Рішення № 119718035, 13.06.2024, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2024 р. № 400/5008/24 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Величка А.В.,

за участю секретаря судового засідання Бучка К.О.,

представниці позивача: Пономаренко Ю.В.,

представник відповідача: не з`явився,

представник третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участі третьої особи - військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування постанови від 25.03.2024 року №73788411, -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі відповідач), за участі третьої особи - військової частини НОМЕР_1 про:

- визнання протиправною та скасування постанову від 25.03.2024 року Центрального ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) № 73788411 згідно з виконавчим листом № 400/10587/23 від 04.12.2023 року, та повернення виконавчого листа до Центрального ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для подальшого виконання.

Позивач мотивує свої позовні вимоги тим, що державним виконавцем протиправно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки боржником не було виконано рішення суду в повному обсязі, а державним виконавцем не вчинено всіх необхідних дій, направлених на його виконання відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Окремо позивач зазначив, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не тільки залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Таким чином, постанова головного державного виконавця від 25.03.2024 року про закінчення виконавчого провадження є передчасною, незаконною.

Ухвалою від 03.06.2024 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/5008/24 та ухвалив розглядати справу за правилами загального позовного провадження з урахуванням особливостей встановлених ст.ст.268-273 КАС України щодо розгляду термінових справ та призначив судове засідання на 13 червня 2024 року.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від Центрального ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що головним державним виконавцем Відділу правомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону України « Про виконавче провадження», оскільки до цього ним було вчинено всі дії для забезпечення виконання рішення, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а саме: двічі виносились постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду та було надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника. Відтак, і дії державного виконавця, і постанова про закінчення виконавчого провадження є правомірними.

У судовому засіданні 13.06.2024 року судом було заслухано пояснення представниці позивача.

Представник відповідача та третьої особи у судове засідання, призначене на 13.06.2024 року, не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року у справі №400/10587/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди за період лікування з 01 грудня 2022 року по 31 липня 2023 року після поранення з розрахунку 100000,00 грн. пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, визначених постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду за період лікування з 01 грудня 2022 року по 31 липня 2023 року після поранення з розрахунку 100000,00 грн. пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, визначених постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року. В іншій частині позовних вимог відмовилено.

На виконання резолютивної частини рішення Миколаївським окружним адміністративним судом 04 грудня 2023 року видано виконавчий лист у справі № 400/10587/23.

11.01.2024 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за виконавчим листом у справі № 400/10587/23 відкрито виконавче провадження №73788411.

У зазначеній постанові було вказано про необхідність боржнику виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

14.02.2024 року відповідачем за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, що зобов`язує боржника вчинити певні дії на військову частину НОМЕР_1 накладено штраф у розмірі 5100,00 грн., зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів, про що головним державним виконавцем Відділу винесено відповідну постанову №73788411 від 14.02.2024 року, копію якої направлено боржнику.

04.03.2024 за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, що зобов`язує боржника вчинити певні дії на військову частину НОМЕР_1 накладено штраф у подвійному розмірі 10200 грн., про що державним виконавцем відділу винесено відповідну постанову № 73788411 від 04.03.2024 року, копію якої направлено боржнику.

12.03.2024 року головним державним виконавцем Відділу до органу досудового розслідування надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника.

Державний виконавець вважаючи, що ним вчинені всі можливі дії для виконання судового рішення 25.10.2023 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся з вказаним адміністративним позовом до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон України "Про виконавче провадження".

У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Частиною першою статті 5 Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини першої статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частиною шостою статті 26 Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Статтею 75 Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Системний аналіз норм Закону №1404-VІІІ надає підстави дійти висновку, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом №1404-VІІІ.

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2024 року відповідачем винесено постанову ВП №73788411 про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначено про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів. В подальшому через невиконання боржником рішення суду без поважних причин, винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн., зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та постанову про накладення штрафу у розмірі 10200 грн.

У подальшому, державним виконавцем органу досудового розслідування надіслано повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, оскільки рішення не може бути виконано без участі боржника.

25.03.2024 року головним державним виконавцем Відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав передбачених п.11 ч.1 ст.39 Закону № №1404-VІІІ.

Так, в силу вимог пункту 11 частини першої статті 39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 63 Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин вбачається, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VІІІ можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

У той же час, суд звертає увагу, що лише вчинення виконавцем вичерпних заходів примусового виконання рішення суду може свідчити про правомірність такої постанови про закриття виконавчого провадження.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Так, частиною третьою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Разом з цим, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Водночас необхідно зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення злочину) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. У свою чергу, постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.12.2022 у справі №457/359/21, від 27 березня 2019 року у справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року у справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року у справі №286/1810/17, від 7 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19, та від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, що державний виконавець здійснив всі необхідні заходи для перевірки виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 року у справі №400/10587/23 у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа від 04.12.2023 року, у повному обсязі.

Також, необхідно зазначити, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Так, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (Рішення у справа «Сук проти України» та інші).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону №1404-VІІІ, у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Таким чином, з огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту прав позивача буде саме визнання спірної постанови протиправною та скасування її.

Щодо позовної вимоги про повернення виконавчого листа до Центрального ВДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для подальшого виконання, суд враховує, що після скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця, відповідно до положень ч. 1 ст. 41 Закону № 1404.

Суд зауважує, що резолютивна частина рішення адміністративного суду не повинна містити приписів, що прогнозують можливі зобов`язання відповідача до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Відтак, підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул. Артилерійська, 18, оф. 5, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 35065742), за участі третьої особи - військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) про визнання протиправною та скасування постанови від 25.03.2024 року №73788411 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25.03.2024 року ВП №73788411 про закінчення виконавчого провадження.

3. У решті позовних вимог відмовити.

4. Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Величко