Рішення № 119723755, 13.06.2024, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1829/24

Номер провадження 2-а/541/16/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 червня 2024 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області у складі судді Шатілової Л.Г., за участі секретаря судового засідання Гуриної В.М., розглянувши справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ :

16 травня 2024 року до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з зазначеним позовом звернувся ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог вказав, що постановою поліцейського відділення № 3 (селище Велика Багачка) Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області старшого сержанта поліції Онищенка Д.С. від 10 травня 2024 року серії ЕНА № 2114897 на нього накладено адміністративне стягнення по ч. 2 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в сумі 510 гривень, а не в неоподатковуваному мінімумі, доходів громадян, що суперечить змісту санкції цієї норми закону. Постанову вважає незаконною і такою, що порушує його права з наступних підстав.

Він визнає, що 10 травня 2024 року у денний час доби, по провулку Лісовому в селищі Велика Багачка Миргородського району Полтавської області, тобто в межах населеного пункту, дійсно керував легковим автомобілем марки «FORD», державний номерний знак НОМЕР_1 , не порушуючи жодних правил дорожнього руху, та був зупинений працівниками поліції, які звинуватили його у керуванні транспортним засобом поза населеним пунктом без увімкненого ближнього світла фар при русі у колоні та у не користуванні ременем пасивної безпеки, тобто, в порушенні пунктів 2.3 «в» та 9.8 Правил дорожнього руху України.

Зазначає, що як видно з описової частини оскаржуваної постанови, його обвинувачують у порушенні правил дорожнього руху України під час керування автомобілем по провулку Лісовому (Червоноармійський) в селищі Велика Багачка, тобто в населеному пункті. Разом з тим, він не є жителем згаданого населеного пункту і йому не відомо, де починаються і завершуються його межі. Під час спілкування працівники поліції не змогли показати йому дорожні знаки, які б позначали початок або кінець населеного пункту Велика Багачка. Такі докази відсутні і у справі про адміністративне правопорушення. На момент керування транспортним засобом і на цей час він був і є інвалідом другої групи, що доводиться довідкою МСЕК серії МЕ № 0058061.

За змістом другого речення пункту 2.3 «в» Правил дорожнього руху України дозволяється не пристібатися ременями безпеки водіям - інвалідам.

Окрім того, звинувативши його у порушенні вимог пункту 9.8 Правил дорожнього руху України, поліцейський, яким винесено оскаржувану постанову, не послався у ній на конкретний підпункт, який був порушений, що робить його обвинувачення не конкретним при бланкетній диспозиції відповідної норми Кодексу України про адміністративні правопорушення. Більш того, він не здійснював ніякого руху у колоні, за що серед іншого прямо звинувачується у оскаржуваній постанові.

За диспозицією ст. 122 ч. 2 КУпАП відповідальність по цій частині статті серед іншого настає за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку. Тобто, така відповідальність за цією частиною статті пов`язується з порушенням правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами виключно з початком руху чи зміною його напрямку, що доводиться усталеною судовою практикою. Він зазначає, що до моменту його зупинки поліцейським він вже рухався прямолінійно і напрямок свого руху не змінював. Отже, якби він керував за межами населеного пункту без увімкненого ближнього світла фар, можливо б було вести мову про відповідальність по ст. 125, а не 122 КУпАП.

Дії поліцейського, яким винесено оскаржувану постанову в момент спілкування з ним, не відповідали вимогам закону. Справа про адміністративне правопорушення відносно нього з додержанням вимог ст. 279 КУпАП ним фактично не розглядалася. Процес не розгляду справи ним умисно не фіксувався.

Оскаржувана постанова, в супереч приписам ст. 251 ч. 2 КУпАП, не містять посилання на жодний доказ його винуватості , а тому не доведені подія правопорушення і його вина мають бути прирівняні до його доведеної невинуватості.

Просить суд постанову у справі про адміністративне правопорушення, винесену поліцейським відділення № 3 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області старшим сержантом поліції ОСОБА_2 10.05.2024 року серії ЕНА № 2114897 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 510 гривень, визнати не чинною і скасувати її, закривши провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП .

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 17.05.2024 адміністративний позов був прийнятий до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.05.2024.

Ухвалою суду від 28.05.2024 року розгляд справи було відкладено на 13.06.2024.

30.05.2024 від представника відповідача ГУНП у Полтавській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, разом з додатками, зокрема диском із відеозаписом. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просить адміністративний позов ОСОБА_1 залишати без задоволення. Зазначає, що 10.05.2024 о 15:03 год. в смт. Велика Багачка по пров. Лісовому, водій, керуючи транспортним засобом Ford С-МАХ НОМЕР_1 поза населеним пунктом рухався без ввімкненого ближнього світла фар, а також під час руху не користувався ременем пасивної безпеки, чим порушив п.2.3.в., п.9.8.а ПДР України. Під час розгляду справи було встановлено, що за кермом вищезазначеного ТЗ перебував гр. ОСОБА_1 .

Патрульні поліцейські уповноважені перевіряти документи, що посвідчують особу, чи документи, що підтверджують певне право особи, згідно зі ст. 32 Закону «Про Національну поліцію», уповноважені зупиняти транспортні засоби при порушенні ними правил дорожнього руху, в разі, очевидних технічних несправностей, наявності інформації про причетність водія до правопорушень та на інших підставах, встановлених ст. 35 Закону «Про Національну поліцію», а також уповноважені притягати правопорушників до адміністративної відповідальності.

В процесі розгляду справи позивача було ознайомлено з його правами, визначеними у статті 268 КУпАП відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі- Інструкція). Право на використання поліцейським нагрудної відеокамери передбачено ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».

У даному випадку до постанови додається відеофіксація, яка слугує беззаперечним доказом вини позивача. Даний доказ, на виконання вимог абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, був досліджений безпосередньо під час розгляду справи та покладений в основу при прийнятті рішення щодо притягнення водія до адміністративної відповідальності.

В даному випадку позивачем по справі до адміністративного позову не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Між іншим, незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності.

Постанову серії ЕНА № 2114897 за ч. 2 ст. 122 КУпАП винесено згідно ст. 258, 280 КУпАП, що встановлює загальні правила накладення стягнення про адміністративні правопорушення, тобто інспектором була встановлена особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують. Факт вчинення правопорушення є доведеним поза розумним сумнівом.

Беручи до уваги те, що позивач дійсно порушив ПДР, (що підтверджується відеозаписами з бодікамер поліцейського, - позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і немає жодних правових підстав для скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки вона винесена законно, а її скасування призведе до залишення правопорушника без відповідальності.

В позовній заяві ОСОБА_1 просив розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги задовольнити.(а.с.3).

Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у Полтавській області у відзиві на позовну заяву просив провести розгляд справи без його участі (а.с. 26-30)

Згідно ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи .

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з`явилися.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 10.05.2024 поліцейський відділення поліції № 3 (смт. Велика Багачка) Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області старший сержант поліції Онищенко Д.С. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2114897, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч. 2 ст.122 КУпАП у виді штрафу у розмірі 510 гривень. Згідно змісту даної постанови, 10.05.2024 о 15:03:15 в смт. Велика Багачка, провулок Лісовий (Червоноармійський), 1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом та поза населеним пунктом рухався без увімкненого ближнього світла фар, також під час руху не користувався ременем пасивної безпеки, чим порушив пункт правил 2.3в ПДР України та порушив п. 9.8а ПДР порушення правил руху ТЗ в світлу пору доби, з метою позначення ТЗ, без увімкнення ближнього світла фар у колоні та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню, зокрема, норми Конституції України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства, Правил дорожнього руху.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 288 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено, зокрема, постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Завданням адміністративного судочинства, як вказується у ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на зазначену норму суд під час розгляду справи щодо оскаржень рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинен перевірити їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Суд зазначає, що предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Згідно з п. 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (ч.ч.1-3, 5-6 ст.121, ст.ст.121-1, 121-2, ч.1-3 ст.122, ч.1 ст.123, ст.ст.124-1-126,) тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

За п.1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (п. 1.9).

Зі змісту спірної постанови про адміністративне правопорушення слідує, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.122 КУпАП у зв`язку із порушенням ним вимог п. 2.3в та п.9.8а ПДР України, а саме за те, що позивач керував транспортним засобом та поза населеним пунктом рухався без увімкненого ближнього світла фар, також під час руху не користувався ременем пасивної безпеки.

Так, згідно п. 9.8.а ПДР України під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене у колоні.

Згідно із ч. 2 ст. 122 КУпАП, порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, диспозиція наведеної правової норми передбачає притягнення до відповідальності водіїв транспортних засобів за порушення ними, зокрема, правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

Пункт 9 ПДР визначає правила користування попереджувальними сигналами.

Пунктом 19 ПДР передбачено умови користування зовнішніми світловими приладами.

При цьому згідно з ПДР попереджувальні сигнали повинні вмикатися для попередження про початок або зміну руху транспортного засобу, в той час як зовнішні світлові прилади повинні бути увімкнені під час руху або зупинки транспортного засобу.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що ч. 2 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за два окремих склади правопорушення:

1) порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами;

2) порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Частиною другою статті 251 КУпАП визначено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому КУпАП встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.

В іншому випадку, застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

Окрім того, у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 КУпАП Конституційний суд України в своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 зазначив, що провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачає низку визначених у законі послідовних дій відповідного органу (посадової особи). За загальним правилом фіксація адміністративного правопорушення починається зі складення уповноваженою посадовою особою протоколу про його вчинення.

Також Суд у наведеному Рішенні аналізує можливість притягнення особи до відповідальності у так званому скороченому провадженні. При цьому Суд вказує, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.

Таким чином, Конституційний Суд України у зазначеній справі дійшов висновку, що всі інші види правопорушень розгляду у скороченому провадженні не підлягають та навіть у випадку, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, стадія фіксації адміністративного правопорушення та формування матеріалів справи є обов`язковою і має передувати такому розгляду справи.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 283 і ст. 284 КУпАП. В ній повинні бути докази на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказані мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17, де вказано, що правомірність постанови має ґрунтуватися на тому, що факт правопорушення є доведеним і при її ухваленні процедура була дотримана. При цьому, також зазначено, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень і не звільняє останнього від доведення його правомірності.

Cуд зазначає, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, а тому, з урахуванням принципів і загальних засад Кодексу України про адміністративні правопорушення, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

У справах «Малофєєва проти росії» («Malofeyevav.Russia»,рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти росії» («Karelinv.Russia»,- заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Таким чином, обвинувачення повинно бути конкретним і зрозумілим, а фактичні обставини чітко узгоджуватись із правовою кваліфікацією та сформульованим обвинуваченням, оскільки в іншому випадку право обвинуваченого знати, в чому він обвинувачується реалізується ним не у повній мірі.

Згідно ч. 2 і ч. 3 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічні положення Конституції України поширюються і на осіб, які обвинувачуються у вчиненні правопорушень, передбачених КУпАП.

При цьому, згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження правомірності дій відповідача як суб`єкта владних повноважень щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем до відзиву на позовну заяву додано диск із відеозаписами з нагрудної камери поліцейського на яких зафіксована процедура притягнення позивача, до адміністративної відповідальності після зупинки транспортного засобу.

Однак, як вбачається із оглянутих судом відеозаписів, наданих відповідачем, на таких відсутня фіксація порушення позивачем пункту 9.8 а Правил дорожнього руху, а саме факту, керування позивачем механічних транспортним засобом, під час руху якого у колоні у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, не було увімкнене ближнє світло фар, тобто вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП України.

Крім того, як слідує із зазначеного відеозапису під час спілкування позивача з поліцейським, останній зазначав, що позивач рухався транспортним засобом поза населеним пунктом без увімкненого ближнього світла фар, про що також зазначено і в фабулі оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення, проте у фабулі також стверджується про порушення позивачем п. 9.8 а Правил дорожнього руху - порушення правил руху ТЗ в світлу пору доби, з метою позначення ТЗ, без увімкнення ближнього світла фар у колоні.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують те, що позивач керував транспортним засобом у колоні у світлу пору доби, без увімкнення ближнього світла фар, з метою позначення ТЗ.

Інших доказів у розумінні статті 251 КУпАП, які б вказували на те, що позивач керував транспортним засобом у колоні у світлу пору доби, без увімкнення ближнього світла фар, з метою позначення ТЗ, відповідачем по справі не подано.

Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕНА №2114897 від 10 травня 2024 року не є беззаперечним доказом вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, оскільки містить лише саме по собі описання адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Необхідно звернути увагу на те, що працівник патрульної поліції не має права притягати водія до адміністративної відповідальності без доказів та без з`ясування всіх обставин справи. Звинувачення не може ґрунтуватися лише на припущеннях працівника патрульної поліції.

Якщо поліцейський встановив докази, які вказують на вчинення правопорушення та посилається на них, водій має право ознайомитися з цими доказами. А якщо працівник поліції відмовився надати водію для ознайомлення такі докази, можна вважати, що таких доказів не існує.

Крім того, в порушення частини 3 статті 283 КУпАП у постанові по справі про адміністративне правопорушення не зазначено відомостей про технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення, а вказано лише, що до постанови додаються: «фото відео фіксація» (п.7 оскаржуваної постанови).

Так, статтею 31 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними в постанові від 14.02.2018 р. по справі № 536/583/17, ч. 3 ст. 283 КУпАП визначено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в ході розгляду даної справи не представив суду належних та допустимих доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, висновки поліцейського про порушення позивачем п. 9.8 а Правил дорожнього руху є такими, що не підтверджені фактичними даними для доказування вини особи.

В оскаржуваній постанові поліцейський відділення поліції № 3 Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області також вказав, що ОСОБА_1 під час руху не користувався ременем пасивної безпеки, чим порушив пункт правил 2.3в ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Відповідно до п. 2.3 в ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Що ж стосується притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП за те, що позивач під час руху не користувався ременем пасивної безпеки, то суд при цьому враховує наступне.

Як видно із оглянутого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського, позивач під час руху не користувався ременем пасивної безпеки і це є порушенням п. 2.3 в ПДР України.

Диспозицією частини 2 статті 122 КУпАП не передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки.

Отже, наведені в оскаржуваній постанові фактичні обставини справи не узгоджуються із правовою кваліфікацією сформульованого обвинувачення.

При цьому суд звертає увагу на те, що приписами ч. 5 ст.121 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки.

Отже, за порушення пункту «в» пункту 2.3 ПДР України відповідальність передбачена ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що відповідачем було неправильно кваліфіковано виявлене правопорушення позивача (в частині того, що позивач під час руху не користувався ременем пасивної безпеки) за ч. 2 ст. 122 КУпАП замість правильної кваліфікації за ч. 5 ст.121 КУпАП, що потягло за собою протиправне притягнення його до відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП, що також є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, то такі на думку суду не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Наданим відповідачем відеозаписом підтверджується те, що позивач під час руху не користувався ременем пасивної безпеки, тобто не дотримано вимоги підпункту «в» пункту 2.3 ПДР, тому відповідачем правомірно здійснено заходи реагування, проте помилково кваліфіковано дії позивача за ч. 2 ст. 122 КУпАП, тоді як відповідальність за вчинене позивачем порушення встановлена ч. 5 ст.121 КУпАП

Ці обставини не дають можливості, скасувавши постанову, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача, оскільки невірна кваліфікація відповідачем виявленого правопорушення не свідчить про факт його відсутності та має наслідком повторний розгляд справи про адміністративне правопорушення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Так, особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Згідно пункту другого частини третьої статті 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний, має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).

При цьому, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

На підставі викладеного, оскільки встановлені інспектором поліції під час розгляду справи обставини щодо порушення позивачем вимог пункту 2.3 "в" ПДР суперечать здійсненій ним кваліфікації дій під час винесення оскаржуваної постанови, а чинні процесуальні норми не передбачають можливості їх перекваліфікації судом, з урахуванням встановлених КАС України завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що постанову про накладення адміністративного стягнення в справі про адміністративне правопорушення слід скасувати і надіслати справу про адміністративне правопорушення у відношенні позивача на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Під час нового розгляду адміністративної справи, відповідач матиме можливість усунути ті недоліки своїх попередніх дій, які згадувалися судом раніше, та визначившись з ознаками адміністративного правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона), здійснивши належну правову кваліфікацію дій позивача, та з урахуванням всіх норм КУпАП, в тому числі положень ст. 38 КУпАП щодо строків накладення адміністративного стягнення, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Підсумовуючи усе вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72-78, 241-246, 250, 271, 272, 286 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2114897 від 10.05.2024 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП, і надіслати справу на новий розгляд до Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію судового рішення невідкладно надіслати учасникам справи.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне Управління національної поліції в Полтавській області, місцезнаходження: вул. Юліана Матвійчука, 83, м. Полтава, Полтавська область, код ЄДРПОУ 40108630.

Суддя: Л. Г. Шатілова