Рішення № 119615646, 30.05.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2024Справа № 910/1736/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН"допро Держави Україна в особі Державної казначейської служби Українивідшкодування моральної шкоди 2 200 000,00 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Xh7VH0HD4AbglУ провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/1736/24 за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Арома Юкрейн» (далі також - позивач, ТОВ «Арома Юкрейн») до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі також - відповідач) про відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду у розмірі 2 200 000,00 грн, завдану незаконними діями Печерського районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду при розгляді справи № 757/2743/22-к.

23.02.2024 відповідачем подано відзив на позов.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 09.05.2024.

Ухвалою від 12.04.2024 суд переніс судове засідання на 30.05.2024.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 30.05.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Оскільки наявних у справі доказів достатньо для розгляду справи, а неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню спору по суті, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення слухання справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

Xh7VH0HD4AbglВСТАНОВИВ:

Xh7VH0HD4AbglЯк вбачається із доводів позивача, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Хайнацький Є.С. ухвалою від 16 лютого 2022 року у справі № 757/2743/22-к відмовив в задоволенні скарги ТОВ "РосКосметика", правонаступником якого є ТОВ "Арома Юкрейн" на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягала у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва Павлової Ж.П. кримінальних правопорушень за ознаками, передбаченими ч. 1 ст. 356, ч. 1 ст. 366 і ч. 4 ст. 382 КК України, після отримання заяви позивача № 23-12 від 23.12.2021 року

В якості підстави для відмови слідчий суддя Хайнацький Є.С. в ухвалі від 16 лютого 2022 року наголосив, що: - "реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення"; - "Аналізуючи зміст заяви... слідчий суддя дійшов висновку, що вона містить загальні відомості та субʼєктивну оцінку дій судді і не містить викладу обставин про вчинення кримінальних правопорушень суддею.

Обґрунтовуючи заявлений позов, ТОВ «Арома Юкрейн» стверджує, що слідчий судля Хайнацький Є.С. умисно проігнорував зазначені позивачем у заяві обставини, які призвели до порушення уповноваженими особами Офісу Генерального прокурора вимог ч. 1, 4 ст. 214 КПК України, ч. 1 ст. 25 КПК України, п. 1 ч. 2 ст. 60 КПК України, ч. 2 ст. 3 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі "Михалкова та інші проти України" та від 7 лютого 2017 року у справі "Лашманкін та інші проти Росії", що є ознаками тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 382 КК України, та кримінальними правопорушеннями, передбаченими ч. 1 ст. 356 і ч. 1 ст. 364 КК України.

Позивач вважає, що:

- той факт, що слідчий суддя Хайнацький Є.С., в порушення вимог ч. 1 ст. 372 КПК України, не зазначив мотивів неврахування окремих доказів, зокрема посилання позивача на ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва Васильєвої Н.П. від 20.03.2018 року у справі № 757/6020/18-к, Писанця В.А. від 21.12.2018 року у справі № 757/59848/18-к, Остапчука Т.В. від 11 березня 2019 року у справі № 757/61813/18-к, Батрин О.В. від 18.06.2019 року у справі № 757/19852/19-к, Матійчук Г.О. від 05.02.2020 року у справі № 757/692/20-к, Бусик О.Л. від 23.02.2021 року у справі № 757/18208/21-к, Матійчук Г.О. від 01.06.2022 року у справі № 757/7273/22-к, Остапчук Т.В. від 17.10.2022 року у справі № 757/27478/22-к, які в аналогічних умовах задовольнили скарги на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора;

- той факт, що вказані обставини підтвердженні ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 10.11.2023 року у справі № 991/9311/23 (провадження № 1-кс/991/9393/23),

призвело до умисного порушення прав позивача.

З метою недопущення порушення своїх прав та інтересів, ТОВ «Арома Юкрейн» 18.11.2022 звернулося до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою № 18-11/3 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Хайнацького Є.С. від 16.02.2022 у справі № 757/2743/22-к.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09.03.2023 вказану вище ухвалу слідчого судді залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Арома Юкрейн» без задоволення.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, на думку позивача, що Печерський районний суд м. Києва та Київський апеляційний суд незаконними діями при розгляді справи № 757/2743/22-к завдали позивачу моральної шкоди.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:

- Казначейство, яке залучено до справи як єдиний відповідач, згідно із своїми функціональними обов'язками не є учасником спірних відносин і не має фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи;

- позивач ототожнює факт відмови у задоволенні вимог скарги із нібито заподіюванням моральної шкоди судом;

- позивач обґрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями та не надає ані доказів заподіювання йому шкоди, ані фактичного підтвердження цього факту у встановленому законодавством порядку;

- оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовідносини з відшкодування шкоди також врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити:

- по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта;

- по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульовано також висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язкова наявність інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. А тому необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).

У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non ("умова, без якої не може бути") (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 910/10501/19).

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, а також немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, що полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі позивачу належить довести наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), у той час як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (статті 13, 74 ГПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша, друга статті 73 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що дотримання фундаментального принципу змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний висновок є усталеним і викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18).

Враховуючи наведене, зазначена позивачем підстава для відшкодування шкоди (відмова судів у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягала у невнесення відомостей до ЄРДР) не належить до вичерпного переліку випадків застосування цієї норми, наведеного у частині першій статті 1176 ЦК України, а саме випадків: незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, чого не встановлено у цій справі.

Порушене позивачем питання про незаконність і необґрунтованість ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 16.02.2022 у справі № 757/2743/22-к про залишення без задоволення скарги на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 09.03.2023, не підлягає розгляду і вирішенню у господарському судочинстві, зокрема за позовом про відшкодування шкоди, завданої позивачу.

Крім того, позивач не обґрунтував із посиланням на відповідні докази, яким чином судові рішення у справі № 757/2743/22-к про відмову у задоволенні скарги ТОВ "Арома Юкрейн" на бездіяльність уповноважених осіб Офісу Генерального прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного державного реєстру досудових розслідування, завдали моральної шкоди, принизили ділову репутацію позивача як юридичної особи, в чому саме полягало таке приниження та який його зв`язок із рішенням Печерського районного суду міста Києва та Київського апеляційного суду у зазначеній справі. Також позивач не зазначив, в чому саме полягала діяльність ТОВ "Арома Юкрейн", та яким чином вона змінилася (у бік погіршення) через відмову у задоволенні скарги Товариства у справі № 757/2743/22-к.

Зокрема, позивачем не надано:

- довідок (актів, звітів тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів;

- свідоцтв про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи;

- висновків судової експертизи;

- експертної оцінки вартості нематеріальних активів;

- повідомлень в засобах масової інформації;

- результатів проведення перевірок контрольними органами (якщо ці перевірки були викликані діями відповідачів) тощо, на підтвердження того, що дії відповідача призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підрив довіри до діяльності ТОВ "Арома Юкрейн".

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц).

Позивач не обґрунтував розмір заявленої до стягнення моральної шкоди, не вказав, чим керувався при визначенні суми в 2 200 000,00 грн, не повідомив як саме та скільки часу, зусиль необхідно йому для відновлення тієї репутації, яка, на його думку, існувала до порушеного права.

Крім того, суд зауважує, що доводи позивача про незаконність і необґрунтованість судових рішень у справі № 757/2743/22-к, які набрали законної сили і не скасовані, не підлягає розгляду і вирішенню у межах цієї справи - за позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої ТОВ «Арома Юкрейн».

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, оскарження дій і бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені (пункт 78-80 постанови від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц; пункти 62-64 постанови від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц).

Аналогічну позицію викладено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до ЄСПЛ.

Отже, в межах даного господарського процесу судом не можуть досліджуватись питання дотримання/порушення законодавства Печерським районним судом міста Києва та Київським апеляційним судом при розгляді та прийнятті судових рішень у справі № 757/2743/22-к, що буде фактичним переглядом судового рішення, а тим більше встановлювати наявність у діях суддів кримінальних правопорушень за ознаками, передбачених частиною 1 статті 356, частиною 1 статті 366 та частиною 4 статті 382 Кримінального кодексу України, оскільки це має бути підтверджено вироком суду.

Крім того, як неоднаразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, застосування положення частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акту органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду (постанови від 03.02.2021 у справі № 454/192/17, від 22.04.2020 у справі № 454/3206/16-ц, від 25.04.2019 у справі № 757/25713/16-ц, від 10.01.2018 у справі № 454/1642/16-ц.

Отже, незгода позивача із судовим рішеннями у справі № 757/2743/22-к не може обґрунтовувати позовні вимоги щодо незаконності дій та рішень судів під час вирішення вказаної справи, а відтак позивачем не доведено наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправної поведінки, яка порушує його права.

Таким чином, враховуючи недоведеність факту спричинення позивачу шкоди у розумінні статей 1167, 1174, 1176 ЦК України без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності за наведеними статтями закону, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Так, згідно п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Отже, з урахуванням змісту заявлених позовних вимог розподіл судових витрат за правилами статті 129 Господарського процесуального кодексу України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Xh7VH0HD4AbglВИРІШИВ:

Xh7VH0HD4Abgl1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АРОМА ЮКРЕЙН" відмовити.

Xh7VH0HD4AbglРішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Xh7VH0HD4AbglXh7VH0HD4AbglПовний текст рішення складено та підписано 10.06.2024 року.

Xh7VH0HD4AbglXh7VH0HD4AbglXh7VH0HD4AbglСуддя Ю.О.Підченко