олегом Івановичем, який виступає орендодавцем. Водіями, які здійснювали перевезення за вищезазначеними товарно-транспортними накладними є: ОСОБА_1 , номер посвідчення водія НОМЕР_5 та ОСОБА_2 , номер посвідчення водія НОМЕР_6 . Також, водієм, що здійснював перевезення, є ОСОБА_3 , який також перебуває у трудових відносинах з фізичною особою - підприємцем Кузьмич Оленою Юріївною, що підтверджується повідомленням про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту від 06.10.2023;

- частина товарно-транспортних накладних знаходиться у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс", що є отримувачем виконаних робіт (наданих послуг), а саме: товарно-транспортна накладна від 24.10.2023, транспортний засіб, що здійснював перевезення RENAULT, державний номер НОМЕР_7 та напівпричіп DESOT, державний номер НОМЕР_8 ; водій, що здійснював перевезення: ОСОБА_3 , номер посвідчення водія НОМЕР_9 ; товарно-транспортна накладна від 05.04.2024, транспортний засіб, що здійснював перевезення RENAULT, державний номер НОМЕР_7 та напівпричіп DESOT, державний номер НОМЕР_10 ; водії, що здійснювали перевезення: ОСОБА_4 , номер посвідчення водія НОМЕР_11 та ОСОБА_5 , номер посвідчення водія НОМЕР_12 ; товарно-транспортна накладна від 05.04.2024, транспортний засіб, що здійснював перевезення MAN, державний номер НОМЕР_13 та напівпричіп BENALU, державний номер НОМЕР_14 ; водій, що здійснював перевезення: ОСОБА_2 , номер посвідчення водія НОМЕР_15 . Таким чином, наявний намір витребувати у ТОВ "Імперія Грандіс" вищезазначені товарно-транспортні накладні, адже вони, як й вищезазначені, безпосередньо підтверджують факт виконання робіт, про що позивачем у подальшому буде подано відповідне клопотання;

- щодо направлення актів відповідачу, то дійсно акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), а саме: акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 та Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 19.03.2024 разом з рахунками-фактурами були направлені позивачем відповідачу поштовим відправленням, що підтверджується квитанціями з пошти. Проте, факт відправлення зазначених документів із запізненням на адресу відповідача не дає підстави вважати, що роботи не були виконані. Тож, на підставі викладеного вбачається, що відзив відповідача не містить належних обґрунтувань, які б могли підтвердити факт, того що позивачем не були виконані роботи з надання послуг. До того ж, відповідач у відзиві визнає наявність відносин з позивачем на підставі укладеного договору № 2 від 16.10.2023, тому, позовна заява підлягає задоволенню в повному обсязі без врахування позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про витребування доказів (вх. суду № 26534/24 від 30.05.2024), в якому він просить суд витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс" наступні докази:

1) товарно-транспортну накладну від 24.10.2023; транспортний засіб, що здійснював перевезення RENAULT, державний номер НОМЕР_7 та напівпричіп DESOT, державний номер НОМЕР_10 ; водій, що здійснював перевезення: ОСОБА_3 , номер посвідчення водія НОМЕР_9 ;

2) товарно-транспортну накладну від 05.04.2024; транспортний засіб, що здійснював перевезення RENAULT, державний номер НОМЕР_7 та напівпричіп DESOT, державний номер НОМЕР_16 ; водії, що здійснювали перевезення: ОСОБА_4 , номер посвідчення водія НОМЕР_11 та ОСОБА_5 , номер посвідчення водія НОМЕР_12 ;

3) товарно-транспортну накладну від 05.04.2024; транспортний засіб, що здійснював перевезення MAN, державний номер НОМЕР_1 та напівпричіп BENALU, державний номер НОМЕР_14 ; водій, що здійснював перевезення: ОСОБА_2 , номер посвідчення водія НОМЕР_15 .

В обґрунтування поданого клопотання позивач посилається на таке:

- до позовної заяви позивачем випадково були долучені фотокопії деяких не підписаних документів, а саме: акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунки-фактури до них. Тож, на підтвердження факту виконаних робіт позивач мусив долучити до матеріалів справи товарно-транспортні накладні (ТТН), які безпосередньо підтверджують факт виконання позивачем робіт. Проте, у позивача наявні не всі товарно-транспортні накладні, тому він вважає, що деякі з них знаходяться у Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперія Грандіс", яке є отримувачем виконаних робіт (наданих нами послуг), а саме: 1) товарно-транспортну накладну від 24.10.2023; транспортний засіб, що здійснював перевезення RENAULT, державний номер НОМЕР_7 та напівпричіп DESOT, державний номер НОМЕР_10 ; водій, що здійснював перевезення: ОСОБА_3 , номер посвідчення водія НОМЕР_9 ; 2) товарно-транспортну накладну від 05.04.2024; транспортний засіб, що здійснював перевезення RENAULT, державний номер НОМЕР_7 та напівпричіп DESOT, державний номер НОМЕР_16 ; водії, що здійснювали перевезення: ОСОБА_4 , номер посвідчення водія НОМЕР_11 та ОСОБА_5 , номер посвідчення водія НОМЕР_12 ; 3) товарно-транспортну накладну від 05.04.2024, транспортний засіб, що здійснював перевезення MAN, державний номер НОМЕР_1 та напівпричіп BENALU, державний номер НОМЕР_14 ; водій, що здійснював перевезення: ОСОБА_2 , номер посвідчення водія НОМЕР_15 ;

- позивач звертає увагу, що отримати зазначені документи самостійно він не має можливості, адже ТОВ "Імперія Грандіс" ігнорує усні звернення на прохання надати їх, хоча підтвердило наявність у них таких документів, надавши відповідні реквізити та запропонувало звернутись з відповідним клопотанням до суду. Тож, вбачається необхідність витребування вказаних доказів саме в судовому порядку. Відповідно до частини 1 статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Зазначені докази, разом з іншими долученими раніше документами, можуть підтвердити факт виконання робіт (наданих послуг), здійснених фізичною особою - підприємцем Кузьмич Оленою Юріївною.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про залишення без розгляду клопотання позивача про витребування доказів (вх. суду №27058/24 від 03.06.2024), в якому він просить суд залишити клопотання представника позивача про витребування доказів від 29.05.2024 - без розгляду, посилаючись на таке:

- за змістом клопотання позивач прохає суд витребувати від ТОВ "Імперія Грандіс" перелік товарно-транспортних накладних. Клопотання про витребування доказів позивачем подано з посиланням на вимоги статті 84 Цивільного процесуального кодексу України, при цьому в тексті клопотання представником позивача прямо наведено норми цивільно-процесуального законодавства. Відповідач вважає за доцільне зазначити, що повноваження господарських судів, порядок здійснення судочинства у господарських судах встановлено Господарським процесуальним кодексом України, що відповідно відображено в частині 1 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином норми Цивільного процесуального кодексу України, на які послався представник позивача в клопотанні про витребування доказів, не можуть застосовуватися для вчинення процесуальної дії у вигляді витребування доказів. Процесуальні норми господарського судочинства також встановлюють порядок витребування доказів, що визначено статтею 81 Господарського процесуального кодексу України. Навіть припустивши, що представником позивача допущено описку при посиланні на процесуальну норму при подачі клопотання про витребування доказів, слід зазначити, що саме по собі клопотання подано з порушенням норм, передбачених статтею 81 Господарського процесуального кодексу України;

- згідно з частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Частина 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначає, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Таким чином, виходячи з положень, вказаних в статтях 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про витребування доказів повинно подаватися разом з позовною заявою, чого позивачем здійснено не було;

- позивачем взагалі проігноровані вищевказані норми процесуального права, жодного обґрунтування щодо причин пропуску строку для витребування доказів, в порядку, визначеному статтями 80, 81 Господарського процесуального кодексу України, не зазначено як і не висловлено жодного прохання щодо поновлення пропущеного строку для подання доказів.

Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 27210/24 від 03.06.2024), в яких він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на таке:

- відповідач у повному обсязі підтримує свою правову позицію, висловлену у відзиві, яка підтверджена письмовими доказами, поданими з дотриманнями вимог процесуального законодавства. В контексті аргументів, викладених позивачем у відповіді на відзив, відповідач вважає за необхідне зазначити, що позивач фактично почав "підлаштовуватися" під обставини, на які вказано у відзиві та з метою введення суду в оману зазначати обставини, які не відповідають дійсності. Так, на підтвердження факту надання послуг на користь ТОВ "Шаролезька вівця" та відповідно на підтвердження факту виникнення боргу, позивач у відповіді на відзив почав здійснювати посилання на товарно-транспортні накладні №№ 06/04-9 від 06.04.2024, 06/04-10 від 06.04.2024, 07-04/13 від 07.04.2024, 07-04/14 від 07.04.2024, 07-04/15 від 07.04.2024 та 07-04/16 від 07.04.2024. Копії перелічених товарно-транспортних накладних позивачем залучено в якості додатку до відповіді на відзив. Перш за все, відповідач вважає за доцільне зазначити, що при залученні письмових доказів у вигляді вищезазначеного переліку товарно-транспортних накладних позивачем грубо порушено вимоги господарсько-процесуального законодавства, що як наслідок вказує на необхідність відмови судом у прийнятті їх до розгляду. Зокрема, положеннями статті 80 Господарського процесуального кодексу України врегульовано порядок подання доказів, та серед іншого вказано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви;

- суд, в силу вимог частин 2, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, не приймає докази, залучені до відповіді на відзив, та має право здійснити прийняття таких доказів з послідуючою їх оцінкою виключно в разі, якщо позивач обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього;

- незважаючи на грубе порушення норм процесуального права, при поданні доказів, а саме переліку товарно-транспортних накладних, відповідач вважає за можливе зазначити, що навіть за своїм змістом вказані товарно-транспортні накладні жодним чином не підтверджують обґрунтування позовної заяви, щодо обсягу наданих позивачем послуг та відповідно вартості наданих послуг. Так, аналізуючи зміст товарно-транспортних накладних №№ 06/04-9 від 06.04.2024, 06/04-10 від 06.04.2024, 07-04/13 від 07.04.2024, 07-04/14 від 07.04.2024, 07-04/15 від 07.04.2024 та 07-04/16 від 07.04.2024, вбачається, що послуги перевезення вантажу, згідно з вказаними документами надавалися фізичною особою - підприємцем Лебідь О.І., а не позивачем (ФОП Кузьмич О.Ю.). Відповідач підтверджує, що дійсно, поряд з наданням послуг позивачем, послуги з перевезення вантажу також надавалися фізичною особою - підприємцем Лебідь Олегом Івановичем, який як особисто керував транспортними засобами під час здійснення перевезення вантажу так і залучав водія ОСОБА_6 (на яких правових підставах залучався вказаний водій відповідачу не відомо). Факт надання послуг з перевезення вантажу було відображено в товарно-транспортних накладних, які намагається залучити до справи позивач, зокрема, в графі "Автомобільний перевізник" чітко вказано ФОП Лебідь О.І. Саме вказаний факт підтверджено керівником ТОВ "Шаролезька вівця", при підписанні вищезазначених товарно-транспортних накладних. Фізична особа - підприємець Кузьмич О.Ю. (позивач) до фактів надання послуг з вантажоперевезення ФОП Лебідь О.І. не має ніякого відношення, правовідносини виконувалися виключно між ФОП Лебідь О.І. та ТОВ "Шаролезька вівця", що і підтверджено змістом наведених товарно-транспортних накладних;

- відповідач зазначає, що позивач, безпідставно намагаючись зазначити про власну "причетність" до факту надання послуг з перевезення вантажу фізичною особою - підприємцем Лебідь О.І., в тексті відповіді на відзив вчинив спробу введення суду в оману та відповідно, на глибоке переконання представника відповідача, вдався до спроби фальсифікації письмових доказів у справі. Так у відповіді на відзив позивач зазначає, що перевезення вантажів, у відповідності до інформації, яка вказана в товарно-транспортних накладних, які позивач залучив до відповіді на відзив, відбувалося на автомобілях, які наче б то перебували в користуванні ФОП Кузьмич О.Ю. на підставі договору оренди транспортних засобів. На підтвердження своєї позиції позивач послався на договір оренди транспортного засобу від 01.04.2024, який в копії залучено до відповіді на відзив. Разом з тим, у разі, якби між ФОП Кузьмич О.Ю. (позивачем) та ФОП Лебідь О.І. дійсно б мали місце правовідносини з оренди перелічених в договорі транспортних засобів, це б вказувало, що на період дії договору користувачем автомобілів була б саме ОСОБА_7 , що відповідно б надавало саме ФОП Кузьмич О.Ю. статус автомобільного перевізника при складанні товарно-транспортних накладних, на які послався позивач у відповіді на відзив. Очевидно, що в разі виконання договору оренди транспортних засобів, який наче б то був укладений між ФОП Кузьмич О.Ю. та ФОП Лебідь О.І., та як наслідок надання послуг на вказаних в договорі автомобілях ТОВ "Шаролезька вівця", фізична особа - підприємець Лебідь О.І. взагалі б не згадувався у товарно-транспортних накладних, як суб`єкт, який здійснив автомобільне перевезення вантажу;

- додатковим доказом обґрунтувань спроби фальсифікації доказів з боку позивача, а саме складання договору оренди транспортного засобу від 01.04.2024 "заднім числом", на переконання представника відповідача, є той факт, що позивачем, окрім залучення до відповіді на відзив тексту договору оренди транспортного засобу не надав жодних доказів фактичної передачі транспортних засобів за договором, а також будь-яких доказів виконання вказаного договору в частині оплати. Так, абзацом 1 (речення 2) пункту 2.1. договору оренди транспортного засобу, на який послався позивач, зазначено, що передача транспортного засобу здійснюється за приймально-передавальним актом, який підписується представниками сторін. Жодного приймально-передавального акту позивачем до відповіді на відзив не залучено. Пунктом 3 договору оренди транспортного засобу, на який послався позивач зазначено, що розмір орендної плати за договором становить 3 000 грн., а згідно з пунктом 3.2. договору орендар сплачує орендну плату шляхом перерахування відповідної суми коштів на поточний рахунок орендодавця в такий строк: до 25-го числа поточного місяця. Жодного доказу оплати, за умовами вказаного договору оренди транспортного засобу позивачем не надано;

- згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що фізична особа - підприємець Лебідь Олег Іванович має наступні зареєстровані види діяльності (КВЕД): 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний) 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду) (загальнодоступна інформація додається до заперечення). Фізична особа - підприємець Лебідь О.І. не має зареєстрованого виду діяльності у вигляді "Надання в оренду вантажних автомобілів" (КВЕД 77.12), що, як наслідок, вказує на відсутність в нього законних підстав для здійснення вказаного виду підприємницької діяльності. Також, відповідач зазначає, що копія договору оренди транспортного засобі від 01.04.2024, який позивач намагається залучити до відповіді на відзив, як письмовий доказ, подана з порушенням статті 80 Господарського процесуального кодексу України, та відповідно не підлягає розгляду з підстав, визначених частиною 8 статті 80, статті 118 Господарського процесуального кодексу України;

- щодо посилання позивача у відповіді на відзив на факт перебування у трудових відносинах з ОСОБА_3 , в контексті залучених до позовної заяви доказів, та доказів, які позивач намагається з порушенням процесуального права залучити до відповіді на відзив, відповідачу взагалі не зрозуміло мета вказаних обґрунтувань. Наданий позивачем в якості додатків до відповіді на відзив перелік товарно-транспортних накладних не містить згадки про прізвище ОСОБА_3 , в тому числі при зазначенні назви автомобільного перевізника. Який саме факт намагається довести до відома суду позивач, здійснюючи посилання на трудові відносини з ОСОБА_3 , залишається незрозумілим. Позивачем залучено до відповіді на відзив копію повідомлення про прийняття працівників на роботу/укладення гіг-контракту від 06.10.2023, однак доказом яких обставин наразі є це повідомлення відповідачу не зрозуміло. В будь-якому випадку залучене позивачем повідомлення про прийняття працівників на роботу/укладення гіг-контракту від 06.10.2023 не надає можливості його ідентифікувати як підтвердження факту прийняття працівника на роботу, так як жодних доказів підтвердження факту дійсного направлення повідомлення у відповідні державні органи (квитанція до електронного документу, поштове відправлення, особисте вручення), відсутнє. Вказане повідомлення про прийняття працівників на роботу/укладення гіг-контракту від 06.10.2023, як і всі вище перелічені письмові докази, залучаються позивачем до відповіді на відзив, з порушенням статті 80 Господарського процесуального кодексу України, та відповідно, не підлягають розгляду з підстав, визначених частиною 8 статті 80, статті 118 Господарського процесуального кодексу України. Також, відповідач зазначає, що позивачем фактично підтверджено обґрунтування відповідача, зазначені у відзиві, з приводу того, що позовна заява до суду подана безпідставно та щонайменше передчасно;

- таким чином, враховуючи умови договору, який покладено в основу заявлених обґрунтувань заявлених позовних вимог, як станом на 29.04.2024 (день подання позову), як станом на 02.05.2024 (день відкриття провадження у справі) так і станом на 20.05.2024 (день складання відзиву на позов), відповідач жодним чином не допустив прострочення господарського зобов`язання за умовами договору, так як акти про надання послуг отримані ним лише 17.05.2024 та відповідно строк оплати по ним, в разі відсутності спору, може настати лише 24.05.2024.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 02.06.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 01.07.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення пені та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 29.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шаролезька вівця" (далі - замовник, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем Кузьмич Оленою Юріївною (далі - виконавець, позивач) укладено договір про надання послуг № 2 (далі договір, а.с.10-11), відповідно до умов пункту 1.1. якого виконавець зобов`язується надати послуги, передбачені пунктом 2.1. договору, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги і оплатити їх у порядку та на умовах, визначених договором.

У пункті 6.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох підприємств.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п`ятої Цивільного кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що згідно з договором виконавець надає замовнику наступні послуги: про перевезення вантажів автомобільним транспортом.

У розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо ціни та умов оплати, а саме:

- вартість послуг становить 450 грн. 00 коп. за тонну (пункт 3.1. договору);

- замовник зобов`язаний перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг протягом 7-ми днів з моменту підписання такого акту на розрахунковий рахунок виконавця (пункт 3.3. договору).

У розділі 4 договору сторонами були визначені обов`язки сторін, а саме:

- відповідно до пункту 4.1. договору обов`язки виконавця наступні: - своєчасно та якісно надавати послуги, зазначені в пункті 2.1 договору (пункт 4.1.1. договору); - при виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню своїх зобов`язань, згідно з договором, терміново повідомити про це замовника (пункт 4.1.2. договору); - складати та передавати замовнику акти та рахунки про надання послуг (пункт 4.1.3. договору);

- відповідно до пункту 4.2. договору обов`язки замовника наступні: - приймати від виконавця послуги, що надаються згідно з договором (пункт 4.2.1. договору); - після контролю за достовірністю актів та рахунків про надання послуг виконавцем, підписувати ці акти протягом 7-ми днів - з моменту їх одержання (пункт 4.2.2. договору); - оплачувати послуги, на умовах та в порядку, зазначеному в пункті 3.3 договору (пункт 4.2.3. договору).

Відповідно до пункту 2.2. договору прийняття замовником послуг оформляється актом надання послуг.

Звертаючись із позовом до суду, позивач посилався на порушення відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг № 2 від 16.10.2023 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у листопаді 2023 року та квітні 2024 року послуги автотранспортного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 161 901 грн. 00 коп. Так, до позовної заяви позивачем були долучені не підписані Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання, на підставі пункту 5.1 договору та відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 16.04.2024 по 24.04.2024 у сумі 1 154 грн. 54 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 16.04.2024 по 24.04.2024 в сумі 119 грн. 44 коп.

У свою чергу, відповідач протягом розгляду справи проти задоволення вказаних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись, зокрема, на те, що станом на момент звернення позивача із позовом до суду відповідач не отримував від позивача Актів наданих послуг на заявлену до стягнення суду, при тому, що обов`язок по складанню таких актів договором покладено саме на позивача (пункт 4.1.3. договору); більше того, після отримання 17.05.2024 від позивача долучених до позовної заяви Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп. відповідачем з`ясовано, що позивачем неправомірно в зазначених Актах відображено обсяг послуг, який фактично позивачем не надавався.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Так, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" Європейський суд з прав людини наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Враховуючи вказане, за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 161 901 грн. 00 коп.; докази на підтвердження правомірності вказаних вимог є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування. До вказаного висновку суд прийшов, з огляду на таке:

1. Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, саме підписання замовником акту надання послуг, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

Умовами договору визначено, що прийняття замовником послуг оформляється актом надання послуг (пункт 2.2. договору).

Слід відзначити, що на підтвердження своїх позовних вимог до позовної заяви позивач долучив Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп., які не підписані ні з боку виконавця, ні з боку замовника; відомостей щодо складення вказаних Актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) в електронній формі (накладення на них електронних підписів) вказані Акти також не містять та позивач у позовній заяві не зазначає.

Отже, долучені до позовної заяви Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп. не є належними доказами надання відповідачу послуг на загальну суму 161 901 грн. 00 коп.

У той же час, у пункті 4.1. договору сторонами було визначено, що обов`язком саме виконавця (тобто позивача) є складання та передача замовнику актів про надання послуг та рахунків.

Доказів виконання вказаного обов`язку позивачем (виконавцем за договором) до позовної заяви долучено не було.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.2. договору обов`язком замовника, зокрема, є підписувати ці акти протягом 7-ми днів - з моменту їх одержання (пункт 4.2.2. договору).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів направлення (вручення) позивачем до моменту звернення із позовом до суду Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп., у суду відсутні підстави вважати доведеним факт порушення відповідачем обов`язку, передбаченого пунктом 4.2.2. договору (щодо обов`язку підписання вказаних Актів протягом 7-ми днів з моменту їх одержання) станом на момент звернення із позовом до суду.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що оцінка судом долучених до матеріалів справи товарно-транспортних накладних (а.с.42-45, 60-65), а також необхідність витребування зазначених у клопотанні позивача товарно-транспортних накладних, не має юридичного значення під час вирішення даного спору, оскільки позивачем не доведено порушення його прав станом на момент звернення із позовом до суду.

Враховуючи вказане, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

2. Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, та що не заперечувалось позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.57), від позивача Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп. відповідач отримав лише 17.05.2024 (а.с.39) (при цьому позивач звернувся із позовом до суду 29.04.2024, а провадження у справі відкрито 02.05.2024).

Судом також враховано, що у відповіді на відзив позивач не заперечував той факт, що вказані Акти були надіслані відповідачу вже під час розгляду справи судом (а.с.57), отже, сам позивач у відповіді на відзив на позовну заяву визнає факт передчасної подачі позову у даній справі та відсутність порушення його прав станом на момент звернення із позовом до суду та відкриття провадження у справі.

Так, відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У пункті 3.3. договору сторони погодили, що замовник зобов`язаний перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг протягом 7-ми днів з моменту підписання такого акту на розрахунковий рахунок виконавця.

При цьому відповідно до умов пункту 4.2.2. договору відповідач мав строк для перевірки відомостей та підписання вказаних Актів - 7 днів з моменту одержання (у даному випадку - до 24.05.2024); більше того, навіть у випадку відсутності заперечень відповідача щодо обсягу та вартості наданих послуг, обов`язок з оплати послуг, відображених в Актах, враховуючи умови пункту 3.3. договору, виник би лише 31.05.2024.

Слід також зазначити, що в листі від 20.05.2024 відповідач навів заперечення та мотиви не підписання отриманих від позивача 17.05.2024 Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 2 від 09.11.2023 на суму 45 783 грн. 00 коп. та Акту прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 3 від 09.04.2024 на суму 116 118 грн. 00 коп. (а.с.46-47).

Оцінюючи вказані обставини в їх сукупності, суд зазначає, що звернення і даним позовом до суду є передчасним, оскільки доказів порушення прав позивача станом на момент звернення із позовом до суду матеріали справи не містять та сам позивач у відповіді на відзив на позовну заяву визнає передчасність звернення із даним позовом до суду; більше того, позивач, який є ініціатором даного судового розгляду та який посилається на факт надання послуг на суму 161 901 грн. 00 коп., не долучив до позовної заяви жодного доказу на підтвердження вказаної обставини (долучені до позовної заяви Акти № 2 від 09.11.2023 та № 3 від 09.04.2024 визнані судом неналежними доказами, з огляду на відсутність на них підпису як замовника так і виконавця послуг; доказів направлення/вручення вказаних Актів відповідачу до позовної заяви долучено також не було).

З цього суд приходить до висновку, що позивач перекладає встановлений статтями 13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування на інших учасників справи, спростовувати висунуті ним доводи, не підтверджуючи їх жодними доказами. Більше того, у позовній заяві позивач не зазначав про обставини ухилення відповідача від обов`язку підписання долучених до позовної заяви не підписаних Актів та жодним чином не пояснив факт прикладення до позовної заяви не підписаних жодним учасником правовідносин Актів.

3. Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

З цього приводу суд зазначає, що доводи щодо порушення відповідачем прав позивача, викладені в позовній заяві, не знайшли належного підтвердження протягом розгляду справи судом.

4. Відповідно до частин 1-4, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001 зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Позивачем не наведено та не доведено наявності поважних причин, які унеможливили подання у встановлені судом строки додаткових доказів для долучення їх до матеріалів справи.

Враховуючи все вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 161 901 грн. 00 коп.

Враховуючи вказане, позовні вимоги в частині стягнення 1 154 грн. 54 коп. пені та 119 грн. 44 коп. 3% річних також не підлягають задоволенню, як такі, що є похідними вимогами від основної вимоги - основного боргу в сумі 161 901 грн. 00 коп. Отже в задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

При цьому, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 422 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. покладаються на позивача.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд відзначає, що, у зв`язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Фізичної особи - підприємця Кузьмич Олени Юріївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шаролезька вівця" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 2 від 16.10.2023 у загальному розмірі 163 174 грн. 98 коп. - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати покласти на позивача - Фізичну особу - підприємця Кузьмич Олену Юріївну.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 14.06.2024.

Суддя Ю.В. Фещенко