Рішення № 119657783, 05.06.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 червня 2024 року № 520/6308/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бадюкова Ю.В.,

при секретарі Андрущенко Д.В.,

за участі представників:

позивача Рябінової В.І.,

відповідача Соколової І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі по тексту відповідач, ГУ ДПС, контролюючий орган, владний суб`єкт), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0011934-2405-2032 від 09.02.2023 року про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2021 рік на суму 45306 грн.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0011934-2405-2032 від 09.02.2023 року, яким нараховано податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки нарахування податку на належну позивачу нежитлову будівлю має здійснюватися не за ставкою 1 %, яка застосована контролюючим органом, а за ставкою 0,1 % (інші будівлі) від розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021, що визначена рішенням Харківської міської ради, позаяк частини нежитлового приміщення 1 поверху №1-5 в літ. Л-1, площею 1510,20 кв.м., за адресою АДРЕСА_3 , що належить на праві власності позивачу, не може бути віднесена до іншого виду, ніж до «інших будівель», оскільки не є будівлею готельною, будівлею офісною, будівлею торговельною чи будівлею для публічних виступів (казино, ігорні будинки), зазначена обставина за податкові періоди 2017, 2018, 2019 та 2020 року була визнана судами у межах розгляду адміністративної справи №520/26909/21.

Ухвалою суду від 25.03.2024 р. прийнято справу до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, надало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти доводів позовної заяви, просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідач при розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення діяв в межах, порядку та у спосіб, визначений чинним законодавством України.

Ухвалою суду від 10.04.2024 р. клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні за участю представника задоволено та вирішено подальший розгляд адміністративної справи №520/6308/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав та мотивів, що викладені у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та зазначив про правомірність прийнятого ППР, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що нежитлові приміщення 1 поверху №1-5 в літ.Л-1, площею 1510,20 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 , належать ОСОБА_1 (1/2), ОСОБА_2 (1/4) та ОСОБА_3 (1/4) на праві спільної часткової приватної власності, що підтверджується копіями:

- договору купівлі-продажу від 26. 09.2007, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Саутенко Н.В. та зареєстрованого реєстрі за № 2810;

- витягу з державного реєстру правочинів № 4670477від 26.09.2007 р.;

- витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 16066722 від 26.09.2007 р.;

- інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 217843681 від 03.08.2020;

- копією технічного паспорту ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації» на виробничий будинок Механо-збірний цех 109А (лит. Л-1) з АПК №3 по вул. Достоєвського у м. Харків від 16.12.2016 р.

26.02.2024 року Головним управлінням ДПС у Харківській області було надано відповідь №9911/6/20-40-24-05-11 на адвокатський запит від 21.02.2024 року, в якій повідомлено, що ППР по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік від 09.02.2023 №0011934-2405-2032 на суму 45306,00 грн за 1/2 частину нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_3 , гр. ОСОБА_1 направлені засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_2 .

В якості додатку до відповіді надано копію податкового повідомлення рішення, винесеного Головним управлінням ДПС у Харківській області №0011934-2405-2032 від 09.02.2023 року про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2021 рік на суму 45306,00 грн. (далі по тексту повідомлення-рішення, спірне рішення, ППР).

Як убачається зі спірного ППР, розрахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021 рік відповідачем здійснено наступним чином: за ставкою податку 1 % від розміру мінімальної заробітної плати (6000,00 грн), встановленої законом на січень відповідного року для будівель готельних, офісних, торговельних, для публічних виступів (казино, ігорні будинки), що складає 60,00 гривні за 1 кв.м. бази оподаткування нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 1/2 частину нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_3 , площею 755,10 кв.м. (загальна площа 1510,20 кв.м. * 1/2) в розмірі 45306,00 гривень (755,10 кв.м.*60,00 грн.).

Вважаючи, що розмір податкового зобов`язання, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням розрахований невірно, а винесене податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що порушує права позивача як платника податків, останній звернувся до суду за захистом порушеного права.

Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.

Положеннями ст. 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.

Положеннями ст. 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Згідно із положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Водночас, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п. п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п. п. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, можливість визначення бази оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об`єкт, Податковим кодексом України не передбачена.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вирішують місцеві ради в межах повноважень.

Відповідно до п. п. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до п. п. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Згідно з Додатком N 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 за N 542/17 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.

Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку N 1 встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) до 01.01.2019 року - будівлі промисловості та склади 0,25 відсотка, в подальшому підпункт 5 пункту 5 додатку 1 виключений згідно з рішенням 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 р. N 1284/18 набрав чинності з 01.01.2019 р. 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Отже, ставка податку встановлена в залежності від цільового призначення об`єкта нерухомості, який перебуває у власності особи.

Згідно з п. п. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Відповідно до п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.

Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року N 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).

Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об`єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об`ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.

Відповідно до ДК 018-2000 будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові група 125 Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості.

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості, 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії, 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості, 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості, 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості, 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.

Так, згідно копії технічного паспорту на нежитлові приміщення 1 поверху №1-5 в літ.Л-1, площею 1510,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , вказане нежитлове приміщення, що належить у тому числі позивачу, є виробничим будинком (механо-збірний цех), відповідно вказане приміщення відноситься до класу 1251 «Будівлі промисловості», підклас: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості».

Відповідачем у відзиві на позов вказано про те, що застосована ставка податку - 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати за спірним податковим повідомленням-рішенням є правомірною з огляду на наявну інформацією у контролюючого органу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з урахуванням того, що відповідно до ІТС «Податковий блок» позивач перебувала на обліку, як фізична особа - підприємець, на спрощеній системі оподаткування, 3 група. Зареєстровані види діяльності: КВЕД 68.20 надання в оренду й експлуатацiю власного чи орендованого нерухомого майна, 46.69 оптова торгiвля iншими машинами й устаткованням, 46.65 оптова торгiвля офiсними меблями, 46.62 оптова торгiвля верстатами 25.62 механiчне оброблення металевих виробiв, 68.10 купiвля та продаж власного нерухомого майна. Відповідно до заяви на провозастовування спрощеної системи оподаткування, місце здійснення діяльності - АДРЕСА_3 .

Окрім цього, ОСОБА_1 є засновником ТОВ «УКР. АГРО- СЕРВІС», 24269988. Відповідно до інформаційно-комунікаційних систем в відомостях про об`єкти оподаткування ТОВ «УКР. АГРО- СЕРВІС» зазначено, що виробничі приміщення (цех) знаходяться за адресою: вул. Плиткова,12. Приміщення за адресою: вул. Достоевського,3, м. Харків, ТОВ «УКР. АГРО- СЕРВІС», 24269988, використовує як склад.

Крім того, ОСОБА_1 в поданій податковій декларації платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за 2021 рік вказаний основний вид економічної діяльності КВЕД 68.20 Надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна.

Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом вище, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлові приміщення 1 поверху №1-5 в літ.Л-1, площею 1510,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_1 (1/2) на праві спільної часткової приватної власності.

При цьому, відомості стосовно цільового призначення вказаної нежитлової будівлі відсутні. Натомість, відповідно до копії технічного паспорту на нежитлові приміщення 1 поверху №1-5 в літ.Л-1, площею 1510,20 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , вказане нежитлове приміщення, що належить у тому числі позивачу, є виробничим будинком (механо-збірний цех).

З огляду на викладене, в розумінні рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 N 542/17, вказана нежитлова будівля у 2021 році відноситься до категорії «інші будівлі» за ставкою 0,1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати.

Відносно посилань представника відповідача на приписи п.п 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, суд зазначає, що вказаної нормою ПКУ визначено, що будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування.

Зазначення у відзиві на адміністративний позов норми ПКУ не в повному обсязі не змінює факту того, що до будівель торгівельних відносяться не всі склади, а саме склади підприємств торгівлі й громадського харчування.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано, а судом під час розгляду справи по суті не добуто належних та допустимих, достатніх та достовірних, у розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАС України доказів на підтвердження того, що вказана будівля є будівлею готельного, офісного, торговельного типу або будівлею для публічних виступів або відноситься до складів підприємств торгівлі, для можливості застосування ставки податку у розмірі 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати.

При цьому, з розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вбачається, що контролюючим органом застосовано ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб 1 %, що не відповідає наведеним приписам законодавства.

При цьому, суд не бере до уваги надані представником позивача, в якості доказів використання будівлі за функціональним призначенням, фотокартки, оскільки останні не містять ідентифікуючих ознак місця та часу фотозйомки.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд зазначає, що в межах справи 520/26909/21 досліджувалось питання правомірності податкових повідомлень рішень у відношенні позивача за тими самими обставинами за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки, в яких також контролюючим органом протиправно було застосовано ставку податку на нерухоме майно - 1%. За наслідками розгляду вказаної справи Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Харківській області №00022758062032 від 13.05.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2018 рік на суму 28112,37 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Харківській області №00022658062032 від 13.05.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2017 рік на суму 24163,20 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у Харківській області №00022558062032 від 13.05.2019 року, яким ОСОБА_1 визначено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2017 рік на суму 3122,34 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0913314-2416-2032 від 25.11.2021 року про нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України на загальну суму 92314,12 грн., з яких за 2018 рік - 28112,37 грн., за 2019 рік 31510,32 грн., за 2020 рік 32691,43 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0913316-2416-2032 від 25.11.2021 року про нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2020 рік у сумі 267,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0913315-2416-2032 від 25.11.2021 року про нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості на підставі п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за 2020 рік у сумі 417,34 грн.

Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не проведено процедуру внесення змін до реєстраційних даних інформації про технічні характеристики нежитлової нерухомості відповідно до Закону № 1952 та Порядку № 1127.

Суд вважає за необхідне вказати, що абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Пункт 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» містить визначення терміну державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на те, що після реєстрації права власності позивача на частину нежитлового приміщення 1 поверху №1-5 в літ.Л-1, площею 1510,20 кв.м. за адресою АДРЕСА_3 , яка є виробничим будинком (механо-збірний цех) право власності на заначений об`єкт нерухомості не набувалося, не змінювалося та не припинялося, обтяження на відповідні права не накладалися починаючи з 2016 року , позивач не мала обов`язку на внесення змін щодо типу майна без наявності підстав передбачених, зокрема, п.1. ч.1. ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тому доводи контролюючого органу щодо можливості подання державному реєстратору заяви для внесення відповідної інформації про тип майна до Державного реєстру без наявності підстав передбачених п. 1. ч. 1. ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не відповідають чинному законодавству, позаяк не містять відповідного обов`язку платника податків.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 17.02.2020 у справі N 820/3556/17, оскільки у вказаній справі спірним є питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України до будівлі, яка хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не перебуває у власності промислових підприємств та не використовується у виробничому процесі промислових підприємств. Водночас, у спірних правовідносинах позивач заперечує розмір ставки податку, який було йому нараховано за інших обставин. Таким чином, правова позиція наведеної постанови Верховного Суду стосується застосування інших норм права, а тому не підлягає врахуванню під час розгляду даної справи.

Щодо посилань ГУ ДПС в Харківській області на невиконання позивачем обов`язку щодо звірки даних, суд зазначає, що право платника податків ініціювати проведення звірки даних не може вважатись обов`язковим порядком досудового врегулювання спору та жодним чином не нівелює висновок суду про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Суд зазначає, що у даному випадку застосування відповідачем при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об`єкт оподаткування належний позивачу за податковий період 2021 рік ставки податку - 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати, враховуючи, що, зокрема, позивач була та є фізичною особою-підприємцем, КВЕДи діяльності у позивача не змінювалися, вид/тип нежитлових приміщень 1 поверху №1-5 в літ.Л-1 за адресою: АДРЕСА_3 також не змінювався, та за податкові періоди 2017-2021 роки рішеннями суду визначено необхідність застосування податковим органом ставки податку для «інші будівлі» у розмірі 0,1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати відносно вказаного об`єкту нерухомості, не відповідає принципу правової визначеності, складовою якого є принцип легітимних очікувань, який має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій (постанова ВС від 20.10.2020 року у справі №826/3694/16).

Крім того, визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000, а не наявної у розпорядженні податкового органу інформації щодо здійснення суб`єктом господарювання своєї діяльності.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно відніс належну позивачу на праві власності нежитлову будівлю у якості об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно за ставкою 1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати як до будівель готельних, офісних, торгівельних або для публічних виступів, тоді як до належної позивачу на праві власності будівлі повинна застосовуватися ставка податку у 2021 році як для «інших будівель» 0,1 відсоток від розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, перевіряючи спірне податкове повідомлення - рішення на відповідність вимогам частини другої ст. 2 КАС України, на переконання суду, таке податкове повідомлення - рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року (справа N 813/3274/17), повноваження щодо визначення суми грошових зобов`язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є дискреційним повноваженням таких контролюючих органів. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності рішення, передбаченим у Кодексі адміністративного судочинства України критеріям, не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе повноваження щодо застосування штрафу в іншому розмірі.

Таким чином, при неправомірному визначенні контролюючим органом суми грошових зобов`язань, відповідне податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в повному обсязі, оскільки суд не уповноважений перебирати на себе дискреційні повноваження контролюючого органу з обчислення грошових зобов`язань.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права

У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".

У справі "Щокін проти України" Суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, по-перше, в зв`язку з тим, що відповідне національне законодавство не було чітким і узгодженим, та, відповідно, не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватність захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не була дотримана вимога законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Податковий орган, отримавши від законодавця вичерпний перелік відомостей та джерел їх отримання, необхідних для правильного визначення ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, позбавлений можливості визначати розмір такої ставки на власний розсуд. А тому, визначивши ставку податку до належного позивачу нерухомого майна без належного на те обґрунтування та законних підстав, податковий орган допустив фактично свавільне втручання у майнові права позивача.

Суд зазначає, що положення ст. 4 ПК України закріплюють низку принципів, які повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку. Серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі №822/2687/17.

Верховний Суд у даному рішенні прийшов до висновку, що вирішення спору у цій справі на користь платника податків обумовлено як прогалиною у нормативному регулюванні вказаних правовідносин, так і положеннями податкового принципу презумпції правомірності платника податків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (п. 58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване у цій справі податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а також суперечить встановленим у справі обставинам, тому є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, то судові витрати зі сплати судового збору, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №0011934-2405-2032 від 09.02.2023 року про нарахування ОСОБА_1 суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2021 рік у розмірі 45306 грн. (сорок п`ять тисяч триста шість гривень).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору в розмірі 968, 96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43983495).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 10.06.2024 р.

Суддя Бадюков Ю.В.