Рішення № 11971367, 01.09.2010, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 2-1080/10/0205

№56

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

1 вересня 2010 року Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі : головуючого судді Заярного А.М.,

секретаря Попеско Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі про визнання дій неправомірними та зобовязання провести перерахунок призначеної основної та додаткової пенсії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом і вказав, що він є постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 1 категорії, а також є інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, повязаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Вважає, що управлінням Пенсійного фонду України пенсія по інвалідності нараховується та виплачується невірно, так як відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ розмір пенсії інвалідів ІІ групи, призначеної у відповідності з цим Законом, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком. Крім того, згідно ст. 50 цього Закону інвалідам ІІ групи призначається додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю 75% мінімальної пенсії за віком.

В звязку з цим, позивач звернувся в управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі з приводу перерахунку та виплати йому основної та додаткової пенсій в розмірах, передбачений Законом України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на що 23.07.2010 року за вих. № 611/06-38/02-40 отримав відмову.

Позивач просить суд визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області щодо перерахунку пенсії по інвалідності, відповідно до вимог ст.ст. 50, 54 Законом України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною, зобов'язати управління Пенсійного фонду провести перерахунок призначеної позивачу основної пенсії у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі не менше 75% мінімальної пенсії за віком та виплачувати основну та додаткову пенсію не менше вказаних розмірів в залежності від зміни розміру мінімальної пенсії за віком в подальшому. Стягнути з управління Пенсійного фонду не нараховану позивачу щомісячну основну та додаткову державну пенсію як інваліду ІІ групи за весь період, з 01.01.2008 р. по даний час, невиплати пенсії в передбаченому законному розмірі.

В попередньому судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги та просив cтягнути з управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі не нараховану позивачу щомісячну основну та додаткову державну пенсію як інваліду ІІ групи за весь період, з 22.06.2009 р. по 29.07.2010р. невиплати пенсії в передбаченому законному розмірі.

До судового засідання позивач подав до суду заяву, в якій просив судовий розгляд справи провести у його відсутність, підтримав свої позовні вимоги та просив їх задовольнити.

До судового засідання представник відповідача Скрипник О.С. надала суду заяву, в якій просила судовий розгляд провести у її відсутність, заявлений позов не визнала повністю, підтримала письмові заперечення проти позову, які надала на попередньому судовому засіданні.

У письмовому запереченні представник відповідача позов не визнала повністю, посилаючись на те, що згідно ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України. Відтак, Кабінетом Міністрів України, на реалізацію повноважень наданих йому законодавцем у вищезазначеній статті, прийнято дві постанови №530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та №654 від 16.07.2008 року «Про підвищення пенсійного забезпечення громадян», відповідно до яких на сьогодні встановлені розміри державної та додаткової пенсії, що виплачуються за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до посвідчення НОМЕР_1, яке видане 22.09.2009 року Вінницькою обласною державною адміністрацією (а.с.9), позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорія 1. Також відповідно до довідки МСЕК він є інвалідом ІІ групи, в звязку з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.7).

Відповідно до ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» якою визначено порядок та розмір обчислення державної пенсії особам, віднесеним до І категорії та у звязку з втратою працездатності, в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено звязок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до І категорії, інвалідам ІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Законами України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року №107-VI (стаття 58); «Про державний бюджет України на 2009 рік»; «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 р. №2154-УІ (ст.52) було затверджено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність: з 01.01.2008 року 470 грн.; з 01.04.2008 року 481 грн.; з 01.07.2008 року 482 грн.; з 01.10.2008 року 498 грн.; з 01.01.2009 року 498 грн.; з 01.11.2009 року 573 грн.; з 01.01.2010 року 695 грн.; з 01.04.2010 року 706 грн.

Наявність такого права гарантується ст. 46 Конституцією України.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню вищевказані статті Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови КМ України №530 від 28.05.2008 року та №654 від 16.07.2008 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» №9 від 01.11.1996 року судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти державного чи іншого органу ( в т.ч. постанови Кабінету Міністрів України) підлягають оцінці на відповідність як Конституції так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобовязаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, викладені у цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, незалежно від того, що порушення було вчинено особами, які діяли як офіційні особи.

Станом на 12.10.1998 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протокол № 1. Відповідно до ст.1 даної Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції. Це значить, що держави, що ратифікують Конвенцію, тим самим беруть на себе подвійне зобовязання згідно зі ст. 1. По-перше, вони повинні забезпечити, щоб їхнє внутрішнє законодавство було приведено у відповідність до положень Конвенції. Ця вимога у поєднанні з передбаченою у ст.64 забороною застосовувати застереження загального характеру означає, що держави, які ратифікують Конвенцію, повинні дотримуватись цих зобовязань з моменту набуття Конвенцією чинності на їхній території. Для дотримання цих зобовязань в окремих випадках їм необхідно внести певні зміни у своє законодавство та правозастосовчу практику. По-друге, нові держави-члени, що ратифікують Конвенцію, мають виправити будь-які порушення тих основних прав і свобод, які захищає Конвенція.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, підлягає застосуванню ч. 1 ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», а іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір мінімальної пенсії, немає. Таким чином, ч. 3 ст. 28 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10 рп/2008 (справа №1-28/2008) п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України - Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано таким, що не відповідає Конституції України.

Згідно з ч.2 ст. 152 Конституції України, закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, ч.3 ст. 54, ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відновлені в тій редакції, яка існувала до внесення Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VІ, відповідних змін, з 22.05.2008 року і відповідачем неправомірно відмовлено позивачу в перерахунку його пенсії в розмірах визначених ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відсутність бюджетного фінансування для виплати пенсії позивачу в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком за віком та доплати в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком щомісячно, як на причину невиконання покладених на державу зобовязань, до уваги не приймаються, оскільки реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Керуючись ст.ст.10, 27, 60, 61, 209, 210, 212-215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст. 19, 22, 46, 152 Конституції України, ст.ст. 1, 13, 64 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України», ст.ст. 48, 50, 54, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне забезпечення», суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області щодо перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1, відповідно до вимог ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Законом України «Про статус i соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірною;

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 основної пенсії у розмірі не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії у розмірі не менше 75% мінімальної пенсії за віком та виплачувати основну та додаткову пенсію не менше вказаних розмірів в залежності від зміни розміру мінімальної пенсії за віком в подальшому;

Стягнути з управління Пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області не нараховану ОСОБА_1 щомісячну основну та додаткову державну пенсію по інвалідності, як інваліду ІІ групи за весь період, з 22.06.2009 р. по 29.07.2010 р. невиплати пенсії в передбаченому законному розмірі.

Стягнути з Управління пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області на користь ОСОБА_1 37 (тридцять сім) гривень - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.

Стягнути з Управління пенсійного фонду України у Жмеринському районі Вінницької області на користь держави 8 (вісім) грн. 50 коп. державного мита (КЕКД 22090100, р/р 3141853770006 банк ГУДК у Вінницькій області, МФО 802015, ЗКПОУЕ 34701261).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

С У Д Д Я: (підпис)

Копія вірна:

Суддя Жмеринського міськрайонного суду А.М. Заярний

Секретар: