Рішення № 119628433 від 30.05.2024 , Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

РІШЕННЯ

Іменем України

30.05.2024 Справа №607/1274/24 Провадження №2/607/1143/2024

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю: секретаря судового засідання Хавщ Я.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Дячук С.І.,

представника третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, сектор служби у справах дітей Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2022. У даному шлюбі народились діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначив, що після розірвання шлюбу діти проживають разом із ним, вихованням та утриманням дітей повністю займається позивач. Відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов`язків щодо виховання дітей та не бере жодної участі у їхньому житті.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 2 від 05.10.2023 визначено місце проживання дітей разом із позивачем. Позивач вказав, що на даний момент відповідач проживає в Італійській Республіці та перебуває у неофіційному шлюбі з іншим чоловіком.

Також Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області виданий судовий наказ, яким вирішено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утриманнянеповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з врахуванням індексації, щомісячно, починаючи з 24.11.2021 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Однак відповідач не виконує свого обов`язку щодо утримання дітей, внаслідок чого утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 90917,84 грн.

Позивач вказав, що така поведінка відповідача щодо ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків є свідомою та винною, внаслідок чого у дітей відсутній будь-який психологічний та емоційний зв`язок із матір`ю. При цьому позивач не чинить відповідачу жодних перешкод в її участі в житті дітей (вихованні, спілкуванні тощо). Відтак позивач вважає, що з метою найкращого забезпечення інтересів дітей ОСОБА_3 слід позбавити батьківських прав відносно неповнолітніх дітей.

За таких підстав позивач просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за періодз 01.12.2021до 31.12.2023 станом на 12.01.2024 у розмірі 26610,95 грн.

19.01.2024 позовна заява залишена без руху та позивачеві наданий строк для усунення недоліків позовної заяви. 23.01.2024 представник позивача усунула недоліки позовної заяви.

24.01.2024 відкрите провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче засідання на 21.02.2024, наданий сторонам строк для подання заяв по суті справи. Також зобов`язано сектор служби у справах дітей Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області як орган опіки та піклування надати письмовий висновок щодо розв`язання даного спору.

21.02.2024 підготовче засідання відкладене на 20.03.2024 за клопотанням представника позивача.

20.03.2024 у підготовчому засіданні оголошена перерва до 08.04.2024.

08.04.2024 без виходу до нарадчої кімнати усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 29.04.2024 та на 21.05.2024.

29.04.2024 судове засідання відкладене на 21.05.2024 у зв`язку із неявкою відповідача.

20.05.2024 через канцелярію Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшла заява представника відповідача адвоката Нужди С.Ф. про приєднання до матеріалів справи нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_3 про визнання позову. У заяві про визнання позову ОСОБА_3 зазначила, що на даний час проживає в Італійській Республіці та не планує повертатись на територію України. Відповідач вказала, що в силу життєвих обставин не бере участі у вихованні дітей, вихованням дітей самостійно займається батько ОСОБА_1 , а тому відповідач повністю визнає позов ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав та стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

21.05.2024 у судовому засіданні оголошена перерва до 30.05.2024.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив позов задовольнити повністю. Пояснив, що шлюбні стосунки між сторонами припинились ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Позивач зазначив, що такі обставини склались через зловживання відповідачем спиртними напоями, унаслідок чого остання не доглядала за дітьми. З лютого 2022 року до серпня 2022 року через війну діти перебували в Італійській Республіці, де проживали із матір`ю позивача, а відповідач проживала у цьому ж місті, однак окремо від дітей та не піклувалась про них. Позивач вказав, що відповідач самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, ухиляється від виконання судового рішення та не сплачує аліменти на утримання дітей. При цьому позивач жодним чином не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з дітьми та не налаштовує їх проти матері. Зазначив, що позбавлення батьківських прав відповідача буде відповідати найкращим інтересам дітей.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Дячук С.І. позов підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, та просила позов задовольнити повністю. Пояснила, що відповідач не бере жодної участі у вихованні неповнолітніх дітей, не цікавиться їхнім станом здоров`я, навчанням, життям та жодним чином не забезпечує дітей матеріально. Такі дії відповідача свідчать про свідоме ухилення останньої від виконання своїх батьківських обов`язків. Зазначила, що звернення з даним позовом не зумовлене бажанням позивача ухилитись від проходження військової служби, оскільки на момент подання позовної заяви у позивача було наявне бронювання від проходження військової служби.

У судовому засіданні 21.05.2024 свідок ОСОБА_6 пояснив, що є двоюрідним братом позивача та хрещеним батьком його сина. Свідок показав, що сторони перестали спільно проживати на початку 2022 року. Зазначив, що неповнолітні діти сторін проживають разом із позивачем, оскільки їхня матір перебуває за межами території України. Додатково пояснив, що звернення позивача із даним позовом до суду зумовлене ситуацією, яка склалась у нашій державі, а саме можливістю отримати відстрочку від проходження військової служби, оскільки у випадку мобілізації позивача до Збройних Сил України, діти залишаться без будь-якого догляду та виховання.

У судовому засіданні 21.05.2024 свідок ОСОБА_7 пояснила, що є дружиною двоюрідного брата позивача. Свідок показала, що позивач самостійно виховує малолітніх дітей. Зазначила, що відповідач на даний час перебуває за кордоном. У телефонній розмові відповідач повідомила їй, що не має наміру повертатись в Україну та забирати дітей до себе. Крім цього, свідок обізнана, що діти також не бажають проживати разом із матір`ю за кордоном.

У судовому засіданні 30.05.2024 уповноважений представник третьої особи сектору служби у справах дітей Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області Таравська М.Б. висловила думку щодо необхідності відмови у позові в частині позбавлення батьківських прав. Зазначила, що при підготовці документів для надання висновку органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 працівники сектору служби у справах дітей спілкувались із відповідачем за допомогою месенджеру «Viber». Під час розмови ОСОБА_3 повідомила, що любить своїх дітей, допомагає їм матеріально та бажає, щоб вони проживали з нею. Вказала, що необізнана про судове рішення про стягнення аліментів, однак не відмовляється їх сплачувати. Крім цього, на комісії з питань захисту прав дитини проведено бесіду з старшою дитиною, під час якої хлопчик повідомив, що вони постійно спілкуються з мамою, показував переписку у телефоні.

У судовому засіданні 30.05.2024 неповнолітній ОСОБА_4 повідомив, що спілкується з мамою та мама хоче, щоб вони проживали разом з нею. Зазначив, що мати передає йому та сестрі подарунки та у разі необхідності гроші, часто їм телефонує, пише. Пояснив, що вони із сестрою бажають проживати та навчатись в Україні, їм не сподобалось в Італійській Республіці, а тому вони не проживають з мамою за кордоном.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 та її представник адвокат Нужда С.Ф. не з`явилися. Представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи без її та відповідача участі.

Заслухавши пояснення учасників справи та показання свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо позову в частині позбавлення батьківських прав суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною 1 ст. 164 СК Українипередбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і усі в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При цьому позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Таким чином позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд установив, що сторони з 07.07.2010 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30.06.2022 (а.с. 12).

У даному шлюбі народились діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Такі обставини підтверджуються свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а.с. 10, 11).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дітей, жодним чином не допомагає їм матеріально, не цікавиться їхнім життям, а також не піклується про їхній фізичний та духовний розвиток.

Як вбачається із рішення комісії з питань захисту прав дитини Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 2 від 05.10.2023, місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначено разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14).

Також зазначеним рішенням зобов`язано ОСОБА_1 поважати права матері ОСОБА_3 , а саме: не обмежувати її у спілкуванні з дітьми, оскільки за нею зберігається право на особисте виховання та спілкування з дітьми.

Крім цього, з акта обстеження умов проживання від 13.10.2023 вбачається, що позивач разом із дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_1 , де створені належні умови для проживання та розвитку дітей (а.с. 17).

Такі обставини підтверджують доводи позивача про те, що на даний час неповнолітні діти проживають разом із ним.

Разом з тим 28.02.2024 рішенням виконавчого комітету Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 56 затверджений висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 57-60).

Так, орган опіки та піклування встановив, що у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів, однак відповідачу не було відомо про наявність судового рішення про стягнення аліментів. У телефонній розмові на комісії з питань захисту прав дитини ОСОБА_3 повідомила, що на даний час перебуває в Італійській Республіці, де працює. Також зазначила, що від сплати аліментів не відмовляється, із дітьми спілкується та матеріально їх забезпечує, зокрема передає їм продукти харчування, одяг та кошти.

При цьому під час розмови з малолітнім ОСОБА_4 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини з`ясовано, що діти постійно спілкуються з матір`ю по телефону, вона передає їм посилки та кошти.

Відповідно до довідки-характеристики Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області № 77 від 20.02.2024 ОСОБА_3 проживала у АДРЕСА_1 разом із своєю сім`єю. За час проживання зарекомендувала себе з позитивної сторони, займалась вихованням своїх дітей, до поставлених доручень відносилась добросовісно, зауважень щодо її поведінки у виконавчий комітет сільської ради не надходило. Зі слів сусідів та жителів села, на даний час ОСОБА_3 перебуває за кордоном (а.с. 61).

З інформації, 14.02.2024 наданої комунальним закладом «Ігровицька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Білецької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області», вбачається, що ОСОБА_3 навчанням дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не цікавиться лише з 01.09.2023 (а.с. 62-63).

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09, рішення від 17.07.2015) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Так, 20.05.2024 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільскої області представником відповідача подана заява відповідача ОСОБА_3 про визнання позову. У цій заяві відповідач вказала, що на даний час проживає в Італійській Республіці та не планує повертатись на територію України. Відповідач зазначила, що в силу життєвих обставин не бере участі у вихованні дітей, вихованням дітей самостійно займається батько ОСОБА_1 , а тому відповідач повністю визнає позов ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 155 СКУкраїни батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

При цьому суд враховує, що перебування відповідача за межами України зумовлене необхідністю матеріального забезпечення дітей, створення умов для їх належного проживання та розвитку, що підтверджується, зокрема поясненнями дитини ОСОБА_4 , наданими на комісії з питань захисту прав дитини, а також у судовому засіданні.

Позивач не надав суду докази на підтвердження розміру свого доходу, з яких можливо було б встановити, що такий дохід є достатнім для самостійного забезпечення позивачем усіх матеріальних потреб дітей, що у свою чергу виключало б необхідність працевлаштування відповідача за кордоном та давало б підстави дійти висновку, що причина такого перебування відповідача за кордоном є інакшою, ніж матеріальне забезпечення дітей.

Також постійне спілкування відповідача з дітьми, що свідчить про участь матері у житті дітей, підтверджується, зокрема поясненнями, наданими самою дитиною у судовому засіданні. При цьому дитина зазначила, що любить маму, а мама любить її, що незважаючи на територіальну віддаленість відповідача від дітей, свідчить про наявність у матері психо-емоційного зв`язку із дітьми.

Так, ч 1, 4 ст. 206 ЦПКУкраїни передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів ст.206ЦПКУкраїни визнання відповідачем позову не є безумовною підставою для задоволення позову судом. Прийняття визнання відповідачем позову належить до дискреційних повноважень суду та у разі, якщо суд дійде висновку, що визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд вправі відмовити у прийнятті визнання відповідачем позову.

Відтак, ураховуючи наведене, суд вважає, що визнання відповідачем позову у цій частині суперечить закону, а саме частині третій статті155СКУкраїни,та порушуєінтереси неповнолітніхдітей,а відтак не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова матері від дітей є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей. За таких підстав суд не приймає визнання відповідачем позову у цій частині та вважає за доцільне дослідити надані докази та прийняти рішення з урахуванням встановлених обставин.

При цьому саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СКУкраїни для позбавлення батьківських прав.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22.

Суд враховує, що у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показала, що відповідач не планує повертатись до України та має намір залишитись проживати за кордоном. Разом з тим суд зауважує, що повернення неповнолітніх дітей зумовлене складністю адаптації дітей за кордоном та їхнім бажанням проживати та навчатись в Україні. У судовому засіданні дитина пояснила, що не бажає проживати не власне з матір`ю, а саме з матір`ю за кордоном.

Також суд критично оцінює пояснення позивача щодо зловживання відповідачем алкогольними напоями, оскільки докази на підтвердження таких обставин суду не надані. При цьому з характеристики відповідача та з інформації з навчального закладу вбачається, що до виїзду за кордон відповідач належним чином виконувала свої обов`язки по вихованню неповнолітніх дітей.

Більше того суд зауважує, що свідок ОСОБА_6 показав, що звернення до суду з даним позовом зумовлене необхідністю отримання позивачем відстрочки від мобілізації до Збройних Сил України, що є неприпустимим втручанням у право неповнолітніх дітей на повноцінну сім`ю.

З урахуванням викладених обставин суд вважає, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами, що відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, що в розумінні ст. 164 СК України могло би бути достатньою підставою для ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позов у частині позбавлення батьківських прав не є обґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Щодо позову в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів суд зазначає таке.

Суд встановив, що 14.12.2021 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області у справі № 607/21553/21 виданий судовий наказ, яким з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утриманнянеповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з врахуванням індексації, щомісячно, починаючи з 24.11.2021, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Як вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 507 від 09.01.2024, заборгованість відповідача по сплаті аліментів станом на 09.01.2024 становить 90917,84 грн.

Згідноз ч.4ст.15СК України невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Як встановленостаттею 18 СК України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.03.2020 у справі № 316/639/18, відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України. Обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається на боржника.

Так,відповідач усвоїй заявівизнала позову ційчастині,що зважаючина наявністьреальної заборгованостізі сплатиаліментів, дає підстави прийняти таке визнання позову та стягнути з відповідача на користь позивача відповідну компенсацію у формі пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Крім цього, суд приймає до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.01.2022 у справі № 711/679/21, згідно з яким при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

Також у постанові від 25.04.2018 у справі № 572/1672/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

При цьому розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 відсоток.

Так, позивач просив стягнути з відповідача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дітей за період з 01.12.2021 до 31.12.2023станом на12.01.2024.

Відтак розрахунок пені належить здійснювати таким чином.

За грудень 2021 року

Нараховані аліменти: 3496,84 грн