Рішення № 119689703, 12.06.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 12 червня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/5168/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в якій просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Терешківської сільської Полтавського району Полтавської області щодо звернення ОСОБА_1 від 18.09.2023 про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,2500 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах с. Копили Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської ОТГ;

зобов`язати Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області, протягом місяця після скасування обмежень встановлених підпунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2023 про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,2500 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах с. Копили Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської ОТГ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами повторного розгляду його звернення щодо надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,2500 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах с. Копили Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської ОТГ отримав відмову, з мотивами якої позивач не згоден. Зазначені обставини зумовили звернення до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 травня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

16 травня 2024 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову з посиланням на підпункт 5 пункту 27 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, який передбачає заборону (на час дії воєнного стану в Україні) безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

18 вересня 2023 року позивач звернувся до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області із заявою про передачу у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,2500 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах с. Копили Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської ОТГ.

За результатами розгляду звернення позивача відповідач жодного з можливих у розумінні ЗК України рішення не ухвалив, що зумовило звернення гр. ОСОБА_1 до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 440/16582/23, позовні вимоги ОСОБА_1 до Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0.2500 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах с. Копили Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської ОТГ та зобов`язано Терешківську сільську раду Полтавського району Полтавської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 вересня 2023 року про надання у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0.2500 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки в межах с. Копили Полтавського району Полтавської області, що входить до складу Терешківської сільської ОТГ, з прийняттям рішення по суті звернення.

На виконання зазначеного судового акта Терешківською сільською радою Полтавського району Полтавської області винесено рішення від 21 лютого 2024 року, яким ОСОБА_1 про відмову в задоволенні його заяви. Відмова мотивована посиланням на підпункт 5 пункту 27 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, яким передбачено, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Не погодившись із зазначеним рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (частина друга статті 4 ЗК України).

Відповідно до пункту "б" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно з частиною першою статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частинами першою, другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "г" частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Умови погодження і затвердження документації із землеустрою визначені статтею 186 ЗК України.

Відповідно до положень пункту 6 частини третьої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частин 9-10 статті 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент звернення позивача із заявою від 21 жовтня 2021 року) відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову в його затвердженні оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням відповідного органу місцевого самоврядування.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Відтак, викладені у спірному рішенні мотиви відмови у задоволенні заяви позивача не узгоджуються зі змістом статті 118 Земельного кодексу України.

Слід зауважити, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення органом місцевого самоврядування конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття. Недотримання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії зумовлює його протиправність.

За викладених обставин суд визнає спірне рішення тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 лютого 2024 року таким, що прийняте не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та необґрунтовано, що має своїм правовим насідком визнання його протиправним та скасування, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей регулювання земельних відносин в умовах воєнного стану" від №2247-ІХ від 12.05.2022, внесені зміни до Земельного кодексу України.

Як слідує із підпункту 5 пункту 27 розділу ХХ Земельного кодексу України, під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Однак, це не свідчить про те, що у відповідача відсутній обов`язок щодо розгляду заяви позивача та прийняття рішення за результатами її розгляду.

Суд зауважує, що відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд або ухвалити мотивовану відмову у його наданні з підстав, прямо визначених Земельним кодексом України.

При цьому суд наголошує що такі рішення мають оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення.

Відповідно до пунктів 2-4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень та визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відтак слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 вересня 2024 року та ухвалити відповідне рішення за результатом її розгляду.

Обраний спосіб захисту є належним, достатнім та ефективним для відновлення порушеного права позивача.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, дія воєнного часу в Україні продовжувалась.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Підпунктом 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України передбачено, що під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Положення цього підпункту не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 23 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях особливості регулювання земельних відносин, передбачені цим пунктом, діють відповідно в межах України або окремої її місцевості, у якій введено воєнний стан.

Положення цього пункту, які передбачають особливості правового регулювання земельних відносин щодо укладення договорів оренди земельної ділянки, передачі прав землекористування, встановлення і зміни цільового призначення земельних ділянок у період, коли функціонування Державного земельного кадастру призупинено на всій території України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, застосовуються через 30 робочих днів з дня прийняття такого рішення і діють до дня прийняття зазначеним органом рішення про відновлення функціонування Державного земельного кадастру.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на вказані вище дії, прийняття відповідних рішень.

В той же час питання затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність є виключною компетенцією сільської ради, яке реалізується шляхом прийняття рішення на засіданні сільської ради, прийняття якого заборонено на час дії воєнного стану.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою стосовно відведення у власність земельної ділянки, що може мати наслідком передачу у власність земельної ділянки, а тому відповідно до частини третьої статті 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відмовляючи у стягненні з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем залучено до матеріалів справи: копію розрахунку, копію договору про надання правової допомоги; копію акта приймання-передачі наданих послуг, копію ордера на надання правничої допомоги, копію свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю, а також складену адвокатом квитанцію.

Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду мають бути надані належні, достатні та допустимі докази - квитанція банку, платіжна інструкція (тощо).

Крім того, всупереч вимог статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги позивачем не надано.

Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом суду не надано.

Отже, докази фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат в матеріалах справи відсутні, а тому останні розподілу не підлягають.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.

Керуючись ст. 2, 132, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України,

В И Р І Ш И В:

. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Шевченка, 1-А, с. Терешки, Полтавський район, Полтавська область, 38762, ЄДРПОУ 21044349) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення тридцять другої сесії восьмого скликання Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 21 лютого 2024 року в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 18 вересня 2023 року.

Зобов`язати Терешківську сільську об`єднану територіальної громади в особі Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 вересня 2023 року з урахуванням висновків суду.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Терешківської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (вул. Шевченка, 1-А, с. Терешки, Полтавський район, Полтавська область, 38762, ЄДРПОУ 21044349) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

У стягненні витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.О. Чеснокова