Рішення № 119740619, 30.05.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/736/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 )

про стягнення 18836,61 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: Бондар А.Г., діє в порядку самопредставництва

від відповідача: Голоденко Л.О., адвокат, діє на підставі ордеру

Суть спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 13854,70 грн., з яких: 12771,44 грн. заборгованості з орендної плати та 1083,26 грн. пені.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення №2010 від 05.02.2007 (нова редакція) щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/736/24; розглядати справу вирішено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

09.04.2024 за вх.№14613/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, зокрема, наступне:

- відповідач зазначає, що 05.02.2007 між, на той час фізичною особою-підприємцем, Кульчицьким Михайлом Павловичем, та Представництвом по управлінню комунальної власності Одеської міської ради (нині - Департамент) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №2010 в новій редакції, відповідно до п.1.1 якого від орендодавця (позивача) відповідачу було передано у строкове платне користування нежиле підвальне приміщення, загальною площею 51,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; додатковим договором №4 від 09.03.2017, термін дії договору було продовжено до 09.02.2020; розуміючи, що строк договору закінчується, відповідач звернувся до Департаменту із зверненням щодо наступного продовження дії договору (що також вбачається з листа-відповіді Департаменту №01-13/2553 від 22.07.2020); разом з тим, у листі №01-13/2553 від 22.07.2020, Департамент повідомив ФОП Кульчицького М.П, що 01.02.2020 набув чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна, та на теперешній час залишаються неврегульовані інші нормативно-правові документи, а електронна торгова система запрацює з 01.10.2020 та далі зазначив, що після затвердження усіх нормативних документів з цього питання Департамент розпочне роботу щодо продовження договору вищезазначеного приміщення; таким чином, на переконання відповідача, Департамент погодився з тим, що строк договору вже закінчився та потребує його подальшого продовження, яке з його слів неможливе у зв`язку з тим, що не затверджено всіх нормативно правових актів та до 01.10.2020 не працює електронна торгова система;

- відповідач наголошує, що після закінчення строку дії договору, сторони не продовжували його термін, а отже, 09.02.2020 - закінчився строк договору, на який його було укладено; наведене також підтверджується поданою відповідачу претензією від Департаменту (від 03.05.2023 №0-13/904), де позивач зазначає, що строк договору припинено у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено;

- відповідач також вважає за необхідне повідомити, що весь період дії договору і до закінчення його строку, ФОП Кульчицький М.П. своєчасно та в повному обсязі сплачував орендну плату, відносився до своїх обов`язків відповідально та добросовісно; після того, як 05.02.2020 ним було виявлено намір щодо наступного продовження договору, та так і не отримавши погодження від Департаменту, відповідач сильно захворів, у зв`язку з чим перебував на стаціонарному лікуванні, а після - тривалий час на амбулаторному; через перенесену хворобу, яка значно послабила його стан здоров`я, відповідач не працював та втратив будь-яке наступне бажання продовжувати свою господарську діяльність, тому не наполягав більше на продовженні договору з Департаментом; в подальшому, ОСОБА_1 припинив свою господарську діяльність і офіційно та наразі, він не є фізичною особою-підприємцем;

- відповідач вказує, що жодні дії щодо продовження терміну договору, сторонами не здійснювались, у зв`язку з чим, відповідачем було подано Департаменту лист, в якому він повідомляв про відсутність наміру продовжувати договір та додав акт приймання-передачі, за яким відповідач бажав повернути орендоване приміщення; через дистанційну роботу Департаменту та встановлені ним карантинні обмеження, вказаний лист було подано через скриньку позивача та додатково даний лист 10.05.2021 було направлено і поштою;

- відповідач зауважує, що Департамент комунальної власності, незважаючи на припинення договору, не прийняв орендоване приміщення за актом прийому-передачі, більш того, як вбачається із сайту Prozorro за посиланням: https://prozorro.sale/planning/RGL001-UA-20230403-28809/ 03.04.2023 приміщення було виставлено на аукціон для передання в оренду, в якому відповідач не приймав участь; незважаючи на все вищезазначене, Департамент звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за період з липня 2023 року по січень 2024 року;

- відповідач наголошує, що оскільки відповідач вважав договір оренди припиненим та більше не мав наміру продовжувати договір з Департаментом, ним відповідно і не виконувались вимоги положення ч.3 ст. 18 Закону №157-ІХ від 03.10.2019, а також положень пункту 143 Порядку, він не приймав участь в аукціоні, не заповнював електронної форми на електронній торговій системі; отже, відсутні будь-які підстави, передбачені договором оренди або нормами чинного законодавства України, вважати, що договір оренди після 09.02.2020 був дійсним, а правовідносини продовженими;

- відповідач на підставі вищевикладеного вважає, що позовні вимоги Департаменту до відповідача про стягнення нібито заборгованості з орендної плати, після закінчення строку договору, за період з серпня 2023 року по січень 2024 року є необґрунтованими та безпідставними.

22.04.2024 за вх.№16357/24 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданій відповіді на відзив позивач просить суд задовольнити позовні вимоги та вказує, зокрема, наступне:

- позивач зазначає, що не погоджується з позицією відповідача, зокрема в твердженні, що договір оренди нежитлового приміщення від 07.07.2003 №2010 (нова редакція від 05.02.2007) визначено до 09.03.2017; так, додатковим погодженням від 09.03.2017 термін дії договору оренди в новій редакції визначено до 09.02.2020 та за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 09.03.2017, що становить 910,03 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції та є базовою ставкою орендної плати за місяць; у своєму відзиві відповідач зазначає, що на адресу Департаменту надійшла заява №01-13/2553 від 22.07.2020 стосовно продовження дії договору від 05.02.2007 №2010; враховуючи викладене вище, на переконання позивача, договір оренди нежитлового приміщення від 05.02.2007 №2010 продовжено автоматично в порядку та на умовах, визначених ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.02.1992 №2269-XII на 2 роки і 11 місяців, тобто до 09.01.2023;

- позивач наголошує, що згідно з п.5 Постанови КМУ від 27.05.2022 №634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, зважаючи на вищевикладене, на думку позивача, договір оренди на теперішній час вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану;

- позивач повідомляє, що у випадку припинення дії договору оренди у зв?язку із закінченням терміном дії чи дострокового розірвання, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі орендованого приміщення, що передбачено умовами п.4.10 договору; на адресу Департаменту надійшов лист ОСОБА_1 від 18.12.2023 з проханням виконати умови договору та прийняти нежитлове приміщення підвалу, загальною площею 51,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з припиненням договору, припиненням фактичного користування, відсутністю будь-яких перешкод у користуванні майном; позивач зазначає, що 25.03.2024 за погодженням обох сторін, вирішено припинити дію договору оренди від 07.07.2003 №2010 (нова редакція від 05.02.2007) додатковим договором від 25.03.2024 за погодженням Кульчицького М.П. та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення; будь-яких інших листів від ОСОБА_1 на адресу Департаменту не надходило.

30.04.2024 за вх.№17633/24 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які прийнято судом до розгляду. У поданих запереченнях відповідач вказує, зокрема, наступне:

- на думку відповідача правове обґрунтування обставин, вказаних позивачем у відповіді на відзив, не спростовує мотиви для відхилення позовних вимог, які були зазначені відповідачем у відзиві на позов;

- відповідач наголошує, що оскільки у відповідності до положення п.7.9 договору, дія договору оренди припиняється зокрема внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, додатковим договором №4 від 09.03.2017, термін дії договору було продовжено до 09.02.2020; після закінчення строку дії договору, сторони не продовжували його термін, відповідний додатковий договір не укладали, а отже, 09.02.2020 закінчився строк договору, на який його було укладено; наведене було підтверджено і особисто позивачем у претензії від 03.05.2023 №0-13/904, де позивач зазначає, що термін договору, укладеного між сторонами, закінчився 09.02.2020, тобто договір припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено;

- відповідач вказує, що у відповіді на відзив позивач стверджує, що договір оренди було продовжено автоматично в порядку та на умовах, визначених ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.02.1992 №2269-XII на 2 роки і 11 місяців, тобто до 09.01.2023, проте зазначена нова позиція позивача, на переконання відповідача, є необґрунтованою, оскільки вказаний Закон втратив чинність - 01.02.2020, тоді як, строк договору, укладеного між сторонами, сплинув - 09.02.2020, тобто після втрати чинності вищезазначеного позивачем Закону; окрім того, відповідач звертає увагу, що відповідач не відноситься до суб`єктів, які мають право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону, передбачених у ст. 15 Закону №157-ІХ, а договір пролонгується не вперше, - наступна пролонгація повинна здійснюватися відповідно до ч.1 ст. 18 Закону №157-ІХ, тобто за результатами аукціону;

- відповідач вважав договір оренди припиненим та більше не мав наміру продовжувати договір з Департаментом, ним відповідно і не виконувались вимоги положення ч.3 ст. 18 Закону №157-ІХ від 03.10.2019, а також положень пункту 143 Порядку, він не приймав участь в аукціоні, не заповнював електронної форми на електронній торговій системі; про те, що позивач був обізнаний про дію нового Закону та застосував його положення свідчить також і його лист №01-13/2553 від 22.07.2020;

- відповідач зазначає, що положення п.5 Постанови КМУ від 27.05.2022 №634 не застосовуються до відносин між сторонами, з огляду на їх припинення ще у довоєнний час, до ухвалення вищезазначеної постанови, а саме - 09.02.2020;

- відповідач наголошує, що ним 10.05.2021 було подано Департаменту лист, в якому він повідомляв про відсутність наміру продовжувати договір та додав акт приймання-передачі, за яким відповідач бажав повернути орендоване приміщення; відповідач вважав, що Департамент прийняв вказаний об`єкт, адже будь-яких заперечень від нього, у відповідь на лист з актом приймання-передачі відповідачу не надходило; лише після поданої позивачем до Господарського суду Одеської області заяви про видачу судового наказу, зрозумівши, що Департамент все ж не виконав свій обов`язок щодо прийняття об`єкту за актом приймання-передачі, ОСОБА_1 дійсно повторно звернувся з листом до Департаменту з вимогою про виконання все ж таки умов договору та прийняття об`єкту.

22.05.2024 за вх.№20561/24 до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданій заяві позивач просить суд збільшити позовні вимоги та стягнути з відповідача 16685,37 грн. заборгованості з орендної плати та 2151,24 грн. пені.

Ухвалою суду від 22.05.2024 призначено розгляд справи №916/736/24 у судовому засіданні з викликом сторін; судове засідання з розгляду справи призначити на 30.05.2024 о 09:45.

У судовому засіданні 30.05.2024 судом у протокольній формі прийнято до розгляду заяву позивача за вх.№20561/24 про збільшення позовних вимог. Таким чином, на розгляді суду перебувають позовні вимоги про стягнення 16685,37 грн. заборгованості з орендної плати та 2151,24 грн. пені.

У судовому засіданні 30.05.2024 представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.05.2024 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 травня 2024 року №271/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.

Справа №916/736/24 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 30.05.2024 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 30.05.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:

05.02.2007 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міськради (нині - Департамент комунальної власності Одеської міської ради, орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Кульчицьким Михайлом Павловичем (орендар, відповідач) була укладена нова редакція договору оренди нежитлового приміщення №2010 від 07.07.2003.

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 51,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Партизанська, буд. 8.

Згідно з п.1.3 договору термін дії договору оренди у новій редакції: з 05.02.2007 по 05.02.2017.

За п.п. 2.2, 2.4, договору за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору місяць 380,62 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

У відповідності до п.3.4 договору орендодавець передав орендарю в оренду нежиле приміщення, згідно з п.1.1 договору №2010 від 07.07.2003 за актом приймання-передачі, який підписано обома сторонами.

Згідно з п.п. 4.7, 4.10, 4.11 договору після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди. У випадку припинення дії цього договору, у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення. Орендар зобов`язується щоквартально здійснювати перевірку розрахунків з орендної плати з орендодавцем не пізніше 20 числа наступного місяця звітного кварталу. Результати перевірки оформляються актом, що підписується обома сторонами.

Відповідно до п.п. 5.1-5.3 договору за невиконання або неналежне виконання обов`язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки у відповідності з чинним законодавством; відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору. За несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. У разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитись від договору і вимагати повернення об`єкту оренди. У разі відмови орендодавця від договору оренди договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

За п.7.9 договору дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об`єкта оренди за участю орендаря; загибелі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках передбачених чинним законодавством.

Додатком до договору є розрахунок орендної плати.

Додатковим погодженням №1 від 11.09.2008 до договору оренди №2010 від 05.02.2007 сторони внесли зміни щодо розрахунку орендної плати з 01.01.2007.

Додатковим договором №2 від 20.07.2015 до договору оренди №2010 від 05.02.2007 сторони внесли зміни до п.п. 2.2, 4.1, 4.2 договору, зокрема, щодо розрахунку орендної плати з 20.07.2015.

Додатковим договором №3 від 01.11.2016 про внесення змін до договору оренди №2010 від 07.07.2003 (нова редакція від 05.02.2007) сторони внесли зміни до п.п. 2.2, 4.1, договору, зокрема, щодо розрахунку орендної плати з 01.11.2016.

Додатковим договором №4 від 09.03.2017 про внесення змін до договору оренди №2010 від 07.07.2003 (нова редакція від 05.02.2007) сторони, зокрема, внесли зміни до п.1.3 договору оренди, визначивши термін дії договору - до 09.02.2020, а також щодо розрахунку орендної плати з 09.03.2017, яким визначили, що базова ставка орендної плати становить 910 грн. (без ПДВ та індексу інфляції).

Також в матеріалах справи наявний наданий позивачем розрахунок заборгованості за період з серпня 2023 року по січень 2024 року, відповідно до якого заборгованість з орендної плати станом на 16.01.2024 складає 12771,44 грн.; розмір нарахованої пені - 1083,26 грн. У вказаному розрахунку також зазначено, що заборгованість з орендної плати за період з 01.08.2021 по 31.07.2023 у розмірі 44722,69 грн. стягується за судовим наказом від 03.08.2023 №3356/23.

25.03.2024 між ДКВ Одеської міської ради та ФОП Кульчицьким М.П. укладено додатковий договір про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 07.07.2003 №2010 (нова редакція 05.02.2007), в якому зазначено наступне: договір оренди від 07.07.2003 №2010 (нова редакція 05.02.2007) вважати розірваним за погодженням сторін з 25.03.2024; договір оренди від 07.07.2003 №2010 (нова редакція 05.02.2007) припинив свою дію з 25.03.2024. Також в матеріалах справи наявний підписаний акт прийому-передачі нежитлового підвального приміщення загальною площею 51,9 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Партизанська, буд. 8. від 25.03.2024. Окрім того, позивачем також надано новий розрахунок заборгованості за період з серпня 2023 року по березень 2024 року (25.03.2024), відповідно до якого заборгованість з орендної плати становить 16685,37 грн., пеня - 2151,24 грн.

В матеріалах справи наявні надані відповідачем документи на спростування позовних вимог та підтвердження власної позиції, а саме:

- лист позивача (ДКВ Одеської міської ради) до відповідача від 22.07.2020 №01-13/2553, в якому вказано наступне: Департаментом комунальної власності Одеської міської ради розглянуто Ваше звернення (вхід.№01-14/622 від 05.02.2020) стосовно продовження договору оренди №2010 від 19.08.1996 на нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 51,9 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Партизанська, 8, укладеного з ФОП Кульчицьким М.П. на строк до 09.02.2020; 01.02.2020 набув чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна. Порядок передачі в оренду державного та комунального майна був схвалений 03.06.2020, набув чинності 16.06.2020 після публікації на урядовому порталі. На теперішній час залишаються неврегульовані інші нормативно-правові документи, а електронна торгова система запрацює з 01.10.2020. Після затвердження усіх нормативних документів з цього питання Департамент розпочне роботу щодо продовження договору оренди вищезазначеного приміщення;

- заява відповідача (ФОП Кульчицького М.П.) до позивача від 10.05.2021, в якій вказано наступне: у зв?язку із закінченням строку договору оренди нежитлового приміщення №2010 від 07 липня 2003 року, та відсутністю наміру продовжувати даний договір, повертаю та прошу вас прийняти за актом приймання-передачі орендоване за даним договором нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Партизанська 8, додаю підписані мною акти приймання-передачі; підписаний з боку відповідача акт приймання-передачі від 10.05.2021 до договору оренди №2010 від 07.07.2003; поштова накладна;

- роздруківка з історії хвороби відповідача;

- претензія позивача (ДКВ Одеської міської ради) до відповідача від 03.03.2023 №01-13/904, в якій позивачем вказано, зокрема, що термін дії договору від 07.07.2003 №2010 закінчився 09.02.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено; таким чином, з орендаря підлягає стягненню неустойка за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за кожен місяць прострочення, що за період з 10.02.2020 по 31.01.2023, яка складає 90048,08 грн.;

- роздруківка з сайту Prozorro, в якому відображена наступна інформація: інформація лоту - нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 51.9 кв.м, вул. Партизанська, 8; ID:RGL001-UA-20230403-28809; інформація про орендодавця - ДКВ Одеської міської ради.

Судом встановлено, що відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з ч.ч. 8, 9 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до ч.1 ст. 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) визначено, що у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з відповідного реєстру) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки остання не перестає існувати; фізична особа-підприємець відповідає за її зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Неналежне виконання відповідачем умов договору оренди №2010 від 07.07.2003 (нова редакція від 05.02.2007) в частині повної та своєчасної сплати орендної плати стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом про стягнення орендної плати та пені та подальшою заявою про збільшення позовних вимог в частині нарахованих сум.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України Про судоустрій і статус суддів є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

У відповідності до ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

За ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

У відповідності до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Оцінка об`єкта оренди здійснюється за відновною вартістю, крім об`єктів оренди державної та комунальної власності, оцінка яких здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Станом на час укладення додаткового договору №4 від 09.03.2017 про внесення змін до договору оренди №2010 від 07.07.2003 (нова редакція від 05.02.2007), яким сторони продовжили його дію до 09.02.2020, організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належали Автономній Республіці Крим або перебували у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебувало в державній та комунальній власності, регулювалися Законом України від 10.04.1992 №2269-XII Про оренду державного та комунального майна (втратив чинність 01.02.2020)

Закон України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до п.п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім: 1) положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, які вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року. Внесення (включення) та опублікування інформації, оприлюднення Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 цього Закону, здійснюються на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування, до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом. Подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень; 2) положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом. Договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Згідно з ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна ((№157-IX від 03.10.2019, в редакції станом на 09.02.2020) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Будь-яке рішення, передбачене частиною четвертою цієї статті, приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про: наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки; факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов`язкових за договором платежів; результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об`єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення. Строк на усунення виявлених порушень не може перевищувати 30 календарних днів з дати отримання орендарем відповідного припису. Порядком передачі майна в оренду можуть бути встановлені додаткові вимоги до довідки балансоутримувача та порядку її подання. Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті. Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону. Зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід`ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду. У разі якщо об`єкт не було передано в оренду за результатами аукціону, проведеного згідно з частиною десятою цього Закону, протягом п`яти робочих днів з дати формування протоколу про визнання аукціону таким, що не відбувся, публікується оголошення про проведення аукціону та здійснюється проведення аукціону відповідно до статті 13 цього Закону.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

За п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Господарський суд зазначає, що позивач у позовній заяві та прийнятій судом до розгляду заяві про збільшення позовних вимог просить суд стягнути з відповідача 16685,37 грн. заборгованості з орендної плати та 2151,24 грн. пені за договором оренди №2010 від 07.07.2003 (нова редакція від 05.02.2007), який на думку позивача продовжив свою дію після 09.02.2020 та був припинений 25.03.2024 додатковим договором від 25.03.2024.

Господарський суд звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається наступне:

- додатковим договором №4 від 09.03.2017 про внесення змін до договору оренди №2010 від 07.07.2003 (нова редакція від 05.02.2007) сторони, зокрема, внесли зміни до п.1.3 договору оренди, визначивши термін дії договору - до 09.02.2020; - при цьому, господарський суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні інші додаткові угоди та або договори до договору оренди щодо продовження строку його дії;

- 01.02.2020 був введений в дію Закон України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019), ст. 18 якого визначає порядок продовження договору оренди; разом з тим, у п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про оренду державного та комунального майна (№157-IX від 03.10.2019) передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені;

- у листі від 22.07.2020 позивач на лист відповідача від 05.02.2020 повідомив, що 01.02.2020 набув чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна; порядок передачі в оренду державного та комунального майна був схвалений 03.06.2020, набув чинності 16.06.2020 після публікації на урядовому порталі; на теперішній час залишаються неврегульовані інші нормативно-правові документи, а електронна торгова система запрацює з 01.10.2020; після затвердження усіх нормативних документів з цього питання Департамент розпочне роботу щодо продовження договору оренди вищезазначеного приміщення.

З огляду на вищевикладене, господарський суд вказує, що позивачем надано відповідь на лист відповідача щодо продовження строку договору оренди більш ніж через 5 місяців та повідомлено позивачу про можливе здійснення дій (після затвердження усіх нормативних документів) щодо продовження договору оренди; отже, виходячи з відповіді позивача відповідач не мав правомірних очікувань, що правовідносини сторін за договором оренди комунального майна автоматично пролонговані та/або що відповідач має змоги безперешкодно продовжувати користуватись орендованих комунальним майном.

В подальшому:

- у листі від 10.05.2021 відповідач повідомив про відсутність намірів продовжувати договір оренди, підписав акт приймання-передачі (повернення) майна та просив позивача прийняти об`єкт оренди; - господарський суд вказує, що в матеріалах справи відповідь на вказаний лист з боку позивача відсутня, також відсутні будь-які листи до відповідача з боку позивача щодо можливого продовження договору оренди; тобто, господарський суд звертає увагу, що позивачем за період з 22.07.2020 по 10.05.2021 не здійснено жодних дій/повідомлень щодо визначення статусу спірного договору оренди та повідомлення відповідача про своє рішення щодо можливого продовження договору оренди;

- у претензії від 03.03.2023 позивач повідомив відповідача, що термін дії договору від 07.07.2003 №2010 закінчився 09.02.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено та заявив вимогу про стягнення неустойки; - тобто, господарський суд вбачає, що після листа від 22.07.2020 позивач через більш ніж 2 роки повідомив відповідача, що термін дії договору закінчився 09.02.2020, тобто до моменту, визначеного додатковим договором №4 від 09.03.2017 до договору оренди; при цьому, господарський суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна інформація про оголошення відповідачем на сайті Prozorro інформації про лот - нежитлове підвальне приміщення, загальною площею 51,9 кв.м, розташоване за адресою: вул. Партизанська, буд. 8; отже, позивач, вважаючи, що договір оренди закінчився, мав наміри здати приміщення за спірним договором в оренду через систему Prozorro іншому орендарю;

- 26.02.2024 позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з орендної плати, при цьому обґрунтовуючи позовні вимоги продовженням дії договору оренди до 09.01.2023, а потім на підставі п.5 постанови КМУ №634 - до закінчення воєнного стану.

Господарський суд приймає до уваги висновки, викладені у постанові КГС ВС від 27.07.2022 у справі №907/584/21, зокрема:

- пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 Стретч проти Сполученого Королівства визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції вважається законне та обгрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Також, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що законними очікуваннями - є очікування на законних підставах продовження терміну дії договору оренди, і це очікування є складовою частиною права власності заявника, наданого йому за договором оренди в розумінні зазначеної статті. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди;

- у рішенні ЄСПЛ у справі Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії від 23.10.1991 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей;

- за змістом рішення ЄСПЛ у справі Рисовський проти України Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов??язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси;

- принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов?язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються;

- Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20);

- доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності, базується ще на римській максимі - non concedit contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевстановлені судом обставини, з урахуванням принципів належного урядування та заборони суперечливої поведінки, господарський суд вказує, що позивач спричинив юридичну невизначеність у спірних правовідносинах, поведінка та дії позивача у спірних правовідносинах, відображена у листі від 22.07.2020, претензії від 03.03.2023 та позовній заяві, є суперечливою, оскільки містить різні (суперечливі) позиції щодо строку дії спірного договору, у зв`язку з чим, приймаючи до уваги, що саме позивач, як орендодавець, впродовж значного часу не вчинив жодних дій з приводу орендованого майна та продовження строку дії договору оренди, а навпаки сукупність дій позивача свідчить про його намір на аукціоні обрати іншого орендаря майна, строк договору оренди закінчився, а відповідач у 2021 році здійснив зі свого боку дії щодо повернення орендованого майна, то в даному випадку саме дії позивача спричинили наявний на розгляді суду спір і підстав для стягнення з відповідача орендної плати після завершення строку дії договору оренди суд не вбачає.

Так само, оцінюючи підписаний сторонами у 2024 році договір про розірвання договору оренди, суд не приймає його до розгляду як доказ провадження дії спірного договору оренди, оскільки неможливо розірвати договір, строк дії якого вже припинився.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин, господарський суд дійшов висновку, що позивачем нараховано відповідачу орендну плату за період з серпня 2023 року по 25 березня 2024 року, тобто після закінчення строку дії договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 16685,37 грн. заборгованості з орендної плати є недоведеними, необґрунтованими та у їх задоволенні судом відмовляється. Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову про стягнення основного боргу, на який позивачем також нараховано пеню, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 2151,24 грн. пені. Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 у повному обсязі.

Іншого позивачем не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 12 червня 2024 р.

Суддя Ю.С. Бездоля