Ухвала суду № 1196197, 05.09.2007, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №22а-917/07                                                                                                                               Головуючий суддя у 1-ій

Категорія статобліку – 23                                                                                                      інстанції –  І. В. Садовий

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05  вересня 2007 року                                                                        м. Дніпропетровськ

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого  судді     –  Проценко О.А. (доповідач)

суддів                            –  Коршуна А.О., Мартиненка О.В.,

при секретарі               –  Духневичі О.С. 

за участі представників:

позивача             –   Мартиновська Л.В., Мельник М.І.,

відповідача         –  Вовк Д.В., Жмурко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

на постановугосподарського суду Запорізької області від 26.04.07р. в адміністративній справі №18/102/07-АП-23/222/07-АП

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» 

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі

за участю прокурораЗапорізької області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

                                                          ВСТАНОВИЛА:

В січні 2007 року Відкрите акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат»  звернулось до суду із адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі. З урахуванням уточнень та відмови від частини позовних вимог, по суті розглянуті вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.08.06р. №0000971312/0, від 11.10.06р. №0000971312/1, №0000971312/2 без дати в частині донарахування податку на прибуток в сумі 470724 грн., податкових повідомлень-рішень від 08.08.06 р. №0001011312/0, від 11.10.06 р. №0001011312/1,  №0001011312/2 без дати. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на:

- правомірність віднесення до валових витрат вартості придбаної технологічної документації згідно п.5.4.2. п.5.4. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР, не віднесення цієї документації до основних фондів і неможливість амортизації витрат на її придбання;

- правомірність несплати частини прибутку (доходу) до державного бюджету з огляду на норми п.5 ст.87, 88 ГК України, ст.ст.116, 159 ЦК України, ст.ст.10, 11, 37, 41 Закону України «Про господарські товариства», з яких виходить що виплата платежів з чистого прибутку може здійснюватись за наявністю рішення акціонерів про сплату дивідендів.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на:

- неправомірність віднесення до валових витрат вартості придбаної технологічної документації у сумі 1255264,42 грн. що призвело до заниження податку на прибуток на 313816,00 грн.;

- неможливість прийняття до уваги наданого позивачем розрахунку амортизаційних відрахувань на технічну документацію;

- імперативність норм Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.03р. №1344-ІV, Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.04рр. №2285-ІV, які встановлюють обов’язок підприємств, в яких держава володіє часткою, перерахувати частину прибутку (дивіденди) до Державного бюджету України.

Постановою господарського суду Запорізької області від 26.04.07 р. в адміністративній справі позов задоволено з підстав неправомірного віднесення відповідачем технічної документації до основних фондів; неправомірного віднесення позивача до кола осіб, які згідно із п.3.ч.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування» сплачують до бюджету дивіденди; не віднесення платежу, встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.03 р. №1344-ІV, Законом України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.04 р. №2285-ІV, до податкових зобов’язань; неправомірність стягнення податковим органом спірного платежу в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00 р. №2181-III.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову від 26.04.2007р. та прийняти нове рішенням, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у зв’язку з неправильним, неповним дослідженням доказів і встановлення обставин у справі та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема пп.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР щодо неправильного визначення витрат, які включаються до валових витрат підприємства; ст.ст.7, 14 Закону України «Про систему оподаткування», ст.72 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.03 р. №1344-ІV, ст.65. Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.04 р. №2285-ІV.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує, вважає висновки суду першої інстанції обгрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

            Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення винесені на підставі Акту «Про результати виїзної планової перевірки Відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» (код за ЄДРПОУ – 00222226) з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.04 р. по 31.03.06р.». Як зазначено в акті перевірки, відповідачем встановлені порушення з боку позивача пп.4.1.1. п.4.1., пп.5.2.1. п.5.2., пп.5.3.2., пп.5.3.9, п.5.3 ст.5, пп.8.1.4. п.8.1. ст.8, пп.11.3.1. п.11.3. ст.11.  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР. Податковим повідомленням-рішенням від 08.08.06 р. №0000971312/0, та наступними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими у результаті процедури узгодження податкового зобов’язання, від 11.10.06 р. №0000971312/1, №0000971312/2 без дати, у зв’язку з встановленими порушеннями ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» визначено суму податкового зобов’язання на 489160грн., з яких 322248грн. за основним платежем та 166912грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив зазначені повідомлення-рішення в частині донарахування податку на прибуток в сумі 470724грн., в тому числі 313 816грн. за основним платежем, 156908грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

 З матеріалів справи вбачається, що ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» уклав контракт №ПП-1323/69-23065 від 25.12.02р. з фірмою «Poggi  Pasqualinosrl» (Италія), відповідно до якого нерезидент поставляє, виготовляє, здійснює монтаж, наладку обладнання та передає технології для виробництва відрізних та шліфувальних кругів. Згідно з першим етапом контракту виконавець-нерезидент здійснив надання технологічної та конструкторської документації на суму 219000ЕВРО. За актом виконаних робіт від 22.04.03 р. виконавець надав замовнику технологічну і конструкторську документацію, передбачену контактом. Позивач включив вказані витрати до складу валових витрат 1 кварталу 2004 року у сумі 1255264,42грн. Відповідач вважає таке включення незаконним, оскільки підприємство повинно було віднести вартість вказаної документації віднести до складу основних фонді 3 групи та поступово відносити витрати на її придбання на зменшення скоригованого прибутку у межах норм амортизаційних відрахувань.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про включення витрат, пов’язаних із придбанням  технологічної  і конструкторської документації, до валових витрат платника податку, виходячи з наступного. Відповідно до пп.8.2.1., пп.8.2.2. п.8.2. ст.8. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР, під визначенням «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні фонди підлягають розподілу за такими групами:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп'ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Отже, визначальним для визнаннятехнологічної і конструкторської документації до основних фондів є віднесеннятакої документації до матеріальних цінностей. Однак сама по собі документація (пакет документів) не містить матеріальної складової, позивач сплатив 219000ЕВРО саме за технічну інформацію. Висновок суду підтверджується тим, що така технічна інформація могла бути передана на інших, відмінних від паперових, носіях.

Правомірним є також висновок суду про не віднесення технологічної і конструкторської документації до інших активів у зв’язку із не виникненням у позивача права власності на таку інформацію. Так, згідно умов зовнішньоекономічного контракту (п.12.5.) позивач має право користуватися інформацією, викладеною у документації, але не має права її передавати іншим особам на оплатній або безплатній основі.

Згідно із пп.5.4.2. п.5.4. ст.5. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. №334/94-ВР, яка визначає особливості віднесення витрат подвійного призначення до складу валових витрат платника податку, до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті та придбанням нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку. Наряду з цими витратами, закон приводить витрати на придбання літератури для інформаційного забезпечення господарської діяльності платника податку, навчання працівників такого платника податків. Обов'язки з доведення зв'язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку.

Наведена норма підтверджує висновки суду першої інстанції про правомірність включення позивачем понесених витрат на придбання технологічної і конструкторської документації до вкладу валових витрат, оскільки така документація не відноситься до основних фондів, що амортизуються.

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 08.08.06р. №0001011312/0 та наступними податковими повідомленнями-рішеннями, прийнятими у результаті процедури узгодження податкового зобов’язання, від 11.10.06р. №0001011312/1,  №0001011312/2 без дати  встановлено порушення ст.72 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.03р. №1344-ІV, ст.65. Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.04р. №2285-ІV, вимог «Порядку і нормативу відрахування до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) господарськими організаціями за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році», затв. постановою  Кабінету Міністрів України N 405 від 30.03.04р., вимог «Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2004 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році», затв. постановою  Кабінету Міністрів України N 50 від 15.01.05р., у зв’язку з чим ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» визначено суму податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «частина прибутку, що вилучається до бюджету, код 21010100, на загальну суму 1826079грн., з них за основним платежем 1217386грн., за штрафними санкціями 608693грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як свідчать матеріали справи ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» засновано на підставі рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області від 25.10.95р. №1379 шляхом перетворення державного підприємства «Запорізький абразивний комбінат» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04.03.92р. №2163, «Порядком перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства», затв. постановою Кабінету Міністрів України  від 07.12.92р. №686. 15% статутного фонду ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» належить державі. Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91р. №1576-XII відносить порядок розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) до виключної  компетенції загальних зборів. При цьому, ст.116 ЦК України передбачає права акціонерів на участь в розподілу прибутку підприємства.

Відповідно до ст.ст.1 ,167, 318, 319 ЦК України,  цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників; держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин; усі суб'єкти права власності є рівними перед законом; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Отже, реалізація права на отримання прибутку від корпоративних прав повинна відповідати принципу рівності суб’єктів цивільних прав.

 Таким чином, приймаючи рішення про виплату частини прибутку (доходу) товариства – дивідендів одному акціонеру, необхідно прийняття аналогічного рішення щодо інших акціонерів. Прийняття такого рішення відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Згідно даних декларацій з податку на прибуток за 1 квартал 2004 року, півріччя 2004 року, 3 квартал 2004 року, за 2004 рік, за 1 квартал 2005 року, півріччя 2005 року, 3 квартал 2005 року, за 2005 рік, та за 1 квартал 2006 року, ВАТ «Запорізький абразивний комбінат» не нараховувало та не сплачувало частину прибутку (доходу) до Державного бюджету України.

Статтею 72 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.03 р. №1344-ІV встановлено, що господарські організації: державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу); акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах. 

Статтею 65 Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.04 р. №2285-ІV встановлено, що господарські організації: державні, казенні підприємства та їх об'єднання і дочірні підприємства, а також акціонерні, холдингові компанії та інші суб'єкти господарювання,  у  статутному  фонді яких державі належать частки  (акції,  паї),  та їх дочірні підприємства сплачують до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу). Частина прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України за   результатами фінансово-господарської діяльності 2004 року (крім результатів фінансово-господарської діяльності у 2004 році, з яких сплачено частину прибутку (доходу) відповідно до статті 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та наростаючим  підсумком щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2005 році. Для акціонерних,  холдингових  компаній  та  інших суб'єктів господарювання, у статутному  фонді яких державі належать частки (акції,  паї),  та їх дочірніх підприємств зазначені  відрахування провадяться  з  частини  прибутку  (доходу)  відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Пунктом 1.9. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР визначено, що дивіденд – це платіж, який здійснюється юридичною особою - емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним некорпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у зв'язку з розподілом частини прибутку такого підприємства.

Відповідно до п.3) ч.1 ст.14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91р. N1251-XII, до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) належать податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів згідно із ст.2 вищевказаного закону слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування

 Згідно із ст.1 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91р. N1251-XII,  ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, крім визначених Законом України “Про джерела фінансування дорожнього господарства України” сплаті не підлягають. Будь-які податки і збори (обов'язкові платежі), які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування мають відповідати принципам, закладеним у цьому Законі.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про встановлення осіб, які мають сплачувати спірний платіж, виключно законами України про оподаткування. Сплата акціонерними компаніями та іншими суб'єктами господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), за результатами фінансово-господарської діяльності частини прибутку (доходу) Законом України «Про систему оподаткування» від 25.06.91р. N1251-XII, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94р. №334/94-ВР – не передбачена.

З огляду на викладене, платіж у вигляді частина прибутку (доходу) акціонерної компанії, що має сплачуватись на підставі ст.72 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік» від 27.11.03р. №1344-ІV, ст.65. Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік» від 23.12.04р. №2285-ІV, не є податковим зобов’язанням у розумінні Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.91р. N1251-XII. Отже, є неправомірним стягнення податковим органом спірного платежу в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00 р. №2181-III.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статями 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі на постанову господарського суду Запорізької області від 26.04.07р. по адміністративній справі №18/102/07-АП-23/222/07-АП  залишити  без задоволення.

Постанову  господарського суду Запорізької області від 26.04.07р. по адміністративній справі №18/102/07-АП-23/222/07-АП   залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у відповідності до ст.254 КАС України і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом місяця до Вищого адміністративного суду України у відповідності до ст.212 КАС України.

Головуючий суддя:                                                                           О.А.Проценко

Судді:                                                                                                 А.О. Коршун

                                                                                                                    О.В.Мартиненко