Ухвала суду № 119636492, 11.06.2024, Вишгородський районний суд Київської області

"11" червня 2024 р. Справа № 363/2720/24

У Х В А Л А

про відмову у видачі судового наказу

11 червня 2024 року м. Вишгород

Суддя Вишгородського районного суду Київської області Рукас О.В., розглянувши матеріали заяви КП «Вишгородтепломережа» ВМР (адреса місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, буд. 3-В; код ЄДРПОУ: 13713569) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості з оплати комунальних послуг з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області звернулося КП «Вишгородтепломережа» ВМР з заявою про видачу судового наказу зі стягнення боргу за комунальні послуги з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Згідно з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.

Розглянувши матеріали поданої заяви про видачу судового наказу, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Зі змісту заяви про видачу судового наказу судом встановлено, що вимога КП «Вишгородтепломережа» ВМР стосується солідарного стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг. При цьому боржником, тобто особою, яка зобов`язана задовольнити майнову вимогу КП «Вишгородтепломережа» ВМР як кредитора, вказуються дві особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У зв`язку з цим суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.

У ч. 3 ст. 19 ЦПК України розкривається суть наказного провадження як такого, що призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

У п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23.12.2011 року зазначається, що наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Відповідно до п. 9 цієї ж Постанови - наявність спору про, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником (кредитором); із доданих документів вбачається пропуск позовної давності.

Стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг є однією з вимог, за результатами розгляду якої судом може бути видано судовий наказ, якщо з поданої заяви та додатків до неї підтверджується наявність у заявника відповідної матеріально-правової вимоги та її безспірність.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Як слідує з положень вказаного нормативно-правового акту, житлово-комунальні послуги надаються виконавцем такої послуги на підставі укладення зі споживачем послуги відповідного договору.

У свою чергу відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» саме на споживача покладається обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Вказані положення узгоджуються та підтверджуються приписами ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», з яких слідує, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Таким чином, сукупний аналіз вищенаведених положень законодавства дає можливість зробити висновок, що обов`язок своєчасної оплати за житлово-комунальні послуги покладається саме на споживача такої послуги, тобто або на власника (співвласника) нерухомого майна, що обслуговується, або на іншу особу, яка користується об`єктом нерухомості, житлово-комунальними послугами і з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Судом встановлено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення № 0030040 від 23.10.2017 року укладений між КП «Вишгородтепломережа» ВМР та ОСОБА_1 . Предметом укладеного договору є надання комунальних послуг за адресо: АДРЕСА_1 . При цьому у договорі власником квартири та користувачем комунальної послуги значиться лише одна особа.

Як вбачається з листа Вишгородської міської ради Київської області № 674 від 07.06.2024 року, ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

З наданого суду нотаріально посвідченого договору дарування квартири від 03.12.2009 року вбачається, що ОСОБА_1 є співвласницею кватири АДРЕСА_2 .

У той же час, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що квартира АДРЕСА_2 перебуває у спільній частковій власності двох осіб: ОСОБА_1 , якій належить 3/4 частки у праві власності на квартиру; ОСОБА_2 , якій належить 1/4 частки у праві власності на квартиру.

Оскільки КП «Вишгородтепломережа» ВМР заявлено вимогу про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виниклої суми заборгованості за надані комунальні послуги, то суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 540 ЦК України якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Аналіз викладеного припису дає можливість зробити висновок, що в загальному порядку при пасивній множинності зобов`язання (при наявності декількох боржників) обов`язок боржників має частковий характер, тобто кожен з них повинен виконати свій обов`язок у рівній частці, якщо договором або актами цивільного законодавства не визначено інший розмір частки або інший вид зобов`язання.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Таким чином, солідарний обов`язок декількох боржників виникає лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповіднодо своєїчастки управі спільноїчасткової власностізобов`язанийбрати участьу витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Таким чином, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства, обов`язок співвласників нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, з утримання такого майна, зокрема, щодо оплати житлово-комунальних послуг, є частковим, а не солідарним.

Аналогічний висновок викладено у Постанові КЦС ВС від 07.02.2023 року у справі № 1527/2-109/11 - відповідні витрати повинні бути розподілені між сторонами, відповідно до їх часток у спільній частковій власності.

У зв`язку з цим суд також звертає увагу, що ані положеннями договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води і водовідведення № 0030040 від 23.10.2017 року, ані приписами ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» не встановлено солідарного обов`язку співвласників нерухомого майна з оплати наданих житлово-комунальних послуг. Солідарну відповідальність передбачено лише приписами ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та лише для дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обов`язок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо несення витрат на утримання майна у виді квартири АДРЕСА_2 , у тому числі несення витрат щодо оплати житлово-комунальних послуг, має частковий, а не солідарний характер. У зв`язку з цим стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг має проводитися з урахуванням часток боржників у праві власності на квартиру, а не солідарно.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23.12.2011 року ЦПК не передбачає можливості часткового задоволення заяви про видачу судового наказу, оскільки він видається лише за умови безспірності вимог.

Оскільки зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо оплати заборгованості за надані комунальні послуги має частковий характер, частки боржників у праві власності на квартиру, в якій споживалися надані комунальні послуги, є різними, а КП «Вишгородтепломережа» ВМР заявлено вимогу про солідарне стягнення виниклої заборгованості, тобто у рівних частках, то суд приходить до висновку, що вимога стягувача в заявленому виді не знайшла свого підтвердження та обґрунтування. У зв`язку з цим у задоволенні заяви про видачу судового наказу слід відмовити.

Частиною 2 статті 167 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу.

Відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦПК України, про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 160-167, 260 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у видачі судового наказу за заявою КП «Вишгородтепломережа» ВМР про видачу судового наказу зі стягнення боргу за комунальні послуги з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Роз`яснити заявникові його право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання шляхом подання апеляційної скарги.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя О.В. Рукас