Рішення № 119747518, 14.06.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2024 року № 320/32030/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, з врахуванням уточнень, у якому просить суд:

-визнати протиправним проведення Міністерством юстиції України, всупереч п.п.3 п.6' Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» перевірки діяльності приватного виконавця Микитин Оксани Степанів в межах виконавчого провадження №71371270 з підстав, що не стосуються відсутності приватного виконавця за місцем здійснення ним своєї діяльності;

-визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України про зупинення діяльності приватного виконавця Микитин Оксани Степанівни, закріплене наказом Міністерства юстиції України №2783/5 від 02.08.2023.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що під час виконання виконавчого провадження №71371270, нею були винесені постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження. Вважає, що вона діяла в межах, у спосіб та згідно законом України «Про виконавче провадження». З огляду на викладене, позивачка вважає, що у її діях відсутній склад дисциплінарного проступку.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що Міністерством юстиції України у відповідності до вимог чинного законодавства України була проведена перевірка діяльності позивачки щодо здійснення виконавчого провадження №71371270, в результаті якої були виявленні порушення Закону України «Про виконавче провадження», що стали підставою для винесення спірного рішення. Оскільки відповідач діяв правомірно та в межах закону, дисциплінарне стягнення до позивачки було застосовано правомірно.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 26.09.2023 позовну заяву ОСОБА_1 , залишено без руху.

Позивачка, у строк та спосіб викладений в ухвалі, усунула недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 13.06.2024 клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засідання з викликом сторін - залишено без задоволення.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

03 серпня 2023 року на електронну адресу приватного виконавця надійшов наказ Міністерства юстиції України від 02.08.2023 про застосування дисциплінарного стягнення до позивачки та зупинення її діяльності строком на один місяць.

Згідно наказу, Міністерством юстиції України в липні-серпні 2023 року, було проведено перевірку діяльності приватного виконавця Микитин О.С. та за результатами якої, притягнуто приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Як зазначено у наказі №2783/5 від 02.08.2023, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності стало винесення приватним виконавцем Микитин О.С. постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №71371270, в якій зазначено, що в ході проведення виконавчих дій було понесено наступні витрати: надсилання 11 рекомендованих листів на суму 253 грн.; пальне на суму 1044,21 грн.; пальне для генератора на суму 954 грн.; масло моторне для генератора на суму 59,40 грн.; доступ до мережі Інтернет на суму 23,34 грн.; ІТ-телефонію «Бінотел» на суму 28,50 грн.

Виконавче провадження №71371270 було відкрито в березні 2023 року.

У відповідності до наказу Міністерства юстиції України №2783/5 від 02.08.2023, підставою для застосування дисциплінарного стягнення до приватного виконавця Микитин О.С. стало саме включення вищевказаних витрат до витрат виконавчого провадження

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулась до суду з позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із завдань Міністерства юстиції України є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень.

Вказана норма знайшла своє відображення у Законі України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів» (далі - Закон №1403-VIII), що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Статтею 17 Закону №1403-VIII встановлено, що Міністерство юстиції України формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечує підготовку приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації, здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, тощо.

Згідно частини 1 статті 34 Закону №1403-VIII, контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Частиною 3 ст. 34 Закону №1403-VIII передбачено, що позапланові перевірки проводяться на підставі: 1) заяви приватного виконавця про проведення перевірки; 2) письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця; 3) неподання приватним виконавцем у встановлені строки звітності чи іншої інформації та/або подання недостовірної інформації.

На виконання статті 12, частини 1 статті 34 Закону №1403-VIII, Міністерством юстиції України був розроблений Порядок проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 жовтня 2018 року №3284/5.

Вказаний Порядок визначає механізм здійснення Міністерством юстиції України перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, зокрема стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, ухвалених відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.

Відповідно до пункту 19 Розділу III Порядку, під час проведення позапланових перевірок діяльності приватного виконавця з`ясовуються лише ті питання, потреба перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок.

За пунктом 26 Розділу III Порядку, позапланова невиїзна перевірка діяльності приватного виконавця проводиться шляхом витребування від приватного виконавця потрібних документів та відомостей у межах предмета звернення та надання висновку щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства, який викладається в довідці за результатами такої перевірки.

Згідно пункту 29 Розділу III Порядку, за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця Управління контролю (Управління державної виконавчої служби) складає довідку, в якій зазначаються: підстави проведення перевірки; факти, викладені у зверненні або у скарзі, на підставі яких проводиться перевірка; обставини, встановлені під час перевірки, із посиланням на джерела отримання інформації; висновок щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця вимогам законодавства з посиланням на відповідну норму законодавства.

Відповідно до вимог частини 6 статті 34 Закону №1403-VIII, у разі проведення позапланової невиїзної перевірки Міністерство юстиції України надсилає приватному виконавцю письмовий запит у межах предмета звернення.

У зазначений у запиті строк, який має бути достатнім для підготовки відповіді та копій документів, але не менше 10 календарних днів, приватний виконавець надає Міністерству юстиції України вмотивовану відповідь та копії відповідних документів.

Згідно пункту 1 Розділу IV Порядку, у разі виявлення під час здійснення планових та позапланових перевірок діяльності приватного виконавця ознак дисциплінарного проступку, визначених пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 38 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", структурний підрозділ Міністерства вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності. Подання спрямовується до Дисциплінарної комісії приватних виконавців протягом двох місяців із дня виявлення дисциплінарного проступку, але не пізніше ніж за два роки з дня його вчинення.

Відповідно до п. 3 Розділу IV Порядку, у поданні зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, виконавчий округ, у якому приватний виконавець здійснює діяльність, номер посвідчення приватного виконавця; вид перевірки, під час якої виявлено порушення, та підстави її проведення; реквізити довідки, складеної за результатами перевірки; зміст виявлених порушень із посиланням на відповідні норми нормативно-правових актів; наслідки, до яких призвели (або можуть призвести) порушення приватним виконавцем вимог законодавства (за наявності); відомості про застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень (вид дисциплінарного стягнення, реквізити наказу Міністерства юстиції України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення).

У поданні не зазначаються відомості про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, якщо з дати видання наказу Міністерства юстиції України про введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення минув один рік.

Діяльність Дисциплінарної комісії приватних виконавців врегульована приписами Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.11.2017 №3791/5.

Згідно до ч.1. Положення визначає порядок утворення при Мін`юсті Дисциплінарної комісії приватних виконавців (далі - Дисциплінарна комісія), її завдання, функції та порядок діяльності.

Відповідно до ч.4 Положення, Дисциплінарна комісія відповідно до покладених на неї завдань: розглядає подання Мін`юсту, Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; у разі надходження скарг на діяльність приватних виконавців направляє їх на перевірку Мін`юсту чи Раді приватних виконавців України; приймає рішення на підставі подання Мін`юсту чи Ради приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

Відповідно до ч. 1, 4 статті 40 Закону №1403-VIII, дисциплінарна комісія розглядає подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності та приймає рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення протягом двох місяців з дня виявлення дисциплінарного проступку, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

Дисциплінарна комісія, розглядаючи подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, приймає одне з таких рішень: 1) задовольнити подання та застосувати до приватного виконавця дисциплінарне стягнення; 2) відхилити подання та направити матеріали для повторної перевірки діяльності приватного виконавця; 3) відхилити подання та відмовити в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

За вимогами частин 5 статті 40 Закону №1403-VIII, у разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону №1403-VIII, за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців; 4) припинення діяльності приватного виконавця.

При цьому, частиною другою статті 41 Закону №1403-VІІІ обумовлено, що рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України.

Частиною 5 статті 41 Закону №1403-VIII передбачено, що рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду.

Таким чином, за вимогами вищезазначених норм, особи, які проводять перевірку повинні дотримуватися вимог законодавства, а висновки перевірки мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, підтверджуватись належними доказами , які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

VI. Оцінка суду

Судом встановлено, що виконавче провадження №71371270 було відкрито 22.03.2023 по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Яготинським районним судом Київської області від 17.03.2023, про стягнення неустойки (пені) за аліментним зобов?язанням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , за заявою стягувача - ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Коваль Лариси Миколаївни.

Того ж дня, 22.03.2023, у відповідності до вимог 4.5 ст.26, ч.1 ст.28, ч.2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», ч.7 ст.31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» було винесено наступні постанови в межах BП №71371270: про відкриття виконавчого провадження; про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця; про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника.

24 березня 2023 року з метою розшуку рухомого майна боржника, було винесено постанову про розшук майна боржника.

30 березня 2023 року від боржника у ВП №71371270 надійшли відомості про доходи та майно, в яких боржник вказав, що в нього відсутнє будь-яке рухоме майно чи збереження, окрім житла в м. Бориспіль, Київської області, автомобіля Volkswagen T5 та заробітної плати в 5 393,50 грн. з ТОВ «ЮК Вікторія», на які можна було б звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості. Автомобіль боржником не надано приватному виконавцеві та не запропоновано звернення стягнення на будь-яке майно.

Згідно вимог ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Перевірка майнового стану боржника, в тому ж числі, потребує доступу до мережі Інтернет та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Також, 12 квітня 2023 року на виконання вимог Закону та виявлення реального рухомого майна боржника на яке могло б бути звернуто стягнення, для задоволення вимог кредитора та перевірки відомостей вказаних боржником в Декларації про доходи та майно, позивачкою було здійснено виїзд для перевірки майнового стану за адресою неєстрації місця проживання боржника у виконавчому документі про яку боржник не зазначав: АДРЕСА_1 . За результатами вчинення виконавчих дій 12.04.2023 складено акт приватного виконавця за участю 2-х понятих та залишено за вказаною адресою вимогу та виклик приватного виконавця в межах ВП №71371270.

При проведенні виконавчих дій 12.04.2023 в межах ВП №71371270 позивачкою використовувався службовий автомобіль, що з урахуванням дорожнього трафіку та дороги від офісу приватного виконавця до місця вчинення виконавчих дій поніс затрати пального.

Окрім того, інфраструктура та електромережі в місті Ірпінь Київської області, зазнали значних пошкоджень в ході ведення бойових дій за місто навесні 2022 року та станом на березень 2023 року з урахуванням терористичних ракетних атак російської федерації, не були в повному обсязі відновлені електромережі, що призводить до перебоїв в роботі з електроенергією, в тому ж числі, в офісі позивачки та, з метою безперервною роботи офісу і забезпечення належного дотримання прав сторін виконавчого провадження, призводить до необхідності використання електрогенератора на пальному (бензині), в особливості для друку та копіювання документів виконавчого провадження.

Як наслідок, судвраховує, що позивачкою були понесені фактичні витрати в межах виконавчого провадження №71371270 для забезпечення вчинення виконавчих дій та виконання рішення суду, що відображені у постанові про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження від 02.05.2023.

Згідно п.1 розділу І «Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», затвердженого наказом №2830/5 від 29.09.2016, до витрат виконавчого провадження належать витрати щодо: виготовлення документів виконавчого провадження: папір, копіювання, друк документів, канцтовари.

Вищевказане формулювання не надає однозначного вичерпного переліку витрат, які можуть чи не можуть бути віднесеними до витрат на копіювання, друк документів; в той час, як друк документів передбачає необхідність електроенергії для забезпечення функціонування приладів для друку.

Водночас, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 23 березня 2019 року при розгляді справи №750/6794/17 стосовно розгляду питання щодо витрат виконавчого провадження зазначив, що належний розрахунок витрат виконавчого провадження не передбачає обов?язку державного або приватного виконавця документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надавати докази їх здійснення суду.

У свою чергу, без електроенергії та роботи відповідної техніки, - копіювання та друк документів неможливий, - це ті проблеми в роботі приватного виконавця з якими довелося зіштовхнутися приватному виконавцеві Микитин О.С. на практиці.

Саме тому, положення п.1 розділу І «Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», затвердженого наказом №2830/5 від 29.09.2016 відносять до витрат виконавчого провадження витрати пов?язані з друком та копіювання документів виконавчого провадження та не закріплють виключного переліку таких витрат.

Також у відповідності до положень п.10,11 розділу І «Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», затвердженого наказом №2830/5 від 29.09.2016, до витрат виконавчого провадження належить плата за користування Автоматизованою системою виконавчого провадження та інші витрат виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

Доступ до мережі Інтернет, як і надання сторонам інформації, відповіді на їх телефонні дзвінки за номером приватного виконавця, - забезпечують проведення виконавчих дій, доступ до АСВП та виготовлення документів за допомогою АСВП.

Згідно п.8 розділу ІІ «Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», затвердженого наказом №2830/5 від 29.09.2016, приватний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження на підставі документів про закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг.

Позивачкою були надані всі підтверджуючі закупівлю (придбання) відповідних товарів і послуг первинні документи на вимогу Міністерства юстиції України.

Водночас, сторони виконавчих проваджень обізнані з відповідною проблемою щодо пошкодження електроінфраструктури міста Ірпінь та жодних постанов чи дій позивачки щодо винесення постанов про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не оскаржували та не оскаржують.

Окрім того, щодо направлення документів виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією варто зауважити таке.

У відповідності до вимог ст.28 ЗУ «Про виконавче провадження» постанови виконавця та документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження простими поштовими або доставляються кур?єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев?ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

Згідно п.2 ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», надходження коштів для виконання у повному обсязі вимог стягувача за виконавчим документом породжує наявність підстав та обов?язку зняти арешт з майна боржника.

Як вказано у абзц.2 п.66 розділу IV Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, надавач платіжних послуг платника приймає до виконання платіжну інструкцію в паперовій формі, яку стягувач доставляє самостійно (представником/повіреним, помічником приватного виконавця, представником контролюючого органу) або яка надійшла рекомендованим листом, відправником якого є стягувач. Надавач платіжних послуг платника встановлює повноваження особи, яка самостійно доставила платіжну інструкцію стягувача, у порядку, визначеному внутрішніми документами надавача платіжних послуг платника.

Разом із цим, абзц.3 п.73 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 передбачає, що надавач платіжних послуг платника приймає до виконання документ про арешт коштів у паперовій формі, який доставлено до нього самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу або який надійшов рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, слідчий, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган. Надавач платіжних послуг платника встановлює повноваження особи, яка самостійно доставила документ про арешт коштів, у порядку, визначеному в його внутрішніх документах.

Абзацом 2 п.84 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022р. №163, надавач платіжних дослуг платника приймає до виконання документ про зняття арешту коштів у паперовій формі, який доставлено до надавача платіжних послуг платника самостійно виконавцем (представником/повіреним, помічником приватного виконавця), адвокатом, слідчим, представником суду, слідчого судді, прокурора, контролюючого органу або який надійшов рекомендованим або цінним листом, відправником якого є виконавець, слідчий, суд, слідчий суддя, прокурор, контролюючий орган. Надавач платіжних послуг платника встановлює повноваження особи, яка самостійно доставила документ про арешт коштів, у порядку, визначеному в його внутрішніх документах.

Таким чином, щодо виконавчих проваджень існувала потреба направлення до банківських установ саме рекомендованою поштовою кореспонденцією постанов приватного виконавця щодо зняття арешту з рахунків боржників при закінченні виконавчих проваджень з метою уникнення порушення прав сторін виконавчого провадження та в деяких випадках направлення платіжних інструкцій для виконання рішень.

У зв`язку з запровадженням військового стану в Україні, Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» було доповнено п.6' Прикінцевих та перехідних положень щодо особливостей застосування положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень..» у взаємозв?язку з положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно п.п.3) п.6' Прикінцевих та перехідних положень законодавцем було викладено 11.04.2023р. (разом із внесенням змін до відповідного Закону) у такій редакції:

3) планові та позапланові перевірки діяльності приватних виконавців не проводяться, крім передбачених підпунктом 9 цього пункту перевірок приватних виконавців, стосовно яких є сумніви щодо факту здійснення ними своєї діяльності в офісі приватного виконавця. У разі якщо на день введення воєнного стану позапланова перевірка діяльності приватного виконавця не була проведена, така перевірка проводиться в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, після припинення або скасування воєнного стану за письмовим зверненням учасника виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.

У відповідності до п.п.9) п.6' Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...»:

9) з метою належного контролю за тимчасовою відсутністю приватних виконавців, стосовно яких є сумніви щодо факту здійснення ними своєї діяльності в офісі приватного виконавця. Міністерство юстиції України на підставі письмового звернення сторони виконавчого провадження може провести відповідну перевірку приватного виконавця. Така перевірка здійснюється за місцезнаходженням офісу приватного виконавця, відомості про який внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, а її предметом є підтвердження факту здійснення приватним виконавцем своєї діяльності в офісі приватного виконавия.

Таким чином, згідно викладених положень чинного законодавства України, з 11.04.2023 Міністерство юстиції України може здійснювати перевірку діяльності приватного виконавця виключно на предмет здійснення приватним виконавцем своєї діяльності в офісі приватного виконавця.

З будь-яких інших підстав, Міністерство юстиції України у період дії воєнного стану не має права проводити будь-які перевірки діяльності приватного виконавця в силу п.п.3) п.6' Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...».

Відповідно до положень ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» та розділів процесуальних кодексів України щодо судового контролю за виконанням рішення суду, з усіх інших питань, що не стосуються відсутності приватного виконавця за місцем здійснення ним своєї діяльності, - застосовується виключно судовий контроль.

Як зазначено у ч.1 ст.34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...», контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Отже, чинним законодавством України встановлено вичерпний перелік форм здійснення Міністерством юстиції України контролю за діяльності приватних виконавців - це виключно планові та позапланові перевірки діяльності.

Інших форм контролю Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...» не закріплює.

Відтак, Мінюсту заборонено проводити планові чи позапланові перевірки діяльності приватних виконавців.

Як зазначено у ч.1 ст.34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень.», Міністерством юстиції України визначається порядок здійснення таких перевірок, в той час як форма контролю закріплена виключно Законом.

Проте, посадові особи Міністерства юстиції України, ігноруючи зміни до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...», внесені законодавцем 11.04.2023, ініціюють та проводять перевірку діяльності приватного виконавця, всупереч Закону.

Під час проведення перевірки діяльності приватного виконавця Микитин О.С., відповідач посилається на розділ V Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений наказом Міністерства юстиції України №3284/5 від 22.10.2018, який було затверджено 07.11.2022 (тобто до внесення змін 11.04.2023р. в п.п.3) п.6' Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...».

Окрім того, відповідний розділ V Порядку проведення перевірок діяльності приватних виконавців, закріплює лише порядок перевірки, які безпосередньо заборонені положенням п.п.3) п.6' чинної редакції Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень...».

Тобто, Міністерством юстиції України не вказано яку (планову чи позапланову) проведено перевірку діяльності у липні 2023 року приватного виконавця Микитин О.С. в межах ВП №71371270 з питань, що не стосуються відсутності приватного виконавця за місцем здійснення діяльності, чим грубо порушено норми чинного законодавства України.

Згідно положень ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

В силу положень абзц.2 ч.3 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Як зазначено у ч.4 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження», на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

У відповідності до п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих документів, а саме: постанов державних чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Таким чином, стягнення витрат виконавчого провадження проводиться лише на підставі постанови про стягнення відповідних витрат, а не постанови про визначення додаткового розміру, яка лише фіксує понесені в межах ВП витрати.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з цього приводу вже зазначав таке.

Постановою Верховного Суду від 24.03.2023 по справі №640/12384/21 предметом розгляду у цій справі є постанова приватного виконавця не про стягнення витрат виконавчого провадження, а про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №64242375 від 22 квітня 2021 року.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов?язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02 квітня 2012 року (в редакції чинній на час правовідносин) витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов?язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.

Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Державний виконавець зобов?язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні.

Таким чином, стягнення витрат виконавчого провадження з боржника відбувається на підставі постанови про стягнення таких витрат, а не визначення їх розміру витрат, тому висновки наказу Міністерства юстиції України не узгоджуються з чинним законодавством взагалі.

Окрім того, в силу п.3 розділу V Порядку проведення перевірок діяльності органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений Міністерство юстиції України, як це прописано самим Міністерством юстиції України згідно їхнього ж порядку, може скасовувати постанови приватного виконавця, які порушують права учасника виконавчого провадження.

Проте, постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження №71371270, відкритого 22.03.2023 приватним виконавцем Микитин О.С. не була скасована, ані боржник ані стягувач не звертався зі скаргою на дії приватного виконавця Микитин О.С. щодо ВП №є71371270 ні до суду, ні до відповідача.

Отже, єдиною метою перевірки діяльності приватного виконавця Микитин О.С., проведеної Міністерством юстиції України, всупереч заборони встановленої Законом на здійснення таких перевірок, був не захист чи поновлення прав невідомої особи, а лише перешкоджання діяльності приватного виконавця та винесення наказу Міністерства юстиції України №2783/5 від 02.08.2023р. про зупинення діяльності приватного виконавця.

Згідно ч.2 ст.38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», дисциплінарним проступком приватного виконавця є:

1)факт зайняття діяльністю, несумісною з діяльністю приватного виконавця;

2)порушення правил професійної етики приватного виконавця;

3)розголошення професійної таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення;

4)невиконання або неналежне виконання своїх обов?язків;

5)невиконання статуту Асоціації приватних виконавців України, рішень Ради приватних виконавців України та з?їзду приватних виконавців України.

Відповідно до загальновідомих та основних ознак дисциплінарного проступку, відносять:

-протиправність дії (бездіяльності), що порушує визначений законодавством та іншими нормативно-правовими актами порядок здійснення діяльності;

-винність особи, яка є суб?єктом незалежної професійної діяльності, що здійснює примусове виконання судових рішень і рішень інших органів;

-наявність негативних наслідків у широкому розумінні (соціальних, економічних та ін.) для держави (у сфері правосуддя), сторін та інших учасників виконавчого провадження, колег, суспільства;

-причинний зв?язок між протиправною дією (бездіяльністю) і негативним наслідками.

Отже, ч.2 ст.38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає лише підставу для ймовірного застосування дисциплінарного стягнення до приватного виконавця; у процедурі ж притягнення до дисциплінарної відповідальності орган, уповноваженим згідно із законом на застосування дисциплінарних стягнень, зобов?язаний встановити всі вищеозначені елементи в сукупності: порушення приватним виконавцем закону, його вину, наявність негативних наслідків, які наступили в результаті дій приватного виконавця, та причинний зв?язок між цими діями, вчиненими в процесі примусового виконання рішення і негативними наслідками.

Інакше рішення органу, уповноваженого на застосування дисциплінарного стягнення, буде вважатися таким, що порушує процесуальні гарантії належного судового розгляду, встановлені ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини «Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців» (п. 88 рішення Європейського суду з прав людини по справі «О. Волков проти України» від 9 січня 2013 р.). в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 р. по справі №2040/6763/18 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців застосовано зазначені стандарти ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з посиланням на п. 88 рішення Європейського суду з прав людини по справі «О. Волков проти України» від 9 січня 2013 р.).

Європейський суд з прав людини зазначає, що право особи на презумпцію невинуватості та на вимогу несення стороною обвинувачення відповідальності за доказ тверджень проти такої особи є частиною загального поняття справедливого судового розгляду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (Філліпс проти Сполученого Королівства (Phillips v. the United Kingdom), пункти 39-40; Грейсон і Барнхам проти Сполученого Королівства (Grayson and Barnham v. the United Kingdom), пункти 37і 39). Відповідно до іншої правової позиції Європейського суду з прав людини, презумпція невинуватості «покладає обов?язок доведення на сторону обвинувачення, гарантує, що жодна вина не може бути презюмована до тих пір, поки винність не була доведена поза всяких розумних сумнівів і забезпечує, щоб сумніви глумачилися на користь обвинуваченого» (Барбера, Мессеге і Хабард проти Іспанії (10590/83), (1988) §77; Телфнер проти Австрії (33501/96), (2001) §15).

Тому, стандарти справедливого судового розгляду, передбачені ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мають дотримуватись під час вирішення питання про дисциплінарну відповідальність приватного виконавця. Інакше рішення органу, уповноваженого на застосування дисциплінарного стягнення, буде вважатися таким, що порушує процесуальні гарантії належного судового розгляду, встановлені ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У свою чергу, Міністерством юстиції України в оскаржуваному наказі про зупинення діяльності приватного виконавця Микитин О.С. не вказано: конкретного змісту дисциплінарного проступку згідно вичерпного переліку, наведеного у ч.2 ст.38 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (оскільки понесення інших витрат виконавчого провадження, безпосередньо закріплено п.11 розділу 1 наказу Міністерства юстиції України №2830/5 від 29.09.2016 «Види та розміри витрат виконавчого провадження»;

- не досліджено думку самих учасників виконавчого провадження;

- не встановлено чи порушені права учасників виконавчого провадження;

Як наслідок, Міністерством юстиції України взагалі не обґрунтовано «грубість» порушення в оскаржуваному наказі та застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця, чим не виконано вимоги п.6' Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

В подібних правовідносинах Касаційним адміністративним судом вже зазначалося таке:

61. Водночас, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити тaкe.

62. Згідно з частиною 7 статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

63.Отже, для прийняття рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, відповідно до цього Закону, підставою для якого є наявність у діях приватного виконавця складу дисциплінарного проступку, Дисциплінарна комісія приватних виконавців має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення останнім законодавства, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про зупинення діяльності приватного виконавця.

64. Аналогічні правила закріплені і в пункті 27 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 листопада 2017 року №3791/5, за змістом якого у разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.

65. Водночас, суд першої інстанції під час розгляду справи встановив, що спірне рішення Дисциплінарної комісії у формі протоколу прийняте на підставі подання директора Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА-3 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, внесеного за наслідками проведення невиїзної перевірки діяльності щодо здійснення виконавчого провадження ВП №56636660, проведеної за заявою директора ТОВ «Автоарт ЛТД» від 25 червня 2018 року.

66. Це подання містить пропозицію про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

71. Верховний Суд зазначає, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Отже, лише за умови винесення обгрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб?єкта владних повноважень.

72. Про дотримання членами комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація прийнятого рішення: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення висвітлених у скарзі питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, що до якої застосовуються дисциплінарне стягнення; норми права, що застосовані, і ті, що не застосовані, з викладенням мотивів їх незастосування.

73. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб?єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

Зазначене свідчить про порушення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, основного та безумовного принципу правомірності рішення, визначеного відповідно до засад адміністративного судочинства, а саме: прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст.3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Отже, суд стверджує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Аналіз наведених положень дає підстави суду дійти висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачкою сплачено судового збору 1073,60 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним проведення Міністерством юстиції України, всупереч п.п.3 п.6' Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» перевірки діяльності приватного Микитин ОСОБА_4 в межах виконавчого провадження №71371270 з підстав, що не стосуються відсутності приватного виконавця за місцем здійснення ним своєї діяльності.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства юстиції України про зупинення діяльності приватного виконавця Микитин Оксани Степанівни, закріплене наказом Міністерства юстиції України №2783/5 від 02.08.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, Архітектора Городецького, 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 14.06.2024