Рішення № 11968091, 20.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/25720.09.10 За позовом          Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне

об’єднання «Укрдрук»

про розірвання договору купівлі-продажу № 07-059-К від 12.04.2007р.,

витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування завданої майнової шкоди

Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

Від позивачаКорчев Ю.Д. –по дов. №б/н від 21.05.2010р.

Від відповідачане з»явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне об’єднання «Укрдрук»про:

- розірвання договору купівлі-продажу № 07-059-К від 12.04.2007р.;

- витребування майна –поліграфічної машини Speedmaster CD 102-5-LX разом з усіма комплектуючими деталями з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне об’єднання «Укрдрук»на користь Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH;

- відшкодування завданої майнової шкоди в розмірі 517580 Євро.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2010р. порушено провадження у справі № 36/254, розгляд справи призначено на 30.08.2010р.

Представник відповідача в судове засідання 30.08.2010р. не з»явився. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, необхідність витребування нових доказів.

У зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, суд визнав за доцідьне розгляд справи відкласти на 20.09.2010р.

15.09.2010р. через відділ діловодство Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про відмову від позову в частині відшкодування завданої майнової шкоди в розмірі 517580 Євро та припинення провадження в цій частині.

Представник позивача в судовому засіданні дану заяву підтримав. Просить суд в цій частині провадження у справі припинити. В іншій частині позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач письмовий відзив на позов не надав, представника в судове засідання 20.09.2010р. не направив, не виконав вимог суду викладених в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

12.04.2007 року між Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH (далі –«Heidelberger»(далі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне об»єднання «УКРДРУК»(далі відповідач) було укладено договір купівлі-продажу № 07-059-К.

Відповідно до умов даного договору позивач продає відповідачеві, а останній купує у позивача на умовах даного договору поліграфічну машину Speedmaster CD 102-5-LX разом з усіма комплектуючими деталями, що наведені в додатку № 1.

В п.2 договору визначена загальна вартість договору - Євро 900000 –та включає в себе ціну товару в розмірі Євро 900000, у відповідності до Додатку № 1, вартість додаткових витрат за додаткові послуги у відповідності до Додатку № 2.

Згідно п. 3 договору купівлі - продажу сторонами були визначені наступні умови платежу:

-          Перша сума попередньої оплати в рахунок загальної вартості договору складає Євро 270000 та повинна бути виплачена покупцем (відповідачем) протягом 5 (п’яти) робочих днів з моменту підписання договору;

-          Сума в розмірі Євро 30000, в рахунок загальної вартості договору повинна бути виплачена покупцем (відповідачем) протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту відвантаження товару;

-          Сума в розмірі Євро 600000, в рахунок загальної вартості договору повинна бути виплачена покупцем (відповідачем) протягом 35 (тридцяти п’яти) календарних днів з моменту відвантаження товару.

Відповідно до п. 4 договору сторонами було визначено, що позивач відвантажить товар протягом 60 днів з дати надходження суми авансового платежу на рахунок позивача, за умови, що відповідач належним чином сплатив всю суму попередньої оплати у відповідності з пунктом 3 даного договору.

Відповідач зобов’язаний в строк 60 днів з моменту підписання договору прийняти товар.

Сторонами по справі погоджено, що строк поставки вважається дотриманим в випадку, якщо протягом встановленого договором купівлі-продажу строку поставки товар готовий до відвантаження та позивач письмово повідомив відповідача про готовність до відвантаження, за умови, що позивач після цього відправив товар без невиправданої затримки.

Згідно з п. 4 договору купівлі-продажу датою поставки вважається дата передачі обладнання транспортній організації.

Відповідно до ст. 5 договору сторонами було визначено, що поставка та перехід ризику проводиться у відповідності з умовами Incoterms (редакція 2000 р.) CIP Київ (перевезення та страхування оплачені до), якщо даним договором не встановлено інше.

Умовами договору (п. 7 договору) товар залишається власністю продавця (позивача) до тих пір, поки покупець (відповідач) не виконає всі фінансові зобов’язання перед продавцем (позивачем).

26.04.2007 року на виконання умов договору купівлі-продажу відповідач перерахував позивачеві обумовлену договором передплату в сумі 270000 Євро, що підтверджується банківським підтвердженням платежів, що долучені до матеріалів справи.

На виконання умов договору купівлі-продажу позивач в обумовлений договором строк –26.06.2007 року поставив відповідачу товар з усіма комплектуючими деталями шляхом його передачі транспортній організації, що підтверджується відповідними міжнародними товарно-транспортними накладними CMR № 467.06.2300/1, CMR 467.06.2300/2, CMR 467.06.2300/3, CMR 467.06.2300/4а, копії яких залучені до матеріалів справи.

16.01.2008 року сторонами був підписаний акт введення товару в експлуатацію. В п. 3 даного акта зазначається, що позивач ввів в експлуатацію товар, а відповідач підтверджує належне введення товару в експлуатацію, товар придатний для виробництва.

З огляду на викладене, позивачем виконані свої зобов’язання за договором купівлі –продажу.

Відповідно до умов договору відповідач, з урахуванням дати відвантаження товару позивачем, зобов’язаний був здійснити оплату наступним чином:

суму в розмірі Євро 30000, протягом 20 календарних днів з моменту відвантаження Товару, тобто до 16.07.2007 року;

суму в розмірі Євро 600000, протягом 35 календарних днів з моменту відвантаження Товару, тобто до 31.07.2007 року.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідачем не виконані належним чином зобов’язання по договору в частині строків здійснення оплати товару, оскільки відповідач здійснював оплату з значним затриманням здійснення платежів.

На виконання умов договору відповідачем було сплачено на користь позивача 382420 Євро. Виходячи з загальної вартості товару 900000 Євро, заборгованість відповідача перед позивачем становить 517580 Євро.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Оспорюваного Договору купівлі-продажу до даного Договору застосовуються Австрійське право за виключенням відсилочних норм міжнародного приватного права і Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Згідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому в частині 3 ст. 4 ГПК України зазначено, що якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до ч. 7 цієї норми забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Таким чином, при зверненні особи до господарського суду в Україні, вона має право посилатись як на норми міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, так і на норми національного законодавства України –Конституції України, ГПК України, інших законодавчих актів України.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Ч. 1 ст. 188 ГК України передбачає, що розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. «а»ч. 1 ст. 64 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, яка на була чинності для України 01.02.1991 року, та на яку йдеться посилання в договорі купівлі-продажу позивач може заявити про розірвання договору, якщо невиконання покупцем будь-якого з його зобов'язань за договором або за цією Конвенцією є істотним порушенням договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, якщо до встановленої для виконання договору дати стає очевидно, що одна із сторін вчинить істотне порушення договору, інша сторона може заявити про його розірвання.

В зв’язку з тим, що відповідач не сплатив вартість майна протягом тривалого періоду часу (на день подання позовної заяви та розгляду справи не розрахувався повному обсязі), позивач був позбавлений грошових надходжень в значній кількості, на які він розраховував при укладенні договору та зрештою втратив інтерес до результатів договору, оскільки не досягнуто мети останнього.

06.07.2010р. представники позивача направили на адресу відповідача листа за №0710-2298/2295 про сплату заборгованості по договору, а в разі несплати відповідача було повідомлено про ініціювання судового процесу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині розірвання договору купівлі-продажу № 07-059-К є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

В п. 7 договору купівлі-продажу сторони передбачили, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача після повного виконання відповідачем всіх фінансових зобов’язань перед позивачем за даним договором.

Оскільки відповідач розрахунку згідно зі п. 3 договору купівлі-продажу не здійснив в повному обсязі, тому право власності на товар належить позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні (п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 695 Цивільного кодексу України, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року, сторона, що виконала договір повністю або частково, може вимагати від другої сторони повернення всього того, що було поставлене чи сплачене за договором.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги в частині витребування майна з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.

Оскільки позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача завданої майнової шкоди в розмірі 517580 Євро провадження по справі підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу.

Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Розірвати договір купівлі –продажу № 07-059-К від 12.04.2007 року, укладений між Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH «Heidelberger»(Австрія , 1101 Відень, Хеббельплац, 7, Банк Австрія Банк Австрія Кредитанштальт АГ 1015 Відень, Кернтнер Pінг 5-7 Рахунок № (IBAN): AT85 1100 0086 4333 2300 Рахунок № (IBAN): AT85 1100 0086 4333 2300 (Банківський індекс 12 000) BIC: BKAUATWW) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне об»єднання «УКРДРУК»(04080, м. Київ, вул.. Вікентія Хвойки, 18/14, код ЄДРПОУ 34956576).

Витребувати майно поліграфічну машину Speedmaster CD 102-5-LX разом з усіма комплектуючими деталями з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне об’єднання «УКРДРУК»(04080, м. Київ, вул.. Вікентія Хвойки, 18/14, код ЄДРПОУ 34956576) на користь Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH «Heidelberger»(Австрія , 1101 Відень, Хеббельплац, 7, Банк Австрія Банк Австрія Кредитанштальт АГ 1015 Відень, Кернтнер Pінг 5-7 Рахунок № (IBAN): AT85 1100 0086 4333 2300 Рахунок № (IBAN): AT85 1100 0086 4333 2300 (Банківський індекс 12 000) BIC: BKAUATWW).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліграфічне об’єднання «УКРДРУК»(04080, м. Київ, вул.. Вікентія Хвойки, 18/14, код ЄДРПОУ 34956576) на користь Heidelberger Druckmaschinen Osteuropa Vertriebs-GmbH «Heidelberger»(Австрія , 1101 Відень, Хеббельплац, 7, Банк Австрія Банк Австрія Кредитанштальт АГ 1015 Відень, Кернтнер Pінг 5-7 Рахунок № (IBAN): AT85 1100 0086 4333 2300 Рахунок № (IBAN): AT85 1100 0086 4333 2300 (Банківський індекс 12 000) BIC: BKAUATWW) 85 грн. державного мита та 236 грн. витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення завданої майнової шкоди в розмірі 517580 Євро провадження по справі припинити.

Суддя                               Т.Ю.Трофименко

Повний текст рішення складено

24.09.2010р.