Рішення № 11968193, 13.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/21413.09.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Термо Кінг Україна»

до Київської міської ради

про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки від 27.07.06р.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Горовий О.В.

від відповідача : Тельницька В.А.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про визнання недійсним п.4.3 договору оренди земельної ділянки площею 3522 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1 (літ. «М) у Дарницькому районі м. Києва, укладеного між Київською міською радою та ТОВ «Термо Кінг Україна», який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 27.07.06р., реєстровий № 1221. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач помилився щодо обставин, які викладені в оспорюваному пункті договору, оскільки його воля до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в результаті помилки, яка має істотне значення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.10р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.08.10р. за участю представників сторін, яких зобовязано надати суду певні документи.

У процесі розгляду справи представник позивача надав письмові пояснення по справі, відповідно до яких зауважив на тому, що оспорюваний пункт договору не відповідає вимогам чинного законодавства України, у звязку із тим, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобовязання сторони, яке неможливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобовязання, вже відбулась.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позову з тих підстав, що, по перше, оспорюваний пункт договору мав на меті гарантування своєчасного підписання позивачем договору шляхом встановлення можливості настання негативних наслідків за умови порушення останнім строків підписання договору оренди земельної ділянки, а по друге, сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.

Розгляд справи переносився у звязку з неналежним виконання сторонами вимог суду та ненаданням витребуваних судом документів.

Представники позивача та відповідача у судовому засіданні 13.09.10р. підтримали свої правові позиції.

Судове рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті відповідно до ст.82 ГПК України за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.09.10 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до п. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права субєкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві” (в редакції, яка діяла на момент винесення рішення КМР № 273/3734 від 27.10.05р.), якщо договір оренди землі не підписаний зацікавленою особою в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради про передачу відповідної земельної ділянки в оренду, розмір орендної плати на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків від грошової оцінки земельної ділянки.

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2007р. № 1614/4447 “Про передачу ТОВ «Термо Кінг Україна»земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на вул. Архітектора Вербицького, 1 (літ. М) у Дарницькому районі м. Києва” передано позивачу у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,35 га для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі на вул. Архітектора Вербицького, 1 (літ. М) у Дарницькому районі м. Києва у звязку з переходом права власності на нежитлову будівлю (договір купівлі продажу від 23.03.2004р., акт прийому передачі від 07.04.2004р.) за рахунок земель, право користування якими оформлено відповідно до пункту 11 рішення Київської міської ради від 08.11.2001 року №86/1520 «Про оформлення права користування земельними ділянками» та посвідчено договором оренди земельної ділянки від 23.05.2002р. №63-6-00026 (лист згода обєднання підприємств «Українська індустріальна корпорація-1»від 18.08.2004 р. №1808/04-94).

27.07.06р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Термо Кінг Україна»та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого відповідач на підставі рішення Київської міської ради від 27.10.05р. № 273/3734, за актом приймання-передачі зобовязався передати, а позивач прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку визначену цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав своє зобовязання за вищевказаним договором щодо передачі обєкту оренди, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 27.07.06р. (копія в матеріалах справи).

Судом встановлено, що даний договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П за № 1221, та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) у Книзі записів державної реєстрації договорів від 25.07.07р. за № 63-6-0429.

Згідно п. 2.1. договору обєктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування вул. Архітектора Вербицького, 1 (літера М) у Дарницькому районі м. Києва;

- розмір 3522 кв. м.;

- цільове призначення для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі;

- кадастровий номер 8000000000:90:158:0082.

Пунктом 4.3 договору оренди сторонами було узгоджено, що у випадку, якщо цей договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом 5 місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради, зазначеного у п. 1.1 договору, розмір орендної плати (зазначений у п. 4.2 договору) на період аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у пятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Спір у даній справі виник у звязку із тим, що позивач вважає, що, по перше, він помилився щодо обставин, які викладені в оспорюваному пункті договору, оскільки його воля до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в результаті помилки, яка має істотне значення, а по друге, оспорюваний пункт договору не відповідає ст. 792 ЦК України, 93 Земельного кодексу України та ст. ст. 1, 6, 13, 21 ЗУ "Про оренду землі", оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків, та, у відповідності до ст. 203, ст. 215 ЦУК України, є підставою для визнання його недійсними.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач, зокрема, посилаючись на приписи ст. 229 ЦК України, стверджує, що помилився щодо обставин, які викладені в оспорюваному пункті договору, та які мають істотне значення.

Судом не приймається до уваги посилання позивача на те, що його помилка щодо обставин пункту 4.3 договору оренди земельної ділянки від 27.07.06р., яка має істотне значення, тягне за собою недійсність оспорюваного пункту договору відповідно до ст. 229 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Договори вчинені під помилкою відносяться до договорів вчинених з недоліком волі. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Під помилкою, що має істотне значення, законодавець розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Таким чином, проаналізувавши вищевикладені обставини, зважаючи на те, що укладаючи договір оренди земельної ділянки від 27.07.06р. позивач не висловив жодних зауважень щодо оспорюваного пункту договору, тобто виявив власну волю до його укладання, приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами того, що він неправильно сприймав фактичні обставини положення п. 4.3 договору, суд дійшов висновку, що передбачаючи відповідальність за часткове невиконання рішення Київської міської ради від 27.10.2005р. № 273/3734, позивач помилився внаслідок власного неправильного тлумачення оспорюваного пункту договору.

Щодо посилань позивача на те, що оспорюваний пункт договору не спрямований на реальне настання правових наслідків, та, у відповідності до ст. 203, ст. 215 ЦУК України, є підставою для визнання його недійсними, суд відзначає наступне.

Згідно статті 13 Конституції України земля, її надра є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.142 Конституції матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Статтею 143 Конституції визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно ст.145 Конституції права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

На спірні правовідносини поширюється дія ЗУ "Про оренду землі", норми Цивільного, Господарського та Земельного кодексів України.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Аналогічні приписи містяться в ст.124 ЗК України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 125 ЗК України право на оренду земельних ділянок виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Надання земельних ділянок у користування у м. Києві здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України та рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 457/1867 “Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві”.

Судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 27.07.06р., пункти 4.3 якого оскаржуєься, укладено в межах девятимісячного терміну з дня прийняття рішення Київською міською радою № 273/3734 від 27.10.05р.), проте з порушенням визначеного пятимісячного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обовязків. Цивільні права і обовязки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 15 Закону України “Про оренду землі” передбачено, що за згодою сторін в договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема порядок страхування обєкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони обєкта оренди та інші.

Відповідно до ст. 93 ЗК України оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою на підставі договору.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. До зобовязань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору.

Як вбачається з положень статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно з положеннями ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Таким чином, в укладеному договорі не може бути встановлено зобовязання вчинити певні дії до укладення цього договору та відповідні санкції за невиконання цих зобовязань. Тобто, сторони не можуть встановлювати в договорі штрафні санкції за невиконання умов договору за період, до якого цей договір не був укладений.

Відповідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема з вимогами про визнання правочину (або його частини) недійсним.

Оскільки договір є видом правочину, для його укладання та чинності сторонами необхідно дотримуватись усіх вимог, які визначені у ст. 203 ЦК України.

Стаття 215 ЦК України визначає загальні правові підстави визнання правочину недійсним, які відповідно до частини першої зазначеної норми права безпосередньо повязані з дотриманням у момент вчинення правочину вимог, передбачених ч.ч. 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Стаття 203 ЦК України встановлює умови чинності правочинів, а саме: законність змісту правочину, наявність у сторін необхідного обсягу цивільної дієздатності, наявність обєктивно вираженого волевиявлення учасника правочину, його адекватність внутрішній волі, відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону, спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату.

Вирішуючи спори про визнання договорів недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними та настання відповідних наслідків, а саме відповідність змісту договору вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору, у чому конкретно полягає неправомірність та інші обставини, що є істотними для правильного вирішення спору.

Оскаржуваний п. 4.3 договору передбачає застосування до позивача відповідальності, але не за порушення певного встановленого цим договором зобов'язання, а за недотримання встановленого рішенням ради строку укладення цього договору, що не є зобов'язанням в розумінні ст. 509 ЦК України. Тобто, фактично оспорювана умова договору передбачає відповідальність за часткове невиконання рішення ради, яка не є цивільно-правовою відповідальністю або господарською санкцією та не може бути встановлена в договорі.

Зважаючи на віднесення сторонами оскаржуваного пункту договору до розділу 4 "Орендна плата", слід також зауважити, що положення Цивільного кодексу України у ст. 212 передбачають можливе обумовлення настання або зміни прав та обов'язків певною відкладальною обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Проте всупереч вказаним вимогам обставини щодо часу підписання позивачем спірного договору в межах або поза межами п'ятимісячного строку не могли бути невідомими в момент його укладення.

Приймаючи до уваги те, що оскаржуваним пунктом договору встановлена пятикратна орендна плата за землю за період до підписання сторонами договору оренди землі, суд приходить до висновку, що пункт 4.3 договору оренди земельної ділянки від 27.07.06р. не спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки містить зобовязання сторони, яке не можливо виконати внаслідок того, що подія, стосовно якої встановлено зобовязання, вже відбулась.

Такої ж правової позиції дотримуються Вищий Господарський суд України, яка викладена ним у постанові № 36/264 від 20.01.2010р.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом не приймаються посилання відповідача на досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, оскільки предметом спору у даній справі є оспорення позивачем дійсності однієї з умов (пункту) договору, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України може бути здійснено в судовому порядку, в той час, як обставини, на які посилається відповідач, не є предметом розгляду у даній справі.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним п. 4.3 Договору оренди земельної ділянки суд визнає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 217 Цивільного кодексу України встановлює, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним п. 4.3 договору оренди земельної ділянки площею 3522 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 1 (літ. «М) у Дарницькому районі м. Києва, укладений між Київською міською радою (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Термо Кінг Україна»(03150, м. Київ, вул. Тверська, буд 6, код 2373198), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. 27.07.06р., реєстровий № 1221.

3.Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ідентифікаційний код 22883141) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Термо Кінг Україна»(03150, м. Київ, вул. Тверська, буд 6, код 2373198) 85 (вісімдесят пять) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Видати наказ.

Рішення господарського суду, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пригунова А.Б.

Повне рішення складено: 24.09.10р.