Рішення № 119664056, 11.06.2024, Іллінецький районний суд Вінницької області

Справа № 131/696/24

Провадження № 2/131/177/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 р.м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Шелюховського М.В., розглянувши без фіксації судового процесу технічними засобами у підготовчому судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання права спільної сумісної власності в майні колгоспного двору,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Іллінецької міської ради Вінницького району Вінницької області зазначивши наступне.

В селі Слобідка Вінницького району Вінницької області ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача ОСОБА_2 у віці 78 років. Після його смерті відкрилась спадщина. Позивач звернулась до приватного нотаріуса Вінницького нотаріального округу Нікітчук Н.А., яка завела спадкову справу №162/2017 від 26.10.2017 року.

За життя спадкодавець заповіту не залишив. Донька спадкодавця ОСОБА_3 прийняла спадщину, шляхом написання заяви про прийняття спадщини 67АА 1231672 від 22 січня 2018 року.

Позивач проживала зі спадкодавцем на момент його смерті. Позивач домовилась з донькою, що донька повернеться на Україну, оформить спадщину та буде разом з матір`ю жити в Україні, саме тому позивач відмовилася від спадщини та написала відповідну заяву у нотаріуса.

За час спільного проживання подружжя Позивач разом із чоловіком ОСОБА_2 , а саме в 1957 році побудували житловий будинок з надвірними побудовами розташований по АДРЕСА_1 , це домоволодіння відносилося до типу колгоспного двору.

Вище вказане домоволодіння відносилося до типу колгоспного двору, його членами були ОСОБА_2 - чоловік позивачки, ОСОБА_1 - сама позивачка. Станом на 15 квітня 1991 року вони були членами колгоспного двору і не втратили свого права на майно.

Посилаючись на вимоги ст.120,123,124 Цивільного Кодексу УРСР, які регулюють відносини колгоспного двору та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22.12.1995 року №20», де в пункті 6 констатовано, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування мають ті члени двору котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Але всупереч цим нормам Павлівською сільською радою прийнято рішення та видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок на ім`я ОСОБА_2 , позбавивши таким чином права на частку в майні інших членів колгоспного двору, а саме Позивача.

На думку Позивача органом місцевого самоврядування прийнято рішення та видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_1 , які порушують права інших осіб та суперечать чинному законодавству, тому позивач просить визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними побудовами розташований по АДРЕСА_1 , виданого Павлівською сільською радою №25 від 20.02.1995 року та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації за №23 на ім`я ОСОБА_2 . У зв`язку із зазначеними вимогами Позивач просить визнати право спільної сумісної власності в майні колгоспного двору до якого відноситься будинок з надвірними побудовами, що розташований по АДРЕСА_1 за членами колгоспного двору.

Відповідно до вимог ст.120 ЦК УРСР (1963 р.) «Майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності...». Статтею 121 ЦК УРСР було передбачено, що володіння, користування та розпорядження майном колгоспного двору відбувається за згодою всіх членів колгоспного. Право на частку в майні колгоспного двору зберігається за його членом на протязі трьох років, при виході із колгоспного двору, член колгоспного двору має право на виділення належної йому частки в майні колгоспного двору, при чому частки всіх членів колгоспного двору ( в тому числі і неповнолітніх членів) є рівними.

Відповідно, оспорюване свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними побудовами видане на ОСОБА_2 на домоволодіння в по АДРЕСА_1 фактично позбавило права та частки в майні колгоспного двору інших його учасників, а саме Позивача.

Позивач зверталася до державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4 про що свідчить заява про державну реєстрацію прав №60768795 від 30.04.2024 року, проте Державний реєстратор прийняв Рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій №72939033 від 02.05.2024 року у зв'

язку із наявним зареєстрованим правом власності на частку 1 на житловий будинок за ОСОБА_2 в КП «Тульчинське МБТІ».

Таким чином, для реалізації набуття Позивачем права власності щодо вказаного нерухомого майна, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить визнати право власності на нього у порядку, визначеному ст. 392 ЦК України.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилась, проте подала до суду заяву в якій підтримує позовні вимоги та просить суд їх задоволити, а розгляд справи поводити у її відсутність.

Представник відповідача Іллінецької міської ради в судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій позовні вимоги визнає повністю, просить суд слухати справу у відсутність їх представника.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, давши оцінку зібраним доказам, суд приходить до висновку про можливість ухвалення рішення у справі, яким позов задоволити із наступних підстав.

Так судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.6).

Позивач ОСОБА_1 була в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 (а.с.7).

ОСОБА_3 прийняла спадщину, шляхом написання заяви про прийняття спадщини 67АА 1231672 від 22 січня 2018 року(а.с.8).

На час відкриття спадщини позивач ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , відповідно до довідки виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 16.02.2024 р.№38 (а.с.9).

Згідно з довідки (виписки з погосподарської книги) виконкому Іллінецької міської ради Іллінецького району Вінницької області від 16.02.2024 р.№37(а.с.10), ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала разом з ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , житловий будинок відноситься до суспільної групи колгоспників, станом на 15 квітня 1991 року склад двору слідуючий: ОСОБА_2 голова д/г, ОСОБА_1 дружина.

Відповідно до свідоцтва № НОМЕР_3 на право особистої власності на жилий будинок від 20 лютого 1995 року(а.с.11), виданого на підставі рішення виконкому Павлівської сільської ради народних депутатів № 10 від 27.01.1989 р., ОСОБА_2 належить цілий жилий будинок в АДРЕСА_1 .

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії осіб , що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами статей 15-16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до приписів статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Відповідно до пункту 1, 2 Роз`яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» № 02-5/35 від 26.01.2000 р. акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами (далі - акти) залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

У відповідність статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилаючись на вимоги ст.120,123,124 Цивільного Кодексу УРСР, які регулюють відносини колгоспного двору та Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22.12.1995 року №20», де в пункті 6 констатовано, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування мають ті члени двору котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Виконавчий комітет Павлівської сільської ради народних депутатів Вінницької області видаючи оспорюване свідоцтво, не перевіривши інших членів колгоспного двору, які мали право на частку житлового будинку, не дотримуючись норм цивільного законодавства порушив порядок видачі правовстановлюючого документу. А оскільки Іллінецька міська рада визнала позов повністю, тим самим підтвердивши, що їх дії суперечать закону.

Оскільки судом встановлено, що при видачі оспорюваного свідоцтва про право власності Виконавчим комітетом Павлівської сільської ради народних депутатів Вінницької області було допущено порядок видачі правовстановлюючого документу, тому суд вважає, що дане свідоцтво слід визнати недійсним.

Відповідно до 4.2 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Як вбачається зі змісту ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень і протягом судового розгляду даної справи стороною позивача надано суду переконливі докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до роз`яснень викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності від 22.12.1995 року №20 з послідуючими змінами, які містяться в п.6 зазначено: «Роз`яснити судам, що положення ст.ст.17,18 ЗУ «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюється на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а)право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору;

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено, або відмовлено в її виділенні при недовгочасному перебуванні його в складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку і його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.».

Відповідно до вимог ст.120 ЦК УРСР (1963 р.) «Майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності.... Статтею 121 ЦК УРСР було передбачено, що володіння, користування та розпорядження майном колгоспного двору відбувається за згодою всіх членів колгоспного. Право на частку в майні колгоспного двору зберігається за його членом на протязі трьох років, при виході із колгоспного двору, член колгоспного двору мас право на виділення належної йому частки в майні колгоспного двору. при чому частки всіх членів колгоспного двору ( в тому числі і неповнолітніх членів) є рівними.

Відповідно, оспорюване свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними побудовами видане на ОСОБА_2 на домоволодіння в по АДРЕСА_1 фактично позбавило права та частки в майні колгоспного двору інших його учасників, а саме Позивача.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності,

Таким чином, оскільки суд визнає недійсним оспорюване свідоцтво, задля реалізації набуття позивачем права власності щодо вказаного майна, тому суд вважає за необхідне позовні вимоги задовільнити та визнати за Позивачем право спільної сумісної власності в майні колгоспного двору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 611, 651, ЦК України, ст.ст. 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво № НОМЕР_3 на право особистої власності на житловий будинок що розташований в АДРЕСА_1 , видане Павлівською сільською радою 20 лютого 1995 року та зареєстроване в Тульчинському БТІ за № 74 на ім`я ОСОБА_2 .

Визнати право спільної сумісної власності в майні колгоспного двору, до якого відноситься житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований в АДРЕСА_1 , за членами колгоспного двору - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 в рівних долях.

Копію цього рішення невідкладно надіслати сторонам.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Іллінецька міська рада Вінницької області, ЄДРПОУ 03333618, адреса: 22700, вул. Соборна, 19, м. Іллінці, Вінницького району Вінницької області.

Головуючий: