Ухвала суду № 119703586, 13.06.2024, Бобринецький районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/853/22

Номер провадження 1-кп/383/141/24

УХВАЛА

13 червня 2024 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

представника потерпілого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в приміщенні Бобринецького районного суду Кіровоградської області клопотання представника потерпілого Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_4 про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні №12020120190000345 від 09.05.2020 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

12.06.2024 року представник потерпілого Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_4 подав до суду цивільний позов про стягнення з ОСОБА_5 на користь АТ КБ «Приват Банк» грошових коштів у розмірі 597552 грн. 45 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином з вимогою про прийняття заходів забезпечення цього цивільного позову в кримінальному провадженні №12020120190000345 від 09.05.2020 року шляхом накладення арешту на все майно, яке належить цивільному відповідачу ОСОБА_5 в межах суми позову.

Представник потерпілого підтримав клопотання про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову.

Прокурор не заперечив проти задоволення клопотання, хоча зазначив, що потерпілим не наведено перелік майна, на яке необхідно накласти арешт.

Обвинувачений та його захисник в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За правилами ч.1 ст.172 КПК України їх неприбуття у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Вивчивши клопотання, його доводи та підстави для накладання арешту, дослідивши обвинувальний акт та цивільний позов, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна суд згідно ч.2 ст.173 КПК України повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч.5 ст. 173 КПК України, у разі задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, суд повинен зазначити: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Виходячи із положень ст. 131 КПК України арешт майна є окремим видом заходу забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження суд повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Норми, наведені у ст.132 КПК України визначають, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Вимоги до клопотання про арешт майна встановлені статтею 171 КПК України. Так частиною 3 вказаної статті встановлено, що у клопотанні цивільного позивача у кримінальному провадженні про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третіх осіб для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір позовних вимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

Клопотання про арешт не містить зазначення доказів факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. Жодного доказу наявності у обвинуваченого майна у власності суду не надано.

Судове рішення має бути чіткім та зрозумілим для виконання. Всупереч цьому, потерпілий не зазначив переліку майна заявленого до арешту, його ідентифікуючі ознаки, кількісні та якісні характеристики. Цей недолік є самостійною підставою відмови у поданому клопотанні, а також неприйнятним і свавільним обмеженням власника у користуванні та розпорядженні його власністю (п.1 ст. 1 Першого протоколу).

Розгляд вимог у цьому клопотанні проводиться на засадах змагальності, диспозитивності (ст.ст. 22, 26 КПК України).

Згідно ч.3 ст.26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Тобто до повноважень суду не належить компенсація недоліків дій/бездіяльності сторони у справі.

Подане в цьому кримінальному провадженні клопотання про накладення арешту на все майно обвинуваченого для забезпечення цивільного позову є надмірним заходом, який не відповідає критеріям розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ч.1 ст.2 КПК України).

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право мирно користуватись своїм майном передбачає справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю дотримання основних прав людини.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, між іншим, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження (п.5 ч.2 ст.173 КПК України).

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на яку спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства"). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Накладення арешту на все майно обвинуваченого порушує принцип співмірності та є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Вимоги ч.1 ст.173 КПК України зобов`язують слідчого суддю, суд відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

З урахуванням обставин кримінального провадження, викладених представником потерпілого у клопотанні, суд приходить до висновку про відсутність правової підстави для задоволення клопотання.

Керуючись ст.ст. 22, 26, 131, 132, 170-173 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника потерпілого Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_4 про арешт майна з метою забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні №12020120190000345 від 09.05.2020 року по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.185 КК України відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1